Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №352/128/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/128/26

Провадження № 22-ц/4808/1056/26

Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Бойчука І. В.,

Пнівчук О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року у складі судді Гриньків Д. В., ухвалене у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 роуку позивачка ОСОБА_2 пред`явила до відповідача ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 позов про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

В обґрунтування позову зазначала, що від шлюбу з відповідачем у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка вказувала, що донька є повнолітньою, однак продовжує навчатися у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Гжицького на денній формі навчання, у зв`язку з чим не має змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток. Загальна вартість освітньої послуги за увесь строк навчання (6 років) становить 271 200 грн., вартість навчання за один семестр – 22 600 грн.

Посилаючись на те, що відповідач є особою працездатного віку та має можливість сплачувати аліменти на утримання їх доньки, оскільки за 2025 рік ним було сплачено аліменти на її утримання у розмірі 32 428,20 грн., що свідчать про його платоспроможність, позивачка ОСОБА_2 просила стягувати з відповідача на свою користь аліменти у твердій грошовій сумі на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчатися по 4 000 грн. щомісячно до досягнення нею 23 років.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Постановлено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі по 2 500 грн. щомісячно до досягнення дитиною двадцятитрьохрічного віку чи до закінчення нею Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького в залежності від того, яка із зазначених обставин настане першою.

Також постановлено стягнути з ОСОБА_1 у дохід державного бюджету 1 064,96 грн. судового збору.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне встановлення судом та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з відсутністю матеріальної можливості надавати допомогу повнолітній дитині.

Скаржник ОСОБА_1 вказує на те, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що на даний час йому вже виповнилось 66 років і він вже кілька років є непрацездатною особою. Більш того, йому встановлено ІІІ групу інвалідності довічно та призначено пенсію у розмірі 3 323 грн. А тому, на його думку, маючи такий розмір пенсії та статус особи з інвалідністю, у нього відсутня фінансова можливість платити 2 500 грн. щомісячно. При цьому, зауважує, що призначений судом розмір аліментів становить 75% від його загального доходу.

Відповідач ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на те, що після сплати аліментів за оскаржуваним рішенням суду, у нього залишиться 723 грн. на місяць, що є нижчим прожиткового мінімуму. Такий рівень доходу позбавляє його конституційного права на достатній життєвий рівень.

Також судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів у сумі 2 500 грн. щомісячно, що складає 75% його доходу, не було враховано норму ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження», яка обмежує стягнення пенсії не більше 50%. А тому, на його думку, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке технічно неможливо виконати законним шляхом.

Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишився стан його здоров`я та статус особи з інвалідністю III групи, що потребує постійних витрат на медикаменти та реабілітацію. Вказує, що стягнення аліментів у визначеному судом розмірі позбавляє його можливості купувати їжу та ліки.

Відповідач ОСОБА_1 зауважує, що долученими до матеріалів справи медичними документами підтверджується, що він страждає рядом хронічних захворювань, які не дають йому можливості сплачувати аліменти. Більш того, наявні у нього захворювання потребують систематичного лікування, а витрати на медикаменти та стаціонарне лікування об`єктивно перевищують суму, яка залишається у нього після вирахування аліментів.

Позивачка ОСОБА_2 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції з врахуванням пенсійного віку відповідача та статусу особи з інвалідністю ІІІ групи, відсутності у нього інших утриманців, беручи до уваги той факт, що він виконував судове рішення про стягнення аліментів у період до досягнення дочкою повноліття і сплачував аліменти у розмірі, який був більшим за отримувану пенсію, прийшов до висновків, що відповідач ОСОБА_1 спроможний надавати необтяжливу допомогу в утриманні дочки, яка продовжує навчання у розмірі 2 500 грн. до досягнення нею 23 річного віку чи до закінчення нею навчання, в залежності від того, яка із зазначених обставин настане першою.

З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі є батьками повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно копії виконавчого листа № 344/21601/19 виданого 06 травня 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягувались аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно по 1500 грн., починаючи з набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 5-6).

Згідно розрахунку із сплати аліментів згідно виконавчого листа №344/21601/19 від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 станом на 11 листопада 2025 року за 2025 рік було сплачено коштів у розмірі 66 530,90 грн. (а.с. 15).

Також встановлено, що повнолітня донька сторін ОСОБА_3 з навчається у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького на І курсі денної форми навчання факультету ветеринарної медицини за контрактом, що підтверджується довідкою від 12 листопада 2025 року № 334 та договором про навчання у закладі вищої освіти № Н6-159-ПЗСО-Д від 15 серпня 2025 року до (а.с. 7, 8-10).

Згідно договору про надання платної освітньої послуги №27 від 15 серпня 2025 року, вартість усього періоду навчання ОСОБА_3 складає 271 200 грн., вартість навчання за семестр становить 22 600 грн., строк навчання до 2031 року (а.с. 11-14).

Із долучених відповідачем ОСОБА_1 документів вбачається, що він є особою ІІІ групи інвалідності (а.с.27).

Зі змісту довідки АТ КБ «Приватбанк» від 04 лютого 2026 року про рух коштів по картці ОСОБА_1 вбачається, що він у 2025 році отримував виплати з Пенсійного фонду України у розмірі по 1 661,50 грн. щомісяця у період з березня по листопад, а також у розмірі 3 323 грн. у період з грудня 2025 року по січень 2026 року (а.с. 28).

Згідно медичних документів лікувально-діагностичного центру Клініка святого Луки, 29 листопада 2024 року ОСОБА_1 , проходив лікування та був оперований, загальна сума наданих клінікою послуг становить 7 850 грн. (а.с. 29-30).

За даними огляду ОСОБА_1 від 30 червня 2021 року встановлено медичний діагноз: варикозна хвороба (а.с. 31).

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів.

Згідно ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Згідно з вимогами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20 зроблено висновки про те, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (ст. 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

У законі не встановлено межі визначення судом розміру аліментів на повнолітніх дочку, сина. Суд визначає розмір аліментів у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи, при цьому Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, а саме: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та можливість надавати таку допомогу.

Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітній доньці, яка продовжує навчатися, суд першої інстанції не встановив наявності обставин, які б перешкоджали відповідачу у виконанні його батьківських обов`язків стосовно дитини. Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що відповідач інших утриманців не має, а наявність у нього пенсійного віку та статусу особи з інвалідністю ІІІ групи не засвідчують повної втрати ним працездатності.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання доньки. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що особа з інвалідністю 3 групи в Україні вважається працездатною, оскільки ця група встановлюється при помірному ступені порушень функцій організму. Вона може працювати повний робочий день, якщо індивідуальна програма реабілітації від Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не містить протипоказань, або на умовах неповного робочого часу за власним бажанням чи рекомендацією лікарів.

Встановивши, що донька сторін навчається у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького на І курсі денної форми навчання факультету ветеринарної медицини за контрактом, потребує у зв`язку із цим матеріальної допомоги, а ОСОБА_1 має можливість надавати доньці таку допомогу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення аліментів у розмірі 2 500 грн. на утримання повнолітньої дитини для продовження нею навчання. Визначений судом першої інстанції розмір аліментів забезпечать доньці сторін необхідну матеріальну підтримку на період навчання, відповідатиме реаліям сьогодення та забезпечить баланс інтересів одержувача та платника аліментів.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що розмір пенсії відповідача – 3 323 грн. не дозволяє йому щомісячно сплачувати 2 500 грн. на утримання повнолітньої доньки, оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач не пояснив за яких обставин виконував судове рішення про стягнення з нього аліментів у період до досягнення дочкою повноліття і сплачував аліменти у розмірі, який був більшим за отримувану пенсію, зокрема у розмірі 2 969 грн., 4 480 грн., 3 161,50 грн., отримуючи при цьому пенсію у двічі меншому розмірі ніж на даний час. Більш того, колегія суддів зауважує, що відповідач будь-яких доказів свого дійсного майнового стану ні до суду першої, ні до апеляційної інстанцій не подав.

Долучена відповідачем довідка з АТ КБ «Приватбанк» про рух коштів від 04 лютого 2026 року не може бути беззаперечним доказом відсутності у відповідача інших доходів, а також не містить інформації про його доходи за минулі періоди.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливості надання матеріальної допомоги повнолітній дочці у визначеному судом першої інстанції розмірі, а тому доводи його апеляційної скарги є необґрунтованими. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться лише до незгоди з висновками суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Судді В. М. Барков

І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук