Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №544/1140/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року

м. Київ

справа № 544/1140/25

провадження № 61-15772св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пирятинсьного районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року у складі судді Нагорної Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю з жовтня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву обґрунтувала тим, що вона (дівоче прізвище до одруження ОСОБА_3 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Пирятин Полтавської області, де наразі і проживає за адресою: АДРЕСА_1 . З 17 січня 2005 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який було розірвано рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2013 року. Від шлюбу має доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає разом з нею. Вказувала на те, що її рідний брат - ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Пирятин Полтавської області, де проживав все своє життя. У 2019 році її брат фактично розлучився зі своєю дружиною ОСОБА_6 . Юридично розірвання шлюбу було зареєстровано 04 серпня 2020 року. Вказувала на те, що починаючи з листопада 2019 року її брат - ОСОБА_2 фактично постійно проживав з нею та її донькою однією сім`єю, вів спільне господарство. Проживали вони разом за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2022 року її брат ОСОБА_2 за власним бажанням пішов служити до лав Національної гвардії України та був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - в/ч НОМЕР_1 ). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув при виконанні бойового завдання поблизу м. Кремінна Луганської області. Похований ОСОБА_2 09 серпня у м. Пирятин Полтавської області на місцевому цвинтарі при її безпосередньої участі та за допомогою в/ч НОМЕР_1 . Також вказувала, що 13 лютого 2025 року вона звернулася до командира в/ч НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата - ОСОБА_2 . Однак, 12 березня 2025 року вона отримала лист від командира в/ч НОМЕР_1 , яким їй було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю правових підстав, оскільки за законодавством вона не відноситься до членів сім`ї ОСОБА_2 , та нею не було підтверджено факт перебування на утриманні загиблого.

Наголошувала, що у зв`язку з наведеним є підстави встановити факт проживання її з ОСОБА_2 однією сім`єю з жовтня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому порядку.

Зазначала, що встановлення цього факту необхідно їй для отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та ї сім`ям під час дії воєнного стану» у зв`язку з загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата - ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що чинна на момент загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містила вичерпний перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, який не передбачав такого права для сестри загиблого. Нова редакція зазначеної статті, яка розширила коло осіб, що мають право на отримання цієї допомоги, набрала чинності лише 29 березня 2024 року та відповідно до статті 58 Конституції України не має зворотної дії в часі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановлення факту проживання заявниці однією сім`єю зі своїм братом не є фактом, що має юридичне значення, оскільки навіть у разі його встановлення у цій справі у неї не виникне права на отримання одноразової грошової допомоги. Відтак такий факт не підлягає встановленню в порядку окремого провадження відповідно до статті 315 ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Єлін І. К., залишено без задоволення, а рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що вирішуючи цей спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду першої інстанції обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2025 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Пирятинсьного районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення яким вимоги її заяви задовольнити повністю.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року № 644/6274/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц та у рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також, заявниця вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що виразилось у неналежній оцінці судами доказів та необґрунтованому відхиленні клопотання про повторне дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не вирішили по суті заяву про встановлення факту проживання заявниці однією сім`єю з її братом;

- не надали належної правової оцінки та всебічно не проаналізували численні докази, які містяться в матеріалах справи й прямо підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності спільним побутом та наявності взаємних прав і обов`язків між заявницею та її загиблим братом;

- не врахували, що заявниця є спадкоємцем всього майна її брата ОСОБА_2 на підставі заповіту останнього;

- фактично вийшли за межі своїх повноважень та розглянули по суті спір про право на отримання одноразової грошової допомоги, який підлягає розгляду виключно в рамках адміністративного судочинства.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала на те, що апеляційний суд:

- при розгляді справи, під час судового засідання 10 листопада 2025 року, безпідставно та необґрунтовано відхилив усне клопотання її представника про повторне дослідження наявних у справі доказів;

- не надавналежну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, тощо.

У січні 2026 року в/ч НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів такої касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пирятинсьного районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявниці строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Пирятинсьного районного суду Полтавської області матеріали справи № 544/1140/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У лютому 2026 року матеріали справи № 544/1140/25 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками записані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

17 січня 2005 року ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_4 шлюб та змінила своє прізвище на « ОСОБА_10 ».

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2013 року у справі № 544/727/13-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками записані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , 04 серпня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано, про що складений відповідний актовий запис № 16.

24 лютого 2022 року Президентом України було видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України від 24 лютого 2022 рок № 2102-IX у «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан. Також Президентом України було видано Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та діє на даний час.

20 березня 2022 року ОСОБА_2 був мобілізований для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 на посаду кулеметника 1-го відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти НОМЕР_5 стрілецького батальйону, що підтверджується копією військового квитка та витягом з наказу від 20 березня 2022 року № 61 по стройовій частині в/ч НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проходження військової служби ОСОБА_2 загинув внаслідок вибухової травми, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 07 серпня 2023 року № 10-12/2076-ДМ/23 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 .

ОСОБА_1 займалась похованням ОСОБА_2 та встановила пам`ятник на його могилі.

За життя 29 липня 2023 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 оформила спадщину та отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Згідно з довідкою голови квартального комітету від 04 лютого 2025 року № 61 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 та має склад сім`ї: донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , брат - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проживали разом однією сім`єю та вели спільне господарство разом з сестрою ОСОБА_1 за цією адресою .

13 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до командира в/ч НОМЕР_1 із заявою, в якій просила виплатити їй одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата - солдата ОСОБА_2 .

Листом командира в/ч НОМЕР_1 від 12 березня 2025 року №1/61/10-1104-Т-11 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, так як вона не відноситься за законодавством до членів сім`ї ОСОБА_2 та нею не було підтверджено факту перебування на утриманні загиблого.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною третьою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до частин першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції яка діяла на момент смерті брата заявниці - ОСОБА_2 ) було передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до Закону України від 09 грудня 2023 року № 3515-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», від 29 березня 2024 року, статтю 16-1 викладено в новій редакції: « 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. 2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках. Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження. 3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках. 4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Абзацами першим та другим пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції яка діяла на момент смерті брата заявниці ОСОБА_2 , було установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив із того, що чинна на момент загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 (05 серпня 2023 року) редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містила вичерпний перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, який не передбачав такого права для сестри загиблого. Нова редакція зазначеної статті, яка розширила коло осіб, що мають право на отримання цієї допомоги, набрала чинності лише 29 березня 2024 року та відповідно до статті 58 Конституції України не має зворотної дії в часі.

За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлення факту проживання заявниці однією сім`єю зі своїм братом не є фактом, що має юридичне значення, оскільки навіть у разі його встановлення у цій справі у неї не виникне права на отримання одноразової грошової допомоги. Відтак такий факт не підлягає встановленню в порядку окремого провадження відповідно до статті 315 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки та всебічно не проаналізували численні докази, які містяться в матеріалах справи й прямо підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності спільним побутом та наявності взаємних прав і обов`язків між заявницею та її загиблим братом, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили не з недоведеності зазначених обставин, а з того, що навіть у разі їх підтвердження встановлення такого факту не породжувало б для заявниці юридичних наслідків, оскільки за законодавством, чинним на момент загибелі її брата - військовослужбовця, вона не належала до кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. За таких обставин дослідження та оцінка доказів на підтвердження факту спільного проживання не могли вплинути на правильність вирішення справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично розглянули спір про право на отримання одноразової грошової допомоги, який підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій у цій справі не вирішували питання щодо наявності чи відсутності у заявниці права на призначення та отримання зазначеної допомоги, а лише перевірили, чи породжуватиме встановлення заявленого факту юридичні наслідки, необхідні для його встановлення в порядку окремого провадження. Дійшовши висновку про те, що за законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, навіть встановлення факту проживання заявниці однією сім`єю із загиблим братом не надасть їй права на отримання одноразової грошової допомоги, суди обґрунтовано констатували відсутність юридичного значення такого факту, не вирішуючи при цьому спору про право.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд при розгляді справи, під час судового засідання 10 листопада 2025 року, безпідставно та необґрунтовано відхилив усне клопотання її представника про повторне дослідження наявних у справі доказів, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У судому засіданні апеляційного суду, яке відбулось 10 листопада 2025 року, представник заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_11 заявив клопотання, в якому просив апеляційний суд повторно дослідити та надати іншу оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши думку учасників справи, порадившись на місці постановила у задоволенні такого клопотання представника заявниці відмовити.

Постановляючи вказану ухвалу (протокольну), суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки наявні у справі докази були предметом повного та всебічного розгляду суду першої інстанції, їм надана належна оцінка, заявник в апеляційній скарзі не навів чітких аргументів незгоди з такою оцінкою суду та не надав нових доказів, то вказане клопотання представника заявниці ОСОБА_1 - Єліна І. К. задоволенню не підлягає (див. 12 хв. технічного запису судового засідання Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року у системі ВКЗ).

Отже, суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, розглянув зазначене клопотання представника заявниці і навів цілком обґрунтовані мотиви відмови у його задоволенні.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлениху постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року № 644/6274/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не вирішили по суті заяву про встановлення факту проживання заявниці однією сім`єю з її братом є безпідставними.

Суди попередніх інстанцій встановили обставини справи, дослідили подані сторонами докази та надали оцінку доводам заявниці щодо підстав звернення до суду. Водночас вони дійшли правильно висновку, що встановлення заявленого факту не породжуватиме для заявниці жодних юридичних наслідків, оскільки за законодавством, чинним на момент загибелі військовослужбовця, вона не належала до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги. За таких обставин суди обґрунтовано виходили з того, що заявлений факт не є фактом, який має юридичне значення у розумінні статей 293, 315 ЦПК України, а тому відсутні правові підстави для його встановлення в порядку окремого провадження. Отже, відмова у задоволенні заяви є наслідком вирішення її по суті, а не залишення поза судовою оцінкою заявлених вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам і аргументам сторони позивача, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Пирятинсьного районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник