Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №908/243/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 м. Дніпро Справа № 908/243/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.,

з участю секретаря судового засідання: Кишканя М.А.,

представника відповідача (апелянта): Тягушева Д.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2026 (головуючий в першій інстанції Дроздова С.С.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «УМАНСЬКИЙ ЗАВОД «МЕГОММЕТР»

до відповідача: Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст вимог заяви і рішення суду першої інстанції

У лютому 2026 року Приватне акціонерне товариство «УМАНСЬКИЙ ЗАВОД «МЕГОММЕТР» (надалі – ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр») звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (надалі – АТ «Запоріжжяобленерго») про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 957600,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами укладений договір № 490425 від 17.04.2025 на поставку трансформаторів струму за умовами тендерної закупівлі. Вказує, що повністю виконав свої зобов`язання за договором та поставив відповідачу товар, який прийнятий останнім без зауважень. Проте, відповідач свої зобов`язання щодо оплати товару не виконав, у зв`язку з чим у нього виникло прострочене зобов`язання у розмірі 957600,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.04.2026 позов задоволено; стягнуто з АТ «Запоріжжяобленерго» на користь ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» 957600,00 грн заборгованості та 14364,00 грн судового збору. Цим же рішенням відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив факт укладення між сторонами договору про закупівлю товарів № 490425 від 17.04.2025, на виконання якого позивач 15.08.2025 поставив відповідачу товар - трансформатори струму на суму 957600,00 грн, які відповідач прийняв без жодних зауважень та заперечень. Однак відповідач свої зобов`язання не виконав, оплату не здійснив, суму заборгованості визнав у поданому відзиві, не надав суду жодних доказів погашення заборгованості на момент розгляду справи. Одночасно суд першої інстанції розглянув заяву відповідача про розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців, яку останній обґрунтовував вкрай тяжким фінансовим станом, наявністю значної дебіторської та кредиторської заборгованості, податкового боргу понад 1,1 млрд грн, пошкодженням об`єктів енергетики внаслідок військової агресії рф, запровадженням надзвичайного стану в енергетиці, а також тим, що підприємство є критично важливим для функціонування економіки та безпеки держави. Однак суд відмовив у задоволенні цієї заяви, не оцінивши зазначені обставини як виняткові та безумовні підстави для розстрочення виконання судового рішення в розумінні ст.331 ГПК України. Суд зазначив, що скрутний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення від виконання зобов`язань, а юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Крім того, суд першої інстанції врахував, що відповідач не надав жодних гарантій виконання рішення у запропонований строк, не здійснив навіть часткової оплати, що свідчить про його недобросовісність, а позивач категорично заперечив проти розстрочення, зазначивши, що також перебуває у скрутному фінансовому становищі та зазнав пошкоджень внаслідок ворожих атак. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надання розстрочення порушить баланс інтересів сторін, оскільки затягуватиме виконання судового рішення та позбавлятиме позивача ефективного захисту його порушених прав.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - АТ «Запоріжжяобленерго» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимогу скасувати його в частині стягнення з АТ «Запоріжжяобленерго» на користь ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» боргу в сумі 95760,00 грн та закрити провадження у справі у цій частині у зв`язку з відсутністю предмету спору, а також змінити вказане рішення в частині відмови у розстроченні виконання рішення та ухвалити нове рішення у цій частині, яким заяву АТ «Запоріжжяобленерго» про розстрочення виконання рішення задовольнити частково та розстрочити виконання рішення щодо стягнення залишку основного боргу в розмірі 861840,00 грн на 9 місяців, шляхом сплати щомісячно рівними частинами коштів у розмірі 95760,00 грн, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому набере законної сили постанова Центрального апеляційного господарського суду у даній справі.

Апелянт зазначає, що після ухвалення оскаржуваного рішення, а саме: 28.04.2026 здійснив добровільну сплату 10 % від розміру основного боргу в сумі 95760,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 3731, у зв`язку з чим у цій частині предмет спору відсутній, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, при цьому залишок непогашеної суми основного боргу становить 861840,00 грн. Крім того, апелянт наголошує, що суд першої інстанції, в порушення ст.ст.86, 236, 331 ГПК України, формально підійшов до оцінки виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення, та не надав їм належної правової оцінки. Зокрема, згідно з доводами апелянта, суд не врахував, що з 15.01.2026 в Україні запроваджено надзвичайний стан в енергетиці через безпрецедентні постійні зимові удари ворога по енергетичній інфраструктурі, внаслідок чого об`єкти електричних мереж АТ «Запоріжжяобленерго» зазнали значних руйнувань, орієнтовний розмір збитків станом на лютий 2026 року становить понад 790 млн грн і продовжує щоденно збільшуватись, лише за 2025 рік витрати на відновлення пошкоджених об`єктів склали 53240,00 тис.грн, а рішення суду про стягнення з рф 479923020 грн збитків залишається невиконаним через відсутність міжнародно-правових механізмів стягнення. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції проігнорував доводи та докази, які чітко підтверджували гарантії майбутніх виплат, зокрема, постанови НКРЕКП від 19.12.2024 № 2208 та від 05.12.2025 № 2017, якими на 2025-2026 роки, на відміну від 2024 року, передбачений прибуток на регуляторну базу активів для АТ «Запоріжжяобленерго», що є прямим державним забезпеченням появи джерел фінансування для покриття витрат та погашення кредиторської заборгованості. Також суд не взяв до уваги, що важкий фінансовий стан підприємства не є наслідком звичайної підприємницької діяльності, натомість є результатом форс-мажорних обставин - збройної агресії рф. Апелянт також звертає увагу на структуру дебіторської заборгованості, яка станом на 01.01.2026 складала 3144495 тис.грн, переважна частина якої - це заборгованість державних підприємств, стягнення з яких є вкрай ускладненим через мораторії на банкрутство та зупинення виконавчих проваджень. Вказує, що наявність значної кредиторської заборгованості перед ДП «Енергоринок» у розмірі 680166 тис.грн, перед постачальниками послуг у розмірі 2183054 тис. грн, податкового боргу понад 1,1 млрд грн, а також арешт усіх банківських рахунків на суму понад 686 млн грн за постановами державних виконавців, повністю унеможливлює одноразове виконання рішення. Крім того, апелянт наголошує, що АТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством критичної інфраструктури, має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та забезпечує життєдіяльність всього Запорізького регіону в умовах воєнного стану, а тому задоволення клопотання про розстрочення виконання судового рішення не призведе до ухилення від виконання зобов`язання, а лише змінить порядок його виконання з урахуванням об`єктивних обставин, що ускладнюють одночасне погашення всієї суми боргу. Часткова оплата, здійснена 28.04.2026 на суму 95760,00 грн, на переконання апелянта є беззаперечним підтвердженням його добросовісності та наміру поступово виконати грошове зобов`язання перед позивачем. Враховуючи, що максимальний строк розстрочення згідно з ч.5 ст.331 ГПК України обмежений одним роком з дня ухвалення рішення, апелянт просить змінити рішення суду в частині відмови у розстроченні та надати розстрочення виконання рішення про стягнення залишку основного боргу у розмірі 861840,00 грн на строк 9 місяців, зі сплатою щомісячно рівними частинами по 95760,00 грн, починаючи з місяця, наступного за місяцем набрання законної сили постановою апеляційного суду, що, на думку апелянта, відповідатиме принципам співмірності та пропорційності, забезпечить баланс прав та законних інтересів як стягувача, так і боржника, а також врахує суспільний інтерес у стабільній роботі підприємства критичної інфраструктури.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити її та змінити оскаржуване рішення, зокрема, закрити провадження в частині стягнення боргу в розмірі 95760,00 грн, а також розстрочити виконання іншої частини рішення на 9 місяців, шляхом сплати залишку боргу рівними частинами.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Від ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2026 у справі № 908/243/26 - без змін, вважаючи доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими. Стосовно часткового погашення боргу позивач зазначає, що той факт, що відповідач сплатив 95760,00 грн вже після прийняття рішення судом, свідчить про умисне ухилення від сплати основного боргу та затягування виконання рішення суду, адже до ухвалення рішення відповідач не здійснив жодного платежу, що могло б свідчити про його добросовісність та справжні наміри погасити борг, а фактичне часткове виконання рішення вже після його ухвалення не може бути підставою для скасування рішення у цій частині із закриттям провадження у справі, оскільки на момент розгляду справи судом першої інстанції заборгованість існувала в повному обсязі. Щодо доводів апелянта про наявність підстав для розстрочення виконання рішення, позивач наголошує, що пропозиція відповідача про реструктуризацію заборгованості на 12 місяців була відхилена позивачем у листі № 09954-121 від 19.02.2026, оскільки підприємство позивача, яке відповідно до наказу Міністерства енергетики України № 449 від 06.11.2025 віднесене до критично важливих для функціонування економіки, не є виключенням і працює, як і всі інші підприємства, на межі виживання в рівних умовах повномасштабного терору та агресії з боку рф, через що значно скорочуються доходи, а подекуди виникають і збитки зі значним браком фінансових ресурсів, при цьому у січні 2026 року підприємство позивача було атаковане ворожими БПЛА, в результаті чого багато приміщень, верстатів та обладнання зазнали значних пошкоджень, для відновлення яких потрібні значні кошти, яких наразі бракує. Крім того, позивач зазначає, що втратив значну частину покупців та ринків збуту на тимчасово окупованих та анексованих територіях України, при цьому несе соціальну відповідальність перед своїми працівниками та тримає визначений законодавством рівень заробітної плати, щоб залишити заброньованими необхідну кількість співробітників. Позивач також зазначає, що через невиконання умов договору відповідачем, виник дефіцит обігових коштів, і позивач змушений був звернутись до обслуговуючого банку для оформлення кредиту, що спричинило додаткові витрати на оплату банківських комісій та відсотків за користування кредитом, був витрачений додатковий час на оформлення необхідної документації. Позивач також наголошує, що договір поставки укладався за результатами торгів, продукція позивача була поставлена за фіксованою тендером ціною, яка для позивача була мінімально можливою, однак зобов`язання за договором з боку позивача виконані у строк та у повному обсязі на загальну суму 4111484,00 грн, дотримання договірних зобов`язань потягнуло вже понесені витрати позивача на матеріали та комплектуючі, заробітну плату, сплачені податки, в тому числі ПДВ у сумі 685247,40 грн, які відповідач вже отримав як відшкодування та мав можливість скористатись ними як податковим кредитом. Позивач також вказує, що з аргументації відповідача щодо неможливості вчасно розрахуватись внаслідок військових дій, які тривають з 2022 року, та відсутності коштів, видається незрозумілим питання організації відповідачем у 2025 році тендеру на досить значну суму та укладення відповідного договору, за яким відповідач заздалегідь не мав можливості або не планував розраховуватись, при цьому позивач наголошує, що строк оплати за останнім відвантаженням продукції 15.08.2025 на суму 957600,00 грн сплив 15.12.2025, тобто відповідач мав чотири місяці для оплати товару, однак не здійснив жодного платежу до моменту звернення до суду. Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача, оскільки згідно ч.ч.3, 4 ст.331 ГПК України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а надання відстрочки або розстрочки є правом суду, при цьому запроваджений процесуальними нормами механізм є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду, а винятковість обставин повинна бути підтверджена відповідними засобами доказування. Звертаючись із заявою про розстрочку виконання судового рішення на 12 місяців, боржник не надав жодних гарантій, що рішення господарського суду буде ним виконуватись у зазначений строк, а відсутність навіть часткової оплати з боку відповідача свідчить про його недобросовісність.

В судове засідання позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання шляхом доставки до електронного кабінету ухвали суду від 25.05.2026, явку уповноваженого представника не забезпечив. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано АТ «Запоріжжяобленерго» 10-денний строк з дня її вручення для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.

АТ «Запоріжжяобленерго» 08.05.2026 подано до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків, якою з урахуванням доданих до неї додатків усунуті в повному обсязі недоліки, зазначені в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 04.05.2026.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2026 у справі за позовом ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» до АТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення коштів; призначено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, а також витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали вказаної справи.

11.05.2026 від АТ «Запоріжжяобленерго» надійшла заява про повернення надмірно сплаченого судового збору, яка ухвалою суду від 18.05.2026 задоволена.

15.05.2026 від ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

18.05.2026 матеріали справи № 908/243/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2026 призначено справу № 908/243/26 за позовом ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» до АТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення коштів за апеляційною скаргою АТ «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2026 до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2026 о 15:30 год.

16.06.2026 від АТ «Запоріжжяобленерго» надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 17.06.2026 задоволена.

В судовому засіданні 23.06.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

17.04.2025 між ПАТ «Запоріжжяобленерго» (покупець, наразі найменування змінено на АТ «Запоріжжяобленерго») та ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів № 490425. Додатковою угодою № 1 від 28.05.2025 сторони у зв`язку зі зміною типу та найменування покупця погодили внести відповідні зміни до договору від 17.04.2025 № 490425, замінивши в преамбулі та тексті укладеного договору ПАТ «Запоріжжяобленерго» на АТ «Запоріжжяобленерго».

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у встановлений строк у власність покупця товар, зазначений в специфікації до договору (Додаток 1), а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Згідно з п.1.2 договору, найменування товару: Код ДК 021:2015 - 31170000-8 Трансформатори (Трансформатор струму). Номенклатура, асортимент, кількість, ціни та технічні (якісні) характеристики товару зазначені в специфікації до договору (Додаток 1).

Постачальник повинен поставити покупцю товар, який раніше не був в експлуатації, якість та характеристики якого відповідають умовам специфікації до договору (Додаток 1), чинним стандартам (п.2.1 договору).

Відповідно до п.3.1 договору, ціна цього договору становить: 3426237,00 грн, ПДВ 20 % - 685247,40 грн, разом з ПДВ - 4111484,40 грн.

Пунктом 4.1 договору передбачено умови реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства, діючого на дату складання, та умов цього договору. Покупець здійснює розрахунок за кожну замовлену партію товару протягом 120 календарних днів після підписання покупцем видаткової накладної (акту приймання-передачі товару) постачальника на поставку товару.

Пунктом 5.1 договору передбачено загальний строк поставки товару за договором - до 31.12.2025, протягом якого кожна окрема поставка здійснюється за замовленням виключно на підставі письмової заявки покупця у строки та на умовах, зазначених у п.5.2 цього договору.

Відповідно до п.5.2 договору, сторони, зокрема, погодили, що постачальник зобов`язаний поставити заявлену партію товару протягом 30 календарних днів з моменту подання письмової заявки покупцем. Датою поставки заявленої партії товару є дата підписання покупцем видаткової накладної (акту приймання-передачі товару) постачальника на поставку товару.

Згідно з пп.6.1.1 п.6.1 договору, покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Відповідно до пп.6.4.1 п.6.4 договору, постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 20.01.2026 (п.10.1 договору).

Постачальник згідно заявки від 05.08.2025 поставив покупцю товар - Трансформатор струму Т-0,66А 300/5 (0,5S) у кількості 798 штук, згідно видаткової накладної № 1500-04296 від 15.08.2025 на суму 957600,00 грн з ПДВ.

Докази оплати вказаного товару відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Частинами 1, 2 ст.11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Згідно зі ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст.664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до ст.689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.692 ЦК України, покупець після прийняття товару зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.

У відповідності до ч.1 ст.268 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з ч.1 ст.331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частинами 3 - 4 ст.331 ГПК України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення (ч.5 ст.331 ГК України).

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Заслухавши пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для розстрочення виконання рішення на 12 місяців. При цьому апелянт після ухвалення рішення сплатив 10 % основного боргу, що на його переконання є підставою для скасування рішення в частині стягнення з нього сплаченої суми боргу та закриття провадження у справі в цій частині, а також додатковою підставою для розстрочення виконання рішення на 9 місяців.

Апелянт зазначає, що 28.04.2026 після ухвалення рішення добровільно сплатив 95760,00 грн (10 % боргу), тому в цій частині провадження підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, а залишок заборгованості становить 861840,00 грн. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст.86, 236, 331 ГПК України, формально оцінив виняткові обставини, які ускладнюють виконання рішення, зокрема: запровадження з 15.01.2026 надзвичайного стану в енергетиці, значні руйнування об`єктів АТ «Запоріжжяобленерго» внаслідок атак, невиконання судового рішення про стягнення з рф 479,9 млн грн, а також наявність величезної дебіторської та кредиторської заборгованості, податкового боргу понад 1,1 млрд грн та арешту всіх рахунків на суму понад 686 млн грн, що унеможливлює одноразове погашення боргу. При цьому апелянт наголошує, що АТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує життєдіяльність Запорізького регіону, а здійснена часткова оплата підтверджує його добросовісність та намір виконати зобов`язання. Враховуючи обмеження строку розстрочення одним роком, апелянт просить змінити рішення суду та надати розстрочення залишку боргу (861840,00 грн) на 9 місяців рівними частинами по 95760,00 грн, що, на його переконання, забезпечить баланс інтересів сторін та суспільний інтерес у стабільній роботі критичної інфраструктури.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи відсутніми підстави для часткового скасування судового рішення із закриттям провадження у справі у цій частині через те, що сплата мала місце вже після ухвалення судового рішення. Щодо розстрочення виконання рішення суду позивач зазначає, що пропозиція відповідача про реструктуризацію на 12 місяців була відхилена, оскільки підприємство позивача, яке також є критично важливим, працює в тих самих екстремальних умовах війни, зазнало значних пошкоджень внаслідок атаки БПЛА у січні 2026 року, втратило значну частину покупців, через невиконання договору змушене було отримати кредит, несе соціальну відповідальність перед працівниками, а строк оплати за договором сплив ще 15.12.2025, однак відповідач не здійснив жодного платежу, що свідчить про його недобросовісність. На переконання позивача, механізм розстрочення є винятковою мірою, а надання розстрочки - правом, а не обов`язком суду. Боржник не надав жодних гарантій виконання рішення у запропонований строк, а його посилання на скрутний фінансовий стан і військові обставини, на переконання позивача, не є безумовною підставою для розстрочення.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність скасування рішення в частині стягнення 95760,00 грн та закриття провадження у справі в цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 28.04.2026 АТ «Запоріжжяобленерго» сплатило на користь ПрАТ «Уманський завод «Мегомметр» 95760,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3731. Вказана обставина свідчить про часткове виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зазначена норма кореспондується з положеннями ч.1 ст.278 ГПК України, згідно з якою судове рішення першої інстанції скасовується апеляційним судом повністю або частково і провадження у справі закривається з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підставою для закриття провадження у справі на підставі до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України є відсутність предмета спору на момент вирішення спору судом. Вирішальне значення для застосування цієї норми має встановлення обставин щодо припинення існування спірного правовідношення саме на момент ухвалення судового рішення судом першої інстанції. Виконання зобов`язання, яке відбулось після ухвалення рішення судом першої інстанції, не є підставою для скасування такого рішення та закриття провадження у справі, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наявних на момент його ухвалення доказів та обставин справи, а часткове виконання рішення боржником в добровільному порядку після його ухвалення свідчить про досягнення мети судового захисту та не впливає на законність та обґрунтованість судового рішення, ухваленого за результатами розгляду справи по суті.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі № 522/8782/16-ц роз`яснив, що мається на увазі під відсутністю предмета спору. У цій же справі Верховний Суд виснував, що сама по собі сплата відповідачем заборгованості за послуги після ухвалення судом першої інстанції рішення за наслідками вирішення спору, та його оскарження відповідачем в апеляційному порядку, не може свідчити про те, що між сторонами відсутній спір, а тому апеляційний суд не мав визначених процесуальним законом підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення і закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України (у зв`язку з відсутністю предмета спору).

Вищезазначена правова позиція, на переконання колегії суддів, є релевантною до застосування у даній справі. Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення 09.04.2026 на підставі досліджених доказів, які на той момент підтверджували наявність заборгованості відповідача перед позивачем у повному обсязі – 957600,00 грн, і вже після ухвалення вказаного рішення, а саме 28.04.2026, тобто через 19 днів, відповідач здійснив часткове погашення заборгованості у розмірі 95760,00 грн. За наведених встановлених обставин суд першої інстанції не мав правових підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення 95760,00 грн, оскільки на момент ухвалення рішення предмет спору існував у повному обсязі, а відповідач частково виконав свої зобов`язання не у строк, визначений договором - до 15.12.2025, не після отримання вимоги позивача, не після отримання відповіді позивача на пропозицію про розстрочення, не після відкриття провадження у справі – 09.02.2026, а лише після ухвалення судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що відповідач у своїй апеляційній скарзі не заперечує факту наявності заборгованості, не оспорює правильності висновків суду першої інстанції щодо стягнення основного боргу, а лише посилається на часткове виконання рішення після його ухвалення. Така поведінка відповідача свідчить про визнання ним обґрунтованості позовних вимог та законності рішення суду першої інстанції. За таких обставин, скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції з формальних підстав, пов`язаних з добровільним виконанням цього ж рішення, є неприпустимим, оскільки суперечить завданню господарського судочинства, визначеному ст.2 ГПК України, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів з метою ефективного захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам процесуального права та практиці Верховного Суду, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін у повному обсязі щодо стягнення основного боргу, а провадження у справі не підлягає закриттю в будь-якій частині. Факт часткової оплати заборгованості після ухвалення рішення суду підлягає врахуванню на стадії виконання судового рішення відповідно до ст.331 ГПК України, що не впливає на законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення.

Щодо відмови у розстроченні виконання рішення суду, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується, зокрема, про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Частинами 1, 3 – 5 ст.331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

При цьому згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст.331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Проте, як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст.86 ГПК України - за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 ); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п.1 ст.6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії").

З огляду на те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно ухвалене, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено, а така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті, для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, натомість обов`язково мають враховуватись також інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо запровадження надзвичайного стану в енергетиці України як підстави для розстрочення виконання рішення. Так, дійсно, з в Україні існує надзвичайний стан в енергетиці у зв`язку з тяжкими наслідками постійних ударів по енергетичній інфраструктурі. Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, ця обставина не є винятковою для відповідача, оскільки більшість суб`єктів господарювання в Україні, включаючи позивача, діють в однакових умовах воєнного стану, економічної нестабільності та енергетичних викликів. При цьому, позивачем надано докази того, що 07.01.2026 підприємство позивача було атаковане ворожими БПЛА, внаслідок чого зазнало пошкоджень приміщень та обладнання, що потребує значних коштів на відновлення.

Щодо посилань апелянта на наявність значної дебіторської заборгованості споживачів перед відповідачем, яка станом на 01.01.2026 складала 3144495 тис грн, а також кредиторської заборгованості та податкового боргу, колегія суддів зазначає, що вказані обставини свідчать про скрутне фінансове становище відповідача, однак не є обставинами, які істотно ускладнюють виконання рішення у розумінні ч.3 ст.331 ГПК України. Як правильно зазначив суд першої інстанції, сплата заборгованості на користь позивача за рішенням суду у даній справі не може ставитись в залежність від фінансових результатів господарської діяльності відповідача, адже це суперечить принципу обов`язковості виконання судових рішень. Наявність арешту банківських рахунків відповідача, на яку він посилається, сама по собі також не є безумовною підставою для розстрочення, оскільки відповідач, здійснюючи господарську діяльність, має можливість вживати заходів для погашення заборгованості, зокрема, шляхом реструктуризації боргів, залучення кредитних ресурсів або інших законних способів.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання апелянта на статус підприємства критичної інфраструктури як на підставу для розстрочення виконання рішення суду. Дійсно, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» АТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством критичної інфраструктури. Однак, наявність такого статусу не звільняє відповідача від обов`язку своєчасного та повного виконання своїх зобов`язань перед контрагентами, а навпаки, покладає на нього підвищену відповідальність за стабільність та безперебійність господарської діяльності.

Відповідач, укладаючи договір про закупівлю товарів, свідомо прийняв на себе зобов`язання оплатити поставлений товар у строк, визначений п.4.1 договору – протягом 120 календарних днів після підписання видаткової накладної. Строк оплати за видатковою накладною № 1500-04296 від 15.08.2025 настав 15.12.2025, однак відповідач не здійснив оплату ні у визначений договором строк, ні після отримання вимоги позивача від 22.12.2025, ні після отримання відповіді позивача на пропозицію про розстрочення від 27.01.2026, якою позивач заперечив щодо розстрочення платежів, ні після відкриття провадження у справі. Лише після ухвалення судового рішення, яким позов було задоволено, відповідач частково погасив заборгованість, що свідчить про його недобросовісну поведінку та ігнорування своїх договірних зобов`язань протягом тривалого часу.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про розстрочення, обґрунтовано зазначив, що відповідач не надав жодних гарантій того, що рішення суду буде ним виконуватись у зазначений строк та що надання розстрочки буде виправданим. Відсутність гарантій виконання рішення у майбутньому, зокрема, шляхом надання поруки, банківської гарантії, застави майна або інших забезпечувальних заходів, свідчить про те, що задоволення заяви про розстрочення може призвести до подальшого затягування виконання рішення та порушення прав позивача на отримання належного захисту.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із заявою про розстрочення виконання рішення в порядку ст.331 ГПК України на стадії виконавчого провадження, надавши при цьому належні та допустимі докази на підтвердження виняткових обставин та реальних гарантій виконання рішення у визначений строк.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач категорично заперечив проти надання розстрочення виконання рішення, що також було враховано судом першої інстанції. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У даному випадку позивач надав переконливі докази того, що він також перебуває у складних фінансових умовах, зазнав значних збитків внаслідок збройної агресії, і отримання коштів за поставлений товар є для нього критичним для забезпечення подальшої господарської діяльності та відновлення виробничих потужностей.

Апеляційний суд враховує також, що оскаржуваним судовим рішенням з відповідача стягнуто саме основний борг перед позивачем за договором, тобто встановлену договором оплату за поставку товару, на своєчасне отримання якої позивач мав обґрунтовані сподівання. За таких обставин надання розстрочки виконання судового рішення, на переконання колегії суддів, створить істотний дисбаланс інтересів сторін.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення, оскільки наведені відповідачем обставини хоч і свідчать про наявність фінансових труднощів, однак не є винятковими в розумінні ч.3 ст.331 ГПК України та не підтверджені належними доказами існування об`єктивних, непереборних перешкод для негайного виконання рішення.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не можуть бути підставою для скасування постановленого ним рішення про задоволення позову. При цьому доводи апеляційної скарги про скасування рішення та закриття провадження у справі щодо сплаченої вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, частини боргу є необґрунтованими, оскільки на момент ухвалення рішення, борг у заявленому розмірі існував. Також на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову в розстрочці виконання рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст.269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2026 у справі № 908/243/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.04.2026 у справі № 908/243/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 21.07.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді О.І.Кучеренко

Т.В.Стефанів