Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №916/3691/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3691/25

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Богацької Н.С.,

Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Полубок-Грузінова Д.Ю., за посвідченням;

від Одеської міської ради: не з`явився;

від Департаменту комунальної власності ОМР: Сметанюк І.М., у порядку самопредставництва;

від Управління інженерного захисту: Хворостовська О.О., у порядку самопредставництва;

від ТОВ «Пляж-15»: Клачок Б.О., за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пляж-15”

на ухвалу Господарського суду Одеської області

від 20 травня 2026 року (повний текст складено 21.05.2026)

у справі № 916/3691/25

за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача-1 - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Пляж-15”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради

про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання вчинити певні дії,

суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.

місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 22.07.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Керівник Київської окружної прокуратури м. Одеси (далі – прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі також – ОМР, Міська рада) з позовною заявою (з урахуванням поданої заяви про усунення недоліків вх.№29553/25 від 23.09.2025) до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі також – відповідач-1. Департамент) та Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Пляж-15» (далі також – відповідач-2, Товариство), в якій просить суд:

- визнати недійсним договір оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пляж-15»;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Пляж-15» повернути територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради ділянку штучного піщаного пляжу площею 1000 кв.м., розташовану між траверсами №14 та №15 другої черги ПЗС «Золотий берег» у м. Одеса.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що під виглядом берегозахисної споруди, усупереч вимогам земельного та водного законодавства, Департаментом передано ТОВ "Пляж-15" в оренду частину пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, фактично земельну ділянку, без її формування як об`єкта цивільних прав та без проведення земельних торгів.

Прокурор наполягає на відсутності жодних доказів того, що спірна ділянка піщаного пляжу взагалі є берегозахисною спорудою. З наданих Управлінням на запити прокуратури документів немає відомостей щодо будівництва берегозахисних споруд у районі пляжу «Золотий берег» та передання їх у комунальну власність.

За твердженням прокурора, піщаний пляж за своїми ознаками (ділянка морського узбережжя, що вкрита піском) не є спорудою, зокрема берегозахисною, а тому до правовідносин з його оренди не можна застосовувати положення Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Піщаний пляж (навіть якщо пісок на ньому намитий у результаті антропогенної діяльності) відноситься саме до земель, а не споруд.

На переконання прокурора, оскільки передана в оренду за договором ділянка пляжу є частиною поверхні суші, що межує з урізом води та пляжної зони, ця ділянка є земельною ділянкою прибережної захисної смуги Чорного моря, а отже укладений між відповідачами договір оренди берегозахисної споруди фактично спрямований на передання у платне користування земельної ділянки прибережної захисної смуги моря, тобто є удаваним правочином, що приховує інший договір – оренди землі, який укладено усупереч вимогам статей 4, 85 Водного Кодексу України, ч. 4 ст. 59, ст. 79-1, ч. 1 ст. 116, ст. 123, ч. ч. 1, 2 ст. 124, ст. 134 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі” - без формування її як об`єкта цивільних прав та без проведення земельних торгів.

Оскільки, на переконання прокурора, спірний договір оренди штучного пляжу є удаваним правочином, вчиненим для приховування іншого – договору оренди землі, який повинен укладатися згідно з нормами земельного законодавства, після формування земельної ділянки, за результатами земельних торгів щодо права оренди, позивач вважає, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним, а об`єкт оренди підлягає поверненню власнику землі – територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та п. 4.7 оспорюваного договору.

У відзивах на позовну заяву відповідачі заперечували проти її задоволення, зазначаючи, що прокурором безпідставно та необґрунтовано ототожнені поняття “берегозахисна споруда” та “земельна ділянка”.

Узагальнена позиція відповідачів полягає у тому, що:

- спірний пляж є штучно створеним як берегозахисна споруда і Одеська міська рада своїм рішенням №1133-V від 05.04.2007 “Про затвердження Правил устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси” чітко розмежувала земельні ділянки природного походження та берегозахисні споруди у вигляді штучних пляжів, із зазначенням їх конкретного переліку;

- на підставі розпорядження Одеської обласної ради №62/ р-96 від 17.09.1996 “Про передачу майна протизсувного управління обласної державної адміністрації у комунальну власність Одеської міської ради” передавалися, а на підставі рішення Одеської міської ради № 552 від 13.12.1996 “Про приймання до комунальної власності міста майна Одеського протизсувного управління” приймалися в комунальну власність саме берегозахисні споруди, у тому числі та, що є об`єктом оренди за спірним договором, введена в експлуатацію за інвентарним номером 01100866;

- про штучне створення піщаних пляжів свідчить їх пов`язаність з технологічним об`єднанням інших берегозахисних споруд (хвилеломами, траверсами, підпірними стінами тощо), які працюють як єдиний комплекс;

- прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів, що ділянка штучного піщаного пляжу площею 1000,00 кв.м., розташована між траверсами №14 та №15 другої черги ПЗС «Золотий берег» у м. Одеса (берегозахисна споруда), яка є предметом даного спору, є земельної ділянкою;

- намивні штучні піщані пляжі від пляжу “Ланжерон” до мису Великий Фонтан є складовим комплексу берегозахисних споруд міста Одеси. З моменту створення і до сьогодні зазначені об`єкти є штучно утвореними майновими об`єктами комунальної власності територіальної громади м. Одеси, призначеними для утримання та захисту території від руйнування та зсувних процесів, що є визначальним і безспірним критерієм віднесення берегозахисного штучного піщаного пляжу до штучно утвореного майнового об`єкту, а не до земельної ділянки;

- берегозахисні та протизсувні споруди, які історично зводилися з метою інженерного захисту території міста Одеси, мають спеціальний правовий статус — як берегозахисні об?єкти, а не як об?єкти нерухомого майна у вигляді земельних ділянок. Неправильна класифікація призводить до втрати функціонального призначення. Віднесення берегозахисних споруд (у тому числі штучного пляжу, підпірних стінок, траверсів, хвилеломів, дренажних систем тощо) до земельних ділянок суперечить їх технічній суті та функції;

- позиція позивача, що знецінює значення таких споруд та пропонує розглядати їх як «ділянки землі» — є не лише юридично необґрунтованою, а й потенційно небезпечною;

- штучні пляжі є саме берегозахисними спорудами, до відносин з використання яких застосовуються норми законодавства, які регулюють відносини найму (оренди) майна, а не земельними ділянками, відносини з використання яких регулюються Земельним кодексом України. Чинний на час укладання договору Закон України “Про оренду державного та комунального майна” не містив заборони не передачу в орендне користування ані берегозахисних, ані протизсувних, ані гідротехнічних споруд.

Також відповідачі зауважують, що Прокурор безпідставно посилається на Закон України “Про морські порти” та наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10.04.2017 № 301 “Про затвердження Правил безпеки людей на водних об`єктах.

Заперечуючи проти доводів відповідачів, прокурор зазначав, зокрема, що виконання певних робіт щодо намивання пісну не спростовують той факт, що утворені у результаті намиву території (піщані пляжі) є насамперед землею, а не спорудами.

При цьому, ТОВ "Пляж-15" у відзиві на позовну заяву повідомило суд, що з метою отримання доказів, які можуть підтвердити, об`єкт оренди за Договором № 1115/П є саме берегозахисною спорудою – штучним пляжем, відповідач-2 звернулося до експерта Рапача К.В. з метою отримання висновку судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи.

10.02.2026 ТОВ "Пляж-15" подало до суду висновок експерта №59/25 судової будівельно-технічної експертизи від 21.01.2026, проведеної за заявою представника відповідача-2.

На вирішення експертизи поставлене питання: чи є штучний піщаний пляж площею 1000 кв. м, розташований між траверсами № 14 та № 15 в районі 16-ої станції Великого Фонтану, берегозахисною спорудою.

За результатами дослідження судовий експерт Рапач К.В. дійшов висновків, що штучний піщаний пляж площею 1000 кв.м. у межах траверсів № 14 та № 15, район 16-ої станції Великого Фонтану, м. Одеса, класифікується як активний елемент комбінованої берегозахисної системи. Його функціональне призначення полягає у зниженні хвильового навантаження, акумуляції наносів, запобіганні розмиву берегової лінії та стабілізації прибережної смуги. Об`єкт не є самостійною земельною ділянкою, а входить до складу системи берегозахисних споруд, що перебувають на балансі комунальних інженерних структур. Його експлуатація здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, технічних нормативів та умов договору оренди споруди.

Відносно вказаного висновку експерта №59/25 судової будівельно-технічної експертизи від 21.01.2026 прокурор зазначив, що він не відповідає вимогам закону та не надає відповіді на поставлене на вирішення експертизи питання: чи є штучний піщаний пляж берегозахисною спорудою? Отже, висновок експерта №59/25 не стосується обставин, які входять до предмета доказування у справі за позовом Київської окружної прокуратури м. Одеси.

Крім того, прокурор зазначив, що оскільки до компетенції судового експерта, що проводить судову будівельно-технічну експертизу, не належить надання відповіді на питання чи є ділянка піщаного пляжу землею, натомість, відповідь на це питання може надати лише земельно-технічна експертиза, зробивши висновок про те, що об`єкт не є самостійною земельною ділянкою, а входить до складу системи берегозахисних споруд, то судовий експерт Рапач К.В. вийшов за межі своєї компетенції як експерта, що проводив будівельно-технічну експертизу. Крім того, судовий експерт під час проведення судової будівельно-технічної експертизи використав матеріали, яких немає в матеріалах справи №916/3691/25.

На переконання прокурора, висновок експерта не містить інформації про конкретні матеріали, які судовий експерт використав під час проведення дослідження. Судовий експерт обмежився загальними фразами «надані документи», «технічна документація», не ідентифікувавши документи. Водночас, за відсутності технічної документації судовий експерт не міг шляхом огляду встановити технічні характеристики споруд, які знаходяться на території ділянки піщаного пляжу між траверсами № 14 та № 15 другої черги ПЗС пляжу «Золотий берег» в м. Одесі, що перебуває в оренді у ТОВ «Пляж-15», та конструктивні особливості таких споруд. Отже, проведення судової будівельно-технічної експертизи за відсутності проектної, первинної звітної та виробничої документації, яка рекомендована Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, ставить під сумнів об`єктивність судового експерта та правильність зроблених ним висновків.

Водночас, судовий експерт не вказав ознаки, за якими він визначив досліджуваний об`єкт спорудою, та не використала такі нормативно-правові акти як Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, Класифікатор будівель і споруд НК 018:2023, затверджений наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573, Національний стандарт № 2 “Оцінка нерухомого майна”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, що містять визначення понять “споруда”, “інженерна споруда”. Натомість, ДБН В.1.1-24:2009 та ДБН В.1.1-25:2009, норми яких використані експертом, не містять визначення понять “споруда”, “берегозахисна споруда”.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що висновок експерта №59/25 судової будівельно-технічної експертизи від 21.01.2026 не може бути належним та допустимим доказом у справі №916/3691/25 та вказує, що у даному випадку доцільно було б проводити комплексну земельно-технічну та будівельно-технічну експертизу, яка у комплексі дослідила б обставини, що потребують доказування у справі, та визначила б належність ділянки піщаного пляжу до певного об`єкту.

Так, з огляду на предмет доказування у справі №916/3691/25 прокурор 15.04.2026 запропонував питання, які потрібно поставити на вирішення судової експертизи:

– чи є землею ділянка піщаного пляжу між траверсами № 14 та № 15 на території пляжу «Золотий берег» у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м «Золотий берег» між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П;

- чи може бути проведена кадастрова зйомка ділянки піщаного пляжу між траверсами №14 та №15 на території пляжу “Золотий берег” у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м “Золотий берег” між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, та внесена інформація про неї до Державного земельного кадастру;

– які фізичні характеристики має ділянка піщаного пляжу між траверсами №14 та №15 на території пляжу «Золотий берег» у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м. «Золотий берег» між траверсами № 14 та №15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, (склад, конфігурація, площа) та фактичний порядок її користування;

- чи втратила земля між траверсами № 14 та № 15 на території пляжу “Золотий берег” у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м “Золотий берег” між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, природні (фізичні) характеристики землі внаслідок рефулювання на неї піску, а саме: приналежність її до поверхні суші, природний рельєф та місцерозташування? Якщо так, то чи свідчить це про втрату нею ознак землі як природного об`єкта?

- чи є роботи з рефулювання піску між траверсами № 14 та № 15 на території пляжу “Золотий берег” у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м “Золотий берег” між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, заходом інженерного захисту відповідно до будівельних нормативів;

- чи є ділянка піщаного пляжу між траверсами № 14 та № 15 на території пляжу “Золотий берег” у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м “Золотий берег” між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, нерухомим майном, а саме спорудою відповідно до вимог Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, що був чинним на час укладання договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 № 1115/П;

- чи є ділянка піщаного пляжу між траверсами № 14 та № 15 на території пляжу “Золотий берег” у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м “Золотий берег” між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, окремою спорудою у складі берегоукріплюючого та протизсувного комплексу міста Одеси;

– чи є ділянка піщаного пляжу траверсами № 14 та № 15 на території пляжу “Золотий берег” у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м “Золотий берег” між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, інженерною спорудою відповідно до вимог Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018 2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, що був чинним на час укладання договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 № 1115/П;

– чи є ділянка піщаного пляжу траверсами № 14 та № 15 на території пляжу “Золотий берег” у м. Одесі, яка зображена на схемі розміщення ділянки штучного піщаного пляжу площею 1000 кв. м “Золотий берег” між траверсами № 14 та № 15 другої черги протизсувних споруд, що є додатком до договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 №1115/П, нерухомим майном, а саме спорудою, що є об`єктом оренди відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII, який був чинним на час укладання договору оренди штучного пляжу від 06.03.2019 № 1115/П.

Відповідачі заперечували проти вище вказаної позиції прокурора, виходячи з того, що у висновку №59/25 від 21.01.2026 експерт дав чітку відповідь на поставлене питання, а саме про те, що штучний піщаний пляж площею 1000,00 кв.м., розташований між траверсами №14 та №15 в районі 16-ої станції Великого Фонтану, класифікується як активний елемент комбінованої берегозахисної системи, а прокурор оперує поняттями, що не є предметом спірних правовідносин, а питання є неконкретними, методологічно невизначеними, виходять за межі предмета та підстав позову та, більш того, не мають юридичного значення для розгляду справи по суті. Тому, відповідачі вважають безпідставним та необґрунтованим призначення комплексної експертизи в даній справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 у справі № 916/3691/25 (суддя Литвинова В.В.) призначено у справі №916/3691/25 комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

На вирішення даної експертизи поставлено наступні запитання:

- Чи є ділянка штучного піщаного пляжу загальною площею 1000 кв.м., розташована між траверсами №14-15 другої черги ПЗС пляжу "Золотий берег", який знаходиться на узбережжі Чорного моря у Київському районі м. Одеси, що є предметом договору оренди штучного пляжу №1115/П від 06.03.2019, земельною ділянкою (землею) чи спорудою?

- Чи можливе формування, винесення в натурі (на місцевості) меж ділянки та проведення кадастрової зйомки для визначення точних меж ділянки штучного піщаного пляжу, з фіксацією координат її поворотних точок, розташованої між траверсами №14-15 другої черги ПЗС пляжу "Золотий берег", який знаходиться на узбережжі Чорного моря у Київському районі м. Одеси, що є предметом договору оренди штучного пляжу №1115/П від 06.03.2019, та які фізичні характеристики має вказана ділянка штучного піщаного пляжу (склад, конфігурація, площа)?

- У випадку, якщо ділянка штучного піщаного пляжу загальною площею 1000,0 кв.м., розташована між траверсами №14-15 другої черги ПЗС пляжу "Золотий берег", який знаходиться на узбережжі Чорного моря у Київському районі м.Одеси, що є предметом договору оренди штучного пляжу №1115/П від 06.03.2019, є спорудою, чи є вона нерухомим майном, інженерною спорудою, берегозахисною спорудою, чи входить вона до берегозахисної системи прибережної зони Чорного моря вздовж м. Одеси (берегоукріплюючого та протизсувного комплексу м. Одеси)?

- У випадку, якщо ділянка штучного піщаного пляжу загальною площею 1000 кв.м., розташована між траверсами №14-15 другої черги ПЗС пляжу "Золотий берег", який знаходиться на узбережжі Чорного моря у Київському районі м.Одеси, що є предметом договору оренди штучного пляжу №1115/П від 06.03.2019, є землею, чи можливо визначити нормативно-грошову оцінку вказаної земельної ділянки?

Витрати з проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи покладено на Київську окружну прокуратуру м. Одеси.

Провадження у справі №916/3691/25 зупинено до закінчення проведення експертизи та повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення клопотання та призначення у даній справі комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, суд зазначив, що у даній справі необхідно встановити належність спірної ділянки піщаного пляжу до певного фізичного об`єкту землі або споруди, що потребує здійснення дослідження, проведеного особою, яка володіє спеціальними знаннями.

З урахуванням запропонованих прокурором питань та з огляду на орієнтовний перелік питань, визначених у Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, суд поставив на вирішення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи питання, зазначені у резолютивній частині відповідної ухвали від 20.05.2026.

При цьому, враховуючи, що прокурором були запропоновані питання, з яких має бути проведена експертиза, виключно внаслідок відкриття судом питання щодо призначення комплексної судової експертизи, з урахуванням також заперечень відповідачів щодо проведення судової експертизи, враховуючи проведення експертизи на замовлення ТОВ "Пляж-15", суд вказав, що він призначає судову експертизу з власної ініціативи.

Доручаючи проведення експертизи саме Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, суд виходив з того, що об`єкт обстеження перебуває на території міста Одеса, що скоротить час проведення експертизи, спростить взаємодію між судом та експертною установою в питаннях проведення експертизи.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про призначення у справі №916/3691/25 комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пляж-15" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 у справі №916/3691/25, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Товариство зазначає, зокрема, наступне:

- призначаючи з власної ініціативи комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, суд порушив вимоги ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, за якою таке призначення судової експертизи можливо реалізувати виключно за сукупності умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

При цьому, словосполучення «сукупність умов» означає їх неподільну єдність;

- у даному випадку матеріали справи містять висновок експерта від 21.01.2026 №59/25 складений за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи, що був наданий суду ТОВ «Пляж-15». На вирішення експертизи поставлено питання: чи є штучний піщаний пляж площею 1000 кв. м, розташований між траверсами №14 та №15 в районі 16-ої станції Великого Фонтану, берегозахисною спорудою. За результатами дослідження судовий експерт надав чітку та однозначну відповідь, що вказаний штучний піщаний пляж класифікується як активний елемент комбінованої берегозахисної системи; об`єкт не є самостійною земельною ділянкою, а входить до складу системи берегозахисних споруд, що перебувають на балансі комунальних інженерних структур; його експлуатація здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, технічних нормативів та умов договору оренди споруди;

- жодною іншою стороною висновок експерта надано не було, а також не було заявлено клопотання про призначення експертизи судом з відповідним обґрунтуванням щодо неможливості надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів;

- згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами, а відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні;

- учасником справи - Управлінням інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради було зібрано та подано до суду значний обсяг доказів, на підставі яких і проводилась експертиза на замовлення ТОВ «Пляж-15», у зв`язку з чим прокуратура, розуміючи безперспективність та неспроможність власної правової позиції у даній справі, та шляхом зловживання процесуальними правами почала ставити під сумнів висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи №59/25 від 21.01.2026, який наявний в матеріалах справи, яким надано чітку відповідь на поставлене питання, а саме: що штучний піщаний пляж площею 1000 кв. м, розташований між траверсами № 14 та № 15 в районі 16-ої станції Великого Фонтану, який знаходиться в оренді ТОВ «Пляж-15» класифікується як активний елемент комбінованої берегозахисної системи.

З огляду на вищезазначене, ТОВ «Пляж-15» вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 2, 13, 99 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 27.05.2026, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пляж-15" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 у справі №916/3691/25 та призначено її до розгляду на 24.06.2026 о 10:15 год. Крім того, вказаною ухвалою встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у той же строк надати суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань.

22.06.2026 від прокурора до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджується з доводами останньої вважає її необґрунтованою, а ухвалу суду першої інстанції такою, що винесена з дотриманням вимог ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи те, що наданий ТОВ «Пляж-15» висновок експерта викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності. Зокрема, цей висновок не дає відповіді на основне питання, що повинне досліджуватися у справі: ділянка піщаного пляжу є землею чи спорудою. Судовий експерт у заключній частині висновку лише зазначив, що штучний піщаний пляж класифікується як елемент комбінованої берегозахисної системи, не є самостійною земельною ділянкою, входить до складу системи берегозахисних споруд. Таким чином судовий експерт навіть не надав відповідь на поставлене на вирішення експертизи питання: чи є штучний піщаний пляж берегозахисною спорудою.

Крім того, наданий ТОВ «Пляж-15» висновок експерта виконаний виключно в межах будівельно-технічного дослідження та не містить відповідей на питання, які потребують спеціальних знань у сфері землеустрою та земельних відносин. Наявний у справі висновок не охоплює всього кола обставин, які підлягають встановленню для правильного вирішення спору.

Разом з тим, поставлені Господарським судом Одеської області питання для експерта безпосередньо стосуються предмету доказування у справі. А призначення судом експертизи за власною ініціативою є правом суду, що також передбачено ст. 99 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, доводи ТОВ «Пляж-15» про нібито безперспективність правової позиції Київської окружної прокуратури м. Одеси та зловживання нею процесуальними правами є виключно суб`єктивними припущеннями відповідача-2, не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами.

Також, прокурор вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі ТОВ «Пляж-15» на ч. 5 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України із зазначенням того, що у даному випадку доцільніше було б вирішити питання про виклик експерта для надання пояснень замість призначення комплексної експертизи. Прокурор зауважує, що такі доводи відповідача-2 є безпідставними ґрунтуються виключно на власному баченні порядку дослідження доказів, оскільки надання пояснень експертом можливе лише щодо вже виконаного ним дослідження та поставлених перед ним питань.

Разом із тим пояснення експерта не можуть замінити проведення нового дослідження з питань, які не були предметом попередньої експертизи та потребують застосування спеціальних знань у іншій галузі експертної діяльності, зокрема у сфері земельно-технічної експертизи.

З огляду на вказане, прокурор просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Пляж-15» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 у справі № 916/3691/25, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Між тим, у зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Савицького Я.Ф. з 22.06.2026 по 24.06.2026, зазначене судове засідання у справі №916/3691/25 не відбулося, про що складено відповідну довідку судового засідання.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.06.2026 продовжено розгляд апеляційної скарги ТОВ “Пляж-15” на розумний строк та повідомлено учасників справи №916/3691/25 про те, що її розгляд відбудеться 22.07.2026 року об 11:30 год.

Однак, судді-члені колегії Діброва Г.І. та Ярош А.І. перебувають у відпустці з 06.07.2026 по 04.08.2026.

У зв`язку з цим, розпорядженням керівника апарату суду від 20.07.2026 №116 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/3691/25.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 для розгляду справи №916/3691/25 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді – Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Принцевської Н.М.

Ухвалою суду від 21.07.2026 вказана колегія прийняла справу №916/3691/25 до свого провадження.

22.07.2026 в судовому засіданні представник ТОВ “Пляж-15” підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити останню та скасувати ухвалу суду першої інстанції про призначення у справі №916/3691/25 судової експертизи.

Представники Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради підтримали позицію апелянта.

Представник прокуратури заперечували проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Представник Одеської міської ради в судове засідання не з`явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 22.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про призначення у даній справі комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи з метою встановлення належності спірної ділянки піщаного пляжу до певного фізичного об`єкту.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи (ч. 1 ст. 100 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” передбачено, що судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Спеціальні знання – це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза – це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Дульський проти України” (заява №61679/00) від 01.06.2006 зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.

При цьому господарський суд самостійно визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди та зобов`язати ТОВ «Пляж-15» повернути об`єкт оренди - берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу.

В якості підстави позову прокурор посилається на удаваність оспорюваного правочину, що приховує інший договір (оренди землі), який, на думку прокурора, укладено усупереч вимогам статей 4, 85 Водного Кодексу України, ч. 4 ст. 59, ст. 79-1, ч. 1 ст. 116, ст. 123, ч. ч. 1, 2 ст. 124, ст. 134 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі” - без формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та без проведення земельних торгів.

В свою чергу, відповідачі заперечують проти доводів та вимог прокурора, зазначаючи, зокрема, що об`єкт оренди є штучно створеною берегозахисною спорудою та не може ототожнюватися із земельною ділянкою. Відповідачі наполягають на тому, що цей об`єкт створений внаслідок антропогенної діяльності шляхом намиву (рефулювання) піску між іншими гідротехнічними та інженерними спорудами у 1980 роках минулого століття та є складовими комплексу берегозахисних споруд, а тому може бути об`єктом оренди відповідно до норм Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Отже, відповідачі мають протилежну позицію стосовно належності спірної ділянки піщаного пляжу до певного фізичного об`єкту (землі або споруди).

Тому, обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення клопотання та призначення у даній справі комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, суд зазначив, що у даній справі йому необхідно встановити належність спірної ділянки піщаного пляжу до певного фізичного об`єкту (землі або споруди).

Відтак, приймаючи до уваги суперечливий характер обставин, що мають значення для справи, враховуючи предмет доказування у даній справі, апеляційна колегія вважає, що у суду першої інстанції були підстави, призначити відповідну експертизу у даній справі, з метою визначення належності спірної ділянки піщаного пляжу до певного фізичного об`єкту (землі або споруди).

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що апелянт не оспорює перелік питань, поставлених судом першої інстанції на вирішення судовим експертам, а наполягає лише на порушенні судом першої інстанції приписів ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даному випадку відповідачем-2 суду був наданий висновок судового експерта №59/25 від 21.01.2026, а тому, на переконання ТОВ «Пляж-15», у суду були відсутні підстави для проведення у даній справі судової експертизи.

З огляду на таку позицію апелянта, колегія суддів вказує, що враховуючи предмет та підстави позову у справі №916/3691/25 підлягає встановленню факт належності спірної ділянки піщаного пляжу до землі (як до фізичного, природного об`єкта та об`єкта права власності Українського народу), а не споруди (фізичного об`єкта, безвідносно до виду споруди).

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що виходячи з відповідної термінології, слід вказати, що земля – це частина земної поверхні, що розташована над надрами і називається ґрунтовим шаром, у межах території, на яку поширюється суверенітет держави. Характерними рисами землі як природного ресурсу є її незамінність, обмеженість у просторі, локальність за місцем розташування і нерухомість. Землі - природний компонент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, взаємодіючий з водами, лісами та іншими природними ресурсами. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Водночас, споруда – це земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо); споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Отже, судова колегія вважає доречними доводи прокурора відносно того, що у наданому відповідачем-2 експертному висновку №59/25 судовий експерт лише зазначив, що штучний піщаний пляж класифікується як елемент комбінованої берегозахисної системи, не є самостійною земельною ділянкою, входить до складу системи берегозахисних споруд.

Таким чином, з наведеного не зрозуміло: пляж входить до системи споруд як споруда чи як земля? Водночас, головним питанням у даній справі, яке підлягає дослідженню і є: до якого фізичного об`єкту (землі або споруди) слід віднести спірну земельну ділянку?

Отже, призначення судової експертизи у справі № 916/3691/25 свідчить про те, що у Господарського суду Одеської області виникли сумніви щодо правильності вищевказаного висновку експерта.

Крім того, судова колегія погоджується з позицією прокурора відносно того, що до компетенції судового експерта, що проводить будівельно-технічну експертизі, не належить надання відповіді на питання, чи є ділянка пляжу землею, тому господарським судом і була призначена саме комплексну судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, яка повинна надати повні та конкретні відповіді (з урахуванням поставлених судом питань) на спірне та основне у даній справі питання.

Щодо зауваження апелянта про те, що у матеріалах справи недостатньо документів для проведення призначеної судом експертизи, то апеляційний суд вважає, що встановлення достатності або, навпаки, - нестачі документів для проведення відповідної експертизи відноситься до повноважень саме експертів.

Твердження апелянта про те, що у матеріалах справи міститься сукупність доказів, необхідних для правильного та всебічного розгляду спору, колегія суддів вважає передчасним, оскільки суд не володіє спеціальними знаннями у земельно-технічній та будівельно-технічній сфері, а надані сторонами докази та наведені ними обставини є взаємно суперечливими. Саме тому, суд першої інстанції не став розглядати справу по суті та здійснювати оцінку доказів, у тому числі висновку експерта №59/25 судової будівельно-технічної експертизи від 21.01.2026.

Водночас, призначення господарським судом судової експертизи у справі та, відповідно, її проведення експертною установою зумовлюють неможливість проведення подальших процесуальних дій, тому Господарський суд Одеської області обґрунтовано скористався наданим йому п. 2 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України правом та зупинив провадження у справі до одержання результатів цієї експертизи.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що апелянт не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни або скасування оскаржуваної ухвали.

Отже, призначення судом судової експертизи не суперечить чинному законодавству та сприятиме вирішенню питання, необхідного у даній справі для дослідження обставин, що входять до предмету доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тому, ухвала місцевого господарського суду прийнята з дотриманням норм процесуального права, а передбачені законом підстави для її скасування чи зміни відсутні.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене та встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пляж-15" слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 про призначення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи у справі №916/3691/25 – без змін.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору апелянту не відшкодовуються.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пляж-15" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.05.2026 у справі №916/3691/25 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складений та підписаний 23.07.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Богацька Н.С.

Суддя Принцевська Н.М.