Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №908/1836/24(908/1726/25) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1836/24(908/1726/25)

Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі)

суддів: Золотарьової Я.С., Кучеренко О.І.

секретар судового засідання Рибалка Г.Д.

представники:

від скаржника: Косинська Л.В. (представник);

від скаржника: Кузнєцова М.І. (представник);

від скаржника: Старенко Т.М. (представник);

від відповідача-1: Чалаплюк С.В. (адвокат);

від відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 (повний текст складено 01.06.2026), суддя Юлдашев О.О.

у справі №908/1836/24(908/1726/25)

за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", м. Київ

до відповідача-1: ОСОБА_1 , Запорізька область, Запорізький район, с. Широке

відповідача-2: ОСОБА_2 , м. Запоріжжя

про визнання недійсним договору

в межах справи № 908/1836/24

про неплатоспроможність Фізичної особи ОСОБА_1 , Запорізька область, Запорізький район, с. Широке

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

До Господарського суду Запорізької області 05.06.2025 через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" до відповідачів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору для розгляду в межах справи №908/1836/24 про неплатоспроможність відповідача-1.

В обґрунтування позову ПАТ Акціонерний банк "Укргазбанк" зазначило, що укладення між ОСОБА_1 із адвокатом Бахмутом Михайлом Сергійовичем договору від 10.06.2014 про надання правової допомоги не було спрямоване на настання реальних наслідків, а здійснене виключно з метою ухилення від виконання зобов`язань перед Банком, зменшення платоспроможності Боржника, унеможливлення проведення розрахунків з його кредиторами, включення до реєстру кредиторів штучно створених вимог.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 у справі №908/1836/24 (908/1726/25) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що подані відповідачами докази є більш вірогідними, узгоджуються між собою та підтверджують фактичне виконання договору, тоді як доводи позивача щодо відсутності надання правової допомоги не підтверджені належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що звернення позивача з даним позовом фактично спрямоване на повторну оцінку обставин, які вже були предметом судового розгляду та отримали належну правову оцінку, що свідчить про спробу досягнення нового вирішення спору поза межами встановлених процесуальним законом процедур перегляду судових рішень.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись із рішенням суду, ПАТ Акціонерний банк "Укргазбанк" через систему "Електронний суд" подало апеляційну скаргу до Центрального апеляційного господарського суду, у якій просить задовольнити клопотання ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" про витребування оригіналів документів та повторно призначити судову експертизу, проведення якої доручити Дніпровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Також скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 по справі №908/1836/24 (908/1726/25) за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «УКРГАЗБАНК» та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визнати недійсним Договір про надання правничої допомоги від 10.06.2014, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення.

У поданій скарзі Скаржник зазначає, що процесуальне порушення суду першої інстанції полягає в тому, що ухвалою суду від 02.04.2026 сторін було зобов`язано надати оригінали оспорюваних документів. Проте, Відповідачі в судове засідання не з`явилися, оригіналів суду не надали та згоди на дослідження не висловили, чим повністю заблокували та зірвали проведення експертизи. Суд першої інстанції проігнорував умисну недобросовісну поведінку Відповідачів та незаконно поклав тягар недоказуваності на Позивача.

ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" вважає, що суд першої інстанції проігнорував умисну недобросовісну поведінку Відповідачів та не застосував процесуальні санкції ч. 4 ст. 102 ГПК України, зазначив, що інформація на вебпорталі «Судова влада України» підтверджує реальність правовідносин, безпідставно застосував стандарт «вірогідності доказів» на користь Відповідачів.

Скаржник також зазначає, що судом першої інстанції проігноровано принцип «підвищеного стандарту доказування» в процедурах банкрутства. Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд обмежився формальним аналізом наданих Відповідачами копій.

Щодо порушень судом першої інстанції норм матеріального права, ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначає, що відомості з вебпорталу «Судова влада України» свідчать виключно про процесуальну присутність особи в судовому процесі, а не про виконання договірних зобов`язань; не містять підтвердження зв`язку з оспорюваним договором та обсягом послуг.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки критеріям фраудаторності укладеного договору., а саме під час розгляду кредиторських вимог в межах справи про банкрутство суд оцінював виключно формальну наявність грошового зобов`язання за наданими копіями або наявними матеріалами. Суд у справі про банкрутство не досліджував і не міг досліджувати договір на предмет дефектів, що потребують спеціальних знань (таких як підробка підпису, неузгодженість дат чи технічне втручання).

Той факт, що Позивач також є кредитором у справі про банкрутство і цей договір фігурував у матеріалах, не спростовує наявності обґрунтованих сумнівів щодо його автентичності. Призначивши у цій справі судову експертизу, суд першої інстанції сам процесуально визнав, що судове рішення у справі про банкрутство не дає відповідей на питання, чи є цей договір правомірним.

Скаржник вважає, що посилаючись на справу про банкрутство та кримінальне провадження, суд фактично звільнив Відповідачів від обов`язку виконувати ухвалу суду про надання оригіналів документів.

УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція відповідача-1

ОСОБА_1 не скористалась своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Позиція відповідача-2

У поданому 30.06.2026 відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

В обґрунтування заявленої позиції відповідач-2 зазначає, що саме на підставі договору про надання правової допомоги від 10.06.2014 до складу кредиторських вимог боржника включено вимоги ОСОБА_2 , що підтверджується ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.09.2024, постановленою за результатами попереднього судового засідання у справі № 908/1836/24.

Відповідач вважає, що судом першої інстанції, на підставі таких обставин, та у відповідності до приписів ст. 79 ГПК України, зроблено висновок, що наявність інформації в офіційних державних реєстрах про участь адвоката на підставі оспорюваного договору в судовому процесі у кримінальних провадженнях № 317/4469/14-к та № 317/3933/14-к є більш вірогідним та допустимим доказом, ніж доводи апелянта про фраудаторність правочину.

Таким чином, ОСОБА_2 зазначає, що доводи Скаржника не місять доказів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а дії самого позивача не узгоджуються з принципами правової визначеності та стабільності судових рішень і не могли б бути підставою для задоволення позову.

РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Мартинюка С.В. (доповідач), суддів – Золотарьової Я.С., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 у справі № 908/1836/24 (908/1726/25). Розгляд справи № 908/1836/24(908/1726/25) призначено у судовому засіданні на 13.07.2026.

30.06.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

06.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 відкрито провадження у справі №908/1836/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Зазначеною ухвалою введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а також призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Швеця Д.І.

У подальшому ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.09.2024, постановленою за результатами попереднього судового засідання, визнано грошові вимоги кредиторів до боржника, а саме: Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головне управління ДПС у Запорізькій області у розмірі 36 788,74 грн. основного боргу з першою чергою задоволення, та 6 056,00 грн. судового збору – враховуються позачергово, ОСОБА_2 у розмірі 1 389 834, 99 грн. основного боргу з другою чергою задоволення, та 6 056,00 грн. судового збору – враховуються позачергово, Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк “Укргазбанк” у розмірі 3 665 622, 57 грн. основного боргу з другою чергою задоволення, та 4 844, 80 грн. судового збору – враховуються позачергово.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2025 року, зокрема, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк” на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.09.2024, постановлену за результатами попереднього судового засідання у справі № 908/1836/24, залишено без задоволення та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.09.2024, постановлену за результатами попереднього судового засідання у справі № 908/1836/24, залишено без змін.

На підставі Договору про надання правової допомоги, датований 10.06.2014 Адвокат Бахмут М.С., під час надання правової допомоги та інформаційно-консультаційних послуг в період з 10.06.2014 р. по 30.09.2019 р. під час захисту прав та інтересів Клієнта – Малик (Фін) Т.М. у кримінальних справах: 317/4469/14-к, 317/3933/14-к, надав наступні послуги:

- опрацювання документів, надання консультацій, складання заяв (клопотань), адвокатських запитів - витрачено 108 трудо-годин.

- здійснення захисту прав та інтересів Клієнта під час розгляду справ у суді – витрачено 192 трудо-години.

30.09.2019 року між адвокатом Бахмут М.С. та ОСОБА_1 підписано акт виконаних робіт за договором від 10.06.2014 р. про надання правової допомоги.

Згідно з вказаним актом сторони погодили, що вартість наданих правових послуг становить 800 000,00 грн, послуги прийняті клієнтом без зауважень, а строк остаточного розрахунку визначено до 01.01.2020.

Факт надання адвокатом Бахмутом М.С. правової допомоги у кримінальних провадженнях № 317/4469/14-к та № 317/3933/14-к, які зазначені в акті виконаних робіт, узгоджується відповідними судовими актами, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, реальність та результативність наданої правової допомоги підтверджується досягненням адвокатом Бахмутом М.С. позитивного процесуального результату у кримінальному провадженні № 317/3933/14-к, у межах якого ОСОБА_1 , обвинувачена у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 5 ст. 191 КК України, була визнана невинуватою та виправдана.

Зазначене, у свою чергу, мало істотне правове значення, оскільки виправдувальний вирок став підставою для відхилення цивільного позову на суму 500 000,00 доларів США.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Перевіряючи правильність застосування судом попередньої інстанції норм права при ухвалені оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори; майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ст. 42 КУзПБ, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані застосуванням наслідків передбачених цією нормою. Відповідна правова позиція щодо правильного застосування норми прана висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2019 у справі №04/01/5026/1089/2011, від 30.01.2019 у справі №910/6179/17, від 23.04.2019 у справі №19/5009/2383/11, від 30.01.2019 у справі №910/7827/17.

При розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема, але не виключно щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна За ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова бід власних майнових вимог, укладені із заінтересованими особами, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання Кодексу України з процедур банкрутства загалом і за змістом зазначеної норми статті 42 Кодексу, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №910/1405/14.

При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні-права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть, вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності,, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не с реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У постанові від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника. "

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій. які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

07.09.2022 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі №310/16579/20 (провадження № 12-60гс21), в якій виклала досить чіткі правові позиції щодо фраудаторного правочину, зокрема наступні:

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересові держави і суспільства, його "моральним" засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з які/ми закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними па момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності таз метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав: Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання “зловживання правом” передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) “використовувала / використовували право на зло”; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які “потерпають” від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк” щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука “а також зловживання правом в інших формах”, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку Поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі №904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є “вживанням права на зло”. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог “дружнього” кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Згідно із частиною третьою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо керівник та інші органи боржника не виконують цих законодавчих приписів, учиняють та виконують від імені боржника фраудаторні правочини, учиняють інші фраудаторні дії або не вчиняють дій щодо стягнення боргів з інших осіб, які мають заборгованість перед боржником, то це свідчить про дефект волі органу управління боржника в особі його керівника.

КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство вже в ході провадження можуть з`являтися (чи вибувати) нові учасники справи.

Також частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спорів про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.

Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).

Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства або створення штучної заборгованості, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3, 13 ЦК України.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Таким чином, як вбачається із практики застосування норм права стосовно фраудаторного правочину, господарський суд зазначає, що фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого “використання права на зло”, коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам. При цьому, фраудаторним правочином може бути і правочин, вчинений з порушенням частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, і фіктивний правочин, і правочин, який сторони не встигли виконати чи відклали виконання з якихось інших міркувань.

Фраудаторним може визнаватися правочин як на підставі спеціальних норм законодавства (у провадженнях про банкрутство чи виконавчих провадженнях тощо), так і з посиланням на загальні норми законодавства, зокрема статті 3,13, 203 ЦК України.

Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів, добросовісності та з метою використати “право на зло” для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими-можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочииу недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із п. 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (ст. 230 ЦКУ) чи насильства (ст. 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.

При цьому ще раз звертаємо увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо принципу jura novit curia (“суд знає закони”) - неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Відповідно до статті 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення, крім іншого, формує ліквідаційну масу. За змістом норм КУзПБ ліквідаційна маса є джерелом погашення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 62 КУзПБ, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Фактично предметом спору є недійсність Договору про надання правової допомоги, датований 10.06.2014. Адвокат Бахмут М.С., під час надання правової допомоги та інформаційно-консультаційних послуг в період з 10.06.2014 р. по 30.09.2019 р. захисту прав та інтересів Клієнта – Малик (Фін) Т.М. у кримінальних справах: 317/4469/14-к, 317/3933/14-к, надав наступні послуги:

- опрацювання документів, надання консультацій, складання заяв (клопотань), адвокатських запитів - витрачено 108 трудо-годин.

- здійснення захисту прав та інтересів Клієнта під час розгляду справ у суді – витрачено 192 трудо-години.

Також від 30.09.2019 року між адвокатом Бахмут М.С. та ОСОБА_1 підписано акт виконаних робіт за договором від 10.06.2014 р. про надання правової допомоги.

Згідно з вказаним актом сторони погодили, що вартість наданих правових послуг становить 800 000,00 грн, послуги прийняті клієнтом без зауважень, а строк остаточного розрахунку визначено до 01.01.2020.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на ухвалу суду першої інстанції від 04.09.2025 у справі № 908/1836/24(908/1726/25) (з урахуванням ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.02.2026 про виправлення описки), якою було призначено судову технічну експертизу документів для визначення фактичної давності укладення Договору та Акту виконаних робіт, а також виявлення ознак їх штучного старіння.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшов лист Дніпровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України у справі № 908/1836/24(908/1726/25) з додатком – клопотанням експертів №4711-25, в якому експерти просять надати: оригінали Договору про надання правової допомоги, датований 10.06.2014 року; Акту виконаних робіт за договором від 10.06.2014 року про надання правової допомоги, датований 30.09.2019 року та надання дозволу на застосування руйнівних методів дослідження (вирізання штрихів), оскільки за копіями встановити давність неможливо.

Ухвалою суду першої інстанції від 02.04.2026 сторін було зобов`язано надати оригінали оспорюваних документів. Однак, Відповідачі в судове засідання не з`явилися, оригіналів суду не надали та згоди на дослідження не висловили.

Відповідно до ч. 4 ст. 102 ГПК України вбачається, що у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Апеляційний суд враховує, що Відповідачі не надали до судово-експертної установи оригінали договору та акту, і це унеможливлює встановлення обставин, що розвіюють сумніви про наявність ознак фраудаторності спірного правочину, а саме штучного створення документу з метою формування неіснуючої заборгованості.

За таких обставин колегія апеляційного суду визнає встановленою обставину створення примірника спірного договору та акту приймання наданих послуг не у ті дати, які в них зазначені.

Окремо колегія апеляційного господарського суду зауважує, що судом першої інстанції не застосовано до Відповідачів принцип «підвищеного стандарту доказування» в процедурах банкрутства.

Колегія суддів звертає увагу на сталу правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/1035/19, яка зводиться до того, що у справах про банкрутство, де існує ризик створення фіктивної заборгованості, суд має здійснювати більш ретельну перевірку правочинів.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд виснує про те, що суд першої інстанції не повинен обмежуватися лише формальною перевіркою документів, а має досліджувати реальність господарських операцій.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками господарського суду першої інстанції та зауважує, що суд першої інстанції проігнорував недобросовісну поведінку Відповідачів у вигляді неподання доказів до експертної установи та не застосував норми ч. 4 ст. 102 ГПК України, зазначивши, що інформація на вебпорталі «Судова влада України» підтверджує реальність правовідносин, безпідставно застосував стандарт «вірогідності доказів» на користь Відповідачів.

Слід зазначити, що Скаржник не оспорює факт надання адвокатських послуг Відповідачем-2 Відповідачу-1, а ставить під сумнів вартість таких послуг, зафіксовану у спірному договорі.

Апеляційний господарський суд вважає, що в даній справі відсутні переконливі докази реального надання послуг адвоката на заявлену суму, оскільки для підтвердження реальності послуг (зокрема правових) недостатньо лише факту підписання актів чи наявності процесуальних документів. Необхідно досліджувати реальний економічний зміст операцій, фінансову спроможність сторін, дії відповідачів повинні бути направлені на спростування обґрунтованих сумнівів Позивача.

Колегія суддів, оцінюючи в сукупності наявні обставини, виснує, що волевиявлення учасників спірного правочину спрямоване на зловживання правом з метою ухилення від виконання зобов`язань перед іншими кредиторами, оскільки надана правнича допомога на заявлену не відповідає доктрині реальності господарських операцій. Кредитор не звертався до Боржника з відповідними позовними вимогами, що вказує на відсутність в нього мети на отримання прибутку від господарської діяльності та як наслідок нарощення кредиторської заборгованості у Боржника щодо якого в подальшому відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, яка має вочевидь штучний характер, що в кінцевому рахунку призводить до завдання шкоди кредиторам неплатоспроможного боржника.

Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що така сукупність обставин в даному випадку ставить під сумнів факт того, що Договір про надання правничої допомоги був укладений Відповідачами для настання реальних наслідків.

Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційний суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що відповідач, звертаючись до суду з першою заявою по суті, повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме довести факт наявності договірних відносин між сторонами, та як наслідок відсутність обов`язку у відповідача щодо повернення боргу, та на підставі яких суд може встановити наявність цих обставин (фактів).

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Аналізуючи викладене, колегія апеляційного господарського суду доходить до висновку, що спірний правочин вчинено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого “використання права на зло”.

За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним Договору про надання правничої допомоги від 10.06.2014, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Підсумовуючи вищенаведене, врахувавши доводи та вимоги апеляційної скарги щодо оскарження судового рішення, а також з огляду на зазначені вище мотиви та норми чинного законодавства України, колегія суддів дійшла до висновку про скасування оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду з ухваленням нового рішення, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального та процесуального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути скасоване, позов задоволено у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК", судові витрати, понесені останнім, підлягають відшкодуванню та покладаються на Відповідачів.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 у справі №908/1836/24 (908/1726/25) - задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2026 у справі №908/1836/24 (908/1726/25) – скасувати.

Ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Визнати недійсним Договір про надання правничої допомоги від 10.06.2014, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (03087, місто Київ, вул. Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 23697280) 1 211, 20 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (03087, місто Київ, вул. Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 23697280) 1 211, 20 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (03087, місто Київ, вул. Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 23697280) 1 996, 80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (03087, місто Київ, вул. Єреванська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи 23697280) 1 996, 80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.07.2026.

Головуючий суддя С.В. Мартинюк

Суддя Я.С. Золотарьова

Суддя О.І. Кучеренко