Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №300/3138/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2026 р. справа № 300/3138/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови та зобов`язання до вчинення дій

В С Т А Н О В И В:

11.05.2026 представник ОСОБА_2 звернувся до суду через систему "Електронний суд" в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:

визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі п. п. "г" п. 2 ч. 4, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі психічні розлади;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі п. п. "г" п. 2 ч. 4, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі психічні розлади.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 призваний по мобілізації та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач 07.04.2026 подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII та додані до рапорту відповідні документи, оскільки він виховує дитину, хвору на тяжкі психічні розлади. На рапорт позивача від 07.04.2026 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України відповіддю від 24.04.2026 № 25/42/3-809-2026 повідомила про відмову у звільненні позивача з військової служби з тих підстав, що звільнення з такої підстави можливе лише за умови, що дитина не має інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону її утримувати. Із доданих до рапорту документів встановлено наявність дружини – матері дитини ОСОБА_3 , яка зобов`язана утримувати дитину. Представник позивача вважає таку відмову протиправною, оскільки вона прийнята без належного дослідження реальних сімейних обставин, стану здоров`я дітей та фактичної можливості матері самостійно забезпечувати утримання дитини (забезпечувати належний догляд, лікування, реабілітацію та виховання дітей).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26.05.2026 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 26.05.2026 на позовну заяву. Так, представник відповідача зазначила, що на підставі абзацу 9 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону 2232- ХІІ такі військовослужбовці звільняються з військової служби у разі: «виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати. Таким чином, законодавець імперативно визначив, що для звільнення військовослужбовця за вказаною підставою має бути підтверджена відсутність інших працездатних осіб, на яких законом покладено обов`язок утримання дитини. На момент подання рапорту про звільнення позивачем були надані документи, з яких вбачалась наявність іншої працездатної особи, зобов`язаної відповідно до закону утримувати дитину, а саме матері дитини – ОСОБА_3 . Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що матір дитини є непрацездатною, позбавлена можливості здійснювати догляд за дитиною, визнана недієздатною чи існують інші обставини, які б свідчили про відсутність іншої працездатної особи, зобов`язаної відповідно до закону утримувати дитину. Отже, відповідач дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для звільнення позивача з військової служби. За вказаних обставин представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 75-86).

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мобілізований 03.03.2022 та з 21.03.2026 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 26.01.2011 (а.с. 21-18) та копією довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 22.05.2026 № 25/42/1/1/2-435 (а.с. 84).

07.04.2026 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкий психічний розлад (а.с. 85).

До рапорту від 07.04.2026 позивач долучив такі документи: копію військового квитка; паспорта; ідентифікаційного номеру; витяг з реєстру територіальної громади про місце реєстрації; копію свідоцтва про народження; копію медичної виписки № 1552/26; копію медичної довідки № 1335/946; копію довідки про отримання державної допомоги на дитину; копію витягу з РАЦС про народження дитини; копію паспорта дружини; копію ідентифікаційного номеру дружини; витяг з реєстру територіальної громади про місце реєстрації; копію свідоцтва про шлюб (а.с. 17-54).

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 07.04.2026 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надала позивачу відповідь від 24.04.2026 № 25/42/3-809-2026, згідно якої відмовлено у звільненні позивача з військової служби, оскільки звільнення з такої підстави можливе лише за умови, що дитина не має інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону її утримувати. Із доданих до рапорту документів встановлено наявність дружини – матері дитини ОСОБА_3 , яка зобов`язана утримувати дитину. Таким чином, для набуття права на звільнення за вказаними вище обставинами позивачу необхідно підтвердити факт, що тільки позивач можете здійснювати догляд за дитиною, а інші працездатні особи, які зобов`язані відповідно до закону їх утримувати не мають можливості, або не працездатні (з наданням підтверджуючих відповідно до законодавства України документів) (а.с. 83).

Вважаючи протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі п. п. "г" п. 2 ч. 4, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі психічні розлади; позивач просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі п. п. "г" п. 2 ч. 4, ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", а саме у зв`язку з виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі психічні розлади.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією РФ проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби унормовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до положень частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Так, пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII, передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, згідно з підпунктом г) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

під час дії воєнного стану:

через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

Відповідно до підпункту 21 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції № 170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

- у разі виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови, що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати:

для підтвердження захворювання дитини - довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги (форма первинної облікової документації № 080-3/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132);

для підтвердження виховання дитини - довідка про отримання державної допомоги на дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, видана структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (військової адміністрації), виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, центром з нарахування та здійснення соціальних виплат (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги);

для підтвердження родинних зв`язків з батьками:

для батьків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування, свідоцтво про народження дитини;

для усиновителів - копія рішення суду про усиновлення та копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства;

для прийомних батьків - копія рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до прийомної сім`ї або договір про влаштування дітей на спільне проживання та виховання у прийомній сім`ї за формою, наведеною у додатку до Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 та копія свідоцтва про народження дитини;

для батьків-вихователів - копія рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу за формою, наведеною у додатку до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 564 та копію свідоцтва про народження дитини.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Предметом оскарження у цій справі є дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не звільнення з військової служби відповідача, який проходить військову службу під час воєнного стану, за сімейними обставинами відповідно до абзацу 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

У спірних правовідносинах позивач згідно із наданих документів до рапорту обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби, оскільки як батько виховує дитину, хвору на тяжкі психічні розлади.

Водночас, з матеріалів справи встановлено, що позивач перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 07.07.2018 (а.с. 54).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 08.06.2024, дружина позивача є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 53).

Відповідно до Довідки ЛКК № 1335/946 від 16.12.2025 про захворювання дитини та тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідке (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет І типу (інсулінорезистентний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, у ОСОБА_4 , рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (а.с. 41).

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 901 від 04.03.2026 ОСОБА_3 отримує допомогу особі, яка доглядає за хворою дитиною з 17.12.2025 (а.с. 33).

Так, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття "сім`ї", можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім`ї": членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визначення їх членами сім`ї, крім спільного проживання, ї ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін "сім`я" означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

Водночас, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім`єю, а відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, що передбачено в абзаці 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч.2 ст.166 СК).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду (ст.181 СК України). При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст.164 КК України.

З огляду на вищевказане, у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав.

Суд констатує, що позивачем не надано документального підтвердження відсутності інших осіб, які зобов`язані утримувати дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність.

Доказів того, що дружина позивача ухиляється від виконання батьківських обов`язків позивач не надав.

Водночас, поняття непрацездатної особи, закріплене в статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Доказів щодо непрацездатності дружини позивача матеріали справи не містять.

З системного аналізу обставин справи та доказів наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що дружина позивача відноситься до працездатних осіб та зобов`язана, відповідно до закону, утримувати свого сина - ОСОБА_4 . Будь-які інші докази, які підтверджують непрацездатність ОСОБА_3 та спростовують висновки суду, позивачем не надано та в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні рапорту від 07.04.2026 про звільнення з військової служби, оскільки надані відповідачу документи жодним чином не підтверджували відсутності інших осіб, які зобов`язані утримувати дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому слід відмовити в задоволенні позову.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання до вчинення дій, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.