Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №638/4326/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 638/4326/24

провадження № 61-529св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба

у справах дітей Ізюмської міської ради, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Ізюмської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду

від 02 грудня 2025 рокуу складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Ізюмської міської ради, Орган опіки та піклування

в особі виконавчого комітету Ізюмської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

2. Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився

ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації народжень зроблено актовий запис № 81 та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 .

У графі «Батько» зазначено ОСОБА_2 , у графі «Мати» ОСОБА_4 .

3. Починаючи з серпня 2009 року відповідач проживав окремо від

ОСОБА_1 та свого сина ОСОБА_3 , а шлюбно-сімейні стосунки між позивачем та відповідачем із вищевказаного часу припинились, бажання бачитись та спілкуватись із сином відповідач не виявляв.

4. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області

від 30 листопада 2010 року у справі № 2-2291 2010 рік шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу позивачка ОСОБА_5 залишила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ».

5. 23 вересня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний запис № 247. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_9 .

6. З 02 липня 2015 року ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з серпня 2009 року фактично без батька, разом з матір?ю, а з 23 вересня 2011 року також із чоловіком його матері - ОСОБА_8 , який піклується і виховує дитину як свого рідного сина.

7. Відповідно до листа від 28 лютого 2024 року, наданого директором Ізюмського ліцею № 3 Ізюмської міської ради, ОСОБА_2 не бере участі

у вихованні сина, батьківські збори не відвідував, не цікавився рівнем навчальних досягнень дитини, з класним керівником та вчителями-предметниками не контактує.

8. Позивачка зазначала, що відповідач, починаючи із серпня 2009 року, ніяким чином не піклувався та не піклується про ОСОБА_10 , не проявляє заінтересованості

в його подальшій долі, не цікавиться успіхами сина, станом його здоров?я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідним харчуванням, своєчасним медичним доглядом, лікуванням дитини, не спілкується з дитиною

в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання ним освіти.

9. Відтак, як зауважує ОСОБА_1 , відповідач покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не приймає педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо утримання, виховання та забезпечення дитини вирішуються матір`ю та вітчимом дитини самостійно без участі та підтримки з боку відповідача.

10. Спільний із відповідачем син знаходиться на повному утриманні позивачки та вітчима - ОСОБА_8 , якого безмежно любить та поважає, яким пишається та з якого бере приклад.

11. З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення районного суду

12. Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 травня

2025 року у складі судді Щепіхіної В. В., позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

1 211,20 грн.

13. Задовольняючи позовні вимоги та позбавляючи відповідача батьківських прав, районний суд мотивував своє рішення тим, що позивачка надала до суду належні й допустимі докази на підтвердження ухилення відповідача від виконання обов`язків щодо виховання дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

14. При цьому районний суд зазначив, що позбавлення відповідача батьківських прав є доречним і достатнім заходом з огляду на встановлені обставини, а також думку самої дитини, з`ясовану під час судового засідання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. Не погоджуючись із рішенням районного суду, відповідач оскаржив його

в апеляційному порядку.

16. Постановою Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова 22 травня 2025 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та покладено на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

1 816,80 грн.

17. Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, справно сплачував аліменти на утримання сина, а також висловлював намір налагодити з ним стосунки, з урахуванням чого апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав

є передчасним.

18. При цьому суд зазначив, що позбавлення батьківських прав як захід впливу на батьків, який призводить до втрати природних прав щодо виховання дитини, захисту її інтересів та інших прав, що виникають із факту кровної спорідненості, має застосовуватися лише як крайній захід.

19. Більше того, на переконання апеляційного суду, посилання позивачки на те, що дитина протягом п`ятнадцяти років не спілкувалася з відповідачем, саме по собі не може бути належною та достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав щодо сина, а відсутність контактів між батьком і дитиною не свідчить про наявність обставин, які б об`єктивно виправдовували застосування настільки суворого заходу.

20. Одночасно колегія суддів вважала за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до дитини та покласти контроль за виконанням рішення суду в цій частині на орган опіки та піклування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. У січні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 напостанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у вказаній справі.

22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 12 січня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 638/4326/24 визначено Ступак О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

23. Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

24. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року на підставі службової записки голови Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Ступак О. В.

25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи

№ 638/4326/24 визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:

Осіян О. М., Сердюк В. В.

26. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

27. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року.

28. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 18 грудня

2018 року у справі № 610/2531/17, від 25 березня 2019 року у справі

№ 165/2240/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 15 травня

2019 року в справі №661/2532/17, від 25 липня 2019 року у справі

№ 761/15172/17-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі

№ 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 26 квітня 2022 року у справі

№ 520/8264/19, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21 від 06 грудня

2023 року у справі № 638/14616/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для вжиття щодо відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

30. На переконання заявниці, суд апеляційної інстанції не встановив та проігнорував той факт, що відповідач після народження сина фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, а саме не приїздив до сина та не телефонував, не вітав з днем народження, ніяким чином не піклувався про нього, не проявляв інтересу до його долі, не цікавився його станом здоров`я, успіхами, не піклувався про його фізичний та духовний розвиток, не надавав матеріальної допомоги на утримання.

31. Більше того відповідач сплачував аліменти не самостійно, а через виконавчу службу, яка у примусовому порядку їх стягувала з його пенсії, оскільки він

є інвалідом 3 групи, а матеріали справи, своєю чергою, не містять доказів на підтвердження того, що протягом тривалого судового розгляду справи ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків змінилось. Крім того, будь-яких доказів наявності перешкод у спілкуванні з дитиною матеріали справи не містять.

32. Відтак, на переконання заявниці, якби апеляційний суд врахував вищевикладені обставини у їх сукупності та взаємозв`язку, взявши до уваги найвищі інтереси дитини, то дійшов би висновку, що відповідач нехтує потребами свого сина, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків, оскільки не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування про сина та не спростував факту свідомого нехтування протягом тривалого часу (протягом 15 років із 16) своїми обов`язками щодо дитини.

33. Як зазначає ОСОБА_1 , відповідач свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина та не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.

34. Встановлені у справі обставини підтверджують свідоме й систематичне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки матеріали справи містять відомості на підтвердження того, що з 2010 року (практично з народження дитини) відповідач залишив свою дружину та їхнього сина, якому на той час не виповнився і один рік, та з того часу не виконував свої батьківські обов`язки, взагалі не бачив сина, не спілкувався з ним і не вживав будь-яких заходів для встановлення зв`язку з ним. Такі дії ОСОБА_2 вчиняв свідомо та систематично, що не враховано судом апеляційної інстанції.

35. Також заявниця звертає увагу Верховного Суду на порушення апеляційним судом приписів статті 171 Сімейного кодексу України щодо права дитини бути вислуханою, оскільки суд відмовив у задоволенні клопотання про допит дитини

в судовому засіданні від 02 грудня 2025 року і, як наслідок, знаючи, що дитина вже змінила прізвище і по-батькові, їхала до суду більше 130 км, не дав змоги висловити думку дитини стосовно позбавлення батьківських прав його батька, він так

і простояв біля дверей суду, не маючи змоги ніяк вплинути на вирішення питання, яке напряму впливає на його життя.

36. Зауважує, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду після ухвалення рішення суду першої інстанції минуло вже сім місяців, однак суд апеляційної інстанції навіть не з`ясував, чи змінилися за цей час стосунки між батьком і сином.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив

Доводи особи, яка подала додаткові пояснення на касаційну скаргу

37. У червні 2026 року до Верховного Суду від Служби у справах дітей Ізюмської міської радинадійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу у змісті яких служба у справах дітей просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки збереження за відповідачем батьківських прав за умови встановленого судами попередніх інстанцій повного розірвання емоційних та фактичних зв`язків із сином є суто формальним і суперечить інтересам дитини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. Судами попередніх інстанцій зі змісту копії свідоцтва про народження серії

НОМЕР_2 , виданого 24 лютого 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 . Батьком зазначений ОСОБА_2 , матір`ю зазначена ОСОБА_5 (Т.1, а.с.9).

39. Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області

від 30 листопада 2010 року у справі № 2-2291/2010 року, з урахуванням ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 лютого 2011 року про виправлення описки, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , зареєстрований 13 листопада 2007 року у відділі Реєстрації актів цивільного стану по м. Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції, актовий запис № 413, розірвано. Після розірвання шлюбу позивач залишила дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 » (Т.1, а.с.11).

40. Зі змісту копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого

23 вересня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області, судами встановлено, що 23 вересня 2011 року між ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 247. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_9 » (Т.1, а.с.13).

41. Відповідно до копій витягів з Реєстру територіальної громади та довідки про склад сім`ї за підписом секретаря Ізюмської міської ради неповнолітній

ОСОБА_3 проживає разом з ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та малолітньою ОСОБА_11 , 2012 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.15-17, 103).

42. Відповідно до довідки №18 від 25 січня 2024 року за підписом директора Ізюмського ліцею № 3 Ізюмської міської ради Янковський І. Д. навчається в 9-В класі Ізюмського ліцею №3 Ізюмської міської ради (Т.1, а.с.14).

43. Довідкою № 50 від 28 лютого 2024 року за підписом директора Ізюмського ліцею № 3 Ізюмської міської ради, складеної на підставі доповідної записки класного керівника 9-В класу та заяви ОСОБА_1 , повідомлено, що

ОСОБА_2 не бере участі у вихованні сина, батьківські збори не відвідував, не цікавився рівнем навчальних досягнень дитини, з класним керівником та вчителями-предметниками не контактує. Вихованням та навчанням хлопчика опікується його мати - ОСОБА_1 , з якою він спільно проживає за адресою: АДРЕСА_2 (Т.1, а.с.18).

44. Зі змісту довідки Ізюмської дитячо-юнацької спортивної школи ім.

В. В. Ткаченка № 99 від 17 грудня 2024 року, виданої ОСОБА_1 , встановлено, що ОСОБА_3 , ученик Ізюмського РЦПО, дійсно займається в Ізюмській дитячо-юнацькій спортивній школі Ізюмської міської ради Харківської області імені В. В. Ткаченка на відділенні легкої атлетики з 01 вересня 2019 року. За період відвідування Ізюмської ДЮСШ всі питання щодо навчання вирішує виключно мати, а саме: контролює відвідування дитиною відділення легкої атлетики, супроводжує на змагання. Навчання дитини проходить без втручання батька (Т.1, а.с.102).

45. Змістом висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 24 лютого 2025 року щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його сина -

ОСОБА_3 , встановлено, що ОСОБА_2 після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України виїхав до Німеччини. За виконавчим листом сплачує аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку/доходу. Згідно розрахунку наявна переплата станом на 01 травня 2024 року. Також встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає в родині матері, яка займається вихованням та утриманням дитини. З`ясовувалась думка дитини. ОСОБА_12 погодився з матір`ю щодо позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 . У зв`язку з тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, в інтересах дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити його батьківських прав відносно ОСОБА_3 (Т.1, а.с.128).

46. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 34146

від 20 травня 2024 року, наданого Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків), станом на 01 травня 2024 року за результатами здійснених виконавцем утримань та перерахувань, переплата аліментних зобов`язань складає 27 166,57 грн (Т.1, а.с.60-61).

47. Неповнолітній ОСОБА_3 , думка якого була заслухана у судовому засіданні Шевченківського районного суду м. Харкова від 15 травня 2025 року, пояснив суду, що батька він ніколи не бачив, ніколи з ним не зустрічався та не спілкувався. Номер телефону та місцеперебування батька йому невідомі, подарунки від нього він не отримував. Зараз він проживає разом з матір`ю та її чоловіком, до якого він ставиться як до батька, та з їх спільною донькою ОСОБА_13 , стосунки в сім`ї дружні. Батько ОСОБА_2 будь-яку участь в житті ОСОБА_10 не брав (Т.1,

а.с.163-165).

48. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 змінив прізвище та по батькові на ОСОБА_14 , що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 від 04 вересня 2025 року та копією паспорта громадянина України, виданого 15 вересня 2025 року (Т.2, а.с.3-5).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

49. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

50. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

51. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

52. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

53. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

54. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

55. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

56. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

57. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

58. Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

59. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

60. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

61. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

62. Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину

з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

63. Комплексний аналізпункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження

№ 61-12305св18)).

64. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

65. Вищевказані фактори як у своїй сукупності, так і кожен окремо можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

66. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду

від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21),

від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24)).

67. У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.

68. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не бере жодної участі

у вихованні сина, обмежуючись сплатою аліментів за судовим рішенням

у примусовому порядку, та проживає за межами території України.

69. Аналогічні відомості викладено у висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 24 лютого

2025 року щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина. У висновку зазначено, що після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України відповідач виїхав до Німеччини, сплачує аліменти за виконавчим листом у розмірі однієї четвертої заробітку (доходу),

а згідно з розрахунком станом на 01 травня 2024 року наявна переплата. Також орган опіки та піклування встановив, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, яка займається його вихованням та утриманням. Під час підготовки висновку було з`ясовано думку дитини: ОСОБА_12 підтримав позбавлення батьківських прав батька - ОСОБА_2 . З огляду на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо ОСОБА_3 .

70. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)

і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

71. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява

№ 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

72. Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

73. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

74. Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

75. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

76. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21, а відтак судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

77. Змістом статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

78. Як неодноразово зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 02 липня 2025 року в справі № 490/3580/21 (провадження

№ 61-4197св25) та від 30 липня 2025 року в справі № 373/120/23 (провадження № 61-4012св25), система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

79. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

80. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, зокрема під час вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Водночас згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

81. Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

82. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі

№ 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20), від 25 вересня 2024 року в справі

№ 522/13565/23 (провадження № 61-10227св24)).

83. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

84. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

85. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

86. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

87. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

88. У суді першої інстанції було заслухано думку дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (на момент касаційного перегляду справи - ОСОБА_14 ), якому на момент судового засідання, а відтак і на момент висловлення своєї думки щодо доцільності позбавлення батьківських прав, виповнилося 16 років. Дитина пояснила суду, що ніколи не бачилася, не зустрічалася та не спілкувалася з батьком. Номер телефону та місце перебування батька їй невідомі, подарунків від нього вона не отримувала. На момент розгляду справи та заслуховування думки дитини ОСОБА_12 проживав разом із матір`ю, її чоловіком та їхньою спільною донькою ОСОБА_13 . До чоловіка матері він ставиться як до батька, а стосунки в сім`ї є дружніми. Також ОСОБА_12 зазначив, що його батько - ОСОБА_2 , жодної участі в його житті не брав.

89. Вищевказаних пояснень своєї дитини відповідачем спростовано не було. Водночас вони повністю відповідають підставам позову, а тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано врахував думку дитини, яка вже здатна критично оцінити дії свого біологічного батька та зробити власні висновки щодо обсягу його участі в її житті.

90. При цьому апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, фактично проігнорував висловлену дитиною особисто думку. Більше того колегія суддів апеляційної інстанції фактично проігнорувала присутність дитини у приміщенні суду та можливість надання пояснень з приводу доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

91. Відтак, на переконання колегії суддів, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що висловлена у судовому засіданні думка дитини не є її вільним волевиявленням та не відповідає дійсним обставинам справи,

у апеляційного суду були відсутні підстави для ухвалення рішення всупереч думці дитини, а саме рішення про відмову в позбавленні відповідача батьківських прав.

92. Крім того, зібрані у справі матеріали свідчать, що відповідач активно заперечував проти позбавлення його батьківських прав, посилаючись лише на відсутність заборгованості зі сплати аліментів на утримання свого сина, а також того, що позивачка, звертаючись до суду, не надала доказів того, що він ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків.

93. Разом із тим колегія суддів зауважує, що, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач в свою чергу не надав суду жодних доказів на підтвердження своєї участі в житті сина, тобто виконання батьківських обов`язків, вжиття заходів для налагодження контакту із сином, а також доказів на підтвердження того, що саме позивачка чинила перешкоди такому спілкуванню.

94. Таким чином, ураховуючи, що апеляційний суд, мотивуючи своє рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, фактично послався виключно на заперечення відповідача проти позову, які не були підтверджені належними та допустимими доказами виконання ним обов`язків щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок саме суду першої інстанції, який, урахувавши відсутність доказів участі відповідача у вихованні сина та сприяння його фізичному і духовному розвитку, втрату відповідачем зв`язку з дитиною майже одразу після розірвання шлюбу між батьками, відсутність протягом життя дитини спілкування з нею, інтересу до її життя, участі у вихованні, виявлення інтересу до її внутрішнього світу та бажання підтримувати з нею зв`язок, а також переїзд відповідача в іншу країну проживання, дійшов обґрунтованого висновку про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

95. Вищевказаний висновок суду першої інстанції відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у змісті постанов від 26 січня 2022 року в справі

№ 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 26 квітня 2022 року в справі

№ 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) на які, зокрема, посилалася заявниця на обґрунтування касаційної скарги.

96. Крім того, районний суд обґрунтовано врахував, що відповідач не скористався можливістю особисто висловити свою позицію у судовому засіданні шляхом участі в режимі відеоконференції та не надав жодних доказів на підтвердження своїх заперечень під час розгляду спірного питання органом опіки та піклування.

97. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком саме районного суду про те, що під час розгляду справи встановлено як ухилення відповідача від виховання дитини, так і свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, а тому вважає обґрунтованими висновки про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (на момент касаційного перегляду справи - ОСОБА_14 ).

98. При цьому, надаючи оцінку доцільності позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина, колегія суддів враховує таке:

- після розірвання шлюбу у 2010 році відповідач із сином не спілкувався, а тому на момент звернення позивачки до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав період відсутності фактичної участі відповідача в житті сина становив 14 років;

- доказів як на підтвердження спілкування відповідача із сином, так і на підтвердження вчинення позивачкою перешкод у такому спілкуванні до суду не надано;

- відповідач не звертався ані до суду, ні до органу опіки та піклування з метою визначення порядку своєї участі у вихованні та спілкуванні із сином;

- із 2011 року дитина проживає разом із матір`ю та її новим чоловіком, якого вважає своїм батьком;

- зміна дитиною прізвища та по батькові за її ініціативою свідчить про усвідомлене прагнення ототожнювати себе із сім`єю вітчима та інтегруватися до неї як рідна дитина;

- відповідач не надав доказів на підтвердження зміни своєї поведінки щодо сина, зокрема під час розгляду справи;

- твердження відповідача про те, що син приїде до нього і він організує його навчання, є лише припущенням відповідача щодо можливості налагодити спілкування із сином;

- орган опіки та піклування, установивши, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, дійшов висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо ОСОБА_3 .

99. Відтак за встановлених у справі обставин позбавлення відповідача батьківських прав відповідає принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини, оскільки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (на момент касаційного перегляду справи - ОСОБА_14 ), на момент касаційного перегляду справи майже сімнадцять років позбавлений батьківського піклування з боку відповідача, що останній не спростував, і вважає своїм батьком нового чоловіка матері - ОСОБА_8 , який із 2011 року займається його вихованням.

100. Таким чином, оскільки доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення районного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити

в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

102. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції

у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).

Щодо судових витрат

103. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

104. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, судові витрати понесені ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 1 940,00 грн слід стягнути з ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 22 травня 2025 року залишити в силі.

3. Стягнути з ОСОБА_2 (РНКОПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_6 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі

1 940,00 грн (одна тисяча дев`ятсот сорок гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара Ю. В. Черняк В. В. Шипович