Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №686/28457/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року

м. Київ

справа № 686/28457/21

провадження № 51-3885 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

прокурора ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020000000002011, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 травня 2025 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що вчиненні кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у незакінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману та у підбурюванні до надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище за вчинення службовими особами в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданого їм службового становища, за таких обставин.

Так, ОСОБА_8 , працюючи на посаді прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Хмельницької обласної прокуратури, будучи службовою особою, знаючи, що до кола його повноважень, як прокурора зазначеного вище відділу не входить прийняття рішень про зміну обвинувачення, закриття кримінального провадження або звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12019240000000349 від 16 грудня 2019 року щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , чи звільнення від відбування покарання з випробуванням та вплинути на прийняття таких рішень він не може, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненого в особливо великих розмірах, діючи умисно, з корисливих мотивів 14 вересня 2020 року, 09, 13 та 14 січня 2021 року, перебуваючи біля зупинки громадського транспорту за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 82, повідомив ОСОБА_10 завідомо неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_9 загрожує призначення покарання у виді позбавлення волі і для того, щоб останній залишився на волі, необхідно надати неправомірну вигоду в розмірі від 20 000 до 30 000 доларів США.

Крім того, 14 січня 2021 о 10:30 год, під час зустрічі на зупинці громадського транспорту за адресою: м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 82, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом обману чужим майном, ОСОБА_8 дістав блокнот, з якого узяв аркуш паперу білого кольору формату А4, на якому був надрукований текст наступного змісту «5000 грн. на сьогодні» та передав ОСОБА_10 клаптик паперу з надрукованим текстом « НОМЕР_1 ». Цього ж дня ОСОБА_10 , здійснив перерахунок грошових коштів в розмірі 4946, 62 грн на банківську карту, номер якої надав ОСОБА_8 .

Надалі, ОСОБА_8 , 28 січня 2021 року, перебуваючи біля вище зазначеної зупинки громадського транспорту, повідомив ОСОБА_10 завідомо неправдиву інформацію про те, що необхідно надати неправомірну винагороду в розмірі вже 70 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу валют станом на 28 січня 2021 року становить 1 971 564 грн, що на момент вчинення кримінального правопорушення в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. В разі надання зазначеної неправомірної винагороди прокурори у провадженні змінять обвинувачення ОСОБА_9 на ст. 309 КК України, а суддя винесе рішення, яке виключатиме покарання у виді позбавлення волі.

В подальшому, при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, ОСОБА_8 отримав інформацію, що про його протиправну діяльність стало відомо правоохоронним органам, а тому з причин, які не залежали від його волі, він не зміг вчинити всіх дій, які він вважав необхідними для заволодіння шляхом шахрайства чужим майном в особливо великих розмірах.

Крім того, ОСОБА_11 15 вересня 2020 року, перебуваючи біля вище зазначеної зупинки громадського транспорту, діючи умисно, з метою підбурювання ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, повідомив ОСОБА_10 про те, що для призначення ОСОБА_9 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, необхідно надати неправомірну вигоду в розмірі від 20 000 до 30 000 доларів США.

В подальшому, ОСОБА_8 28 січня 2021 року, за вище зазначеною адресою, з метою підбурювання ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, показав ОСОБА_10 клаптик паперу, на якому був рукописний текст «70 000 $», що останній зрозумів як 70 000 доларів США, та повідомив, що в разі надання неправомірної вигоди у вказаному розмірі, прокурори у кримінальному проваджені № 12019240000000349 від 16 грудня 2019 року змінять обвинувачення на ст. 309 КК України, а суддя винесе рішення, яке виключатиме покарання у виді позбавлення волі, тим самим викликав у ОСОБА_9 та ОСОБА_10 переконання у необхідності надання грошових коштів.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Не погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції про залишення без змін вироку місцевого суду, яким виправдано ОСОБА_8 , зазначає, що апеляційним судом взагалі не дотримано положень статей 370, 419 КПК України щодо перевірки доводів апеляційної скарги прокурора про необґрунтований висновок суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_8 . Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України. Натомість, вказані докази у своїй сукупності не отримали належної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Також стверджує, що апеляційний суд доводів апеляційної скарги прокурора відповідним чином не перевірив, безпідставно погодився з місцевим судом про визнання доказів обвинувачення недопустимими та залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 без змін.

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_5 стверджує про безпідставність доводів, наведених прокурором. Наполягає на законності та обґрунтованості ухвали апеляційного суду щодо виправданого ОСОБА_8 , при цьому наводить докладні мотиви на спростування доводів касаційної скарги сторони обвинувачення. Стверджує, що прокурором не було зазначено жодним чином, які саме докази треба дослідити повторно, а також не було зазначено про неповноту чи неправильність їх дослідження. Вважає, що на всі доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційним судом були надані вичерпні відповіді, а оскаржувана ухвала відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_5 вважала за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення- без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_8 дотримано в повному обсязі.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Прокурор у поданій касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, постановив ухвалу з істотним порушенням вимог КПК України.

Проте Суд із такими доводами не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених ст. 284 цього Кодексу.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положенням ст. 17 КПКУкраїни визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Суд першої інстанції при ухваленні виправдувального вироку, дослідивши надані докази, дійшов висновку про те, що надані стороною обвинувачення докази є недопустимим, оскільки доводять те, що правоохоронні органи штучно створили ситуацію, не обмежились пасивним її розслідуванням, а з метою створення злочину та отримання доказів на підтвердження його вчинення, впливали на ОСОБА_8 , схиляючи його до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, тобто вдались до провокації.

Прокурор, не погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати виправдувальний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, призначити покарання на підставі ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією майна.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав всі письмові докази недопустимими через підбурювання з боку правоохоронних органів, а також було безпідставно визнано поведінку правоохоронних органів надмірно активною та вирішальною. Стверджував, що наведені докази повністю підтверджують винуватість ОСОБА_8 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях та відсутність провокації. Вважав, що судом першої інстанції було взято до уваги вирішальну позицію сторони захисту, без урахування та спростування доказів сторони обвинувачення.

Хмельницький апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, ухвалою від 19 серпня 2025 року залишив вирок щодо ОСОБА_8 без змін.

Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, в яких обвинувачується ОСОБА_8 .

Довід прокурора про те, що суди дійшли помилкового висновку стосовно наявності в діях правоохоронних органів провокації злочину, не є слушним.

Відповідно до ч. 3 ст. 271 КПКУкраїни під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Як неодноразово зазначав Суд, для встановлення факту провокації злочину ЄСПЛ вважає визначальним з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

У правових висновках, викладених у постанові від 08 квітня 2020 року (справа №164/104/18, провадження № 51-10414км18), Верховний Суд зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів є ряд критеріїв, зокрема, під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним критерієм - наявність у суду можливостей перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням вимог рівності та змагальності сторін.

Підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли відповідні працівники або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (рішення від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви»).

Під пасивною поведінкою ЄСПЛ розуміє відсутність будь-яких активних дій, які б спонукали потенційного підозрюваного вчинити злочин.

Указане також узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема рішеннями у справах «Банніков проти Російської Федерації» від 04 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 02 жовтня 2010 року, «Матановіч проти Хорватії» від 04 квітня 2017 року, «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2018 року.

Сторона обвинувачення кваліфікувала дії ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України.

В свою чергу, сторона захисту послідовно заперечувала вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, вказуючи на провокацію з боку працівників правоохоронних органів.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів, що саме від обвинуваченого ОСОБА_8 першим поступила пропозиція на підбурюванні до надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище за вчинення службовими особами в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданого їм службового становища, а також у вчиненні незакінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману.

Колегія суддів погоджується й з висновком суду апеляційної інстанції про те, що сторона обвинувачення не надала жодних даних про те, яким чином від ОСОБА_8 поступила пропозиція ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на підбурюванні до надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище за вчинення службовими особами в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданого їм службового становища, якими саме діями він сформував у них хибне уявлення про те, що лише за умови надання неправомірної вигоди буде змінена кваліфікація та призначене судом покарання ОСОБА_9 , не пов`язане з реальним позбавленням волі, з огляду на протилежні показання самих свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , що саме оперативними працівниками СБУ координувались їх дії, саме ОСОБА_10 був зацікавлений у спілкуванні з ОСОБА_8 , який уникав такого спілкування.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов логічного висновку про те, що під час судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, висунуте ОСОБА_8 обвинувачення в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, не знайшло свого підтвердження. Достатніх доказів вчинення ОСОБА_8 інкримінованих кримінальних правопорушень сторона обвинувачення не надала, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновками суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів висновує, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанції вірно встановили про активні дії правоохоронних органів, шляхом систематичного спілкування зі свідком (заявником) ОСОБА_10 задовго до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, з приводу підбурення на спілкування з ОСОБА_8 , спонукали свідка бути ініціатором розмов та координували його дії з приводу підбурення на вчинення інкримінованих злочинів. Жодних даних про те, що ініціатором розмов був ОСОБА_8 матеріали кримінального провадження не містять. Дані обставини також підтвердив свідок ОСОБА_10 під час судового засідання в суді першої інстанції та зазначив про тиск з боку правоохоронних органів з приводу даних показань в суді, наслідком чого став відвід прокурору, який був задоволений місцевим судом. Отже, з урахуванням зазначеного, виправданий ОСОБА_8 не вчинив би інкриміновані злочини без активного втручання з боку правоохоронних органів.

Твердження прокурора про те, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України, повторно не дослідив усіх доказів за його клопотанням, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у суді апеляційної інстанції прокурор заявив клопотання про дослідження всіх зібраних у кримінальному провадженні доказів. Суд з урахуванням положень ч. 3 ст. 404 КПК України у задоволенні цього клопотання відмовив.

Перегляд апеляційної скарги прокурора, доводи якої за змістом є аналогічними доводам його касаційної скарги, здійснювався в суді апеляційної інстанції з дотриманням положень статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року щодо виправданого ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3