Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №910/9651/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2026 р. Справа№ 910/9651/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 22.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 (повний текст рішення складено 27.10.2025)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025

у справі №910/9651/25 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

3) ОСОБА_3

до Акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 1 290 577,11 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва звернулися зі спільним позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач-1), ОСОБА_2 (далі за текстом - ОСОБА_2 , позивач-2), ОСОБА_3 (далі за текстом - ОСОБА_3 , позивач-3) до Акціонерного товариства "Укрнафта" (далі за текстом - АТ "Укрнафта", відповідач) про стягнення частини чистого прибутку за 2021 рік пропорційно кількості простих іменних акцій Відповідача, якими володіють позивачі. Також позивачами здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання відповідачем вказаного вище грошового зобов`язання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату подання позову, строк виплати частини чистого прибутку за 2021 рік минув, однак грошові зобов`язання щодо виплати дивідендів відповідачем не було виконано.

Крім того, до Господарського суду міста Києва надійшла спільна заява Позивачів про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з АТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_1 частину чистого прибутку за 2021 рік, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів, в сумі 806 600,00 грн, інфляційні втрати в сумі 283 030,88 грн та 3% річних в сумі 72 527,70 грн, судовий збір в сумі 13 944,44 грн. Стягнуто з АТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_2 частину чистого прибутку за 2021 рік з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів, в сумі 40 330,00 грн, інфляційні втрати в сумі 14 151,54 грн та 3% річних в сумі 3 626,39 грн, судовий збір в сумі 698,46 грн. Стягнуто з АТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_3 частину чистого прибутку за 2021 рік з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів, в сумі 48 799,30 грн, інфляційні втрати в сумі 17 123,37 грн та 3% річних в сумі 4 387,93 грн, судовий збір в сумі 844,04 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновків про те, що інші акціонери (окрім держави Україна) АТ "Укрнафта" мають право на частину чистого прибутку за 2021 рік, відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми чистого прибутку встановленої незалежним аудитором у розмірі 2 430 047 000,00 грн, на підставі положень статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо прийняття рішення про виплату дивідендів у визначений законом строк.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

АТ «Укрнафта», відповідач у справі, не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось з апеляційною скаргою б/н від 17.11.2025 (вх. № 7873/25 від 17.11.2025) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

На думку скаржника, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції є незаконними та необґрунтованими, оскільки ухвалені внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого висновки, викладені в рішеннях, не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджено належним чином обставини щодо відсутності рішення загальних зборів АТ «Укрнафта» щодо розподілу прибутку за 2021 рік, оскільки саме загальні збори АТ «Укрнафта» в межах наданих їм повноважень приймають рішення про розподіл прибутку за підсумками відповідного року (у даному випадку 2021 року), та, зокрема, мають право визначити спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025, яким було задоволено заявлені позивачами витрати на професійну правничу допомогу АТ «Укрнафта» зазначає, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, оскільки договори про надання правової допомоги №260-АО/2024 від 03.04.2024, №244-АО/2024 від 28.03.2024 та №243-АО/2024 від 28.03.2024 передбачали вартість надання послуг у сумі 2 000,00 грн за один документ, проте в подальшому сторонами було внесено зміни до договорів, якими вартість була збільшена до 3 000 гривень, всупереч положенням основного договору.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивачі подали до суду спільний відзив, у якому просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, при цьому наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього, оскільки відповідно до розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку АТ «Укрнафта» поданого 08.12.2022 до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - частка чистого прибутку за 2021 рік, належна до виплати на частку одного з акціонерів - АТ «НАК «Нафтогаз України», складає 1 093 521 194, 00 грн.

Згідно протоколу Правління АТ «Укрнафта» від 11.04.2022 прийнято рішення про дострокове авансове перерахування частки чистого прибутку за 2021 рік в сумі 450 000 000 грн на частку одного з акціонерів - АТ «НАК «Нафтогаз України» на виконання статті 20 Закону України «Державний бюджет України на 2022 рік», що здійснено згідно платіжного доручення № 3-УГБ22 від 11.04.2022. Решта частини чистого прибутку за 2021 рік сплачена платіжними дорученнями № 3-УГБ22 від 11.04.2022, № 13449-П22 від 08.08.2022, №13889-П22 від 15.08.2022 та платіжною інструкцією № 77109УГ23 від 28.12.2023.

Загалом до Державного бюджету України на частку АТ «НАК «Нафтогаз України» виплачено 1 093 521 194, 00 грн, тобто зобов`язання з виплати частини чистого прибутку за 2021 рік на користь одного акціонера - АТ «НАК «Нафтогаз України» виконано повністю.

У зв`язку з цим позивачі зазначають, що виплата частини чистого прибутку за 2021 рік лише одному акціонеру - АТ «НАК «Нафтогаз України» та заперечення проти стягнення частини чистого прибутку за 2021 рік на користь інших акціонерів (позивачів) суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, рівності всіх акціонерів як власників простих акцій та абз. 2 ст. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», порушує право позивачів на мирне володіння майном, гарантоване ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції в аспекті права «законних очікувань» на отримання частини чистого прибутку за 2021 рік.

Щодо заперечень апелянта проти додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025, яким з АТ «Укрнафта» було стягнуто витрати на правничу допомогу у сумі 21 000,00 грн, то позивачі зазначають, що вказані витрати є обґрунтованими та неминучими, а право внесення змін до договору про надання правничої допомоги в частині їх вартості не обмежене законом, тому підстави для скасування додаткового рішення від 06.11.2025 відсутні.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Гончарова С.А., суддів Кравчука Г.А., Сибіги О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2025 апеляційну скаргу АТ «Укрнафта» залишено без руху та надано скаржнику строк на усунення недоліків. 25.11.2025 скаржником подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору у встановленому законом та судом розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9651/25 та встановлено позивачам строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

12.12.2025 позивачі подали спільний відзив на апеляційну скаргу (вих. № 50 від 12.12.2025).

Також від АТ «Укрнафта» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про зупинення провадження у справі № 910/9651/25, в якій скаржник просить зупинити провадження у даній справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах по справі № 910/6208/24 у касаційному порядку палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

29.04.2026 колегія суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Гончарова С.А., суддів Кравчука Г.А., Сибіги О.М. з метою дотримання приписів ч. 1 ст. 32 ГПК України щодо визначення судді (судді-доповідача), у судовому засіданні заявила про самовідвід від розгляду справи № 910/9651/25, який мотивований наявністю обставин, які виключають можливість розгляду даної справи вказаною колегією та є підставою самовідводу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 року заяву суддів Гончарова С.А., Кравчука Г.А., Сибіги О.М. про самовідвід від розгляду справи №910/9651/25 за апеляційною скаргою АТ «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у справі №910/9651/25 задоволено. Матеріали справи №910/9651/25 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/205/26 від 01.05.2026, у зв`язку з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026, якою заяву про самовідвід суддів Гончарова С.А., Кравчука Г.А., Сибіги О.М. задоволено, відповідно до підпунктів 2.3.44 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/9651/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026, для розгляду справи № 910/9651/25 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 справу №910/9651/25 за апеляційною скаргою АТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у справі №910/9651/25 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2026.

20.05.2026 позивачем ( ОСОБА_1 ) подано до Північного апеляційного господарського суду заперечення проти заяви АТ «Укрнафта» про зупинення провадження у справі № 910/9651/25 до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №910/6208/24 в касаційному порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника АТ "Укрнафта" про зупинення провадження у справі №910/9651/25.

16.06.2026 від АТ «Укрнафта» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів Касаційного господарського суду від 13.04.2026 у справі № 910/6208/24.

19.06.2026 від позивачів до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про надання доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розподіл, якою долучено до матеріалів справи розрахунки витрат на правову допомогу позивачів від 18.06.2026, а також копії договорів про надання правової допомоги та додаткових угод.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 22.06.2026 з`явились представники позивачів та відповідача. Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а також скасувати додаткове рішення від 06.11.2025. Представник позивачів заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 та додаткове рішення від 06.11.2025 без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

АТ «Укрнафта», згідно пунктів 1.1, 1.3 Статуту, в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 06.12.2022 (протокол №3 від 06.12.2022) (далі - Статут), засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення державного підприємства "Виробниче об`єднання "Укрнафта" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" №210/93 від 15.06.1993, з подальшою, згідно рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011, зміною типу і назви товариства з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".

Товариство утворене і діє на підставі чинного законодавства України, цього статуту та внутрішніх документів товариства (пункт 1.5 Статуту).

Пунктами 3.1 та 3.2 Статуту визначено, що акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень цього Статуту та вимог чинного законодавства України. Кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право, зокрема, на отримання дивідендів. Акціонери можуть мати інші права, передбачені законодавством України та Статутом товариства.

Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства. Акції товариства можуть купуватися та продаватися фондовій біржі. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах власника, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами (пункт 6.1, 6.16 Статуту).

Отже, акціонерами АТ "Укрнафта" є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.

Статутний капітал АТ "Укрнафта" становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 штук простих іменних акцій.

Згідно постанови КМУ від 25.05.1998 № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 50 % акцій + 1 акція АТ "Укрнафта" передано до статутного фонду АТ "НАК "Нафтогаз України".

Частка держави Україна (в особі КМУ) в статутному капіталі АТ "НАК "Нафтогаз Україна" складає 100 %.

На момент виникнення спірних правовідносин, АТ "НАК "Нафтогаз України" належало 27 114 256 акцій АТ "Укрнафта".

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин Відповідач входив до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належало 20 000 простих іменних акцій АТ "Укрнафта" станом на 01.05.2022 та 01.07.2022, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах, які містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 належало 1 000 простих іменних акцій АТ "Укрнафта" станом на 01.05.2022 та 01.07.2022, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах, які містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 належало 1 200 простих іменних акцій АТ "Укрнафта" станом на 01.05.2022 та 01.07.2022, що підтверджується виписками про стан рахунку в цінних паперах, які містяться в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, АТ "Укрнафта" на виконання приписів Закону України "Про акціонерні товариства" та статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" не прийняло рішення про нарахування дивідендів за 2021 рік до 01.05.2022.

Згідно звіту незалежного аудитора "Окрема фінансова звітність за Міжнародними стандартами фінансової звітності" по АТ "Укрнафта" від 31.12.2021, чистий прибуток відповідача за результатами діяльності 2021 року становить 2 430 047 000,00 грн.

На переконання позивачів, відповідач у строк до 01.07.2022, у відповідності до положень статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" мав сплатити акціонерам частину чистого прибутку за 2021 рік, а саме: ОСОБА_1 - 806 600 грн, ОСОБА_2 - 40 330 грн, ОСОБА_3 - 17 123, 37 грн з розрахунку 40,33 грн за 1 акцію, згідно здійсненого позивачами розрахунку.

Крім того, враховуючи, що строк на виплату вказаної частини чистого прибутку за 2021 рік (01.07.2022) минув позивачами здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Заперечення відповідача гуртуються на тому, що без рішення загальних зборів наглядова рада не уповноважена та не має права здійснювати виплату частини чистого прибутку на користь акціонерів, що виключає можливість задоволення позову.

Посилання позивачів на рішення Правління АТ "Укрнафта" від 11.04.2022 (протокол № 17-Н від 11.04.2022) про дострокове авансове перерахування частини чистого прибутку за 2021 рік, на переконання відповідача, не свідчить про порушення їх прав та навпаки взаємоузгоджується із практикою та висновками Верховного Суду щодо обов`язкової сплати частини чистого прибутку на підставі розрахунку частини чистого прибутку, який було подано відповідачем до податкових органів.

Таке авансове перерахування частини чистого прибутку зумовлене виключними обставинами, які були обумовленні повномасштабним військовим вторгненням на територію України та загрозою національній безпеці та територіальній цілісності України.

Щодо понесених позивачами витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції встановив, що представником позивачів до матеріалів справи надано наступні копії документів:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.07.2019 № 8077/10;

- ордер серії АІ № 1548591 від 04.04.2024; № 1327776 від 10.04.2023; № 1371361 від 10.04.2023;

- договір про надання правової допомоги від 28.03.2023 № 243-АО/2023, укладений з Мороз А.П., в редакції додаткової угоди від 30.12.2024, якою викладено вартість адвокатських послуг в новій редакції;

- розрахунок витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг), підписаний адвокатом та клієнтом (Мороз А.П.) без зауважень на суму 4 200 грн;

- договір про надання правової допомоги від 28.03.2023 № 244-АО/2023, укладений з ОСОБА_3 , в редакції додаткової угоди від 30.12.2024, якою викладено вартість адвокатських послуг в новій редакції;

- розрахунок витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг), підписаний адвокатом та клієнтом ( ОСОБА_3 ) без зауважень на суму 4 200 грн;

- договір про надання правової допомоги від 03.04.2024 № 260-АО/2024, укладений з ОСОБА_1 в редакції додаткової угоди від 01.08.2025, якою викладено вартість адвокатських послуг в новій редакції;

- розрахунок витрат на надання правової допомоги, що є актом приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг), підписаний адвокатом та клієнтом ( ОСОБА_1 ) без зауважень на суму 12 600 грн.

У відзив на позовну заяву відповідач зазначив, що заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу є неспівмірними. Інші заперечення в матеріалах справи відсутні.

Так господарським судом міста Києва під час ухвалення рішення встановлено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Дослідивши обсяг наданих адвокатом послуг позивачам, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість таких витрат у заявленому до відшкодування розмірі, їх відповідність умовам договору, співмірність затраченого адвокатом часом з обсягом наданих послуг з огляду на категорію даної справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Імперативними приписами статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Предметом даного спору є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як акціонерів, до АТ "Укрнафта" про стягнення частини чистого прибутку за 2021 рік.

Суд першої інстанції встановив, що звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилаються на те, що в силу положень статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у відповідача виник обов`язок перед акціонерами, у тому числі позивачами, сплатити частину чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій, зокрема позивачам.

Відповідно до ст. 152 ЦК України акціонерне товариство є господарським товариством, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Пунктом 8 частини першої ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статі 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Статтею 158 ЦК України визначено, що акціонерне товариство може виплачувати акціонерам частину свого чистого прибутку з розрахунку на одну належну їм акцію певного типу та/або класу. Порядок виплати дивідендів визначається законом та статутом акціонерного товариства.

Особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України "Про акціонерні товариства".

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільного кодексу України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі. Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права. Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру (стаття 20 Закону України "Про акціонерні товариства").

Відповідно до статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику-акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

За змістом статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

Статтею 32 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори. Акціонерне товариство зобов`язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. До порядку денного річних загальних зборів обов`язково вносяться питання, передбачені пунктами 11 (затвердження річного звіту товариства), 12 (розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом) і 24 (прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора) частини другої статті 33 цього Закону.

Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Аналіз наведених норм свідчить, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, за загальним правилом підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції встановлено, що скаржник рішень про нарахування дивідендів акціонерам за звітний 2021 рік ані станом на 01.05.2022, ані станом на час розгляду цієї справи не приймав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції у даній справі №910/9651/25 керувався нормами частини другої статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", якими встановлено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Вказуючи, що наведена норма спрямована на забезпечення виконання господарськими товариствами з корпоративними правами держави обов`язку з розподілу прибутку через виплату дивідендів навіть у випадках, коли відповідне рішення не було прийняте загальними зборами, суд дійшов висновку про те, що скаржник відповідно до вимог частини другої статті 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік" зобов`язаний сплатити акціонерам частину чистого прибутку.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, керуючись статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Законом України "Про акціонерні товариства" дійшов висновку про те, що неприйняття загальними зборами скаржника рішення про розподіл прибутку за підсумками 2021 року відповідно до вимог статей 32, 33 Закону України "Про акціонерні товариства" не звільняє його від обов`язку сплатити (без будь-яких додаткових умов) до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку до 01.07.2022 відповідно до статті 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік".

Так статтею 1 Закону України "Про акціонерні товариства" окреслено сферу застосування цього закону, а саме визначено, що цей закон визначає порядок створення, діяльності, припинення та виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів.

За змістом частини другої статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" порядок створення, діяльності, припинення та виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, встановлених спеціальними законами щодо таких акціонерних товариств: 1) державна керуюча холдингова компанія; 2) державні акціонерні товариства та державні холдингові компанії, єдиним засновником та акціонером яких є держава; 3) товариства, що перебувають у процесі приватизації та корпоратизації, - у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій); 4) товариства, більше 50 відсотків акцій яких належать державі або територіальній громаді; 5) фінансові установи.

Частиною третьою статті 1 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

Згідно із частиною першою статті 172 ГК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Судом першої інстанції встановлено, що АТ "Укрнафта" є публічним акціонерним товариством, статутний капітал якого поділений на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями (частина перша статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства", пункт 1.4 статуту АТ "Укрнафта").

Статутний капітал АТ "Укрнафта" становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій, номінальною вартістю 0,25 грн (пункти 5.1, 5.2 статуту), АТ "НАК "Нафтогаз України" (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27 114 256 акцій відповідача АТ "Укрнафта", тобто 50% плюс 1 акція.

Отже, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.

Відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до абзаців 1, 4, 6 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов`язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, до 1 травня року, що настає за звітним, приймають рішення про відрахування не менше 30 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів, якщо інше не встановлено законом.

Господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків, сплачують дивіденди безпосередньо до Державного бюджету України у строк не пізніше 1 липня року, що настає за звітним, у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, але не менше 30 відсотків, пропорційно розміру державної частки (акцій) у статутних капіталах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 4 Бюджетного кодексу України закон про Державний бюджет України та нормативно правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу та інших законів України, інших законів, що регулюють бюджетні відносини, є частиною бюджетного законодавства України.

Бюджетний кодекс визначає бюджетні кошти як належні відповідно до законодавства надходження до бюджету та витрати бюджету (пункт 11 статті 2 Бюджетного кодексу України). Доходами бюджету є податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ) (пункт 23 статті 2 Бюджетного кодексу України). Дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність відносяться до неподаткових надходжень (пункт 17 частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України), які є доходами загального фонду Державного бюджету України, які щорічно затверджуються Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Постановами Кабінету Міністрів України щорічно затверджується норматив відрахувань частки чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів. Так розмір дивідендів за 2021 рік було визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.03.2022 №230 "Про затвердження базового нормативу відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2021 році господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави".

Ці норми передбачають обов`язок таких товариств приймати рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, а в разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 1 травня, сплачувати до Державного бюджету України та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеними за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Разом з тим, мають місце випадки, коли акціонерні товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, порушують обов`язок щодо скликання та проведення загальних зборів в строк до 30 квітня і не приймають рішення про виплату дивідендів.

До 2021 року порядок направлення частини чистого прибутку на частку держави на виплату до Державного бюджету у разі неприйняття рішення про виплату дивідендів був передбачений абзацом 8 частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності".

Абзацом восьмим частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлювалося, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів податковими органами нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 цю норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Рішенням Конституційного Суду України при визнанні таким, що не відповідає Конституції України абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується "іншим учасникам товариства". У рішенні зазначено, що нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційними, оскільки визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.

Отже, з 22.07.2020 року абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" втратив чинність.

Абзац восьмий частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визнано неконституційним саме з огляду на встановлення обов`язку виплати прибутку акціонерного товариства державі при невиплаті прибутку іншим учасникам товариства.

Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 1 ЦК України передбачає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність (частина перша статті 3 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

У питанні розподілу чистого прибутку та виплати його частини акціонерам принцип рівності акціонерів є ключовим. Цей принцип реалізується через форму виплати (або дивіденди, або частини чистого прибутку), строк виплати і розмір.

Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства".

Пропорційний розподіл чистого прибутку між всіма акціонерами забезпечує баланс інтересів мажоритарного та міноритарних акціонерів.

Виплата дивідендів або частини чистого прибутку на користь одного акціонера (групи акціонерів) є формою зловживання правом.

Тому, встановлений статтею 20 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік" обов`язок сплати частину чистого прибутку до Державного бюджету та іншим акціонерам пропорційно кількості належних їм акцій у разі відсутності рішення загальних зборів про виплату дивідендів є спеціальним механізмом захисту майнових інтересів держави та акціонерів.

Положення статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлюють строк та механізм розподілу частини чистого прибутку товариств з корпоративними правами держави між акціонерами за відсутності прийнятого рішення загальних зборів в порядку Закону України "Про акціонерні товариства", з метою недопущення необґрунтованого зволікання акціонерним товариством з прийняттям відповідного рішення про розподіл дивідендів та захист "правомірних очікувань" держави та акціонерів на отримання частини прибутку. Відсутність волевиявлення загальних зборів акціонерів як вищого органу товариства компенсується законодавчими приписами з метою гарантованої реалізації державою та міноритарними акціонерами їх корпоративних прав на участь у розподілі чистого прибутку та отримання його частини і забезпечення рівного ставлення до акціонерів, яким належать акції одного типу.

У зв`язку з зазначеним, колегія суддів враховує твердження скаржника, що відповідач сплатив державі її частину прибутку за 2021 рік на виконання статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", тоді як рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 при визнанні таким, що не відповідає Конституції України абзацу восьмого частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" щодо отримання Державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується іншим учасникам товариства.

Якщо зазначені у статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" суб`єкти не виконують свої зобов`язання щодо нарахування та виплати дивідендів до встановлених термінів, вони зобов`язані сплатити частину чистого прибутку і така норма не допускає дискреції у питаннях перерахування коштів лише до державного бюджету чи лише акціонерам та має бути беззастережно забезпечено базовий принцип корпоративного права - принцип рівності прав акціонерів.

Сукупний аналіз частини п`ятої статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закону України "Про акціонерні товариства" свідчить про їх взаємопов`язаність.

У постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі №910/9326/22, на відміну від справи, що переглядається, було встановлено обставину ухвалення загальними зборами рішення про відсутність підстав для виплати дивідендів, при тому, що держава свою частину доходу отримала.

Зокрема, у справі №910/9326/22 акціонер звернувся з позовом до АТ "Укрнафта" про стягнення заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік у розмірі 10 329,80 грн та частини чистого прибутку за 2020 рік у сумі 20 547,81 грн. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили та встановили, що 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів АТ "Укрнафта", по питанню №13 порядку денного прийнято рішення: "Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 у справі №910/9326/22 вказав, що саме загальні збори АТ "Укрнафта" в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021 про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статті 21 Закону "Про Державний бюджет України на 2021 рік", тому Верховний Суд прийшов до висновку, що позивач, як акціонер АТ "Укрнафта", має право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій. Доводи скаржника про те, що ані стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", ані інший закон, не врегульовує порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку є необґрунтованими з огляду на те, що такий порядок встановлений рішенням загальних зборів від 18.05.2021 №31 та статті 21 Закону "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

У зазначеній справі для захисту прав міноритарних акціонерів було застосовано підхід, відповідно до якого, хоча і було встановлено обставину ухвалення загальними зборами рішення про відсутність підстав для виплати дивідендів (тоді як у справі, що переглядається, рішення загальних зборів щодо розподілу прибутку за 2021 рік взагалі не приймалося).

Колегія суддів також враховує, що 13.04.2026 Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду ухвалив постанову у справі № 910/6208/24 за касаційною скаргою АТ "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі за позовом ТОВ "Вітязь" до АТ "Укрнафта" про стягнення частини чистого прибутку за 2021 рік. Копію зазначеної постанови долучено до матеріалів даної справи за заявою скаржника від 16.06.2026.

У справі № 910/6208/24 Верховний Суд вирішував, зокрема, питання застосування до спірних правовідносин висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23 (пункти 60-65, 87, 88), відповідно до якого підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, а порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку (у даному випадку за 2021 рік) встановлюється статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у сукупності з рішенням загальних зборів. Саме на зазначеному висновку ґрунтуються і доводи апеляційної скарги АТ "Укрнафта" у справі, що переглядається.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не погодившись із наведеним висновком, передала справу № 910/6208/24 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від нього в порядку, передбаченому частиною другою статті 302 ГПК України (розділ 5 постанови від 13.04.2026), і ухвалою від 13.11.2025 палата прийняла справу № 910/6208/24 до розгляду. Отже, відступ від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23, здійснено належним складом суду в порядку, визначеному процесуальним законом.

Мотивуючи відступ, палата виходила з того, що особливості правового режиму розподілу прибутку, нарахування і виплати частини чистого прибутку у господарських товариствах, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, визначаються імперативними нормами закону (пункти 6.18, 6.26 постанови від 13.04.2026); ситуація, за якої держава як мажоритарний акціонер, ухиляючись від проведення загальних зборів чи проводячи їх із зазначенням про те, що дивіденди не сплачуватимуться, паралельно отримує дохід від діяльності акціонерного товариства завдяки нормам бюджетного законодавства, є зловживанням правом, не відповідає принципам справедливості та добросовісності і порушує рівність суб`єктів права перед законом (пункти 6.19, 6.23 постанови); з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується іншим учасникам товариства (пункт 6.20 постанови); встановлений статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" обов`язок сплатити частину чистого прибутку до Державного бюджету та іншим акціонерам пропорційно кількості належних їм акцій у разі відсутності рішення загальних зборів про виплату дивідендів є спеціальним механізмом захисту майнових інтересів держави та акціонерів, а відсутність волевиявлення загальних зборів компенсується законодавчими приписами з метою гарантованої реалізації державою та міноритарними акціонерами їх корпоративних прав на участь у розподілі чистого прибутку та забезпечення рівного ставлення до акціонерів, яким належать акції одного типу (пункт 6.24 постанови).

У пункті 6.26 постанови від 13.04.2026 у справі № 910/6208/24 Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду відступив від висновку, викладеного у постанові від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23, щодо того, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку (у цьому випадку за 2021 рік) встановлюється статтею 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у сукупності з рішенням загальних зборів, з огляду на те, що особливості правового режиму розподілу прибутку, нарахування і виплати частини чистого прибутку у господарських товариствах, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, визначаються імперативними нормами закону. Якщо зазначені у статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" суб`єкти не виконують свої зобов`язання або виконують їх частково (сплативши лише державі) щодо нарахування та виплати дивідендів до встановлених термінів, вони зобов`язані сплатити частину чистого прибутку і така норма не допускає дискреції у питаннях перерахування коштів лише до державного бюджету чи лише акціонерам.

Застосувавши наведений висновок, палата погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що акціонери АТ "Укрнафта" мають право на частину чистого прибутку за 2021 рік відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми чистого прибутку, встановленої незалежним аудитором у розмірі 2 430 047 000,00 грн, на підставі положень статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо прийняття рішення про виплату дивідендів у визначений законом строк (пункт 6.27 постанови від 13.04.2026), у зв`язку з чим касаційну скаргу АТ "Укрнафта" залишила без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 910/6208/24 про стягнення на користь ТОВ "Вітязь" частини чистого прибутку за 2021 рік - без змін (пункт 1 резолютивної частини постанови). Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її ухвалення (13.04.2026), є остаточною та оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, подібність правовідносин визначається за змістовим (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін), суб`єктним (склад сторін) та об`єктним (предмет спору) критеріями, при цьому визначальним серед них є змістовий критерій.

Правовідносини у справі № 910/6208/24 та у справі, що переглядається, є подібними за всіма наведеними критеріями: спори виникли за позовами акціонерів до того самого відповідача - АТ "Укрнафта"; предметом обох спорів є стягнення частини чистого прибутку товариства за 2021 рік пропорційно кількості належних акціонерам простих іменних акцій; спірні правовідносини регулюються тією самою нормою - частиною другою (абзацом другим) статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"; фактичну основу обох спорів становлять тотожні обставини - загальні збори акціонерів АТ "Укрнафта" не приймали рішення про розподіл прибутку та нарахування дивідендів за 2021 рік до 01.05.2022, при цьому частину чистого прибутку за 2021 рік сплачено лише на частку одного акціонера - АТ "НАК "Нафтогаз України". Відтак висновок щодо застосування статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", викладений у постанові палати від 13.04.2026 у справі № 910/6208/24, підлягає застосуванню у справі, що переглядається.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про неможливість стягнення частини чистого прибутку за 2021 рік за відсутності рішення загальних зборів акціонерів, які ґрунтуються на висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 910/13331/23, колегія суддів відхиляє, оскільки від зазначеного висновку Верховний Суд відступив постановою палати від 13.04.2026 у справі № 910/6208/24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 звертала увагу на те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а отже після відступу застосуванню підлягає висновок, викладений у постанові палати від 13.04.2026 у справі № 910/6208/24.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.10.2021 у справі №910/12317/18, від 02.02.2023 у справі № 910/10164/21, від 11.04.2024 у справі №910/11136/23, посилання на які містяться у постанові від 06.02.2025 у справі №910/13331/23, сформульовані щодо загального порядку стягнення дивідендів, виплата яких здійснюється на підставі рішення загальних зборів, і не стосуються спеціального імперативного механізму розподілу частини чистого прибутку, встановленого частиною другою статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" для господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, а тому не спростовують наведеного вище висновку палати, застосованого у справі, що переглядається.

Щодо доводів скаржника про те, що сплата частини чистого прибутку за 2021 рік на частку АТ «НАК «Нафтогаз України» здійснена на підставі розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку, який прирівнюється до податкової декларації (пункт 46.1 статті 46 ПК України), і не породжує обов`язку здійснювати виплати іншим акціонерам, колегія суддів зазначає, що частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм Податкового кодексу України (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.10.2020 у справі №640/19757/19 від 23.07.2019, у справі № 2340/4069/18). Грошове зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку виникло у відповідача безпосередньо з імперативної норми абзацу другого статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а розрахунок, поданий до контролюючого органу, лише визначає розмір тієї частини цього зобов`язання, що підлягає сплаті до державного бюджету, і не скасовує обов`язку сплатити частину чистого прибутку іншим акціонерам пропорційно розміру їх акцій у статутному капіталі товариства.

Доводи скаржника про те, що без рішення загальних зборів наглядова рада товариства не уповноважена та не має права здійснювати виплату частини чистого прибутку на користь акціонерів, колегія суддів відхиляє. Грошове зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку за 2021 рік виникло у відповідача безпосередньо з імперативного припису частини другої статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у силу самого факту неприйняття рішення про нарахування дивідендів до 01.05.2022, а не з рішення будь-якого органу товариства, у зв`язку з чим виконання цього зобов`язання не залежить від волевиявлення загальних зборів чи наглядової ради. Як зазначено у пункті 6.24 постанови палати від 13.04.2026 у справі № 910/6208/24, відсутність волевиявлення загальних зборів акціонерів як вищого органу товариства компенсується законодавчими приписами з метою гарантованої реалізації міноритарними акціонерами їх корпоративних прав на участь у розподілі чистого прибутку та отримання його частини. Особливості внутрішньої організації управління товариством та розподілу компетенції між його органами не можуть бути підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов`язання, встановленого законом, і не позбавляють акціонера права вимагати його виконання у судовому порядку.

Посилання скаржника на те, що дострокове авансове перерахування частини чистого прибутку за 2021 рік на частку АТ "НАК "Нафтогаз України" за рішенням Правління від 11.04.2022 (протокол № 17-Н від 11.04.2022) було зумовлене виключними обставинами, пов`язаними з повномасштабним збройним вторгненням на територію України та загрозою національній безпеці і територіальній цілісності України, колегія суддів також відхиляє. Зазначені обставини могли пояснювати дострокову сплату частини чистого прибутку на частку мажоритарного акціонера, проте вони не скасовували, не змінювали та не відстрочували встановлений частиною другою статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" обов`язок сплатити частину чистого прибутку іншим учасникам товариства пропорційно розміру їх акцій у статутному капіталі у строк до 01.07.2022 і не створювали правових підстав для виконання цього зобов`язання лише на користь одного акціонера. Навпаки, як зазначено у постанові палати від 13.04.2026 у справі № 910/6208/24, норма статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" не допускає дискреції у питаннях перерахування коштів лише до державного бюджету чи лише окремим акціонерам, а вибіркова виплата частини чистого прибутку на користь одного акціонера порушує базовий принцип корпоративного права - принцип рівності прав акціонерів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акціонери АТ "Укрнафта" мають право на частину чистого прибутку за 2021 рік відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми чистого прибутку, встановленої незалежним аудитором у розмірі 2 430 047 000,00 грн, на підставі положень статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" у зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо прийняття рішення про виплату дивідендів у визначений законом строк.

За таких підстав колегія суддів вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів та заперечень щодо стягнутих судом першої інстанції сум чистого прибутку та нарахованих у зв`язку з несвоєчасною його виплатою сум трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Щодо апеляційного перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва

Розглянувши доводи апеляційної скарги АТ «Укрнафта» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025, а також заперечення на неї, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1) ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч.ч. 2-4 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18).

Крім того, судом враховано, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17).

Щодо доводів скаржника про збільшення додатковими угодами вартості складання процесуальних документів з 2 000,00 грн до 3 000,00 грн всупереч умовам основних договорів колегія суддів зазначає, що пунктом 8.3 договорів про надання правової допомоги № 260-АО/2024 від 03.04.2024, № 243-АО/2023 від 28.03.2023 та № 244-АО/2023 від 28.03.2023 прямо передбачено, що зміни та доповнення до договору оформлюються додатковою угодою, яка підписується за взаємною згодою сторін. Укладаючи додаткові угоди від 30.12.2024 та від 01.08.2025, сторони реалізували принцип свободи договору (стаття 627 ЦК України) та узгодили новий фіксований розмір гонорару за окремі види послуг, що відповідає статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за якою порядок обчислення гонорару та підстави для зміни його розміру визначаються у договорі про надання правової допомоги. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідало би принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Доводи скаржника про те, що складання заперечень на клопотання про зупинення провадження у справі охоплюється процесуальною участю представника позивачів у судовому засіданні, колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом статей 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 126 ГПК України складення процесуальних документів і участь у судових засіданнях (яка включає підготовку до судового засідання, прибуття до суду та очікування його початку) є окремими видами професійної правничої допомоги, витрати на які підлягають окремому відшкодуванню (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №9901/459/21, додаткова постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 905/493/22).

У процесі розгляду апеляційної скарги АТ «Укрнафта» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025, колегія суддів відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України оцінивши доводи позивачів щодо заявленого розміру судових витрат за результати розгляду справи у суді першої інстанції, а також заперечень відповідача щодо нього, виходячи з критеріїв розумності, реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та співрозмірності, керуючись принципами справедливості, верховенства права, розумності, дійшла висновку, що заявлені позивачами витрати на професійну правничу допомогу, понесені ними в процесі розгляду справи у суді першої інстанції підлягали задоволенню в заявленому розмірі, рішення про що і було ухвалено місцевим господарським судом. Відтак підстави для зменшення розміру цих витрат до 17 000,00 грн, про що просив скаржник, відсутні.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів, дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний господарський суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи зазначене вище, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі №910/9651/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

19.06.2026, тобто до закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивачі подали заяву про надання доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та їх розподіл. Питання розподілу цих витрат буде вирішено судом окремо, в порядку, визначеному статтями 129, 244 ГПК України.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення від 20.10.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у справі №910/9651/25 залишити без задоволення.

Рішення від 20.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у справі № 910/9651/25 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи № 910/9651/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.07.2026 (після виходу суддів з відпустки)

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

Є.Ю. Пономаренко