Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №904/2981/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/2981/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Висоцького А.М.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від скаржника: Суржко О.А.;

від позивача: Олексюк Є.А.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє як законний представник неповнолітньої Лисак Емми Олександрівни, особи, яка не брала участі у справі, на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 (суддя Васильєв О.Ю.)

у справі № 904/2981/25

за позовом Фізичної особи-підприємця Труш Оксани Юріївни, Чернігівська обл., м. Ніжин

до Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг

про розірвання договору та стягнення 135 000 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Труш Оксана Юріївна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча про розірвання договору № 9 від 06.09.2023 на виготовлення обладнання та стягнення 135 000 грн сплаченої передоплати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за вказаним договором. Позивач зазначала, що відповідно до його умов відповідач зобов`язався виготовити та поставити обладнання - ванну з глазурувальним конвеєром - протягом 60 робочих днів із моменту зарахування передоплати. Загальна вартість обладнання становила 135 000 грн, які підлягали сплаті як стовідсоткова передоплата.

На виконання умов договору позивач 12.09.2023 перерахувала на банківський рахунок відповідача 135 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 03 від 12.09.2023. За твердженням позивача, отримання коштів відповідач підтвердив у електронному листуванні, однак у визначений договором строк обладнання не виготовив і не поставив, сплачену передоплату не повернув.

Посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору та втрату інтересу до подальшого його виконання, позивач просила розірвати договір № 9 від 06.09.2023 і стягнути з відповідача 135 000 грн сплаченої передоплати, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2981/25 позов задоволено повністю.

Розірвано договір № 9 від 06.09.2023 на виготовлення обладнання, укладений між фізичною особою-підприємцем Труш Оксаною Юріївною як замовником та фізичною особою-підприємцем Лисаком Олександром Іллічем як виконавцем.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча на користь Фізичної особи-підприємця Труш Оксани Юріївни 135 000 грн заборгованості та 7 570 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами на підставі договору № 9 від 06.09.2023 виникли правовідносини підряду, за умовами якого відповідач зобов`язався виготовити та передати позивачу обладнання, а позивач - оплатити його вартість.

Суд встановив, що на виконання умов договору позивач 12.09.2023 перерахувала відповідачу 135 000 грн передоплати, проте відповідач у передбачений договором строк обладнання не виготовив та позивачу не передав.

Пославшись на положення статей 610, 611, 651, 837 та 849 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань є доведеним, а допущене порушення є підставою для дострокового розірвання договору та повернення позивачу сплаченої суми передоплати.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач відзиву на позов не подав, а направлена на його адресу копія ухвали про відкриття провадження повернулася до суду. При цьому суд визнав відповідача належним чином повідомленим про розгляд справи, пославшись також на отримані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і Єдиного державного демографічного реєстру відомості щодо його анкетних даних та адреси проживання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2981/25, Мухіна Олена Миколаївна, яка діє як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі заявниця просила поновити строк на апеляційне оскарження та відкрити апеляційне провадження, посилаючись на те, що не брала участі у розгляді справи, про ухвалення оскаржуваного рішення повідомлена не була та дізналася про нього лише після постановлення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 про заміну боржника його правонаступником.

За результатами апеляційного перегляду заявниця просить: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2981/25; закрити провадження у справі з огляду на те, що позов пред`явлено до Фізичної особи, яка померла до звернення позивача до суду та відкриття провадження, а тому не мала цивільної та господарської процесуальної правоздатності й не могла бути стороною у справі; стягнути з Фізичної особи-підприємця Труш Оксани Юріївни понесені судові витрати, зокрема судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи право на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025, Мухіна Олена Миколаївна зазначає, що звертається з апеляційною скаргою як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 - спадкоємиці померлого ОСОБА_3 .

На підтвердження свого статусу заявниця посилається на актовий запис про шлюб із ОСОБА_3 , а також на свідоцтво про народження неповнолітньої ОСОБА_2 . Апелянт стверджує, що після смерті ОСОБА_3 неповнолітня ОСОБА_2 прийняла спадщину та стала його спадкоємицею.

За доводами заявниці, оскаржуване рішення безпосередньо впливає на права та майнові інтереси неповнолітньої спадкоємиці, оскільки надалі саме на підставі цього рішення ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 здійснено заміну боржника та визначено неповнолітню ОСОБА_2 правонаступником померлого. У зв`язку із цим заявниця вважає, що відповідно до частини першої статті 254 ГПК України має право оскаржити рішення суду першої інстанції як законний представник особи, питання про права, інтереси та обов`язки якої фактично вирішено оскаржуваним судовим рішенням.

Щодо дотримання строку на апеляційне оскарження заявниця зазначає, що вона та неповнолітня ОСОБА_2 не були залучені до участі у справі, не повідомлялися про її розгляд, копій позовної заяви, ухвали про відкриття провадження та рішення суду не отримували.

Апелянт стверджує, що про існування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 їй стало відомо лише після постановлення ухвали від 16.06.2026 про заміну боржника його правонаступником та подальшого ознайомлення з матеріалами справи. Повного тексту оскаржуваного рішення заявниця раніше не отримувала, а тому об`єктивно не могла своєчасно реалізувати право на його апеляційне оскарження. Наведені обставини заявниця вважає поважними причинами пропуску процесуального строку в розумінні статей 119 та 256 ГПК України.

Основним доводом апеляційної скарги є те, що провадження у справі було відкрито та розглянуто щодо Фізичної особи, яка померла задовго до звернення позивача до суду.

Заявниця посилається на свідоцтво про смерть, згідно з яким ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 17.10.2023 складено актовий запис про смерть № 2002. Водночас провадження у справі № 904/2981/25 було відкрито ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області лише 10.06.2025, а оскаржуване рішення ухвалено 20.08.2025.

Таким чином, на момент пред`явлення позову, відкриття провадження та ухвалення рішення зазначена в позовній заяві особа була померлою вже понад півтора року. На переконання апелянта, ця обставина виключала можливість відкриття провадження та розгляду спору в тому суб`єктному складі, який був визначений позивачем.

Посилаючись на частину четверту статті 25 ЦК України, заявниця зазначає, що цивільна правоздатність Фізичної особи припиняється в момент її смерті. Господарська процесуальна правоздатність, передбачена статтею 44 ГПК України, є похідною від цивільної правоздатності, а тому після смерті фізична особа не може бути носієм процесуальних прав та обов`язків.

За змістом статті 45 ГПК України стороною у господарському процесі може бути лише особа, яка має господарську процесуальну правоздатність. Відтак, на час відкриття провадження у справі ОСОБА_3 не мав ані цивільної, ані господарської процесуальної правоздатності, не міг набути статусу відповідача та реалізовувати передбачені процесуальним законом права сторони.

Апелянт вважає, що місцевий господарський суд фактично відкрив провадження, здійснив повідомлення та ухвалив рішення щодо особи, яка на той час уже не існувала як суб`єкт права. За таких обставин значення має не правильність вирішення матеріально-правового спору за договором, а сама неможливість розгляду справи проти померлої особи.

Заявниця також заперечує можливість усунення зазначеного порушення шляхом процесуального правонаступництва.

Посилаючись на статтю 52 ГПК України, апелянт зазначає, що процесуальне правонаступництво передбачає заміну учасника справи, який вибув із матеріальних правовідносин уже після набуття ним відповідного процесуального статусу. За своєю правовою природою воно є похідним від матеріального правонаступництва та можливе у випадку переходу прав або обов`язків від сторони, яка брала участь у справі, до іншої особи.

На переконання заявниці, процесуальне правонаступництво у зв`язку зі смертю Фізичної особи можливе лише тоді, коли смерть настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження. Якщо ж особа померла до пред`явлення позову, вона не могла набути статусу сторони, а тому не існує учасника процесу, якого можна було б замінити правонаступником.

Апелянт наголошує, що ГПК України не містить положень, які дозволяли б відкрити провадження проти померлої особи, а згодом залучити замість неї спадкоємця. Таке залучення не усуває первісної відсутності належного відповідача та суперечить основоположним засадам господарського судочинства.

На підтвердження наведеного заявниця посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Касаційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21.

Окремо апелянт звертає увагу на особливості відповідальності спадкоємців за зобов`язаннями спадкодавця.

Посилаючись на статтю 1282 ЦК України, заявниця зазначає, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця лише в межах вартості одержаного у спадщину майна. Кожен спадкоємець відповідає особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині, а вимоги кредитора мають пред`являтися безпосередньо до спадкоємців у порядку та строки, встановлені законом.

За доводами апеляційної скарги, застосування статті 1282 ЦК України можливе лише за умови дотримання кредитором строків пред`явлення вимог до спадкоємців, передбачених статтею 1281 ЦК України. Заявниця вказує, що ці строки мають присічний характер, а їх недотримання позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Таким чином, на думку апелянта, позивач мав пред`являти вимоги не до померлого ОСОБА_3 , а безпосередньо до його спадкоємця або спадкоємців із дотриманням спеціальних правил спадкового законодавства, зокрема щодо строків пред`явлення вимог та меж відповідальності вартістю успадкованого майна.

Апелянт також стверджує, що позивач була обізнана про смерть ОСОБА_3 до звернення з позовом.

На обґрунтування цього доводу заявниця зазначає, що після смерті чоловіка вона спілкувалася з ФО- ОСОБА_4 , повідомляла їй про смерть ОСОБА_3 та про неможливість виконання ним договірних зобов`язань. При цьому сама ОСОБА_1 намагалася завершити справи померлого чоловіка та сприяти виконанню договору.

На підтвердження зазначених обставин до апеляційної скарги додано матеріали електронного листування між ОСОБА_1 та ФО-П ОСОБА_5 .

З огляду на це апелянт вважає, що позивач, будучи обізнаною про смерть свого контрагента, не мала правових підстав пред`являти позов до померлої особи, а повинна була реалізовувати свої права шляхом звернення з вимогами до спадкоємців у передбаченому цивільним законодавством порядку.

Заявниця вважає, що суд першої інстанції не встановив і не надав належної правової оцінки факту смерті відповідача до відкриття провадження, помилково визнав померлу особу належним учасником справи, дійшов необґрунтованого висновку про її належне повідомлення та вирішив спір за відсутності особи, яка могла б набути процесуального статусу відповідача і реалізувати право на захист.

За твердженням апелянта, допущене порушення має фундаментальний характер, оскільки стосується не окремого процесуального недоліку, а відсутності сторони у справі та неможливості існування господарського процесу проти особи, цивільна правоздатність якої припинилася до пред`явлення позову.

Щодо судових витрат заявниця зазначає, що місцевий господарський суд у резолютивній частині рішення стягнув із відповідача 7 570 грн судового збору, хоча позов містив одну майнову вимогу про стягнення 135 000 грн та одну немайнову вимогу про розірвання договору.

За розрахунком апелянта, у 2025 році за кожну із зазначених вимог підлягав сплаті судовий збір у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3 028 грн, а загальний розмір збору за подання позову мав становити 6 056 грн. Відповідно, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позову, заявниця визначила в сумі 9 084 грн та зазначила про його сплату.

Крім того, посилаючись на статтю 16 та пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України, апелянт просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу. Попередній орієнтовний розрахунок таких витрат визначено в сумі 25 000 грн. Заявниця повідомила про намір подати докази їх понесення до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи.

Фізична особа-підприємець Труш Оксана Юріївна подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2981/25 без змін.

Насамперед позивач заперечує поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. За її твердженням, Мухіна Олена Миколаївна була обізнана про існування судового рішення задовго до постановлення ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 про заміну боржника правонаступником.

Позивач посилається на акт державного виконавця від 30.01.2026, складений під час примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2025 у справі № 904/2981/25. У відзиві зазначено, що під час виходу державного виконавця за адресою проживання боржника було встановлено проживання за цією адресою дружини ОСОБА_3 - разом із донькою та матір`ю померлого. На відповідному акті, за твердженням позивача, міститься підпис Мухіної О.М., яким вона підтвердила свою обізнаність про здійснення виконавчого провадження.

Крім того, позивач зазначає, що 31.03.2026 та 19.05.2026 Мухіна О.М. отримала копії заяв про заміну сторони у виконавчому провадженні, у яких містилися відомості про рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025. Тому твердження апелянта про те, що про існування рішення їй стало відомо лише після постановлення ухвали від 16.06.2026, позивач вважає таким, що не відповідає фактичним обставинам.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків, позивач зазначає, що поважними можуть визнаватися лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення заявника та створюють істотні перешкоди для своєчасного вчинення процесуальної дії. За доводами відзиву, апелянт не навела причин, які перешкоджали їй звернутися з апеляційною скаргою у максимально стислий строк після отримання інформації про рішення та відкриття виконавчого провадження.

Позивач стверджує, що апелянт не реагувала на заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, ухвали Господарського суду Дніпропетровської області щодо розгляду таких заяв, листи державного нотаріуса та інші отримані нею документи, а тому пропуск строку є наслідком її власної процесуальної поведінки, а не об`єктивно непереборних обставин.

Заперечуючи проти доводу про незаконність розгляду справи щодо особи, яка померла до відкриття провадження, позивач зазначає, що на час звернення до суду вона не була обізнана про смерть ОСОБА_3 .

За твердженням позивача, перед поданням позову нею було отримано витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, згідно з яким станом на 24.04.2025 ОСОБА_3 був зареєстрований як діюча фізична особа-підприємець. Аналогічна інформація, за її доводами, містилася в інтернет-сервісі SCANBE станом на 29.05.2025.

Позивач також посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи повторно отримав відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і Єдиного державного демографічного реєстру станом на 18.08.2025 та 19.08.2025. Отримані відомості підтвердили анкетні дані й адресу проживання ОСОБА_3 та, як зазначає позивач, не містили інформації про його смерть.

Про смерть ОСОБА_3 позивачу, за її твердженням, стало відомо лише у лютому 2026 року з листа органу державної виконавчої служби, отриманого після відкриття виконавчого провадження. У цьому листі було зазначено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а частина належного йому нерухомого майна у 2024 році перейшла у власність неповнолітньої ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Обґрунтовуючи правомірність покладення на відомості державних реєстрів, позивач посилається на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відповідно до якого Єдиний державний реєстр створений для забезпечення державних органів та учасників цивільного обороту достовірною інформацією, а серед відомостей про Фізичну особу-підприємця повинні міститися відомості про її смерть.

Позивач також зазначає, що Єдиний державний демографічний реєстр має містити дату смерті особи та реквізити документів, які підтверджують її смерть. Тому відсутність відповідної інформації у реєстрах, якими користувалися позивач і суд першої інстанції, на її переконання, підтверджує відсутність у них об`єктивної можливості встановити смерть відповідача під час подання та розгляду позову.

Позивач заперечує і твердження апелянта про те, що вона була повідомлена ОСОБА_1 про смерть ОСОБА_3 до звернення з позовом. На думку позивача, додані до апеляційної скарги матеріали електронного листування не є належними та достовірними доказами такої обізнаності, оскільки не містять контактних номерів учасників листування, повідомлень безпосередньо про смерть ОСОБА_3 та підтверджень одержання позивачем відповідної інформації.

Посилаючись на статті 76, 78 та 86 ГПК України, а також правові висновки Верховного Суду щодо оцінки доказів, позивач зазначає, що докази повинні оцінюватися в сукупності за критеріями належності, допустимості, достовірності та вірогідності. За її позицією, офіційні відомості державних реєстрів є більш вагомими доказами порівняно з наданими апелянтом фрагментами електронного листування.

Позивач не погоджується з доводом апелянта про неможливість переходу обов`язків ОСОБА_3 до його спадкоємців. Посилаючись на статті 1216, 1218 та 1220 ЦК України, вона зазначає, що внаслідок смерті Фізичної особи до її спадкоємців переходять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей 1281 та 1282 ЦК України спадкоємці, яким відомо про борги спадкодавця, зобов`язані повідомити кредитора про відкриття спадщини, а також задовольнити вимоги кредитора в межах вартості одержаного у спадщину майна. На переконання позивача, прийняття неповнолітньою ОСОБА_2 спадщини зумовило перехід до неї тих майнових обов`язків спадкодавця, які не припинилися у зв`язку з його смертю.

Окремо позивач звертає увагу, що законодавством саме родичам і спадкоємцям Фізичної особи-підприємця надано право подати документи для державної реєстрації припинення її підприємницької діяльності у зв`язку зі смертю. У відзиві зазначено, що спадкоємці ОСОБА_3 не вжили відповідних заходів, унаслідок чого відомості про нього як діючого підприємця продовжували міститися в Єдиному державному реєстрі.

Позивач також наголошує, що ОСОБА_1 сама зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому, за позицією позивача, мала бути обізнана з порядком державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця. Невчинення спадкоємцями дій щодо внесення до реєстру відомостей про припинення підприємницької діяльності померлого, на думку позивача, не може створювати для неї негативних наслідків як для особи, яка добросовісно покладалася на офіційні дані державних реєстрів.

На підтвердження своїх заперечень позивач просить урахувати подані разом із відзивом додаткові докази, зокрема акт державного виконавця від 30.01.2026, витяг із Єдиного державного реєстру станом на 07.07.2026, докази отримання апелянтом поштових відправлень із заявами про заміну сторони у виконавчому провадженні та інформацію про державну реєстрацію ОСОБА_1 як Фізичної особи-підприємця. Неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції позивач обґрунтовує тим, що вони були створені або отримані вже після ухвалення оскаржуваного рішення.

Таким чином, позивач вважає, що на час розгляду справи суд першої інстанції мав офіційні реєстрові відомості, які підтверджували державну реєстрацію ОСОБА_3 як Фізичної особи-підприємця та його адресу проживання, але не містили даних про смерть. З огляду на це позивач стверджує, що місцевий господарський суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.07.2026 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. - доповідача у справі, суддів Віннікова С.В. та Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2026 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 .

Цією ж ухвалою відповідно до частини п`ятої статті 262 ГПК України зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, витребувано з місцевого господарського суду матеріали справи № 904/2981/25 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 22.07.2026.

08.07.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи № 904/2981/25.

10.07.2026 Фізична особа-підприємець Труш Оксана Юріївна подала до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила проти її задоволення та просила залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Разом із відзивом позивач подала додаткові докази, зокрема копію акта державного виконавця від 30.01.2026, витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 07.07.2026, докази отримання апелянтом поштових відправлень із заявами про заміну сторони у виконавчому провадженні та інформацію щодо державної реєстрації Мухіної О.М. як Фізичної особи-підприємця. Неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції позивач обґрунтувала тим, що вони були створені або отримані після ухвалення оскаржуваного рішення.

У відзиві позивач також заявила клопотання про участь позивача та її представника в призначеному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

17.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 адвоката Суржко О.А. надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі № 904/2981/25, призначеному на 22.07.2026 та всіх наступних засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За результатами розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 22.07.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи.

Як dбачається з матеріалів справи, 06.09.2023 між Фізичною особою-підприємцем Труш Оксаною Юріївною як замовником та Фізичною особою-підприємцем Лисаком Олександром Іллічем як виконавцем укладено договір № 9 про виготовлення обладнання.

Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов`язався виготовити ванну з глазурувальним конвеєром та передати це обладнання у власність замовника, а замовник - оплатити його вартість і прийняти обладнання на визначених договором умовах.

Пунктами 2.1, 2.2 та 2.4 договору передбачено, що виконавець зобов`язаний поставити обладнання протягом 60 робочих днів із моменту зарахування передоплати шляхом його відправлення на склад товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта». Моментом поставки визначено дату відвантаження обладнання, зазначену в накладній перевізника. З моменту відвантаження до замовника переходили право власності на обладнання та пов`язані з ним ризики.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 договору загальна вартість обладнання становила 135 000 грн, а строк його виготовлення - 60 робочих днів із дня, наступного за днем внесення передоплати.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 договору встановлено обов`язок замовника сплатити 100 відсотків вартості обладнання як передоплату в сумі 135 000 грн. Пунктом 5.2 договору передбачено оформлення факту приймання-передачі обладнання відповідним актом, підписаним представниками сторін. За пунктом 9.1 договору його дострокове розірвання допускалося за взаємною згодою сторін або в установленому законом порядку.

12.09.2023 позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату № 16 від 06.09.2023 перерахувала на його банківський рахунок 135 000 грн передоплати, що підтверджується платіжною інструкцією № 03 від 12.09.2023.

У матеріалах справи міститься роздруківка електронного листування у мобільному додатку «Viber», відповідно до якої 13.09.2023 відповідач повідомив позивача про отримання коштів. Доказів виготовлення та передання позивачу обумовленого договором обладнання, оформлення акта приймання-передачі або повернення сплаченої передоплати матеріали справи не містять.

Водночас зі свідоцтва про смерть убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 17.10.2023 складено актовий запис про смерть № 2002.

При цьому ОСОБА_3 помер до закінчення встановленого договором 60-денного строку виготовлення та поставки обладнання, який обчислювався з дня, наступного за днем внесення передоплати.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина. Неповнолітня ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті батька. Зокрема, з наведених у матеріалах справи відомостей вбачається, що 25.04.2024 на підставі свідоцтва про право на спадщину серії № 2-818 за нею зареєстровано право власності на 2/3 частини квартири, яка належала спадкодавцю.

До апеляційної скарги також додано свідоцтва про право неповнолітньої ОСОБА_2 на спадщину щодо квартири та гаража, свідоцтво про її народження, а також документи, які підтверджують повноваження ОСОБА_1 діяти як законний представник неповнолітньої.

Станом на 24.04.2025 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містилися відомості про ОСОБА_3 як про зареєстровану Фізичну особу-підприємця. Аналогічні відомості щодо наявності статусу Фізичної особи-підприємця, за твердженням позивача, відображалися в інформаційному сервісі SCANBE станом на 29.05.2025.

Відповідно до поданого позивачем разом із відзивом додаткового витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на 07.07.2026 у Реєстрі також продовжували міститися відомості про ОСОБА_3 як зареєстровану Фізичну особу-підприємця.

Фізична особа-підприємець Труш Оксана Юріївна звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча про розірвання договору № 9 від 06.09.2023 та стягнення 135 000 грн передоплати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2025 відкрито провадження у справі № 904/2981/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Іншою ухвалою від 10.06.2025 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт у межах ціни позову, 135 000 грн, на рухоме і нерухоме майно Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча, а також на грошові кошти, що обліковувалися на його рахунках.

Копію ухвали про відкриття провадження направлено за зазначеною в державних реєстрах адресою ОСОБА_3 , однак поштове відправлення повернулося до суду.

Перед ухваленням рішення суд першої інстанції повторно отримав відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань і Єдиного державного демографічного реєстру станом на 18.08.2025 та 19.08.2025. Отримані відомості містили анкетні дані та адресу проживання Лисака О.І. На підставі цих даних місцевий господарський суд визнав відповідача належним чином повідомленим про відкриття провадження та розглянув справу за наявними матеріалами без участі сторін.

Таким чином, провадження у справі № 904/2981/25 відкрито 10.06.2025, тобто через один рік і майже вісім місяців після смерті ОСОБА_3 .

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 позов задоволено: розірвано договір № 9 від 06.09.2023 та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча на користь позивача 135 000 грн заборгованості та 7 570 грн судового збору.

Таким чином, як на час звернення позивача до господарського суду та відкриття провадження, так і на час ухвалення рішення зазначений у позовній заяві відповідач був померлим.

Після набрання рішенням законної сили Господарським судом Дніпропетровської області 15.09.2025 видано наказ у справі № 904/2981/25, який було пред`явлено до примусового виконання.

30.01.2026 головним державним виконавцем Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі складено акт під час примусового виконання зазначеного наказу. В акті зафіксовано, що за адресою, зазначеною як адреса боржника, проживають Мухіна Олена Миколаївна, неповнолітня ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3 . Акт містить підпис ОСОБА_1 .

З поданих позивачем разом із відзивом додаткових доказів вбачається, що у лютому 2026 року орган державної виконавчої служби повідомив позивача про смерть ОСОБА_3 та про перехід частини належного йому нерухомого майна до неповнолітньої ОСОБА_2 .

Надалі позивач звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні. З поданих позивачем разом із відзивом додаткових доказів убачається, що поштові відправлення з копіями відповідної заяви були отримані ОСОБА_1 31.03.2026 та 19.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 здійснено заміну боржника у зв`язку з виконанням рішення від 20.08.2025 та визначено неповнолітню ОСОБА_2 правонаступником померлого ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 , діючи як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою на рішення від 20.08.2025, оскільки це рішення стало підставою для покладення на неповнолітню спадкоємицю обов`язку з його виконання.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, досліджує докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, і не обмежений доводами скарги, якщо під час розгляду справи встановить порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Предметом апеляційної перевірки у цій справі є законність рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025, ухваленого за позовом Фізичної особи-підприємця Труш Оксани Юріївни до Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча про розірвання договору № 9 від 06.09.2023 та стягнення 135 000 грн передоплати.

Визначальним для апеляційного перегляду є насамперед з`ясування того, чи могла особа, яка померла до пред`явлення позову та відкриття провадження, набути статусу відповідача, чи могло бути ухвалено судове рішення про її права й обов`язки та чи допускається усунення такого порушення наступним залученням спадкоємця або заміною боржника на стадії виконання рішення. Лише після встановлення належного суб`єктного складу судового процесу можливе вирішення матеріально-правових питань щодо виконання договору.

За змістом частини першої статті 254 ГПК України право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та/або обов`язки.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21 наголосила, що під час розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд повинен передусім мотивовано вирішити питання про те, чи стосується оскаржуване рішення безпосередньо прав, інтересів або обов`язків такої особи. У постанові судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19 зазначено, що правовий зв`язок незалученої особи з оскаржуваним рішенням має бути очевидним і безумовним, а не лише ймовірним.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неповнолітня ОСОБА_2 прийняла спадщину після його смерті; зокрема, на підставі виданого 25.04.2024 свідоцтва про право на спадщину за нею зареєстровано право власності на частину нерухомого майна спадкодавця. Таким чином, на час ухвалення рішення від 20.08.2025 вона вже була учасницею спадкових правовідносин, у межах яких могло вирішуватися питання про перехід до неї майнових обов`язків спадкодавця.

Хоча неповнолітня ОСОБА_2 безпосередньо не зазначена у резолютивній частині оскаржуваного рішення, цим рішенням установлено існування грошового обов`язку ОСОБА_3 у сумі 135 000 грн, видано виконавчий документ, а ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 її визначено правонаступником боржника. Відтак рішення від 20.08.2025 стало безпосередньою юридичною підставою для покладення встановленого ним майнового обов`язку на неповнолітню спадкоємицю.

За таких обставин правовий зв`язок ОСОБА_2 з оскаржуваним рішенням не є припущенням або віддаленим майновим інтересом. Рішення безпосередньо впливає на її майнову сферу, а тому вона має право на його апеляційне оскарження відповідно до частини першої статті 254 ГПК України. З огляду на неповнолітній вік дитини її права та законні інтереси правомірно представляє мати - ОСОБА_1 , повноваження якої підтверджені свідоцтвом про народження та іншими поданими документами.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2026 наведені заявницею причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнано поважними, відповідний строк поновлено та відкрито апеляційне провадження. Тому наведені у відзиві доводи позивача про обізнаність ОСОБА_1 щодо виконавчого провадження з 30.01.2026 та отримання нею 31.03.2026 і 19.05.2026 заяв про заміну боржника не спростовують права неповнолітньої спадкоємиці на перегляд рішення, ухваленого без її участі. Зазначені обставини можуть характеризувати момент фактичного отримання законним представником інформації про рішення, однак не усувають того, що ні спадкоємиця, ні її законний представник не отримували позовної заяви, не брали участі у первісному розгляді та не могли надати заперечення щодо наявності, обсягу і меж можливого спадкового обов`язку.

Частиною третьою статті 269 ГПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання раніше з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подала свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , документи про родинні відносини, свідоцтво про народження неповнолітньої ОСОБА_2 , свідоцтва про право на спадщину та матеріали електронного листування. Оскільки ОСОБА_1 і неповнолітня ОСОБА_2 не були залучені до участі у справі та не повідомлялися про її розгляд, вони об`єктивно не мали процесуальної можливості подати відповідні документи до ухвалення рішення. Крім того, свідоцтво про смерть підтверджує обставину, яка має визначальне значення для перевірки наявності процесуально правоздатного відповідача. Тому документи про смерть, законне представництво та прийняття спадщини підлягають прийняттю й оцінці судом апеляційної інстанції.

Позивач разом із відзивом подала акт державного виконавця від 30.01.2026, докази вручення ОСОБА_1 заяв про заміну сторони, витяг із Єдиного державного реєстру станом на 07.07.2026 та інформацію щодо державної реєстрації ОСОБА_1 як Фізичної особи-підприємця. Ці документи були складені або отримані після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому об`єктивно не могли бути подані суду першої інстанції та приймаються апеляційним судом у межах тих обставин, на підтвердження яких їх подано.

Водночас акт державного виконавця та докази поштового вручення можуть підтверджувати лише обізнаність ОСОБА_1 щодо виконавчих і пов`язаних із ними судових дій у 2026 році. Вони не підтверджують наявності у ОСОБА_3 цивільної чи господарської процесуальної правоздатності на час подання позову та не усувають факту його смерті до відкриття провадження. Так само витяг із Єдиного державного реєстру станом на 07.07.2026 підтверджує зміст реєстру на відповідну дату, але не продовжує правоздатності померлої особи.

Щодо цивільної та господарської процесуальної правоздатності відповідача

Відповідно до частини першої статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки визнається за всіма фізичними особами, а згідно з частиною четвертою цієї статті цивільна правоздатність Фізичної особи припиняється у момент її смерті. Закон пов`язує припинення правоздатності безпосередньо з фактом смерті, а не з датою внесення відповідного запису до державного реєстру.

Статус Фізичної особи-підприємця не утворює окремого від Фізичної особи суб`єкта права. Державна реєстрація лише засвідчує право Фізичної особи здійснювати підприємницьку діяльність, але не створює іншої юридично самостійної особи. Тому смерть громадянина одночасно припиняє його здатність бути носієм цивільних прав та обов`язків як Фізичної особи-підприємця, хоча окремі майнові права й обов`язки за передбачених законом умов можуть увійти до складу спадщини.

Згідно зі статтею 44 ГПК України всі фізичні та юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника. Господарська процесуальна правоздатність Фізичної особи є похідною від її цивільної правоздатності та не може існувати після смерті. За статтею 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу, а отже набуття процесуального статусу відповідача передбачає існування особи та наявність у неї процесуальної правоздатності на час звернення до суду і відкриття провадження.

У цій справі ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як провадження за пред`явленим до нього позовом відкрито 10.06.2025. Таким чином, на момент звернення позивача до суду ОСОБА_3 уже не мав цивільної та господарської процесуальної правоздатності, не міг набути статусу відповідача, отримувати процесуальні документи, подавати відзив, докази й заперечення, користуватися правничою допомогою та реалізовувати інші права сторони.

Найбільш подібні до спірних правовідносини були предметом розгляду Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2025 у справі № 906/830/24. У цій постанові Верховний Суд підтвердив, що господарське процесуальне законодавство не передбачає здійснення провадження щодо особи, яка померла до звернення з позовом; процесуальне правонаступництво в порядку статті 52 ГПК України можливе за умови, що смерть Фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження; залучення спадкоємців особи, яка померла до відкриття провадження, суперечить засадам господарського судочинства. За таких обставин провадження підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України. Верховний Суд також наголосив, що цей висновок не залежить від того, чи було позивачу відомо про смерть відповідача та на якій стадії суд установив відповідний факт.

Аналогічний підхід викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21 та узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 07.04.2020 у справі № 473/1433/18: якщо особа померла до пред`явлення до неї позову, вона не могла стати стороною, а тому її заміна правонаступником у межах такого провадження є неможливою.

Таким чином, основний довід апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_3 цивільної та господарської процесуальної правоздатності на час подання позову є обґрунтованим.

Щодо висновку про належне повідомлення відповідача та значення відомостей державних реєстрів

Суд першої інстанції зазначив, що копію ухвали про відкриття провадження направлено ОСОБА_3 за адресою, підтвердженою державними реєстрами, однак поштове відправлення повернулося до суду. Після цього місцевий господарський суд повторно отримав відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і Єдиного державного демографічного реєстру станом на 18.08.2025 та 19.08.2025, на підставі яких визнав відповідача належним чином повідомленим і розглянув справу за наявними матеріалами.

Проте правила ГПК України щодо направлення процесуальних документів за зареєстрованою адресою та наслідків повернення поштового відправлення можуть застосовуватися лише щодо особи, яка існує як суб`єкт права та набула процесуального статусу учасника справи. Повідомлення за своєю правовою природою має забезпечувати реальну можливість сторони ознайомитися з вимогами, надати пояснення, докази та заперечення. Особа, правоздатність якої припинилася у момент смерті, об`єктивно не може отримати кореспонденцію, висловити позицію чи уповноважити представника.

Тому направлення документів за останньою зареєстрованою адресою ОСОБА_3 та повернення поштового відправлення не могли створити передбачених законом наслідків належного повідомлення. Проблема полягає не у правильності застосування правил поштового вручення, а у відсутності самого процесуально правоздатного адресата.

Колегія суддів враховує довід позивача про те, що на час звернення до суду вона покладалася на офіційні відомості реєстрів, які не містили інформації про смерть ОСОБА_3 . Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачає внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця у зв`язку з її смертю. Водночас державна реєстрація припинення підприємницької діяльності та припинення цивільної правоздатності є різними юридичними обставинами.

Запис у Єдиному державному реєстрі має інформаційне та реєстраційне значення, але не визначає момент смерті і не продовжує правоздатність особи до внесення відповідних змін. Помилковість, неповнота або несвоєчасне оновлення реєстрової інформації не перетворюють померлу особу на суб`єкта господарських і процесуальних правовідносин.

Так само невчинення спадкоємцями дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності спадкодавця не зберігає за ним процесуальної правоздатності. Тому довід позивача про те, що ОСОБА_1 сама зареєстрована фізичною особою-підприємцем і мала знати порядок проведення реєстраційних дій, не впливає на визначений частиною четвертою статті 25 ЦК України момент припинення правоздатності.

Обставини, на які посилається позивач, можуть пояснювати причини помилкового зазначення ОСОБА_3 відповідачем та свідчити про відсутність умисного недобросовісного використання процесуальних прав. Однак суб`єктивна необізнаність позивача не легалізує провадження, відкрите щодо померлої особи, та не дає підстав залишити ухвалене в такому провадженні рішення в силі.

Щодо процесуального правонаступництва та підстави для закриття провадження

Частиною першою статті 52 ГПК України встановлено, що у разі смерті або оголошення Фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації, заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Зі змісту цієї норми випливає, що замінено може бути саме учасника справи, який існував на час відкриття провадження, мав процесуальну правоздатність, набув відповідного статусу, а надалі вибув зі спірних матеріальних правовідносин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 05.06.2020 у справі № 920/653/18 роз`яснила, що процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів матеріального правонаступництва, є похідним від нього і полягає у переході процесуальних прав та обов`язків від учасника справи, який вибув, до правонаступника.

Словосполучення «на будь-якій стадії судового процесу» означає, що правонаступник може вступити у вже належним чином розпочатий процес на будь-якому його етапі. Воно не надає суду права відкрити провадження проти особи, яка померла до подання позову, а потім сформувати належний склад сторін шляхом залучення спадкоємця.

ОСОБА_3 не вибув із процесу після відкриття провадження, оскільки на той час уже помер. Він не набув статусу відповідача, а тому не існувало учасника справи, процесуальні права та обов`язки якого могли б перейти до неповнолітньої спадкоємиці в порядку статті 52 ГПК України. Прийняття ОСОБА_2 спадщини підтверджує виникнення матеріальних спадкових правовідносин, але саме по собі не перетворює її на процесуального правонаступника у справі, відкритій після смерті спадкодавця за позовом до нього.

Пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України передбачено закриття провадження у разі смерті Фізичної особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Ця норма застосовується, коли фізична особа була живою на час відкриття провадження, набула статусу сторони, але померла під час розгляду справи, а характер правовідносин виключає правонаступництво.

У спірному випадку ОСОБА_3 помер до подання позову, тому пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України застосуванню не підлягає. Належною процесуальною підставою є пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України, відповідно до якого господарський суд закриває провадження, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. У цьому контексті йдеться не про належність спору до іншої юрисдикції, а про неможливість судового розгляду вимог, пред`явлених до особи, яка на момент звернення до суду вже померла та не могла бути стороною.

Закриття провадження з цієї підстави не означає вирішення по суті питання про наявність чи відсутність у спадкоємців обов`язку відповідати за майновими зобов`язаннями спадкодавця. Воно свідчить лише про неможливість вирішити вимоги у провадженні, відкритому без процесуально правоздатного відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2026 у справі № 367/8835/16 дійшла висновку, що ухвалення судом першої інстанції рішення щодо особи, яка померла до його ухвалення, без залучення правонаступників є самостійною, достатньою та безумовною підставою для скасування такого рішення, оскільки процес відбувається без належного відповідача і не забезпечує права бути вислуханим. У тій справі відповідач був живим на час відкриття провадження, але помер під час його розгляду, тому справа була направлена на новий розгляд для залучення правонаступника.

Обставини справи № 904/2981/25 є принципово іншими: ОСОБА_3 помер до подання позову та відкриття провадження, тобто взагалі не міг стати стороною. Тому порушення не може бути усунуте вступом спадкоємця у вже відкриту справу, а процесуальним наслідком є скасування рішення із закриттям провадження.

Щодо матеріального спадкового правонаступництва та меж відповідальності спадкоємців

Колегія суддів погоджується з доводами позивача в тій частині, що смерть Фізичної особи не в усіх випадках припиняє належні їй майнові права та обов`язки.

За змістом статей 1216 та 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від померлої Фізичної особи до спадкоємців, а до складу спадщини входять усі права й обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. Водночас стаття 1219 ЦК України визначає права й обов`язки, які не входять до складу спадщини, зокрема нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Таким чином, необхідно розмежовувати припинення цивільної і процесуальної правоздатності Фізичної особи в момент смерті, можливий перехід окремих майнових прав та обов`язків до спадкоємців і процесуальний порядок реалізації кредитором вимог до таких спадкоємців. Можливість переходу певного майнового обов`язку не означає, що спадкодавець після смерті продовжує існувати як учасник цивільних відносин або може бути стороною судового процесу.

Посилання позивача на перехід договірних обов`язків ОСОБА_3 до спадкоємців є правильним лише як загальне положення спадкового права, але не спростовує неможливості розгляду позову, пред`явленого безпосередньо до померлої особи.

Прийняття неповнолітньою ОСОБА_2 спадщини могло зумовити перехід до неї лише тих майнових обов`язків, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, не припинилися внаслідок його смерті та не були нерозривно пов`язані з його особою. Наявність такого обов`язку, його правова природа, обсяг і межі відповідальності спадкоємиці мають встановлюватися у належному судовому провадженні, в якому вимоги пред`явлені безпосередньо до спадкоємця та забезпечена можливість реалізувати всі процесуальні права відповідача.

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; кожен спадкоємець відповідає особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Таким чином, відповідальність спадкоємців не є тотожною відповідальності спадкодавця, оскільки обмежується фактично одержаним спадковим майном і часткою кожного спадкоємця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.10.2023 у справі № 523/2357/20, вирішуючи питання заміни боржника, який помер уже на стадії виконання чинного судового рішення, зазначила, що суд має визначити розмір обов`язку відповідно до частки спадкоємця та вказати, що заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Проте наведений висновок стосується випадку, коли боржник був живим на час судового розгляду й ухвалення рішення, а помер уже на стадії його виконання. У цій же справі рішення ухвалено після смерті особи, яка взагалі не могла набути статусу відповідача. Тому практика щодо виконавчого правонаступництва не може використовуватися для надання законності рішенню, ухваленому за первісної відсутності належної сторони.

Оскаржуваним рішенням стягнуто 135 000 грн без визначення кола спадкоємців, їхніх часток, складу та вартості одержаного ними майна. Подальша заміна боржника на неповнолітню спадкоємицю створила для неї ризик виконання рішення, у якому передбачені статтею 1282 ЦК України межі відповідальності не досліджувалися та не встановлювалися.

Щодо порядку і строків пред`явлення вимог кредитора до спадкоємців

Відповідно до частини першої статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

За частиною другою цієї статті кредитор повинен пред`явити вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців із дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор не знав і не міг знати про прийняття спадщини або одержання свідоцтва, частина третя статті 1281 ЦК України надає право пред`явити вимогу протягом шести місяців із дня, коли він про це дізнався. Непред`явлення вимоги у встановлені строки відповідно до частини четвертої цієї статті має наслідком позбавлення кредитора права вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.10.2024 у справі № 638/1046/14-ц виснувала, що правила статті 1281 ЦК України застосовуються і тоді, коли боржник помер під час розгляду вже відкритої справи; сама процесуальна заява про залучення правонаступника не замінює належного пред`явлення кредитором вимоги спадкоємцю у встановленому законом порядку і строки.

Позовна заява у справі № 904/2981/25 була адресована ОСОБА_3 , а не неповнолітній ОСОБА_2 . Позивач не зазначала її відповідачем, не формулювала вимог до неї як до спадкоємиці, не визначала меж відповідальності вартістю успадкованого майна та не обґрунтовувала дотримання строків, установлених статтею 1281 ЦК України. Тому звернення з позовом до померлого ОСОБА_3 саме по собі не підтверджує пред`явлення вимоги до його спадкоємиці.

Апелянт стверджує, що позивач була обізнана про смерть ОСОБА_3 та спілкувалася з ОСОБА_1 щодо подальшої долі договору. Позивач це заперечує і зазначає, що достовірну інформацію про смерть контрагента та прийняття спадщини отримала лише у лютому 2026 року від органу державної виконавчої служби.

Таким чином, між учасниками існує спір щодо моменту, з якого позивач знала або об`єктивно могла знати про смерть ОСОБА_3 , прийняття спадщини й одержання спадкоємицею відповідного свідоцтва. Ця обставина може мати значення для застосування частин другої-четвертої статті 1281 ЦК України, однак її остаточне встановлення не є необхідним для перевірки законності рішення від 20.08.2025, оскільки незалежно від обізнаності позивача позов пред`явлено до особи без процесуальної правоздатності.

Вирішення питання про втрату позивачем права вимоги за статтею 1281 ЦК України стосувалося б суті можливого спору між кредитором і спадкоємцями. Такий висновок не повинен формуватися без належно пред`явленого до спадкоємців позову, встановлення повного кола осіб, які прийняли спадщину, та забезпечення їм можливості подати докази й заперечення.

Тому доводи апелянта про пропуск позивачем установлених статтею 1281 ЦК України строків не можуть бути покладені в основу висновку про відмову в позові по суті у цій справі. Вони підтверджують необхідність застосування спеціального порядку звернення до спадкоємців, але мають перевірятися під час розгляду належного спору за їх участю.

Водночас доводи позивача про те, що спадкоємці не повідомили її про відкриття спадщини, також не спростовують підстав для скасування рішення. Невиконання спадкоємцем передбаченого частиною першою статті 1281 ЦК України обов`язку може впливати на визначення моменту обізнаності кредитора, але не продовжує правоздатності спадкодавця і не надає кредитору права пред`являти позов до померлої особи.

Щодо матеріалів електронного листування

Апелянт посилається на матеріали електронного листування з ОСОБА_1 як на підтвердження обізнаності позивача про смерть ОСОБА_3 . Позивач заперечує належність і достовірність цих матеріалів, указуючи на відсутність достатніх даних для ідентифікації учасників листування та чіткого повідомлення про смерть виконавця.

За статтями 76-79 та 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність і вірогідність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок у сукупності; жодний доказ не має наперед установленої сили. Електронне листування може підтверджувати юридично значущі обставини за умови встановлення його походження, змісту, належності відповідним особам і цілісності.

Однак у цій справі остаточна оцінка листування щодо точного моменту обізнаності позивача не впливає на висновок про відсутність у ОСОБА_3 процесуальної правоздатності на час подання позову. Навіть якщо позивач не знала та об`єктивно не могла знати про смерть контрагента до отримання інформації від державного виконавця, це не робить оскаржуване рішення законним. І навпаки, якщо у належному провадженні буде встановлено своєчасне повідомлення позивача про смерть та прийняття спадщини, така обставина може впливати на застосування статті 1281 ЦК України, але не повинна остаточно вирішуватися у справі, порушеній проти померлої особи.

Таким чином, спір щодо доказового значення електронного листування є похідним від питання про дотримання позивачем спеціального порядку пред`явлення вимог до спадкоємців і не спростовує основного доводу апеляційної скарги.

Щодо матеріально-правових висновків суду першої інстанції

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини щодо виготовлення обладнання, позивач належним чином виконала обов`язок зі сплати 135 000 грн передоплати, тоді як відповідач обладнання не виготовив і не передав, а кошти не повернув. Пославшись на статті 610, 611, 651, 837 та 849 ЦК України, суд дійшов висновку про істотне порушення договору та наявність підстав для його розірвання і стягнення передоплати.

Матеріалами справи підтверджено укладення договору № 9 від 06.09.2023, перерахування позивачем 12.09.2023 коштів у сумі 135 000 грн та підтвердження ОСОБА_3 13.09.2023 факту їх одержання. У справі відсутні докази передачі замовнику обладнання або повернення коштів.

Водночас ці обставини не давали місцевому господарському суду права вирішувати позов по суті без процесуально правоздатного відповідача. До оцінки виконання зобов`язання суд зобов`язаний був установити фундаментальні процесуальні передумови розгляду спору - існування сторін та можливість ухвалення щодо них судового рішення.

Крім того, матеріально-правові висновки суду першої інстанції сформовані без урахування того, що ОСОБА_3 помер до закінчення передбаченого договором строку виконання. Передоплату здійснено 12.09.2023, договір передбачав 60 робочих днів для виготовлення та поставки обладнання, а виконавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, на момент його смерті погоджений строк ще не закінчився.

Для належного вирішення можливого матеріального спору необхідно було б установити: чи був обов`язок виготовити конкретне обладнання нерозривно пов`язаний з особою виконавця; чи припинився він унаслідок смерті; коли та з якої правової підстави міг виникнути грошовий обов`язок повернути передоплату; чи ввійшов такий обов`язок до складу спадщини; хто прийняв спадщину та в яких частках; якою є вартість майна, одержаного кожним спадкоємцем; чи дотримався кредитор порядку і строків пред`явлення вимог.

Суд першої інстанції цих питань не досліджував, оскільки помилково виходив із того, що ОСОБА_3 продовжував існувати як фізична особа-підприємець і особисто порушив строк виконання договору. Водночас апеляційний суд не може підміняти первісний розгляд належного спору між кредитором і спадкоємцями та вперше встановлювати наявність або відсутність у неповнолітньої ОСОБА_2 обов`язку повернути кошти.

Розгляд матеріальних вимог безпосередньо до спадкоємиці лише на стадії апеляційного перегляду позбавив би її права отримати позовну заяву, подати відзив і зустрічний позов, надати докази щодо складу та вартості спадкового майна, заявити заперечення про перехід відповідного обов`язку і дотримання статті 1281 ЦК України, а також скористатися апеляційним переглядом рішення, ухваленого безпосередньо щодо неї.

Тому колегія суддів не робить висновку ні про обґрунтованість, ні про необґрунтованість можливої вимоги позивача до спадкоємців ОСОБА_3 . Скасування рішення та закриття провадження означає лише неможливість вирішення позову в тому суб`єктному складі, в якому він був пред`явлений, і не визначає наперед результату можливого належного спору.

Щодо неможливості усунення порушення в суді апеляційної інстанції та значення ухвали від 16.06.2026

Участь ОСОБА_1 як законного представника неповнолітньої ОСОБА_2 в апеляційному перегляді забезпечує спадкоємиці можливість оскаржити рішення, яке вплинуло на її права, але не перетворює її на відповідача за первісним позовом.

Відповідно до частин першої та другої статті 48 ГПК України залучення співвідповідача або заміна первісного відповідача належним відповідачем здійснюються судом першої інстанції за клопотанням позивача у встановлений законом строк. Частиною п`ятою статті 269 ГПК України передбачено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позивач пред`явила вимоги безпосередньо до ОСОБА_3 . Вимог до неповнолітньої ОСОБА_2 або інших можливих спадкоємців не заявляла, їх підстав і меж відповідальності не визначала. Заміна особи, зазначеної відповідачем, її спадкоємцями на стадії апеляційного перегляду фактично означала б пред`явлення нового позову, який не розглядався судом першої інстанції.

Крім того, ситуація у цій справі не зводиться до пред`явлення позову до неналежного відповідача. Неналежним відповідачем є наявний суб`єкт права, який не повинен відповідати за заявленою вимогою. ОСОБА_3 на час звернення до суду вже помер і взагалі не міг набути процесуального статусу сторони.

Правомірність первісного рішення не може обґрунтовуватися ухвалою від 16.06.2026 про заміну боржника, постановленою на стадії його виконання. Виконавче правонаступництво має похідний характер від судового рішення та виконавчого документа й передбачає існування законно встановленого обов`язку первісного боржника. Подальша процесуальна дія не може зворотно надати померлій особі правоздатності, перетворити її на належного відповідача, забезпечити право на захист або встановити межі відповідальності спадкоємців.

Тому ухвала від 16.06.2026 не виправляє порушень, допущених під час відкриття і розгляду справи, та не є підставою для залишення рішення від 20.08.2025 без змін. Остаточна оцінка законності самої ухвали здійснюється у межах окремого апеляційного провадження і не входить до меж перегляду рішення у цій постанові.

З тих самих причин відсутні підстави для направлення цієї справи на новий розгляд. На відміну від справи № 367/8835/16, у якій належна сторона існувала на час відкриття провадження, ОСОБА_3 помер до подання позову. Новий розгляд тієї самої позовної заяви не усунув би первісного дефекту, оскільки позов і надалі був би пред`явлений до померлої особи.

Щодо доводу про розмір судового збору, стягнутого судом першої інстанції

Апелянт зазначає, що за майнову вимогу про стягнення 135 000 грн та немайнову вимогу про розірвання договору судовий збір мав становити 6 056 грн, тоді як рішенням стягнуто 7 570 грн.

Цей довід не враховує, що разом із позовом позивач подала заяву про забезпечення позову, яку суд першої інстанції задовольнив ухвалою від 10.06.2025.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 становив 3 028 грн. Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка збору становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного прожиткового мінімуму; за немайнову позовну вимогу - один прожитковий мінімум; за заяву про забезпечення позову - 0,5 прожиткового мінімуму.

За ціни майнової вимоги 135 000 грн 1,5 відсотка становить 2 025 грн, що є меншим за мінімальну ставку, тому за майнову вимогу підлягало сплаті 3 028 грн. За немайнову вимогу підлягало сплаті 3 028 грн, а за заяву про забезпечення позову - 1 514 грн. Загальна сума становить 7 570 грн.

Таким чином, сума, стягнута рішенням суду першої інстанції, відповідає сукупному розміру судового збору за дві позовні вимоги та заяву про забезпечення позову. Довід апелянта про арифметичне завищення судового збору є необґрунтованим. Водночас відхилення цього окремого доводу не змінює загального результату апеляційного перегляду, оскільки рішення підлягає скасуванню повністю з процесуальних підстав. Остаточні наслідки сплати судового збору у зв`язку із закриттям провадження підлягають вирішенню у розділі щодо судових витрат.

Щодо процесуальних наслідків установлених порушень

Відповідно до статті 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню із закриттям провадження, якщо наявні передбачені статтею 231 цього Кодексу підстави для його закриття.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; позов пред`явлено після його смерті; провадження відкрито ІНФОРМАЦІЯ_3 ; померла особа не могла набути статусу відповідача; процесуальне правонаступництво за статтею 52 ГПК України не застосовується до особи, яка померла до відкриття провадження; наявність у державному реєстрі запису про Фізичну особу-підприємця не продовжує її цивільної та процесуальної правоздатності; наступна заміна боржника на стадії виконання не усуває первісної відсутності належної сторони.

Суд першої інстанції правильно встановив факт укладення договору № 9 від 06.09.2023, сплати позивачем 135 000 грн та відсутності доказів передання обладнання або повернення коштів. Водночас він не встановив фундаментальної для розгляду справи обставини - смерті ОСОБА_3 до пред`явлення позову, унаслідок чого відкрив провадження щодо особи, правоздатність якої припинилася, помилково надав їй процесуальний статус відповідача, визнав її належним чином повідомленою та вирішив матеріально-правові вимоги без належної сторони.

Допущене порушення не є формальним. Воно стосується основоположної передумови судового процесу - існування процесуально правоздатних сторін - та не може бути усунуте наступним правонаступництвом на стадії виконання, участю спадкоємиці в апеляційному провадженні або направленням тієї самої справи на новий розгляд.

Доводи апелянта про смерть ОСОБА_3 до подання позову, припинення його цивільної та господарської процесуальної правоздатності й неможливість застосування статті 52 ГПК України є обґрунтованими. Заперечення позивача щодо відсутності інформації про смерть, збереження реєстрового запису та невчинення спадкоємцями реєстраційних дій цих висновків не спростовують. Посилання позивача на перехід майнових обов`язків до спадкоємців є правильним як загальне положення спадкового права, але не підтверджує можливості ухвалення рішення безпосередньо щодо померлої особи.

Доводи сторін щодо моменту обізнаності позивача, доказового значення електронного листування, дотримання статті 1281 ЦК України та меж відповідальності спадкоємців не підлягають остаточному вирішенню у цій справі, оскільки стосуються суті можливого спору між кредитором і спадкоємцями. Питання щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу підлягає окремій оцінці під час розподілу судових витрат.

З огляду на викладене апеляційна скарга в основній частині є обґрунтованою, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 275 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та у відповідній частині закрити провадження у справі.

За змістом статті 278 ГПК України рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу.

Під час апеляційного перегляду встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до пред`явлення до нього позову, відкриття Господарським судом Дніпропетровської області 10.06.2025 провадження у справі та ухвалення рішення від 20.08.2025.

Унаслідок смерті цивільна правоздатність ОСОБА_3 припинилася, а тому на час звернення позивача до суду він не мав господарської процесуальної правоздатності, не міг набути статусу відповідача та реалізовувати передбачені процесуальним законом права сторони.

Наявність у державних реєстрах відомостей про ОСОБА_3 як Фізичну особу-підприємця, необізнаність позивача про його смерть та невчинення спадкоємцями реєстраційних дій щодо припинення підприємницької діяльності не змінюють визначеного законом моменту припинення цивільної правоздатності Фізичної особи.

Процесуальне правонаступництво відповідно до статті 52 ГПК України в цьому випадку є неможливим, оскільки ОСОБА_3 помер до відкриття провадження та не набув процесуального статусу учасника справи, права й обов`язки якого могли б перейти до правонаступника.

Подальше постановлення ухвали від 16.06.2026 про заміну боржника на стадії виконання рішення не усуває первісної відсутності процесуально правоздатного відповідача та не може надати законності рішенню, ухваленому щодо особи, яка померла до початку судового процесу.

Таким чином, суд першої інстанції помилково розглянув позовні вимоги по суті та ухвалив рішення за відсутності особи, яка могла бути належною стороною у справі. Таке порушення стосується фундаментальної передумови здійснення судочинства та виключає можливість залишення оскаржуваного рішення в силі.

Водночас установлені обставини не є підставою для направлення справи на новий розгляд, оскільки такий розгляд не усунув би первісного дефекту суб`єктного складу: позов залишався б пред`явленим до особи, яка померла до звернення до суду.

З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка діє як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , в частині вимог про скасування рішення та закриття провадження у справі є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2981/25 підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Закриття провадження у цій справі не є вирішенням по суті питання про наявність чи відсутність у позивача матеріально-правових вимог до спадкоємців ОСОБА_3 та не перешкоджає їх реалізації шляхом пред`явлення самостійного позову до належних осіб із дотриманням установлених цивільним законодавством порядку, строків і меж відповідальності спадкоємців.

Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До таких витрат, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Апелянт у прохальній частині апеляційної скарги просить стягнути з позивача понесені судові витрати, до яких відносить судовий збір за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 9 084 грн.

Щодо судового збору за подання апеляційної скарги

Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка її сплатила, у разі закриття провадження у справі, крім випадку закриття провадження у зв`язку з відмовою позивача від позову, якщо така відмова визнана судом. У випадку закриття провадження судовий збір повертається повністю.

Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19 розмежувала закриття провадження у справі та закриття апеляційного провадження. Верховний Суд зазначив, що пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» застосовується саме в разі закриття провадження у справі, зокрема за результатами апеляційного перегляду.

У цій справі апеляційний суд не закриває апеляційне провадження, а скасовує рішення суду першої інстанції та закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України. Таким чином, наявна передбачена пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» підстава для повернення судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Ураховуючи, що в апеляційній скарзі заявлено вимогу про вирішення питання щодо сплаченого судового збору, а факт його сплати підтверджується матеріалами справи, судовий збір у розмірі 9 084 грн підлягає поверненню ОСОБА_1 з Державного бюджету України.

Водночас підстав для стягнення цієї суми безпосередньо з позивача немає, оскільки в разі закриття провадження застосовується передбачений спеціальним законом механізм повернення судового збору з державного бюджету, а не його покладення на іншу сторону.

Скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у повному обсязі має наслідком скасування здійсненого цим рішенням розподілу судового збору, зокрема стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача 7 570 грн.

Питання про повернення судового збору, сплаченого позивачем під час звернення до суду першої інстанції, може бути вирішене судом за окремим клопотанням особи, яка його сплатила, у порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 навела попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн та зазначила, що докази таких витрат будуть подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. До апеляційної скарги додано ордер адвоката.

За змістом частин першої–третьої статті 126 та частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється на підставі договору про надання правничої допомоги та доказів щодо обсягу наданих адвокатом послуг, виконаних робіт і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті. Сам по собі попередній розрахунок не підтверджує фактичного розміру понесених або належних до сплати витрат.

Разом із тим у разі закриття провадження у справі питання про компенсацію витрат вирішується за спеціальними правилами частини п`ятої статті 130 ГПК України. За змістом цієї норми компенсація витрат, пов`язаних із розглядом справи, може бути покладена на позивача лише за умови, що такі витрати виникли внаслідок його необґрунтованих дій.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 зазначила, що саме по собі пред`явлення позову не свідчить про необґрунтованість дій позивача. Особа, яка вимагає компенсації, повинна довести, які конкретні дії позивача були необґрунтованими, у чому полягала його недобросовісність, умисел або протиправна мета.

У цій справі встановлено, що позивач під час звернення до суду користувалася відомостями державних реєстрів, у яких ОСОБА_3 продовжував обліковуватися як Фізична особа-підприємець. Наявні матеріали не дають достатніх підстав для висновку, що позивач достовірно знала про смерть контрагента, умисно пред`явила позов до померлої особи, діяла недобросовісно або переслідувала мету безпідставного ущемлення прав неповнолітньої спадкоємиці.

Допущена позивачем помилка у визначенні відповідача є підставою для скасування рішення і закриття провадження, однак за встановлених обставин сама по собі не може бути кваліфікована як необґрунтовані дії в розумінні частини п`ятої статті 130 ГПК України.

За таких обставин відсутні правові підстави для покладення на позивача витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.

Таким чином, судовий збір у розмірі 9 084 грн, сплачений за подання апеляційної скарги, підлягає поверненню ОСОБА_1 з Державного бюджету України, а вимога про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», частиною дев`ятою статті 145, пунктом 1 частини першої статті 231, статтями 269, 275, 278, 282– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє як законний представник неповнолітньої ОСОБА_2 , на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2981/25 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2025 у справі № 904/2981/25 скасувати.

Провадження у справі № 904/2981/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Труш Оксани Юріївни до Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча про розірвання договору № 9 від 06.09.2023 та стягнення 135 000 грн закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2025 у справі № 904/2981/25, у вигляді накладення арешту в межах суми 135 000 грн на майно та грошові кошти Фізичної особи-підприємця Лисака Олександра Ілліча.

Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 9 084 грн, сплачений за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією про сплату № 8927-0712-5079-5452 від 02.07.2026.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Труш Оксани Юріївни судового збору за подання апеляційної скарги та витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 23.07.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков