Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №380/1374/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 рокусправа № 380/1374/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить :

- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 р. та 2023 р. за період з 19 березня 2022 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.

-Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 р. з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.03.2022 р. по 31.12.2022 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 гривня, встановленого законом на 01.01.2022 р., за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривні, встановленого на 01.01.2023 р. з урахуванням раніше виплачених сум з одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.

-Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання з ОСОБА_1 за період з грудня 2024 року по листопад 2025 року грошового забезпечення в розмірі 190 732.99 грн.

-Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не виплати ОСОБА_1 за період з грудня 2024 року по листопад 2025 року грошового забезпечення в розмірі 190 732.99 грн.

-Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення в розмірі 190 732.99 грн.

-Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.11.2025 року по дату прийняття рішення у справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказує, що з 19.03.2022 по 22.11.2025 проходив службу в Збройних Силах України. Зазначає, що Відповідач при обчисленні його посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 19.03.2022 по 19.05.2023 протиправно застосовував застарілий показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), замість нормативно встановлених показників на 1 січня відповідного календарного року (2481,00 грн у 2022 році та 2684,00 грн у 2023 році), що призвело до заниження усіх складових грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення. Крім того, Позивач наголошує на протиправності відрахувань з його грошового забезпечення у період з грудня 2024 року по листопад 2025 року загальної суми 190 732,99 грн, проведених на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 21.01.2025 № 41 за аудиторським звітом. Позивач зазначає, що в силу ст. 1215 Цивільного кодексу України та ст. 127 Кодексу законів про працю України відрахування нарахованих виплат за відсутності рахункової помилки та недобросовісності з боку військовослужбовця є незаконними. Також Позивач вказує, що в день виключення зі списків особового складу (22.11.2025) з ним не було проведено повного остаточного розрахунку, що створює підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України. Просить задовольнити позовні вимоги .

Ухвалою від 30.01.2026 позовну заяву залишено без руху.

10.02.2026 на адресу суду надійшло клопотання на виконання вимог ухвали.

Ухвалою від 16.02.2026 позовну заяву повернуто у частині позовних вимог.

Ухвалою від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№17200 від 03.03.2026) у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування вказує, що посадові особи військової частини діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Вказує, що пункт 4 Постанови КМУ № 704 у спірний період прямо визначав розрахункову величину — прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, а внесення змін до вказаної норми Кабінетом Міністрів України не здійснювалось. Щодо вимог про виплату компенсації податку з доходів фізичних осіб зазначає, що така компенсація підлягає виплаті лише одночасно з грошовим забезпеченням і не поширюється на компенсаторні виплати за порушення строків. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 проходив військову службу за призовом під час мобілізації та з 19 березня 2022 року був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 (витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 19.03.2022 № 10).

Відповідно до директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 10.06.2025 № Д-35/ДСК Військову частину НОМЕР_1 визначено правонаступником усіх прав та обов`язків Військової частини НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.11.2025 № 336 Позивача з 22 листопада 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У період з 19.03.2022 по 19.05.2023 Позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення та грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, обчислені виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Окрім цього, за результатами позапланового аудиту (аудиторський звіт від 10.10.2024 № 526/24) командиром Військової частини НОМЕР_2 видано наказ від 21.01.2025 № 41 «Про стягнення з особового складу... надміру виплачених сум додаткової винагороди», згідно з яким утримання з Позивача підлягала сума 214 526,88 грн.

Згідно з довідкою про доходи від 22.11.2025 № 1626/21/ НОМЕР_3 , виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , у період з грудня 2024 року по листопад 2025 року з грошового забезпечення Позивача було фактично утримано кошти в загальному розмірі 190 732,99 грн.

При виключенні Позивача зі списків особового складу 22.11.2025 остаточний розрахунок із урахуванням перерахунку грошового забезпечення за 2022– 2023 роки та повернутих утриманих коштів здійснено не було. Отримавши 06.12.2025 виплату при звільненні у сумі 219 942,27 грн, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу Закон України від 02.12.2021 № № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік” (далі - Закон № 1928-IX), Закон України №2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік”(далі - Закон№2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1928-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення з січня 2020 року по 18 липня 2022 року, допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021, 2022) року.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з березня 2022 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Пунктом 2 Постанови 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Так, відповідно до розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Отже, виплата грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

З метою дотримання принципу справедливості, уникнення подвійного нарахування та виплати одних і тих самих сум, перерахунок грошового забезпечення Позивача за період з 19.03.2022 по 19.05.2023 із застосуванням належних показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб має здійснюватися з обов`язковим урахуванням (відрахуванням) раніше вже виплачених Позивачу у спірний період сум грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд виходить із того, що зміст і правова природа спірних правовідносин регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі — Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі — Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17 та від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Основною умовою для виплати компенсації є сам факт порушення встановлених строків виплати належних громадянину доходів (у тому числі грошового забезпечення).

Статтею 4 Закону № 2050-III та пунктом 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

При цьому, за приписами статті 3 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться одночасно з виплатою заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи те, що грошове забезпечення Позивача за період з 19.03.2022 по 19.05.2023 виплачувалось у меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, Відповідачем було порушено строки виплати належного Позивачу доходу в повному обсязі, а тому виплата донарахованих за результатом перерахунку коштів повинна здійснюватися з одночасною нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Щодо позовних вимог в частині протиправного утримання грошового забезпечення у розмірі 190 732,99 грн, суд вказує таке.

Судом встановлено, що у період з грудня 2024 року по листопад 2025 року Відповідач утримав з грошового забезпечення Позивача суму 190 732,99 грн на виконання наказу від 21.01.2025 № 41.

Відповідно до ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Згідно зі ст. 127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству можуть провадитися за наказом роботодавця тільки для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, і за умови, що наказ видано не пізніше одного місяця з дня виплати неправильно обчисленої суми, а працівник не оспорює підстав і розміру відрахування.

Матеріали справи свідчать, що виплата додаткової винагороди здійснювалася на підставі наказів командування, а висновки аудиторського звіту щодо некоректності включення особового складу до наказів є наслідком методологічних або управлінських помилок посадових осіб, а не лічильної (арифметичної) помилки чи недобросовісності Позивача. За таких обставин утримання з Позивача коштів у сумі 190 732,99 грн є протиправним, а утримані кошти підлягають поверненню (виплаті) Позивачу в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Відповідача середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 23.11.2025 по дату прийняття рішення судом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117 КЗпП України).

З аналізу зазначених норм слідує, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови наявності факту невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум та встановлення остаточного розміру таких сум.

На момент звернення Позивача до суду та розгляду цієї справи між сторонами існує публічно-правовий спір щодо права Позивача на перерахунок грошового забезпечення та протиправності здійснених утримань, а остаточний розмір належних до виплати Позивачу при звільненні сум грошового забезпечення ще не визначений і підлягає обчисленню Відповідачем на виконання цього рішення суду.

Оскільки розмір належних Позивачу при звільненні виплат підлягає встановленню за результатами виконання даного рішення суду, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, а отже не підлягає задоволенню на даному етапі.

При цьому Позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України після здійснення Відповідачем повного та остаточного розрахунку на виконання даного рішення суду, у разі якщо такий розрахунок буде проведено з порушенням встановлених строків.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак в силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд,

у х в а л и в:

1.Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військова частина НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 р. та 2023 р. за період з 19 березня 2022 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 р. з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.03.2022 р. по 31.12.2022 р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 гривня, встановленого законом на 01.01.2022 р., за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривні, встановленого на 01.01.2023 р. з урахуванням раніше виплачених сум з одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.

4. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання з ОСОБА_1 за період з грудня 2024 року по листопад 2025 року грошового забезпечення в розмірі 190 732.99 грн.

5. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не виплати ОСОБА_1 за період з грудня 2024 року по листопад 2025 року грошового забезпечення в розмірі 190 732.99 грн.

6. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 нараховане грошове забезпечення в розмірі 190 732.99 грн.

7.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

8. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна