Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №380/10190/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 рокусправа № 380/10190/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , щодо неналежного розгляду рапорту позивача ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», через сімейні обставини, а саме: п.12 ч.3 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», через сімейні обставини, а саме: п.12 ч.3 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки суду.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», через сімейні обставини, а саме: п.12 ч.3 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком – ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства та відповідно до висновку ЛКК №241 потребує постійного стороннього догляду. Позивач вказує, що 17.04.2026 подав по команді рапорт про звільнення, додавши усі документи, визначені наказом Міністерства оборони України від 10.04.2025 №170, зокрема документи, що підтверджують інвалідність батька, відсутність інших осіб, зобов`язаних здійснювати догляд, та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07.04.2026. Однак листом від 21.04.2026 №879/1030 відповідач відмовив у задоволенні рапорту, пославшись на відсутність документів, які підтверджують потребу матері батька позивача у постійному догляді. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки всі передбачені законодавством документи були ним подані, а вимога щодо надання додаткових документів стосовно стану здоров`я матері особи з інвалідністю не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позов.

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

03.06.2026 за вх.№47587 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Відповідач позов не визнав, 05.06.2026 за вх.№58506 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що рапорт позивача про звільнення з військової служби був розглянутий у встановленому законом порядку, а за результатами його розгляду листом від 21.04.2026 №879/1030 прийнято рішення про відмову, у зв`язку з чим бездіяльність з боку Військової частини НОМЕР_1 відсутня. Відповідач зазначає, що для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» необхідним є документальне підтвердження не лише інвалідності особи, яка потребує догляду, а й відсутності інших осіб, здатних здійснювати такий догляд. На думку відповідача, надані позивачем документи щодо стану здоров`я матері особи з інвалідністю не підтверджують її нездатності здійснювати такий догляд, а тому підстави для звільнення позивача були відсутні. У зв`язку з цим відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним та просить у задоволенні позову відмовити повністю.

08.06.2026 за вх.№48938 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначив, що позивачем було надано всі необхідні документи, які підтверджують право на звільнення з військової служби, а також відсутність інших осіб, здатних здійснювати постійний догляд за батьком. При цьому наголошує, що похилий вік (79 років) та тяжкий стан здоров`я матері батька позивача об`єктивно унеможливлюють здійснення нею такого догляду, що підтверджується наявними медичними документами та актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07.04.2026. Просить позов задовольнити.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у лавах ЗСУ, проходить військову службу в званні солдат у Військовій частині НОМЕР_1 .

Батьком позивача, ОСОБА_1 , є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_4 , виданого 20.09.2001 року міським відділом РАГС Львівського обласного управління юстиції.

Батько позивача являється особою з інвалідності ІІ групи з дитинства, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК Серія 10ААВ №910401, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №241.

17.04.2026 року позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком на підставі пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: п.12 ч.3 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До рапорту позивачем було додано: нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія довідки до акту огляду МСЕК Серія 10ААВ №910401, виданої на ім`я ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК №241, виданого на ім`я ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; нотаріально засвідчена копія довідки про отримання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства 2 групи, виданої на ім`я ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07.04.2026; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 17.04.2025 №00050704595.

Військовою частиною прийнято рішення про розгляд рапорту солдата ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби у запас №879/1030 від 21.04.2026, відповідно до якого відмовлено у задоволенні рапорту. Прийняте рішення обґрунтовано наявністю в особи з інвалідністю – батька, ОСОБА_2 , інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, а також відсутністю документів, що підтверджують потребу таких осіб у постійному догляді, а саме: матері – ОСОБА_3 , що підтверджується копією акта перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07.04.2026, затвердженого тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлену у задоволенні поданого рапорту про звільнення, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі-Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Судом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, відносини, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі-Положення №1153).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі-Інструкція №170).

Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, абзацом 13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Пунктом 233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Отже, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.

При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

За змістом позовних вимог, позивач звернувся до відповідача із рапортом, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яка була чинна на момент звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби) визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 13 підпунктом 3 частини 12 цієї ж статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.

З матеріалів справи судом встановлено, що у позивача є батько, який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а також проживає разом з ним.

17.04.2026 року позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком на підставі пп. г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: п.12 ч.3 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До рапорту позивачем було додано: нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія довідки до акту огляду МСЕК Серія 10ААВ №910401, виданої на ім`я ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК №241, виданого на ім`я ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; нотаріально засвідчена копія довідки про отримання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства 2 групи, виданої на ім`я ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 07.04.2026; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 17.04.2025 №00050704595.

Однак, за результатом розгляду рапорту відповідачем відмовлено у його реалізації, посилаючись на те, що установлена наявність інших осіб споріднення, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача, а саме його мати ОСОБА_3 .

В даному випадку спірним є факт наявності/відсутності у батька позивача інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення щодо можливості здійснення постійного догляду за ним.

Відповідно до п. 16 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» міститься визначення, що працездатні особи - особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності.

За визначенням, наведеним у абз. 17 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , мати ОСОБА_2 , є особою пенсійного віку, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_5 .

Більше того, ОСОБА_3 , народження постійно хворіє, що підтверджується:

- випискою КНП ЛОР «ЛОКЛДКЦ» від 11.02.2026, відповідно до якої встановлено наявний діагноз: ГХ ІІ, ст.3, ризик високий 3. Гіпертензивне серце. Дилятація лівого передсердя та висхідного відділу аорти. ІХС. Дифузний кардіосклероз. Блокада лівої ніжки п. Гісса. Дегенеративні зміни мітрального та аортального кларанів. Недостатність мітрального клапана 2+, недостатність аортального клапана 1+. СН стадія С із помірно зниженою систолічною функцією лівого шлуночка;

- довідкою огляду психіатра від 17.02.2026, виданою КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», відповідно до якого встановлено діагноз: F06.8. Інші уточнені розлади психіки внаслідок ушкодження та дисфункції головного мозку Документ сформований в системі «Електронний суд» 19.05.2026 2 або соматичної хвороби з стійким легким когнітивним дефіцитом та психоорганічним синдромом, зниженням соціально-трудової адаптації.;

- довідкою огляду офтальмолога від 17.02.2026, виданою КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», відповідно до якого встановлено діагноз: Н26.2. Ускладнена катаракта.; 4) довідкою огляду невропатолога від 23.02.2026 року, виданою КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», відповідно до якого встановлено діагноз: І67.8. Інші уточнені цереброваскулярні хвороби

Інші особи, які б могли здійснювати догляд за ОСОБА_2 відсутні, що не заперечується відповідачем.

При цьому, суд вважає, що дані обставини, відповідачем при розгляді рапорту ОСОБА_1 не враховані.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження необхідності здійснення ним постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи та за станом здоров`я потребує стороннього догляду.

При цьому сам по собі факт наявності у ОСОБА_2 інших осіб, які можуть здійснювати догляд не є безумовною підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби. Вирішальним є встановлення реальної можливості такої особи здійснювати постійний догляд.

Суд враховує, що положення абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підлягають застосуванню з урахуванням їх змісту та мети, а поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» охоплює також випадки, коли такі особи об`єктивно позбавлені можливості здійснювати відповідний догляд.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2025 року у справі №380/16966/24.

Отже, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача виключно з підстав формальної наявності у позивача іншої особи, не надав належної оцінки поданим доказам та не з`ясував фактичної можливості такої особи здійснювати постійний догляд. Такий підхід суперечить вимогам повного, всебічного та об`єктивного розгляду поданих документів і призвів до неправильного застосування положень абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач підтвердив наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а оскаржувана відмова відповідача є необґрунтованою та прийнятою без належного врахування всіх істотних обставин справи.

При цьому суд зазначає, що частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

При цьому, подання рапорту "по команді", як то визначено пунктом 233 Положення №1153/2008, означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Водночас, відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного суду України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Як зазначалось вище, прийняття наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу останній.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач, розглядаючи рапорт позивача про звільнення з військової служби, обмежився формальним встановленням факту наявності у матері позивача іншої дитини та не надав належної оцінки поданим доказам щодо фактичної неможливості цієї особи здійснювати постійний догляд. Такий підхід не відповідає вимогам повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи й свідчить про неправильне застосування положень абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом із тим суд враховує, що відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби, а рішення про видання наказу про звільнення належить до компетенції уповноваженої посадової особи військового управління.

Відповідно до пункту 233 Положення, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після подання військовослужбовцем рапорту та документів, що підтверджують підстави звільнення, такі документи підлягають розгляду командуванням із прийняттям відповідного рішення.

За змістом частин другої та четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише за умови, якщо виконано всі передбачені законом умови та таке рішення не передбачає реалізації дискреційних повноважень. Якщо ж суб`єкт владних повноважень при розгляді звернення повинен оцінити обставини та здійснити перевірку поданих документів, належним способом захисту є зобов`язання повторно розглянути відповідне звернення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У спірних правовідносинах питання прийняття рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення віднесено до компетенції відповідача. Судом встановлено, що під час первинного розгляду рапорту відповідач не дослідив належним чином усі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання, та фактично не перевірив доводи позивача щодо об`єктивної неможливості його сестри здійснювати постійний догляд за матір`ю.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 21.04.2026 №879/1030, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна