Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №607/11854/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 607/11854/25

провадження № 61-6891св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи:ОСОБА_2 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Самуляк Михайло Юрійович, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року, постановлену у складі судді Стельмащука П. Я., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Хоми М. В., Костіва О. З., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву мотивовано тим, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2023 року розірвано шлюб, укладений 14 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 1555. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 700,00 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягувати з 16 лютого 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.

Мати дитини ОСОБА_4 , залишивши малолітнього сина на утриманні та вихованні батька, виїхала за межі України. Країна її перебування невідома. З цього часу мати дитини участі у вихованні сина не бере, матеріальної допомоги на його утримання не надає, аліменти не сплачує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Починаючи з 16 травня 2023 року і до цього часу вони разом із сином проживають за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою створено належні умови для проживання дитини. Він самостійно утримує сина, забезпечує його потреби, опікується його інтересами, особисто займається вихованням дитини, стежить за його розвитком і станом здоров`я без участі матері.

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 10 березня 2025 року у справі № 605/260/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав відмовлено. Попереджено ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у випадку свідомого ухилення від виконання своїх обов`язків щодо його виховання вона буде позбавлена батьківських прав відносно нього. Покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначав, що з моменту ухвалення вказаного судового рішення поведінка ОСОБА_2 жодним чином не змінилася, а орган опіки та піклування не встановив контакт з матір`ю дитини, оскільки її місце перебування залишається невідомим.

Його взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 02 березня 2020 року.

Метою встановлення юридичного факту є отримання ним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

17 лютого 2026 рокузаяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пов`язане зі спором про право між батьками щодо участі у вихованні дитини, а відтак не може розглядатися в порядку окремого провадження. У зв`язку з цим заява підлягає залишенню без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлені вимоги передбачають оцінку виконання матір`ю її обов`язків. Це свідчить про наявність спору про право та виключає розгляд справи в порядку окремого провадження.

Водночас це не позбавляє ОСОБА_1 права на судовий захист шляхом звернення до суду з позовом у загальному порядку. Саме в позовному провадженні забезпечуються змагальність сторін, участь органу опіки, дослідження доказів, з`ясування позиції матері та оцінка участі батьків у вихованні дитини.

При ухваленні рішення суд урахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 травня 2026року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатСамуляк М. Ю., звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2026 року поновленоОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатСамуляк М. Ю., строк на касаційне оскарження судових рішень. Касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 09 червня 2026 року виконано.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 607/11854/25.

06 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 607/11854/25 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Самуляк М. Ю., просить скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарженняухвалиТернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2026 рокузаявник зазначає порушення судами норм процесуального права при вирішенні питання щодо залишення його заяви без розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду не для вирішення спору про право чи визначення порядку виховання дитини. Вимога зводиться виключно до встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання сина. Цей факт є необхідним для реалізації його законного права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Звертає увагу, що суд першої інстанції не розглянув його заяву про відвід судді та ухвалив рішення за участю судді, якому цей відвід було заявлено.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від заінтересованих осіб до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 залишено без розглядуна підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргаОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатСамуляк М. Ю., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він повинен здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлення юридичного факту є необхідним заявнику для отримання відстрочки на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у випадку його мобілізації малолітній син залишиться без батьківського піклування.

Проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Крім того, обов'язково має бути досліджено і враховано інтереси дитини.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. Згідно з частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що вказана справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір?ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (див.: пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Доводи заявника можуть свідчити про існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини.

Судами попередніх інстанцій правильно роз`яснено заявнику про можливість встановлення відповідного факту у порядку позовного провадження.

Доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судами положень частини четвертої статті 315 ЦПК України і зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди із судовими рішеннями.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24), є безпідставними з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд формулює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Обставини справи № 127/3622/24, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними до обставин справи, що переглядається. У зазначеній справі військовослужбовиця звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання нею дитини з метою встановлення їй певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

Також, обґрунтовуючи підставу для скасування судових рішень, заявник вказав, що суд першої інстанції не розглянув його заяву про відвід судді та ухвалив рішення за участю судді, якому цей відвід було заявлено.

Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що судове засідання у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області було призначено на 09 год 15 хв 17 лютого 2026 року та, відповідно до протоколу судового засідання № 5915828 від 17 лютого 2026 року, розпочалось о 09 год 21 хв.

Під час судового засідання 17 лютого 2026 року головуючий суддя

Стельмащук П. Я. о 09 год 37 хв оголосив склад суду та роз`яснив право відводу, при цьому ні ОСОБА_1 , ні його представник - адвокат Самуляк М. Ю. головуючому судді відвід не заявляли, що підтверджується технічним записом судового засідання, проведеного в режимі відеоконференцзв`язку.

У цьому ж судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Самуляк М. Ю., зазначив, що «суд першої інстанції не позбавлений можливості взяти, наприклад, самовідвід в даній справі» та «я вже відвід не можу заявити вам, тому що там є зрозумілий строк в цивільному процесі щодо відводу».

О 09 год 45 хв судове засідання завершено.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання усі учасники справи не з`явились на проголошення ухвали у справі № 607/11854/25.

Водночас заяву про відвід судді представник ОСОБА_1 - адвокат Самуляк М. Ю. подав до суду першої інстанції, як він сам зазначає, 17 лютого 2026 року об 11 год 07 хв. Ця обставина також підтверджується матеріалами справи (т. 1 а. с. 181).

Наведені вище обставини, матеріали справи та дані її технічної фіксації свідчать про те, що на момент оголошення складу суду й роз`яснення права відводу (о 09 год 37 хв) учасники справи цим правом не скористалися. Подання заяви про відвід об 11 год 07 хв, тобто після закінчення судового розгляду справи, виключало можливість її розгляду судом у цьому засіданні та повністю спростовує твердження заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Таким чином, підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, не підтверджена.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Самуляк Михайло Юрійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник