Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №160/1738/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокуСправа №160/1738/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо невиплати ОСОБА_1 , одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » здійснити виплату на ОСОБА_1 , одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та брав безпосередню участь у бойових діях загальним терміном, що перевищує півроку. Перший контракт на проходження військової служби в лавах Збройних Сил України ним було укладено у віці 20 років, тобто позивач підпадає під дію Постанови КМУ № 153 від 11.02.2025 року та має право на виплату одноразової грошової виплати у розмірі 1 млн. гривень. Однак, відповідачем, всупереч встановленому у вказаній постанові КМУ переліку було відмовлено у нарахуванні та виплаті цієї винагороди. Вважаючи протиправною таку відмову відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

20.02.2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України подано відзив проти позову, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що датою призову на військову службу позивача є 04 липня 2020 року ( підтверджується відповідним записом у військовому квитку позивача, копія якого додана до позовної заяви), а датою укладення позивачем контракту на проходження військової служби у лавах Національної гвардії України є 20 листопада 2020 року. Таким чином позивач станом на 24 лютого 2022 року вже був діючим військовослужбовцем Національної гвардії України та проходив військову службу за контрактом. Позивачем не дотримано умова, встановлена пунктом 4 Постанови №153 для надання права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. Грн., адже вказана особа була призвана на строкову військову службу 04 липня 2020 року, а пізніше уклала контракт на проходження військової служби 20 листопада 2020 року, тобто обидві ці події відбулися раніше дати введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64. Виходячи з цього на позивача не розповсюджується дія пункту 4 Постанови КМУ №153, тому позивач не може претендувати на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. грн., передбаченої вказаною правовою нормою.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Записами військового квитка серії НОМЕР_5 встановлено, що ОСОБА_1 25.07.2020 року був призваний для проходження строкової військової служби до лав Військової частини НОМЕР_6 Національної гвардії України.

25.11.2020 року між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_6 Національної гвардії України було укладено контракт на проходження військової служби.

24.06.2023 року між Міністерством внутрішніх справ України в особі т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_6 Національної гвардії України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України по посадах осіб рядового складу строком на 3 ( три) роки.

08.12.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » надано довідку № 2039 «Про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», видану в тому, що солдат ОСОБА_1 дійсно в період з 05.12.2023 по 04.04.2024, з 12.05.2024 по 12.01.2025, з 30.01.2025 по 08.12.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держава у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваю в с. Липці Харківської області, м. Куп`янськ Харківської області.

У відповідь на звернення позивача про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень 08.01.2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » надано відмову №25/102/2-К-4-ЕП, що обгрунтована тим, що ОСОБА_1 укладено контракт 20.11.2020 року, тобто не під час воєнного стану.

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Так, позивача призвано на військову службу 04.07.2020 року.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджений Указом Президента України 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008).

Відповідно до пункту 2 Положення №1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт (далі - військова служба за контрактом). За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Як встановлено судовим розглядом, 20.11.2020 року позивач уклав з відповідачем контракт про проходження військової служби. 24.06.2023 року, під час дії воєнного стану, між зазначеними сторонами укладено новий контракт - строком на 3 роки.

За наявною в матеріалах справи копією довідки від 08.12.2025 №2039, позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення і інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у с. Липці Харківської області, м. Куп`янськ Харківської області більше шести місяців.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Порядок в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби; координатором експериментального проекту є Міністерство оборони; фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Тобто, право на виплату спірної грошової допомоги (винагороди) у сумі 1 000000,00 млн. грн. має особа, яка до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану, не притягалась до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, а також брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою КМУ № 153.

Також суд зазначає, що дата прийняття особи на службу/укладення контракту з урахуванням постанови КМУ № 153 є однією із умов виплати спірної грошової допомоги (винагороди) та окрім цього потребує ряду і інших обов`язкових умов, до яких зокрема належить наявність у особи участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою КМУ № 153.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач з 20.11.2020 вже укладав контракт про проходження служби строком на 3 роки та в подальшому проходив службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу в період з 20.11.2020 по 23.06.2023, а 24.06.2023 уклав новий контракт про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України , тобто станом на 24.02.2022 (введення воєнного стану в Україні) позивач вже перебував на військовій службі в Національній гвардії України.

Так, з урахуванням співставлення та аналізу документів наданих позивачем до матеріалів справи, судом установлено, що позивач станом на 24.02.2022 вже перебував на військовій службі в Національній гвардії України, а не був прийнятий на військову службу в період воєнного стану, тобто не підпадає під вимогу п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153.

Отже, на підставі вищевикладеного, слідує, що позивач проходив військову службу у віці до 25 років до введення воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, що виключає одну із основних умов одержання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена Постанови КМУ №153, що не створює для органу військового управління врегульованих чинним законодавством передумов щодо виплати позивачу спірної винагороди.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для визнання протиправними дії відповідача в частині нарахування та виплати позивачу спірної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Відтак, твердження ОСОБА_1 про звуження відповідачем тлумачення пункту 4 Постанови №153 і створення дискримінаційних умови по відношенню до осіб, які станом на 24.02.2022 вже перебували на військовій службі, судом не приймаються до уваги.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Отже, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна