Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №953/8594/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/8594/25

Провадження № 3/953/177/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Харків

Суддя Київського районного суду м. Харкова Власова Ю.Ю.,

секретар судового засідання Панченко Л.В.,

за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Святця О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

- за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

у с т а н о в и в:

1. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення Серії ЕМР1 № 419257 від 11.08.2025, складеного поліцейським 5 роти 4 батальйону УПП в Харківській області ДПП лейтенантом поліції Мамоном Б.М., 11.08.2025, о 05:45 водій ОСОБА_1 керував автомобілем Hyundai Accent з д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: неприродна блідість обличчя, звужені зіниці очей, що не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ за адресою м. Харків, вул. Ахієзерів 18А відмовився.

Своїми діями ОСОБА_1 допустив порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 N 1306 (далі – ПДР), а саме: «Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану наркотичного сп`яніння».

Дії ОСОБА_1 , які полягали у порушенні вимоги п. 2.5 ПДР, кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) за ознаками відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння.

2. Узагальнені позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , вину у вчиненні інкримінованого правопорушення не визнав, оскільки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не вчиняв. Так, ОСОБА_1 зазначив що його було зупинено працівниками поліції безпідставно, оскільки він не порушував правил дорожнього руху. На пропозицію поліцейського він погоджувався пройти огляд в медичному закладі, хоча й не мав ознак наркотичного сп`яніння. Однак, працівники поліції переконали його, що краще відмовитись від проходження огляду та в такому разі пообіцяли не вилучати водійське посвідчення та не перешкоджати подальшому керуванню автомобілем. Також ОСОБА_1 повідомив, що він працює в нічну зміну і всю ніч був на робочому місці, наркотичні речовини не вживав.

У судовому засіданні захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Святець О.М. просив закрити провадження у даній справі на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, та посилаючись на Інструкцію «Про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів що знижують увагу та швидкість реакції», затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735, зазначив, що матеріали справи не містять відомостей щодо законної підстави для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , як того вимагає ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Підстава зупинки не зафіксована у протоколі, відеозаписі чи рапорті поліцейського. Як не містять матеріали справи і відомостей, з яких би вбачалося, що водій порушив ПДР, які б слугували підставою зупинки транспортного засобу під його керуванням.

3. Мотиви і висновки суду.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (ст. 280 КУпАП).

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до преамбули Закону України від 30.06.1993 N 3353-XII «Про дорожній рух» (далі - Закон N 3353-ХІІ) цей Закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (стаття 1 Закону N 3353-ХІІ).

Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, окрім іншого, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 14 Закону N 3353-ХІІ).

Статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

У протоколі про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 256 КУпАП, зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Частиною першою статті 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів.

Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).

Об`єктивна сторона правопорушення виражається у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само особою, яка керує транспортним засобом, та відмовляється від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пунктом 2.5 ПДР передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

У пункті 2 розділу І Інструкції «Про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 зазначено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками наркотичного сп`яніння є наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ Інструкції, з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Пунктом 12 розділу ІІ Інструкції передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Щодо зупинки транспортного засобу, суд зазначає, що спеціальною нормою, яка регламентує порядок зупинення транспортного засобу є стаття 35 Закону України «Про Національну поліцію», якою передбачено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: (1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; (2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; (3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; (4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; (5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; (6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; (7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; (8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; (9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; (10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; (11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Поліцейський зобов`язаний зупиняти транспортні засоби у разі: (1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; (2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У постанові від 18.04.2024 у справі № 990SCGC/1/24 (провадження № 11-1сап24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що відповідно до приписів Закону України «Про дорожній рух» до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії (частина друга статті 14). Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абзаци другий і четвертий частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух»). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (стаття 52 цього Закону).

Так, відповідно до ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо наявна хоча б одна підстава вказаної правової норми.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп`яніння. Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17, від 23.10.2019 у справі №357/10134/17.

Проте, у ході розгляду справи судом встановлено, що матеріали не містять відомостей щодо законної причини зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , як того вимагає ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Причина зупинки не зафіксована у протоколі, відеозаписі чи рапорті поліцейського. Так, з долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 зупинено без зазначення підстав зупинки транспортного засобу, а отже без наявних визначених законом підстав.

За таких обставин, підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 судом не встановлено.

Таким чином, суд вважає, що з матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій допустив будь-які порушення ПДР, за які його слід було зупинити, у зв`язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, системний аналіз приписів п. 9 ч. 1 ст. 31 та ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» щодо застосування працівниками поліції таких превентивних заходів, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, дає підстави для висновку про визначення чіткого переліку пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію.

Так, вимогами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: (1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; (2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України 18.12.2018 № 1026, включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Розділом ІІІ цієї Інструкції передбачено, що відеореєстратор може бути встановлений у середині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.

Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

З наведеного вище слідує, що відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.

Судом досліджено відеозаписи, додані до матеріалів справи, зокрема відеозапис тривалістю 00:01 год, на якому зафіксовано момент зупинки транспортного засобу, а також відеозапис тривалістю 14:33 год.

Зокрема, з дослідженого відеозапису (тривалістю 00:01 год) вбачається, що транспортний засіб Hyundai Accent, д.н.з. НОМЕР_2 , зупинено 11.08.2025 о 05:11 год. Факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 відеозапис не містить.

З дослідженого відеозапису тривалістю 14:33 год вбачається, що відеозапис розпочався 11.08.2025 о 05:18 год, коли поліцейська повідомляє ОСОБА_1 , що ознакою його наркотичного сп`яніння є дослівно «гіперактивність». З відеозапису вбачається, що разом з ОСОБА_1 перебувають допитані у ході судового розгляду свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Після цього поліцейська запропонувала ОСОБА_1 пройди огляд в закладі охорони здоров`я на що, останній погодився відповівши «поїхали, провіримся» (02:39 год відеозапису). На повторне запитання поліцейського: «поїдете до наркоцентру» ОСОБА_1 повідомив «поїду». На запитання поліцейського чи вживав ОСОБА_4 протягом місяця наркотичні речовини останній відповів, що не вживав (05:23 год відеозапису). Далі з відеозапису вбачається, що поліцейський віддає бодікамеру іншому поліцейському (06:12 год відеозапису), і після цього два працівники поліції разом із ОСОБА_1 відходять у сторону та повертаються в кадр запису відеокамери через 4 хвилини (10:18 год відеозапису). Після цього, на запитання поліцейського щодо проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння ОСОБА_4 відповів, що «відмовляється». Також, відеозапис не містить даних, що ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення, скористатися правничою допомогою та підписати протокол про адміністративне правопорушення. Також, ОСОБА_1 не усунуто від керування транспортним засобом та не вилучено посвідчення водія.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Дослідивши зміст долученого до матеріалів справи відеозапису, суд зауважує, що останній не відповідає принципу безперервності, оскільки між відеозаписами маються часові проміжки, а саме: відеозапис зупинки транспортного засобу закінчується о 05:11:47 год, а відеозапис складання матеріалу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 починається о 05:18:39 год. Також, на відео є часовий проміжок, на якому був присутній лише один поліцейський, а два інших працівника поліції та ОСОБА_1 були відсутні, що додатково підтверджує факт їх спілкування з останнім поза межами відеозапису.

Крім того, з відеозапису чітко вбачається, що ОСОБА_1 погодився пройти огляд у медичному закладі, після цього саме за ініціативи працівника поліції він відійшов з об`єктиву камери разом з двома працівника поліції, вони були відсутні майже 5 хвилин, і після цього ОСОБА_1 змінив свою позицію.

Також слід зауважити, що відеозапис не містить даних, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 пояснив, що 11.08.2025 близько 5 години ранку він разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 їхали з роботи. Їхали спокійно, правил дорожнього руху не порушували. В цей час вони були зупиненні працівниками поліції, які не повідомляли причин зупинки. В ході розмови, працівники поліції висловили припущення, що ОСОБА_1 перебуває в стані наркотичного сп`яніння, оскільки дуже активний, як на такий ранковий час. Свідок повідомив, що ОСОБА_1 погодився пройти огляд, у зв`язку із чим, працівники поліції декілька разів перезаписували відеозапис, допоки ОСОБА_1 не сказав на камеру, що відмовляється пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння. Стверджує, що ОСОБА_1 не вживав наркотичних засобів, оскільки вони разом працювали всю ніч.

Допитаний у судовому засіданні від в якості свідка ОСОБА_2 пояснив, що 11.08.2025 близько 5 години ранку він разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 їхали з роботи. Були зупиненні працівниками поліції, які не повідомляли причин зупинки. У ході розмови працівники поліції висловили припущення, що ОСОБА_1 та інші пасажири перебувають у стані наркотичного сп`яніння, оскільки дуже активні, як на такий ранковий час. Свідок повідомив, що ОСОБА_1 погодився пройти огляд, у зв`язку із чим, працівники поліції декілька разів перезаписували відеозапис, допоки ОСОБА_1 не сказав на камеру, що відмовляється пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння. Стверджує, що ОСОБА_1 не вживав наркотичних засобів, оскільки вони разом працювали всю ніч і він не бачив у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння таких, як звужені зіниці очей, тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя.

Таким чином, свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , будучи приведеними до присяги та повідомленими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, підтвердили факт того, що додані до протоколу відеозаписи з бодікамери поліцейського є недопустимим доказом, оскільки відеозапис є переривистий, що виключає можливість суду надати йому об`єктивну оцінку.

Разом із цим, суд надає оцінку наданій стороною захисту довідці про проходження ОСОБА_1 попереднього огляду на предмет вживання психоактивних речовин від 01.09.2025. Відповідно до даних вказаної довідки у ОСОБА_1 у результаті обстеження проведеного комісією лікарів-психіатрів, не виявлено психіатричних, у тому числі спричинених вживанням психоактивних речовин, протипоказань для керування транспортним засобом.

Вказаний доказ сам по собі не спростовує обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, однак у сукупності з іншими доказами, які досліджені судом, свідчить про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення, зокрема про відсутність ознак наркотичного сп`яніння у ОСОБА_1 станом на 11.08.2025.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.

Частиною 1 ст. 254 КУпАП передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 КУпАП, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам у даній справі, у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom) від 14.03.2002, заява № 46477/99, суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Відтак, слід зазначити, що до складеного протоколу про адміністративне правопорушення Серії ЕМР1 № 419257 від 11.08.2025 не долучено належних та допустимих доказів, що відображають об`єктивну та суб`єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, а тому з урахуванням вказаного рішення ЄСПЛ, суд вважає, що фабула адміністративного протоколу не відповідає обставинам справи, отже, такий протокол не може бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки фактичні обставини, викладені у ньому, не підтверджуються сукупністю доказів, отже, протокол не відповідає вимозі щодо його достовірності.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачяться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Щодо формулювання суті адміністративного правопорушення, то Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі Тейшейра де Кастор проти Португалії від 09.06.1998, п. 54 рішення у справі Шабельник проти України від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, в рішеннях у справах Гурепка проти України (N2) від 08.04.2010, Лучанінов проти України від 09.06.2011 на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).

Отже, зазначені судом вище порушення, допущені працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, не дають уявлення про загальну картину обставин справи. Інформація, яка міститься в протоколі про адміністративне правопорушення, та розбіжності з доданими до матеріалів справи доказами тягне за собою результат недопустимості основного доказу протоколу про адміністративне правопорушення та решти доказів.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про який наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).

ЄСПЛ зазначав, що його рішення, які є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз`яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, що сприяє дотриманню державами зобов`язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154).

Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markin v. Russia [ВП], § 89).

Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».

Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»).

Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.

Окрім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.02.2019 у справі № 1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно з яким винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Варто зазначити, що «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді накладення штрафу з позбавленням особи спеціального права на певний строк.

Крім того, аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Статтею 62 Конституції України також передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Однак, у даній справі, зібрані особою, уповноваженою відповідно до ст. 255 КУпАП на складання протоколу про адміністративні правопорушення, докази за своєю суттю залишають місце сумнівам, і як наслідок не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з мотивів наведених вище.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Як зазначено у п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши в сукупності надані докази, а також врахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, суд виснує про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів, які б достовірно свідчили про наявність складу адміністративного правопорушення визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП, під час розгляду адміністративного матеріалу в суді не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження суд оцінює критично з мотивів наведених вище.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід закрити, відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 130, ст.ст. 247, 251, 266-1,283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю у його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Київський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня винесення такої постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Ю.Ю. Власова