Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №361/6079/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 361/6079/24

провадження № 61-1478 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів:Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2025 року у складі судді Писанець Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 ,

в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 18 липня 2016 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 у позику 1 736 504 грн, яка еквівалентна 70 000,00 доларів США, та взяв на себе зобов`язання щодо повернення зазначеної суми до 18 серпня 2016 року.

Позивач вказував, що 22 березня 2018 року відповідно до договору ОСОБА_3 відступила йому права вимоги за договором позики від 18 липня 2016 року.

23 листопада 2018 року до договору позики ними були внесені зміни щодо строку повернення та суми позики, а саме сума позики (взяв у борг) визначена у розмірі 2 080 937 грн, яка еквівалентна 75 000,00 доларам США., а строк повернення позики - до 23 грудня 2018 року.

Зазначав, що на забезпечення зобов`язань за договором позики 18 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д., предметом якого були: житловий будинок та земельна ділянка, що належали ОСОБА_2 .

Зазначав, що з часу відступлення та внесення змін до вказаних вище договорів і після закінчення погодженого ними строку повернення позики, ОСОБА_2 суму позики не повернув, з приводу пролонгації строку повернення або внесення інших змін до нього не звертався.

Позивач указував, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року у справі № 361/5361/19, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, за позовом ОСОБА_4 в інтересах дітей визнано недійсним іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Зазначав, що після завершення тривалого наведеного вище судового спору, з`ясувавши, що забезпечення позики відсутнє, він вирішив звернутися із вимогою про стягнення суми боргу з ОСОБА_2 у сумі 75 000,00 доларів США та трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 24 грудня 2018 року по 24 грудня 2021 року у сумі 6 756,17 доларів США, а всього - 81 756,17 доларів США. Також вказував, що прострочення зобов`язань за договором позики виникло з 24 грудня 2018 року. При цьому у період трирічного строку загальної позовної давності - 12 березня 2020 року розпочався карантин,

а у подальшому, з 24 лютого 2022 року розпочався воєнний стан, який триває й досі, а тому вважав, що позовна давність не спливла.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та суду апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня

2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 23 грудня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 липня 2016 року у сумі 81 756,17 доларів США.

Судові рішення мотивовані тим, що 18 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, право вимоги за яким 22 березня 2018 року відступлено ОСОБА_1 . Додатковою угодою від 23 листопада 2018 року суму позики визначено в еквіваленті 75 000 доларів США та встановлено строк її повернення - до 24 грудня 2018 року. Відповідач у визначений договором строк грошові кошти не повернув та не надав суду належних і допустимих доказів виконання грошового зобов`язання. При цьому перебіг позовної давності було продовжено у зв`язку із запровадженням карантину та дією воєнного стану. Згідно зі статтею 625 ЦК України підлягає стягненню і 6 756,17 доларів США як три проценти річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 щодо того, що договором позики після внесення до нього змін визначено суму позики у гривнях, апеляційний суд зазначив, що у договорі позики зазначено борг у гривнях в еквіваленті до долара США. А тому позику слід повернути у доларах США, що є ефективним способом поновлення порушеного права. При цьому суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14, щодо усунення двозначності у розумінні виконання зобов`язання, визначеної в еквівалентній сумі, при примусовому виконанні рішення суду. Посилання ОСОБА_2 на те, що він частково повернув позику у сумі, яка еквівалентна 58 267,50 доларів США, ним не доведена як доказами, так як наявними щодо цього зобов`язання висновками судів в інших судових рішеннях.

Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області

від 26 вересня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - Єлманової В. А., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн та витрати по сплаті судовому збору у розмірі 15 140,00 грн.

Зазначене судове рішення в касаційному порядку не оскаржується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області

від 26 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення позики у доларах США відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2025 рокузалишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із заявою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 09 лютого 2026 року й надав відповідні докази.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи № 361/6079/24 із Броварського міськрайонного суду Київської області та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2026року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2018 року

у справі № 753/11000/14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16; у постанові Верховного Суду від 05 грудня

2024 року у справі № 372/1272/21.

Вказує, що суд апеляційної інстанції вирішив, що умова договору позики щодо визначення валюти позики є лише формальністю, тому необхідно надавати пріоритет суті правочину. При цьому, суть правочину була визначена судом апеляційної інстанції самостійно, на власний розсуд без будь-яких правових підстав, аналізу та логічних пояснень, а також без врахування інших умов договору. Фактично судом було змінено умови договору в частині валюти грошового зобов`язання.

Суди не врахували, що в договорі позики було чітко визначено валюта зобов`язання - гривня. Договір позики не містить умови та посилання на встановлення обов`язку з повернення позики в доларах США та не містить умов, відповідно до яких при повернені позики визначається в залежності від курсу долара США. Крім того, пунктом 4 договору позики було визначено наслідки прострочення виконання зобов`язання з повернення позики - сплата неустойки у розмірі 2 % за кожен день прострочення, а також було передбачено повернення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, що прямо вказує на те, що зобов`язання повинно було виконуватися в гривнях без індексації в залежності від курсу долара США.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника

ОСОБА_1 -адвоката Єлманової В. А., на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм права. При цьому зазначає, що посилання касаційної скарги про неврахування судом висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є безпідставними, так як у кожній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, тобто справи не є подібними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у позику грошові кошти у сумі 1 736 504 грн, що є еквівалентно 70 000,00 доларів США та взяв на себе зобов`язання з повернення зазначеної суми до 18 серпня 2016 року (а. с. 19, т. 1).

22 березня 2018 року на підставі договору про відступлення права вимоги ОСОБА_3 відступила права вимоги за договором позики від 18 липня 2016 року ОСОБА_1 (а. с. 20, т. 1).

23 листопада 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до договору позики внесли зміни щодо строку повернення позики та суми позики. Строк повернення позики узгоджено - до 23 грудня 2018 року, позика, яка взята у борг, визначена у сумі 2 080 937 грн, що еквівалентно 75 000,00 доларам США (а. с. 21, т. 1).

Дані зобов`язання були забезпечені іпотечним договором від 18 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Прокудіною Л. Д., де предметом іпотеки були житловий будинок та земельна ділянка, що належали ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року

у справі № 361/5361/19 за позовом ОСОБА_4 , яка діяла у інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Л. Д., орган опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, про визнання договору іпотеки недійсним та скасування записів у реєстрі було залишено без змін та ухвалено: визнати недійсним іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Прокудіною Л. Д. за реєстр. № 770.

Вказаним судовим рішенням не встановлювались факти виконання ОСОБА_2 договору позики від 18 липня 2016 року та факти щодо розміру наявної заборгованості й строків його виконання у будь-якій його частині.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 показала, що працювала за дорученням представником позикодавця ОСОБА_1 під час реалізації договору позики між ним та ОСОБА_2 останній приходив до офісу, спілкувався з нею та підписував додаткові угоди щодо внесення змін до строку дії договору позики.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_7 показав, що є батьком ОСОБА_1 та обізнаний щодо фінансових справ свого сина, підтверджує знайомство з ОСОБА_2 , як з особою, який повинен був виконувати умови договору позики від 18 липня 2016 року, однак не виконав їх, а лише приходив та продовжував строк дії договору підписанням додаткових угод.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Подібні висновки висловлені у постанові Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та в інших.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга

статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами встановлено й це підтверджується матеріалами справи, що 18 липня 2016 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір позики, відповідно до пункту якого ОСОБА_2 позичив (взяв у борг) у ОСОБА_3 1 736 504,00 грн, що за курсом НБУ на день укладення цього договору становило еквівалент 70 000 доларів США.

Відповідно до пункту 2 укладеного договору, ОСОБА_2 підтверджує та заявляє, що він отримав суму позики до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 3 договору позики, позичальник зобов`язався повернути позикодавцю зазначену у пункті 1 цього договору позику до 12 год 00 хв. 18 серпня 2016 року.

Відповідно до пункту 4 договору позики, сторони договору погодили, що у разі прострочення позичальником термінів повернення позики він зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку в розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.

Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що 22 березня 2018 року між ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 18 липня 2016 року, відповідно пункту 1 якого первісний кредитор уступає новому кредитору право вимоги погашення заборгованості у сумі 1 575 218 грн 94 коп., що на день укладення цього договору становило еквівалент 60 000 доларів США.

Згідно з пунктом 2 цього договору про відступлення права вимоги, первісний кредитор уступає новому кредитору право вимоги, вказане в пункті 1 даного договору за ціною 1 837 755,43 грн, що на день укладення цього договору становило еквівалент 70 000 доларів США.

23 листопада 2018 року між ОСОБА_1 (новий кредитор, позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 18 липня 2016 року, згідно з яким:

1) пункт 1 договору позики викладено в новій редакції: позичальник ОСОБА_2 позичив (взяв у борг) у позикодавця 2 080 937 грн 77 коп., що на день укладення цього договору згідно з курсом НБУ становить еквівалент 75 000 доларів США;

2) пункт 3 договору позики викладено в новій редакції: позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначений у п.1 цього договору борг до 12 години ранку 23 грудня 2018 року. Місце виконання зобов`язання - місто Київ.

Крім того, 18 липня 2016 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ОСОБА_3 належне йому на праві власності нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,0929 га, кадастровий номер 3221286401:01:055:0007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 770

(а. с. 22-27, т. 1).

23 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 18 липня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_1 набув усіх прав та обов`язків іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним 18 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М. О. та зареєстрований в реєстрі за № 684.

23 листопада 2018 року між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим № 770.

Згідно з пунктом 1 цього договору, сторони дійшли згоди викласти параграф 1.1 договору іпотеки від 18 липня 2016 року в новій редакції: «Згідно з договором позики, укладеним 18 липня 2016 року між ОСОБА_2 (позичальнику/іпотекодавець) та ОСОБА_1 (позикодавець/іпотекодержатель), ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 позику в розмірі 2 080 937 грн 77 коп., що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 75 000 доларів США. ОСОБА_2 зобов`язаний повернути суму позики у термін, визначений договором позики та/або додатковими угодами до нього».

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, у справі № 361/5361/19 за позовом ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Л. Д., Орган опіки та піклування Зазимської сільської ради Броварського району Київської області визнано недійсним іпотечний договір, укладений 18 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 770.

Судами правильно враховано, що у вказаній вище справі № 361/5361/19 судами не встановлювались факти: виконання ОСОБА_2 договору позики від 18 липня 2016 року; щодо розміру наявної заборгованості; строків його виконання у будь-якій його частині.

У справі встановлено та не спростовано ОСОБА_2 , що він у визначений договором позики строк - до 23 грудня 2018 року ні первісному кредитору - ОСОБА_3 , ні новому кредитору - ОСОБА_1 , борг у сумі, еквівалентній

75 000,00 доларів США, не повернув та належних і допустимих доказів виконання цього зобов`язання в інший спосіб, суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанову Верховного Суду від 04 грудня 2025 року у справі № 757/24181/20-ц (провадження № 61-1080св25)).

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 порушив боргове зобов`язання за договором позики, не повернувши борг до 23 грудня 2018 року у сумі, еквівалентній 75 000,00 доларів США, то починаючи з 24 грудня 2018 року у позивача

ОСОБА_1 виникло передбачене частиною другою статті 625 ЦК України право нараховувати боржнику три проценти річних як компенсаційні виплати.

Позивач надав суду розрахунок заборгованості трьох процентів річних за період

з 24 грудня 2018 року по 24 грудня 2021 року, в якому визначено, що розмір компенсаційної виплати за цей період становить 6 756,17 доларів США (три роки перед пред`явленням позову - див.: постанови Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2019 року у справі № 366/3436/16-ц, провадження № 14-253цс19; від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц, провадження

№ 14-5цс23).Указаний розрахунок відповідач не спростував.

За таких обставин Верховний Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми основного боргу та трьох процентів річних.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули уваги на те, що предметом позики за договором позики була грошова сума, визначена в гривнях, а не доларах США, є частково необґрунтованими, виходячи з такого.

Зі змісту договору позики від 18 липня 2016 року, договору про відступлення права вимоги за договором позики від 22 березня 2018 року, а також договору про внесення змін та доповнень до договору позики від 23 листопада 2018 року чітко убачається, що сторони договірних правовідносин щоразу визначали грошове зобов`язання у гривневому виразі з фіксацією його еквівалента в доларах США, та в останньому договорі про внесення змін та доповнень до договору позики від 23 листопада 2018 року ними остаточно визначено суму позики у розмірі 2 080 937 грн 77 коп., що еквівалентно 75 000,00 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що позика була надана у гривнях, проте сторони договору визначили її еквівалент до долара США, що не заборонено відповідно до законодавства та судової практики, які наведені у цій постанові. Разом з тим, районний суд стягнув позику саме у доларах США без зазначення еквівалентної суми, а позика в доларах не надавалася.

Апеляційний суд у своєму судовому рішенні щодо вказаних висновків районного суду дійшов взаємовиключних висновків. Так, у мотивувальній частині суд спочатку зазначає, що «…. сторони остаточно зафіксували суму боргу у валютному еквіваленті, що становить 75 000,00 доларів США, а тому відповідач зобов`язаний повернути узгоджену ним з позивачем суму саме в доларах США, що є належним та ефективним способом поновлення порушених прав позикодавця».

А надалі цей суд зазначає, що «Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення суми боргу за договором позики разом з компенсаційними виплатами у розмірі, еквівалентному 81 756,17 доларів США».

Разом з тим, як уже зазначалося, районний суд стягнув позику не в сумі, еквівалентній долару США, а саме в доларах США, яка в позику не надавалася.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі

№ 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24)зроблено висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України, згідно з яким «відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення» (пункти 78, 79).

Апеляційний суд вірно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18). Проте невірно зрозумів його зміст та висновок. У цьому судового рішення зазначено, що, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум (малося на увазі одночасно і гривні, і іноземною валюти), які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Наведене вище повністю спростовує доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання відповідача перед позивачем мало виконуватися виключно у гривні без зазначення еквівалента до долара США.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта

статті 412 ЦПК України).

З огляду на висновки цієї постанови оскаржені судові рішення судів слід змінити в частині вірного зазначення суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому її розмір не змінюється.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку лише про зміну оскаржених судових рішень в частині вирішення спору по суті, то немає правових підстав для перерозподілу судових витрат, понесених заявником в суді касаційної інстанцій.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору, понесені заявником у зв`язку

з поданням касаційної скарги, покладаються на нього (див.: пункти 216-217 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19, провадження № 14-202цс21 та інші).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 червня

2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року змінити, вказавши, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягується заборгованість за договором позики від 18 липня 2016 року у сумі, еквівалентній 81 756,17 доларів США (вісімдесят одна тисяча сімсот п`ятдесят шість доларів 17 центів), за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк