Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №522/11536/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/11536/26-Е

Провадження №2-а/522/346/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання – Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Моченка Олександра Леонідовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якій позивач просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі від 06 червня 2026 року серії ОДП №3655248.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 24 червня 2062 року адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Залучено в якості співвідповідача у справі Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради. Витребувано з власної ініціативи у Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення, за наслідками розгляду якої було прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксованого не в автоматичному режимі від 06 червня 2026 року серії ОДП №3655248. Судове засідання по справі призначено на 01 липня 2026 року.

Копію ухвали суду від 24.06.2026 було доставлено учасникам по справі до їх електронних кабінетів 26.06.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

26 червня 2026 року від представника Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради – Хорунжи Вікторії Гарбієлівни надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що з доданих до відзиву фотознімків вбачається, що автомобіль позивача не припаркований у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці, як передбачено п. 15.6 ПДР України. Вказує, що згідно ПДР України, тротуар – це елемент дороги призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном. Зазначає, що тротуар це елемент дороги призначений для руху пішоходів і аж ні як не для руху транспортних засобів. У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 просить відмовити в повному обсязі.

26 липня 2026 року від представника Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради – Хорунжи Вікторії Гарбієлівни надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи

У судове засідання, призначене на 01 липня 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи – задоволено, відкладено розгляд справи на 21 липня 2026 року.

08 липня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд за його відсутності.

14 липня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказував, що предметом судового розгляду є законність постанови, винесеної за порушення правил стоянки, а не руху. Твердження про «їзду по тротуарах» є очевидною вигадкою відповідача з метою спроби хоч якось виправдати незаконно винесену постанову. Також зазначає, що у відповідача відсутні повноваження щодо фіксації руху транспортних засобів. Вказує, що під час стоянки його автомобіля ним були повністю дотримані вимоги ПДР, зокрема п. 15.10. Окрім того у відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не надав суду жодного належного доказу (замірів вимірювальними приладами, сертифікованої схеми тощо), який би доводив, що внаслідок стоянки мого автомобіля для руху пішоходів залишилося менше ніж 2 метри. У прохальній частині просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 21 липня 2026 року з`явився позивач та представник відповідача. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що текст рішення буде проголошено 22 липня 2026 року.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

09 червня 2026 року інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Моченком Олександром Леонідовичем було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №3655248, у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 340,00 гривень.

У постанові зазначено, що 09.06.2026 у м. Одеса по вул. Великій Арнаутській, буд. 32 водій транспортного засобу Ford Focus д.н.з. НОМЕР_1 здійснив стоянку на тротуарі (не позначеному відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками). Відповідно до постанови, власником транспортного засобу було порушено ч. 1 ст. 122 КУпАП, п. 15.10 «б» ПДР.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом судового дослідження за правовідносинами, що виникли між сторонами, є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Отже, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та притягненні до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, є адміністративним правопорушенням, що тягне за собою накладення відповідного адміністративного стягнення.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань) регулює та визначає Закон України «Про дорожній рух».

Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306.

Відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №3655248 позивач притягується до адміністративної відповідальності за здійснення стоянки на тротуарі (не позначеному відповідними дорожніми знаками, встановленими табличками), тобто порушення вимог пп. «б» п. 15.10 ПДР України.

Пунктом 15.6. ПДР України встановлено, що стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.6 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці.

Згідно пп. «б» п. 15.10 ПДР України, стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).

Відповідно до пп. «в» п. 15.10 ПДР України, стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метрів.

Аналізуючи пп. «б» та пп. «в» п. 15.10 Правил дорожнього руху України у системній взаємодії, суд приходить до висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках: а) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.6 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці; б) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри.

Тобто, підпункт «в» слід вважати виключенням із загальної заборони, передбаченої підпунктом «б» п. 15.10 ПДР України. Таким чином, суд вважає, що притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР України неможливо, якщо автомобіль було припарковано із дотриманням умов, передбачених пп. «в» вказаного пункту ПДР України.

З наведеного вбачається, що об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч. 1 ст. 122 КУпАП є, зокрема, встановлення факту недотримання водієм під час стоянки на тротуарі відстані, щонайменше 2 метри між його транспортним засобом та будівлею, а також поставлення транспортного засобу не на краю тротуару.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 липня 2019 року по справі №216/5226/16-а, належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення.

У спірних правовідносинах відповідачем не було здійснено такого заміру.

В судовому засіданні представник відповідача наполягав на тому, що паркування на тротуарі є допустимим лише за умови наявності відповідних знаків або табличок. У відзиві на позовну заяву представник позивача також зазначив, що тротуар – це елемент дороги призначений для руху пішоходів і аж ніяк не для руху транспортних засобів.

На думку суду твердження представника відповідача щодо обов`язковості табличок протирічить вимогам ПДР, оскільки пп. «в» п. 15.10 ПДР України не містить такого застереження.

Щодо руху по тротуару, то суд звертає увагу на те, що позивачку притягнуто до відповідальності за порушення пп. «б» п. 15.10 ПДР України, а не п. 11.13, який забороняє рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках.

Крім того очевидним і зрозумілим є те, що для здійснення стоянки легкового автомобіля у межах вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України, тобто на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри, передує рух, пов`язаний із заїздом на таке місце, а після її закінчення - рух, пов`язаний із виїздом автомобіля з такого місця стоянки.

За таких обставин, рух автомобіля тротуаром, пов`язаний із заїздом/виїздом на місце стоянки у межах вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України, не може містити склад порушення пункту 11.13 вказаних Правил, що відповідає аналогічному висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.11.2019 по справі №524/9162/16?а.

При цьому, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 72 та ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За таких обставин, суд зазначає, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля з д.н.з. НОМЕР_1 не є належним доказом порушення позивачем пп. «б» п. 15.10 ПДР України, оскільки з урахуванням пп. «в» п. 15.10 ПДР України в легкові автомобілі можуть бути припарковані на тротуарі за умови дотримання певних вимог, а з даних копій фотофіксації не вбачається, що автомобіль позивача розміщений не на краю тротуару та що для руху пішоходів залишається менше 2 метрів.

Суд зазначає, що з матеріалів фотофіксації та наданих позивачем фотографій вбачається, що: по-перше, автомобіль позивача з д.н.з. НОМЕР_1 розташований на краю тротуару; по-друге, відстань між припаркованим автомобілем та будівлею вочевидь перевищує 2 метра.

Аналіз положень пункту 15.10 у взаємодії з пунктом 15.6 Правил дорожнього руху України дає підстави для висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках:

А) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці;

Б) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 у справі №750/3679/17 та відповідає позиції П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі 522/18949/21.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП.

Відтак, суд приходить до висновку про протиправність постанови про адміністративне правопорушення серії ОДП №3655248 від 09.06.2026, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Таким чином, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача видалити з веб-сайту https://carparking.omr.gov.ua у мережі Інтернет всі відомості про автомобіль Ford Focus д.н.з. НОМЕР_1 , суд зазначає, що дана вимога не є способом захисту прав, а за своєю суттю є способом виконання рішення, тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо належного відповідача по справі, суд зазначає.

В якості відповідача у справі позивач визначив інспектора з паркування – Моченка Олександра Леонідовича. Ухвалою суду від 24 червня 2062 року залучено в якості співвідповідача у справі Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради.

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

У постанові КАС ВС від 13.02.2018 року у справі №826/1460/16, вказано, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції, оскільки як наслідок заміни неналежного відповідача справа має розглядатися спочатку.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача, має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України.

Отже визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 20 КАС України, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

У свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

У справах, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу, посадові особи вказаного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень.

Вжитий в процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Такий же висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 17 вересня 2020 у справі № 742/2298/17.

Тому, суд вважає, що саме Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, від імені якого діяв інспектор з паркування – Моченко Олександр Леонідович є належним відповідачем у справі, тоді як у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 слід відмовити.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до копії платіжної інструкції від 18.06.2026 року № 897Q-18BM-637E, позивачем сплачено в якості судового збору грошову суму у розмірі 665,60 гривень.

У ч. 1 ст. 139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, з Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 665,60 гривень.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 251, 252, 280, 288, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241, 242-246, 286, 293 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити частково.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №3655248 від 09.06.2026 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з відповідача – Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, м. Одеса, пл. Думська, буд. 1, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Текст рішення складено та підписано 22 липня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.