Окрема думка від 22 липня 2026 р. у справі №910/16418/19 — Північний апеляційний господарський суд

ОКРЕМА ДУМКА

головуючого судді Шапрана В.В. стосовно ухваленої 21.07.2026 постанови у справі №910/16418/19 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/16418/19 за позовом Державного підприємства «Держвуглепостач» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення заборгованості.

Обставини справи та позиції сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/16418/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Державного підприємства «Держвуглепостач» заборгованість у розмірі 231905419,57 грн, пеню у розмірі 11669858,71 грн, 3% річних у розмірі 2134765,65 грн та інфляційні втрати в розмірі 2728658,51 грн, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

04.11.2021 на виконання вищезазначеного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

04.05.2026 до суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» надійшла заява про заміну сторони виконавчого провадження.

В обґрунтування необхідності здійснення заміни сторони виконавчого провадження заявник вказував на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» набуло право вимоги до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» за договором поставки вугілля №111/25 від 18.06.2019 на загальну суму 249110985, 21 грн на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) №30/01/2026-1 від 30.01.2026.

Згідно з п. 1 договору відступлення прав цедент відступив, а цесіонарій набув право вимоги грошових коштів до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», належне цедентові на підставі договору поставки вугілля №111/25 від 18.06.2019, заборгованість за яким у сумі 249110985,21 грн стягнута на користь цедента в примусовому порядку рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/16418/19.

Крім того, 30.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал», як стороною 1, та Державним підприємством «Держвуглепостач», як стороною 2 укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно п. 1 угоди на підставі договору надання послуг факторингу №30/10/2024-2-Ф від 30.10.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №910/17385/19 та ухвали Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 року у справі №910/17385/19, сторона 2 має заборгованість перед стороною 1 на загальну суму 255256346,12 грн, строк оплати якої настав.

Відповідно до п. 2 угоди на підставі договору про відступлення права вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026, рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/16418/19, сторона 1 має заборгованість перед стороною 2 у розмірі: 249110985,21 грн, строк оплати якої настав.

Сторона 1 і сторона 2, маючи одна до одної зустрічні однорідні грошові вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди про залік таких зустрічних однорідних вимог в повному обсязі в сумі 255256346,12 грн, що випливають із вказаних в цій угоді договорів, у яких сторона 1 і сторона 2 є сторонами (п. 3 угоди).

За наслідками розгляду заяви ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено, замінено стягувача у виконавчому провадженні №70440509 щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/16418/19 з Державного підприємства «Держвуглепостач» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал».

Ухвала суду мотивована тим, що станом на момент розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження договір відступлення права вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а рішення щодо визнання його недійсним відсутнє, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №369/13444/20. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відбулась заміна сторони у матеріальних правовідносинах (відбувся перехід прав вимоги), а саме заміна кредитора у зобов`язанні, що виникло на підставі договору поставки вугілля №111/25 від 18.06.2019.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просило скасувати оскаржувану ухвалу та ухвали нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказував на наступне:

- договір відступлення прав вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 укладений з порушенням норм законодавства та договору поставки вугілля №111/25 від 18.06.2019, поза межами повноважень на укладення значного правочину, без отримання попередньої письмової згоди від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на вчинення такого правочину, як це передбачено п. 9.7 договору поставки вугілля, а також без погодження з Фондом державного майна України, як того вимагає статут Державного підприємства «Держвуглепостач»;

- Публічне акціонерне товариство «Центренерго» не надавало згоди Державному підприємству «Держвуглепостач» на передачу прав та/або обов`язків за договором поставки вугілля третій особі. Наглядова рада Публічного акціонерного товариства «Центренерго» також не приймала відповідного рішення щодо надання згоди на передачу прав та/або обов`язків за договором поставки вугілля третій особі;

- у травні 2026 року Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Держвуглепостач» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 відкрито провадження по справі №910/5757/26 за вказаним позовом;

- як наслідок, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про заміну стягувача слід відмовити, оскільки договір відступлення прав вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 є спірним та оскаржується Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в судовому порядку у справі №910/5757/26.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 у складі колегії суддів: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач), Буравльов С.І., Андрієнко В.В. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі №910/16418/19 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість заяви про заміну сторони та з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 10.09.2025 у справі №369/13444/20, зазначив, що станом на момент розгляду заяви договір відступлення права вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 не був визнаний недійсним, а будь-які судові рішення, якими встановлено його недійсність, у матеріалах справи відсутні. Тому, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора у матеріальному зобов`язанні, яке виникло з договору поставки вугілля №111/25 від 18.06.2019, що є належною правовою підставою для заміни сторони виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені при обговоренні під час ухвалення судового рішення. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

На підставі вказаних приписів процесуального закону вважаю за можливе викласти окрему думку стосовно постанови Північного апеляційного господарського суду України від 21.07.2026 у справі №910/16418/19, оскільки не погоджуюсь з її мотивувальною та резолютивною частинами.

Обґрунтування незгоди з постановою суду.

Згідно зі ст. 52 ГПК України в разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Відповідно до приписів ст. 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Положенням ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договором цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження (постанова Верховного Суду від 23.07.2019 №905/1976/16).

У п. 132 постанови від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача.

Отже, суд повинен надати оцінку саме наявності у кредитора права вимоги та його чинності (неприпинення) на момент подання заяви про заміну стягувача у виконавчому листі. Зокрема, суд має з`ясувати, чи не настали визначені законом чи договором підстави для припинення зобов`язання (наприклад, його належне виконання), що матиме наслідком відсутність у первісного кредитора права вимоги до боржника.

На відміну від перевірки дійсності та чинності самої вимоги, оцінка договору відступлення прав вимоги на предмет суперечності приписам законодавства під час вирішення судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача у виконавчому листі, сторони у справі) є обмеженою та має узгоджуватися з презумпцією правомірності правочину, закріпленою в ст. 204 ЦК України.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010).

У постанові від 10.09.2025 у справі №369/13444/20 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що спростування презумпції правомірності правочину відбувається лише у двох випадках:

1) коли недійсність правочину прямо визначена імперативним приписом закону (у разі його нікчемності);

2) якщо правочин оспорений у судовому порядку та визнаний недійсним на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

В інших випадках діє презумпція правомірності правочину, а також застосовується принцип його тлумачення favor contractus, за змістом якого всі сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) суд повинен тлумачити на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У постанові від 17.01.2020 у справі №916/2286/16 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок про те, що суд має вирішувати питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником, якщо немає обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, з огляду на принцип правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих на обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.09.2025 у справі №369/13444/20 підтримала зазначений висновок об`єднаної палати та наголосила на тому, що під час розгляду заяви про заміну стягувача у виконавчому листі (сторони виконавчого провадження, сторони у справі) суд не може виходити за межі вирішуваного процесуального питання та констатувати (встановлювати) недійсність договору відступлення прав вимоги, який не є нікчемним (недійсним згідно з приписом закону) або не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в наведеній постанові наголосила, що суд також повинен враховувати, що у ч. 3 ст. 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, під час вирішення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі суд також повинен дослідити, чи не встановлено законом або договором заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.

Наголошую, що предметом розгляду спору у справі №910/16418/19 було стягнення заборгованості за договором поставки вугілля №111/25 від 18.06.2019, за умовами п. 9.7 якого жодна зі сторін не може передавати свої права і/або обов`язки за договором третій особі, а також здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог без попередньої письмової згоди іншої сторони та відповідного рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Центренерго» згідно статуту Публічного акціонерного товариства «Центренерго».

Тобто, договір поставки вугілля, право вимоги за яким було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» згідно договору відступлення права вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026, має обмеження на відступлення права вимоги. Відповідні права/обов`язки можуть бути передані лише за попередньою письмовою згодою іншої сторони та відповідного рішення наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Центренерго».

Проте, матеріали справи не містять доказів отримання попередньої письмової згоди від Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на укладення договору відступлення права вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026, як це передбачено п. 9.7 договору поставки вугілля.

Під час розгляду заяви в суді першої інстанції Публічне акціонерне товариство «Центренерго» повідомляло суд, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2026 було відкрито провадження по справі №910/5757/26 за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Державного підприємства «Держвуглепостач» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про визнання недійсними договору відступлення прав вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.01.2026.

Тобто, станом на час розгляду заяви договір відступлення прав вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 оспорюється в судовому порядку, що свідчить про передчасність задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

При цьому, є помилковими твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» стосовно того, що предметом договору відступлення прав вимоги є не право вимоги за договором поставки вугілля, а майнове право вимоги, підтверджене судовим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2021 у справі №910/16418/19 щодо стягнення 249110985,21 грн, позаяк ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а тільки підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження.

Під час розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження судом першої інстанції не було досліджено умови договору поставки вугілля, п. 9.7 якого передбачена заборона на відступлення права вимоги. Окрім того, судом першої інстанції в порушення приписів ч. 4 ст. 236 та ч. 5 ст. 302 ГПК України не взято до уваги висновків, наведених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2020 у справі №916/2286/16, стосовно того, що суд має вирішувати питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником, якщо немає відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, а також проігноровано правовий висновок, наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №369/13444/20, стосовно того, що під час вирішення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі суд також повинен дослідити, чи не встановлено законом або договором заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах. Тоді як у даному випадку умови договору поставки вугілля містять застереження щодо передачі прав та обов`язків, а договір відступлення прав вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 оспорюється в судовому порядку.

Таким чином, Господарський суд міста Києва дійшов хибного висновку про наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні, позаяк договір поставки містить заборону на відступлення права вимоги, а договір відступлення прав вимоги №30/01/2026-1 від 30.01.2026 оспорюється в судовому порядку.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для здійснення заміни стягувача у виконавчому провадженні є обґрунтовані та узгоджуються зі встановленими судом обставинами справи.

За таких обставин, не погоджуюсь з ухваленою 21.07.2026 постановою суду апеляційної інстанції у справі №910/16418/19 з мотивів, викладених у даній окремій думці, та вважаю, що апеляційну скаргу слід було задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 скасувати та відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінуніверсал» про заміну сторони виконавчого провадження.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду В.В. Шапран

"23" липня 2026 р.