Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №509/5459/22 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5459/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Пронози І.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/5459/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, яку в подальшому збільшила та в редакції від 26.11.2025 року просила суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 , грошову суму у розмірі частини вартості об`єкта незавершеного будівництва – житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме – 1063587 грн. (один мільйон шістдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят сім гривень) з одночасним припиненням ОСОБА_1 спільної сумісної власності на вказаний об`єкт незавершеного будівництва. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 , грошову суму у розмірі частини вартості вантажного малотоннажного фургону марки «RENAULT» модель «МASTER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2006 року випуску, а саме – 124333,50 грн. (сто двадцять чотири тисячі триста тридцять три гривні 50 копійок) з одночасним припиненням ОСОБА_1 спільної сумісної власності на вказаний транспортний засіб. Стягнути із відповідача на її користь судові витрати.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 20.12.2022 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадженні зі стадії підготовчого судового засідання (т. 1, а.с. 40).

13 січня 2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов зустрічний позов, в якому він просив суд стягнути з ОСОБА_3 компенсацію вартості у спільному майні подружжя у розмірі 6000 дол. США та понесені судові витрати та витрати на правову допомогу (т. 1, а.с. 52-55).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.04.2023 року накладено арешт на земельну ділянку загальною площею 0,150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 5123783400:02:002:0146, цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а.с. 88).

04 травня 2023 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на зустрічний позов, в якому відповідачка за зустрічним позовом просила суд в задоволені зустрічного позову про поділ спільного майна подружжя – відмовити в повному обсязі (т. 1, а.с. 90-96).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04.09.2024 року зустрічний позов об`єднано до спільного розгляду разом із первісним в одне провадження (т.1, а.с. 172-173).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 04.09.2024 року призначено по справі судову будівельно – технічну, оціночно – будівельну та земельно – технічну експертизу (т. 1, а.с. 174-175).

26 червня 2025 року на адресу суду надійшло повідомлення № 079 від 19.06.2025 року про неможливість надання висновку судової будівельно – технічної, оціночно – будівельної та земельно – технічної експертизи (т. 1, а.с. 178-198).

17 вересня 2025 року до матеріалів справи долучено висновок експерта № 036/2025, складеного 03.07.2025 року (т. 1, а.с. 202-249).

26 листопада 2025 року від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 255-256).

Відповідно до Листа Вищої ради правосуддя №23614/0/9-25 від 01.12.2025 року «Про відсторонення від здійснення правосуддя судді ОСОБА_4 » № 08 г-о/с від 01.12.2025 року, суддю ОСОБА_4 з 01.12.2025 року відсторонено від здійснення правосуддя до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати (т.2, а.с. 3-4).

В зв`язку з цим, 18.12.2025 року до канцелярії суду повернуто дану цивільну справу для здійснення повторного розподілу справи.

При повторному автоматизованому розподілу судової справи між суддями дану цивільну справу 18.12.2025 року було передано на розгляд судді Панасенко Є.М. (т.2, а.с. 1-2).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 22.12.2025 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (т. 2, а.с. 5)

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т. 2, а.с. 15)

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Лук`ян С.Г. в судове засідання не з`явились, від представника позивачки 13.07.2026 року надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності та проханням задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, адвокат Клименко О.В., в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про розгляд справи за їх відсутності суду не надали.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (частина друга статті 69 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, зокрема, в натурі (стаття 71 СК України), спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль, припинити її право власності на частини транспортного засобу та стягнути з відповідача на її корить грошову компенсацію вартості частини автомобіля.

Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Автомобіль є неподільною річчю і не може бути поділений в натурі між сторонами без втрати свого цільового призначення.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (пункт 50). При цьому факт відсутності у відповідача коштів для одноразової виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати (пункт 47).

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок апеляційного суду про те, що таке стягнення призведе до порушення права відповідача на мирне володіння його майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), зокрема внаслідок нібито примусового набуття права власності на автомобіль і відсутності згоди на виплату компенсації позивачці. Відповідач є власником цієї речі як такої, яку він придбав разом із позивачкою у шлюбі, тобто у спільну сумісну власність. Тому не є примусовим набуттям права приватної власності стягнення з одного співвласника такого майна компенсації на користь іншого співвласника, який відмовляється від своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, щоби врегулювати конфлікт щодо користування та розпорядження нею. Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі(пункт 49).

Водночас, слід приймати до уваги, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт63)).

При цьому очевидно, що залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 760/789/19 (провадження № 61-16632св20), від 26 квітня 2023 року у справі № 742/3786/17 (провадження № 61-17589св20).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбних стосунках, починаючи з 11.01.2006 року, про що зроблено актовий запис № 2 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , що підтверджується копією позовної заяви про розірвання шлюбу (т. 1, а.с. 14-15).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Також судом встановлено, що подружжям в липні 2015 року був придбаний вантажний малотоннажний фургон марки RENAULT, модель MASTER, реєстраційний номер НОМЕР_3 2006 року випуску. Даний автомобіль був оформлений на ОСОБА_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 ).

Згідно довідки Інвестиційно – консалтингового бюро «ТРІАДА» вих. № 1 від 14.12.2022 року вбачається, що за результатами проведення маркетингового аналізу по визначенню найбільш ймовірної ринкової вартості колісного транспортного засобу, а саме: транспортного засобу марки RENAULT модель MASTER, д/з НОМЕР_3 , 2006 року випуску, кузов НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 від 25.07.2015 року станом на 14 грудня 2022 року вбачається, що середня вартість вказаного транспортного засобу (враховуючи «задовільний» складає 6800 (шість тисяч вісімсот) дол. США, що за курсом НБУ на 14.12.2022 р. (1 дол. США = 36,5686 грн.) складає діапазон: 248667 грн. (двісті сорок вісім тисяч шістсот шістдесят сім гривень) (т. 2 а.с. 23-35).

Матеріалами справи підтверджено і не спростовано сторонами по справі, що в 2007 році ОСОБА_2 шляхом приватизації було передано у власність земельну ділянку площею 0,1500 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123783400:02:002:0146.

На вказаній земельній ділянці, з метою спільного проживання, сторонами, в період з 2008 по 2009 роки, був побудований житловий будинок літера «А-2» загальною площею 132,4 м2 та споруди. На даний час, будинок не введений в експлуатацію в установленому законом порядку та не оформлено право власності на нього, тобто вважається об`єктом незавершеного будівництва. Не зважаючи на це, всі будівельні та оздоблювальні роботи завершені та Сторони разом проживали в ньому, починаючи з зими 2009 року.

Судом встановлено, що згідно висновку експерта № 036/2025 будівельно – технічної, оціночно – будівельної та оціночно – земельної експертизи, складеного 03.07.2025 року, вбачається, що без проведення робіт по реконструкції, переплануванню та переобладнанню розділити незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 132,4 кв.м. у т.ч. житловою площею 74,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , відповідно до їх ідеальних часток (а саме по частині кожному), технічно не надається можливим. Дійсна вартість вказаного незавершеного будівництвом житлового будинку, яка визначена експертом на підставі наданих Замовником документів та вимог нормативних актів, станом на момент складання висновку, з урахуванням його технічного стану, як «добрий», без врахування вартості земельного компоненту складає 2127174 грн., дійсна вартість частини незавершеного будівництвом житлового будинку під літ. «А-2», загальною площею 132,4 кв.м., у т.ч. житловою площею 74,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка визначена експертом на підставі наданих Замовником документів та вимог нормативних актів, станом на момент складання висновку, з урахуванням його технічного стану, як «добрий», без врахування вартості земельного компоненту складає 1063587 грн. (т.1, а.с. 230-231).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі №755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 (провадження № 14-94цс21))

В доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. "Сompensare" (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого "урівноваження" майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу "залагодити" понесену втрату. Саме тому цивільний закон конструкцій безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку (чи права на частку) на підставі рішення суду у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі не містить. При цьому, вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі. Як наслідок, у цих справах об`єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право вимагати виплати грошової компенсації понесених під час перебування у шлюбі затрат на поліпшення належного подружжю майна або врахування відповідної компенсації при поділі іншого майна подружжя. Саме через рішення про стягнення відповідної компенсації суд справедливо "урівноважує" інтереси подружжя. При цьому не виключається поділ подружжям в натурі будинку, будівлі, споруди, що є спільною сумісною власністю подружжя, який знаходиться на такій земельній ділянці, та набуття особою, яка не мала права власності на земельну ділянку. Проте, таке припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку або врахування відповідної компенсації вартості земельної ділянки (її частки) при поділі іншого майна подружжя. Тому за вимогою другого з подружжя про припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) судам слід вирішувати питання щодо попереднього внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23)).

Заявлені у зустрічному позові ОСОБА_2 вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 вимоги про стягнення компенсації вартості у спільному майні подружжя у розмірі 6000 дол. США не можуть бути задоволені судом, враховуючи їх не доведення в суді та спростування матеріалами справи, враховуючи, що вартість частини вказаного автомобілю згідно довідки Інвестиційно – консалтингового бюро «ТРІАДА» вих. № 1 від 14.12.2022 року становить 124333,50 грн.

Отже, за результатами з`ясування та дослідження судом обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ЦПК України, суд дійшов висновку про існування підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З відповідача на користь позивачки, в порядку ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в сумі 7979,80 грн., сплачених позивачкою при подачі позову і підтверджених документально (а.с. 1, 77).

Керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 76-83, 95, 133, 141, 174, 175, 177, 193, 194, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , грошову суму у розмірі 1/2 частини вартості об`єкта незавершеного будівництва – житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме – 1063587 (один мільйон шістдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят сім) гривень 00 копійок, з одночасним припиненням ОСОБА_1 спільної сумісної власності на вказаний об`єкт незавершеного будівництва.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 грошову суму у розмірі 1/2 частини вартості вантажного малотоннажного фургону марки «RENAULT» модель «МASTER», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2006 року випуску, а саме – 124333 (сто двадцять чотири тисячі триста тридцять три) гривні 50 копійок з одночасним припиненням ОСОБА_1 спільної сумісної власності на вказаний транспортний засіб.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору у розмірі 7979 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 80 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.07.2026 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко