Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №522/5789/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5789/26-Е

Провадження № 2/522/6991/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

23 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої – судді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу, у якій позивач просить стягнути з ОСОБА_2 в порядку регресу сплачені житлово-комунальні послуги по утриманню квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 30 906,67 гривень та здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

14 квітня 2026 року ухвалою судді Косіциної В.В. справу прийнято до свого провадження, встановлено, що розгляд справи буде відбуватися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у змішаній формі (паперовій та електронній). Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду було відправлено відповідача за його зареєстрованим місцем проживання листом з рекомендованим повідомленням про вручення. Відповідно до відомостей з офіційного сайту ТОВ «Е-ПОСТ» лист було повернуто відправнику з відміткою: «закінчення встановленого терміну зберігання».

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження – не подавав, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1999 року, зареєстрованому у Відділі реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міськради, актовий запис № 718, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27.08.2019 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30.09.2011 року, укладеного між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , з іншої сторони, позивачем та відповідачем у справі була придбана у власність в рівних частках квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 61,0 кв.м. та житловою площею 94,7 кв.м.

Згідно витягу про державну реєстрацію прав, вказана квартира належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві часткової спільної приватної власності по 1/2 частки кожному.

Як вбачається з розрахунку ціни позову, наданого представником позивача, загальна сума сплачених коштів за житлово-комунальні послуги за період з 10.06.2022 по 18.03.2026 становить 61 813,35 гривень.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За змістом ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

З аналізу наведених норм вбачається, що співвласники, які володіють майном на праві спільної сумісної (або часткової) власності, зокрема житловим приміщенням, несуть рівні обов`язки, щодо утримання такого майна, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» , житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 1 «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У постановах Верховного Суду від 2 квітня 2020 року у справі №757/29813/17-ц, 25 червня 2020 року у справі №520/16591/16-ц сформульована правова позиція про те, що обов`язок по утриманню майна, включаючи обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на відповідача як на власника частини квартири незалежно від факту його реєстрації чи проживання у житловому приміщенні.

Відсутність між співвласниками договірних відносин щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, не є підставою для відмови у стягненні з співвласниками витрат за вказані послуги. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 19 серпня 2020 року у справі справа №703/2200/15-ц (провадження №61-7289св20).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

У позовній заяві позивач просить стягнути з ОСОБА_2 1/2 частини сплачених нею коштів за житлово-комунальні послуги.

Солідарна відповідальність - це у зобов`язальному праві відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

В той же час, часткова (дольова) відповідальність полягає в тому, що кожен із учасників зобов`язання несе відповідальність у межах своєї частки.

З матеріалів справи вбачається що об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві часткової власності двом особам – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Розмір їх частки у праві власності чітко визначений та становить 1/2 частки.

Виходячи з вище наведеного, суд вважає, що відповідальність власників об`єкта нерухомого майна, яке належить їм на праві спільної часткової власності – є частковою. А тому, дійсно з ОСОБА_2 підлягає стягненню 1/2 частини сплачених ОСОБА_1 платежів за житлово-комунальні послуги.

Оскільки позивачкою надано докази та розрахунок оплати нею за такі послуги з утримання житла у вказаний період, а відповідачем не спростовані такі твердження та докази, суд вбачає, що позивачка має право на зворотню вимогу, тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених нею 1/2 коштів за такі послуги підлягають задоволенню, а саме у розмірі 30 906,67 гривень (61 813,35 / 2).

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподіл між сторонами судових витрат.

У статті 141 ЦПК України визначено, шо судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

- у разі задоволення позову - на відповідача;

- у разі відмови в позові - на позивача;

- у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 1 331,20 гривень.

Згідно платіжної інструкції від 08.04.2026 №1632-1885-1828-6337, ОСОБА_1 сплатила в якості судового збору грошову суму у розмірі 1 331,20 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, в порядку розподілу судових витрат з відповідача підлягає стягнення сума сплаченого судового збору у розмірі 1 331,20 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 530, 612, 625, 628, 638ЦК України, ст.ст. 77, 79, 80, 141, 263 – 265, 279, 282-283 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу – задовольнити.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , в порядку регресу кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги по утриманню житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 10.06.2022 по 18.03.2026 в розмірі 30 906 (тридцять тисяч дев`ятсот шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок.

Стягнути з відповідача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , суму сплаченого судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Текст рішення складено та підписано 23 липня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.