Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №925/600/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2026 р. Справа№ 925/600/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача - Левицька-Корчун В.І.;

від відповідача - Богачук С.С.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Вінагропром МС" на рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 у справі №925/600/25 (суддя - Грачов В.М., повне рішення складено 07.10.2025) за позовом Приватного підприємства "Вінагропром МС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" про стягнення 2 618 778, 49 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Приватне підприємство "Вінагропром МС" (далі за текстом також - ПП "Вінагропром МС") звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" (далі за текстом також - ТОВ "ЕДБ") про стягнення на підставі укладеного в спрощеній формі договору поставки 2 618 778,49 грн, з яких: 1 801 001,31 грн боргу, 655 539,03 грн інфляційних втрат, 162 238,15 грн 3% річних та судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує про порушення відповідачем порядку та строків оплати за товар, отриманий за видатковими накладними від 30.07.2021 №19, від 25.08.2021 №27, від 04.10.2025 №30, від 11.11.2021 №37, від 13.11.2021 №38, від 15.11.2024 №39, від 16.11.2021 №40, від 17.11.2021 №41.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що:

(1) між сторонами відсутні господарські відносини, надані видаткові накладні не є належним доказом отримання відповідачем товару, підпис на видаткових накладних не є підписом генерального директора, який є відповідальною особою за ведення господарської діяльності відповідача, інших довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (далі також ТМЦ) з делегуванням повноважень їх приймання та підписання первинної документації відповідач не видавав;

(2) позивач не надав: жодної товарно-транспортної накладної (далі також ТТН), які б свідчили про рух ТМЦ, а це 515 т цементу, металоконструкції; прибуткових накладних на підтвердження взяття придбаного товару на облік; доказів походження товару, сертифікатів відповідності на товар; жодного рахунку-фактури з 2021 року на оплату за нібито відвантажені ТМЦ;

(3) позивач не є виробником товару, вказаного у видаткових накладних, а тому без надання доказів такі наведені ним дані є недостовірними. Неможливо встановити виробника/імпортера товару, реалізація якого оформлена між контрагентами;

(4) відсутнє будь-яке листування з позивачем, заявки про намір придбання товару, будь-які листи щодо претензій з боку позивача.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 29.09.2025 у справі №925/600/25 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

(1) подані позивачем видаткові накладні на загальну суму 1 736 013,31 грн не відповідають сумі заборгованості, заявленій позивачем до стягнення - 1 801 001,31 грн, а за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС", інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції;

(2) оскільки вимога позивача про стягнення вартості товару на суму 1 801 001,31 грн наявними у справі доказами ним не доведена, відсутні підстави для задоволення позову у вказаній частині та, відповідно, в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме прийняття відзиву на позовну заяву відповідача, поданого після спливу строку, встановленого судом, задоволення клопотань відповідача про участь в засіданні в режимі відеоконференції, поданих пізніше, аніж за п`ять днів до судових засідань.

Крім цього, скаржник вказує про те, що 29.09.2025 (в день ухвалення оскаржуваного рішення) суд першої інстанції не під`їднав позивача до відеоконференції.

Також скаржник наводить наступні доводи:

аналіз змісту наявних в справі видаткових накладних дає підстави стверджувати, що останні оформлені з дотриманням вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку по своїй суті та змісту є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та відповідачем та встановлення між ними договірних відносин, і, як наслідок, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар;

судом також не було надано належної правової оцінки наявності відтиску печатки відповідача на видаткових накладних, що, на переконання скаржника, також свідчить про належність оформлення видаткових накладних та підтверджує дійсність господарських операцій;

відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що печатка підприємства відповідача в період здійснення господарських операцій з позивачем ним була втрачена, загублена, а також не надано доказів того, що відтиск печатки, що міститься на видаткових накладних є підробленим та не відповідає оригіналу;

сума, що зазначена в цифровому виражені становить 1736013,31 грн, але загальна сума всіх видаткових накладних, яка зазначена прописом у цих накладних складає 1801001,31 грн. Ця сума і була зазначена в позові, як сума основного боргу;

у позивача наявні виробничі (складські приміщення), які ним використовуються у господарській діяльності та з яких фактично відбувалось відвантаження ТМЦ відповідачу. Отже, позивач фактично не надавав відповідачу послуги з поставки товару, що і пояснює відсутність у останнього ТТН, а отримання товару відповідачем відбувалось силами та засобами самого відповідача.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.01.2026 рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 у справі №925/600/25 скасував. Ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Стягнув з ТОВ "ЕДБ" на користь ПП "Вінагропром МС" 2 618 778, 49 грн, з яких: 1 801 001,31 грн боргу, 655 539,03 грн інфляційних втрат, 162 238,15 грн 3% річних, 31 425,35 грн судового збору.

Стягнув з ТОВ "ЕДБ" на користь ПП "Вінагропром МС" 47 138,01 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

(1) наявні у справі видаткові накладні, крім інших обов`язкових реквізитів, як то найменування сторін, асортимент товару, ціна, кількість, містять інформацію "загальна сума" товару, яка визначається прописом та цифрами. Сума, зазначена в цифровому виражені, становить 1 736 013,31 грн, а прописом - 1 801 001,31грн;

(2) з наявних у справі видаткових накладних вбачається, що вони були оформлені з дотриманням вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та відповідачем та встановлення між ними договірних відносин, і, як наслідок, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар;

(3) видаткова накладна №19 від 30.07.2021 у графі "прийняв" містить написане від руки прізвище особи "Крупський" та відповідний підпис, а також печатку підприємства відповідача. Решта видаткових накладних, які є предметом розгляду у цій справі та які оформлялись сторонами у період серпень-листопад 2021 року, також містять аналогічний підпис та печатку підприємства відповідача. Тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування дійсності підписів уповноваженої особи та відтисків печатки, які містяться у видаткових накладних, а так само відсутності повноважень у вказаної особи, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за отриманий товар в розмірі 1 801 001,31 грн та, відповідно, заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

Постановою Верховного Суду від 01.04.2026 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" задоволено частково; постанову від 14.01.2026 та додаткову постанову від 17.02.2026 Північного апеляційного господарського суду у справі №925/600/25 скасовано; справу №925/600/25 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Вказана постанова мотивована наступним:

апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, відповідні висновки останнього жодним чином не спростував, обмежившись зазначенням про те, що між сторонами у цій справі виникли господарські правовідносини з поставки товару, оформлені у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які є первинними бухгалтерськими документами, за якими, у відповідача виник обов`язок оплатити отриманий від позивача товар;

ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції не навів жодного нормативно-правового обґрунтування, яке було б відмінним від застосованого судом першої інстанції, в силу якого виснував, що за обставин цієї справи та протилежних позицій сторін доведення реальності господарських операцій за спірними накладними, внаслідок здійснення яких має відбутися реальний рух активів, не є визначальним у цій справі, а також у світлі цього не спростував необхідність досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця), на чому згідно з усталеною позицією наголошував Верховний Суду, зокрема у врахованій судом першої інстанції постанові останнього;

оскаржувана постанова апеляційного суду не містить також жодного мотивування в аспекті врахованих судом першої інстанції висновків Верховного Суду стосовно того, що у разі невизнання стороною факту постачання спірного товару, на чому наполягає відповідач у цій справі, зокрема, у наданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару;

суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, мотивованого, зокрема, відсутністю інших доказів здійснення господарських операцій за спірними у цій справі видатковими накладними, з ухваленням нового про задоволення позову, в порушення пункту 3 частини першої статті 282 ГПК у мотивувальній частині своєї постанови не навів мотивів відхилення аргументів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу;

виснуючи про те, що надані позивачем видаткові накладні були оформлені з дотриманням вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку з огляду на те, що видаткова накладна №19 від 30.07.2021 у графі "прийняв" містить написане від руки прізвище особи "Крупський" та відповідний підпис, а також печатку підприємства відповідача, решта видаткових накладних, які є предметом розгляду у цій справі та які оформлялись сторонами у період серпень-листопад 2021 року, також містять аналогічний підпис та печатку підприємства відповідача, суд апеляційної інстанції виходив лише з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування дійсності підписів уповноваженої особи та відтисків печатки, які містяться у видаткових накладних, а також відсутності повноважень у вказаної особи;

оскаржувана постанова, крім посилання на те, що наявні у справі видаткові накладні, крім інших обов`язкових реквізитів, містять інформацію "загальна сума" товару, яка визначається прописом та в цифровому вираженні вона становить 1 736 013,31 грн, а прописом - 1 801 001,31грн, не містить навіть формальних міркувань, з яких апеляційний суд виходив, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з ухваленням нового рішення про його задоволення.

Під час здійснення перегляду за новим розглядом оскаржуваного рішення позивачем 03.05.2026 подано до суду апеляційної інстанції доповнення до апеляційної скарги.

Вказані доповнення залишаються апеляційним судом без розгляду, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Отже, доповнення до апеляційної скаргу можуть бути подані апелянтом протягом строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Так, в судовому засіданні 29.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 07.10.2025, відповідно останнім днем строку, у який вказане рішення могло бути оскаржене в апеляційному порядку, є 27.10.2025.

Отже, до 27.10.2025 апелянт міг доповнити, подану ним 24.10.2025 апеляційну скаргу.

В свою чергу, доповнення до апеляційної скарги були подані скаржником до суду апеляційної інстанції лише 03.05.2026, тобто з пропуском строку, встановленого ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України, без клопотання про його поновлення.

Згідно ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, доповнення до апеляційної скарги, подані скаржником, після закінчення строку залишаються без розгляду.

Щодо поданих відповідачем до заяві від 26.06.2026 додаткових доказів, слід зазначити наступне.

Так, відповідач у заяві вказав, що ним на виконання ухвали суду від 22.06.2026 надаються витребувані документи, а також відповідні пояснення.

Колегія судді вказує, що надані з заявою від 26.06.2026 документи судом апеляційної інстанції у відповідача не витребовувалися, в свою чергу, витребувані документи були подані відповідачем 19.06.2026, а їх оцінка буде наведена нижче у даній постанові.

За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач не навів доводів щодо неможливості подання наведених доказів до суду першої інстанції.

Отже, вказані додаткові докази не приймаються судом.

В судовому засіданні представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно з видатковими накладними від 30.07.2021 №19 на суму 399 000 грн, від 25.08.2021 №27 на суму 439 999,95 грн, від 04.10.2021 №30 на суму 117 000 грн, від 11.11.2021 №37 на суму 200 004,42 грн, від 13.11.2021 №38 на суму 200 004,42 грн, від 15.11.2021 №39 на суму 200 004,42 грн, від 16.11.2021 №40 на суму 90 000,05 грн, від 17.11.2021 №41 на суму 90 000,05 грн позивач - ПП "Вінагропром МС" як постачальник із посиланням на договір поставив відповідачу - ТОВ "ЕДБ" як покупцю товар: арматуру14мм, 16мм в кількості 1800 м/п на суму 70 020 грн, кутники 90*90 мм, 75*75 мм в кількості 410 шт на суму 79 300 грн, листи ГК 4мм та 5мм в кількості 17 шт на суму 13 9010 грн, трубу профільну 60*60 мм, 80*80 мм, 100*100 мм в кількості 390 шт на суму 104 970 грн, швєлєра №6,5 у міра 16 мм в кількості 12 шт на суму 5 700 грн, цемент 515 т на суму 1 337 013,31 грн, загалом на суму 1 736 013, 31 грн, як встановив суд першої інстанції, на суму 1 801 001,31грн, як встановив апеляційний суд, зазначивши, що сума в цифровому вираженні становить 1 736 013,31 грн, а прописом - 1 801 001,31 грн, а відповідач в особі представника Крупського В.В. підписав без зауважень та посвідчив печаткою відповідача, однак не оплатив.

У зв`язку з нездійсненням відповідачем оплати за отриманий товар, 11.04.2025 позивач звертався до відповідача з претензією про сплату 1 801 001,31 грн боргу, який вимагав сплатити у 7-денний строк з моменту отримання, у разі несплати повідомив про намір звернення до суду про стягнення вказаної суми.

Вимога позивача повернулась останньому без вручення з підстав закінчення встановленого строку зберігання.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 801 001,31 грн боргу, 655 539,03 грн інфляційних втрат, 162 238,15 грн 3% річних.

Як вже було вказано вище, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки надані позивачем докази не підтверджують обставин поставки товару відповідачу.

Колегія суддів погоджується із наведеними в оскаржуваному рішенні висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту першого частини другої статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК).

Стаття 627 ЦК встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК в редакції, чинній на момент виникнення господарських правовідносин між сторонами) було встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (стаття 639 ЦК).

За договором поставки в силу норм статті 712 ЦК продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 664 ЦК обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно із частиною першою статті 692 ЦК покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, суб`єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі за текстом - Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку), та ЦК, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов`язань, зокрема обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на які за змістом свого рішення послався суд першої інстанції, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими цим Законом. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

З огляду на наведені положення норм як матеріального права, так і процесуального права, суд першої інстанції вірно виснував, що подані позивачем видаткові накладні на загальну суму 1 736 013,31 грн не відповідають сумі заборгованості, заявленій позивачем до стягнення - 1 801 001,31 грн, а за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС", інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції.

Доводи апелянта про те, що за період липень-листопад 2021 року між сторонами мали місце господарські операції з поставки ТМЦ (цемент, арматура, труби, тощо), поставка яких відбулась за місцем знаходження позивача (його юридична адреса) Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Незалежності, 53 (Леніна 51Д), з його складського приміщення, не підтверджують обставин здійснення спірної поставки, враховуючи наступне:

(1) кожна поставка ТМЦ супроводжується документами на їх перевезення та видачу вантажоодержувачу, проте позивач не надав ТТН, які б свідчили про рух ТМЦ від постачальника до покупця, що є свідченням того, що жодної поставки не було;

(2) позивач не є виробником товарів за номенклатурами спірних накладних, а отже, навіть якщо припустити, що вказані в накладних ТМЦ було спочатку відвантажено на склад позивача для подальшого відвантаження, то у нього мають бути примірники ТТН від первинного постачальника та такі ТМЦ мали бути оприбутковані у нього;

(3) матеріали справи не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, тобто доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, послуг, що є предметом договорів, в тому числі про фактичний рух активів.

З метою з`ясування всіх обставин справи, суд апеляційної інстанції ухвалою від 01.06.2026 витребував від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво":

1. Оборотно-сальдові відомості по рахунках 20 та 28 "Товарно-матеріальні цінності" (з відображенням операцій з надходження та оприбуткування ТМЦ) за 3- 4 квартали 2021 року;

2. Оборотно-сальдові відомості та аналітичні дані щодо розрахунків з контрагентами за 3- 4 квартали 2021 року та 1- 2 квартали 2022 року за рахунками: №631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками"; №681 "Розрахунки за авансами отриманими"; №377 "Розрахунки з іншими дебіторами та кредиторами.

Відповідач на виконання вказаної ухвали надав відповідні документи.

Позивач вказує, що деякі ТМЦ, що відображені у вказаних відомостях збігаються з найменуванням товару, вказаним у видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог.

Колегія суддів вказує, що збіг найменування ТМЦ з найменуванням товару, відображеним у спірних накладних жодним чином не підтверджує обставин того, що саме ці ТМЦ були предметом поставки відповідачу, тобто що відповідач отримав цей товар саме від позивача, а не іншого постачальника.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що подані позивачем видаткові накладні за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС", інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції.

Відповідно, як наслідок, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про порушення судом норм процесуального права, а саме прийняття відзиву на позовну заяву відповідача, поданого після спливу строку, встановленого судом, задоволення клопотань відповідача про участь в засіданні в режимі відеоконференції, поданих пізніше, аніж за п`ять днів до судових засідань, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

У даному випадку, наведені порушення норм процесуального права, наявність яких є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, відсутні.

В свою чергу, згідно ч. 2 вказаної статті порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянтом не наведено жодного доводу стосовно того, як порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині прийняття відзиву на позовну заяву відповідача, поданого після спливу строку, встановленого судом, задоволення клопотань відповідача про участь в засіданні в режимі відеоконференції, поданих пізніше, аніж за п`ять днів до судових засідань, призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо доводів скаржника про те, що 29.09.2025 (в день ухвалення оскаржуваного рішення) суд першої інстанції не під`їднав позивача до відеоконференції, Суд вказує наступне.

Так, в матеріалах справи наявна довідка ДП «Інформаційні судові системи» у Черкаській області, згідно якої в зв`язку з неналежним функціонуванням підсистеми відеоконференцзв`язку судове засідання по справі №925/600/25 від 29.09.2025 об 11:00 відбулося без належної фіксації судового процесу технічними засобами.

Наведена інформація також відображена в протоколі судового засідання від 29.09.2025 у даній справі №925/600/25.

При цьому, колегія суддів вказує, що згідно положень ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відео конференції поза межами приміщення суду несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Крім цього, на позивача покладаються витрати відповідача по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вінагропром МС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 у справі №925/600/25 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Вінагропром МС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" 62 850, 70 грн судового збору за подання касаційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова (враховуючи перебування суддів Пономаренко Є.Ю. та Руденко М.А. у відпустці з 06.07.2026 по 10.07.2026 та судді Барсук М.А. у відрядженні з 08.07.2026 по 12.07.2026) складена: 20.07.2026 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко