Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №162/1146/25 — Любешівський районний суд Волинської області

Справа № 162/1146/25

Провадження № 1-кп/162/52/2026

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року селище Любешів

Любешівський районний суд Волинської області в складі

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 23.08.2025 за № 12025030530000498 про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993, Указів Президента України «Про введення воєнного стану України» від 24.02.2022 № 64/2022, «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 по всій території України з 05 год 30 хв 24.02.2022 введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію для здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів, залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.

Згідно зі ст. 4, 14, 15, 18, 22, 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на підставі наказу начальника Камінь-Каширської районної військової адміністрації Волинської області від 07.05.2025 № 05, наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) від 22.08.2025 № 234-НР «По стройовій частині», 23.08.2025 сформовано групу оповіщення у складі військовослужбовців: водія 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 , солдата ОСОБА_8 , стрільця 1 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 , солдата ОСОБА_9 та командира 3 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 , молодшого сержанта ОСОБА_10 , які вищевказаного числа виконували службові обов`язки на території Камінь-Каширського району Волинської області щодо оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, у тому числі жителів с. Невір Камінь-Каширського району з метою забезпечення їх прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, проходження військово-лікарської комісії, здійснення інших мобілізаційних заходів.

Поряд з цим, ОСОБА_5 23.08.2025 близько 08 год 54 хв, перебуваючи у АДРЕСА_2 , де на той час працювала вищевказана група оповіщення, достовірно знаючи, що перед ним знаходиться військовослужбовець ОСОБА_8 , який виконував службові обов`язки, перебував у військовому однострої з шевронами та знаками розрізнення, діючи з метою перешкодити виконанню мобілізаційних заходів, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно, тримаючи в руках дерев`яну палицю, якою наніс ОСОБА_8 не менше трьох ударів у ділянку верхніх та нижньої кінцівок, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді синця і саден, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.350 КК України, тобто умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень службовій особі ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку з її службовою діяльністю.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 під час допиту вказав, що вину визнає частково, в частині того, що наніс тілесні ушкодження ОСОБА_8 , вдаривши його палицею. Йому не було відомо, що потерпілий військовий. У решті зазначив, що жодним чином не перешкоджав діяльності працівників РТЦК та СП. Того дня Йому зателефонував кум ( ОСОБА_11 ) та повідомив, що якісь невідомі особи хотіли затягнути в бус ОСОБА_12 (односельчанина). Коли під`їхав на мотоциклі, ОСОБА_12 вже не було біля працівників РТЦК, бачив поліцейського, було декілька односельчан, окрім військових. Побачив транспортний засіб, який стояв на вулиці біля домогосподарства ОСОБА_12 . Якраз до водійської дверки підходив ОСОБА_8 і він підбіг та почав його бити. Перед нанесенням ударів не встиг запитати в нього посвідчення та запитати, хто він, бо думав, що він може застосувати балончик. Коли вдарив ОСОБА_8 , він ухилявся, спіткнувся, впав та він продовжував наносити удари. Пізніше, коли приїхав другий екіпаж, то вони повідомили, що це працівники РТЦК, вже після конфлікту приблизно за 10 хвилин, коли один з них показав військовий квиток. На формі були розпізнавальні знаки – група крові та прапор України і все. ОСОБА_8 бачив вперше. ОСОБА_13 взяв біля забору, виламавши штахету. Наніс удари саме ОСОБА_8 , бо він перший йому попався. Жодної шкоди потерпілому не відшкодовував, оскільки не має його контактів. Вказані події відбулись 23 серпня 2025 року біля 09 години. Вони постійно їздили цим бусом, раніше бачив їх неодноразово, а саме ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , вони представлялись якось незрозуміло, не вказували, що правоохоронці чи військові, а якимись іншими словами. ОСОБА_8 до нього не застосовував жодних дій перед тим, як він наніс йому удари. Свої дії припинив сам. Всі чекали СОГ після цих обставин. ОСОБА_8 попросив поліцейського дістати зброю, оскільки люди почали масово висловлювати своє невдоволення та вчиняти ті ж дії, що й він.

Потерпілий ОСОБА_8 суду повідомив, що 23.08.2025 обвинувачений наніс йому штахетою удари під час виконання ним службових обов`язків. Згідно з наказом комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 він заступив водієм у складі групи оповіщення, в яку входили також ОСОБА_16 , ОСОБА_14 (старший групи) та поліцейський ОСОБА_17 . Були на автомобілі «Фольцваген транспортер» (бус), який видали в ТЦК та СП. Вони всі були у військовій формі з шевронами ЗСУ, група крові та прізвище, мали посвідчення та були уповноважені перевіряти військово-облікові документи і вручати повістки на території Волинської області. Маршрут групи пролягав через села Видерта, Велика Глуша, Невір. Коли в`їхали до села Невір, у кінці вулиці розвернулись та зупинилися для перевірки документів чоловіка призовного віку. Особисто він документів не перевіряв, оскільки був того дня водієм, перебував в автомобілі під час перевірки документів чоловіка, однак бачив, як колеги показували свої документи, які підтверджують повноваження. При перевірці ОСОБА_15 та ОСОБА_17 документів до їх автомобіля підбігли чоловік із жінкою та почали кричати, що це його брат, щоб його не чіпали, що вони не мають права там їздити, висловлював різні образи в їх сторону та погрози. Коли здійснювалась перевірка, повідомлялось, що ведеться відеофіксація. Відбувалось приниження військовослужбовців і поліцейського та побиття його особисто. Спочатку прибіг чоловік із свіжовиструганою палицею, погрожував нею та махав, однак не вчиняв будь-яких дій. Пізніше під`їхали ще хлопці на мотоциклі, один з них скочив з мотоцикла, підбіг до паркану, вирвав штахету і, направляючись у їх сторону, підбіг прямо до нього та почав наносити удари, спрямовані в район голови, але він підставив руку, хлопець вдарив її, потерпілий почав відбігати, він вдарив по нозі, потерпілий впав, піднявся, далі почав відбігати - весь цей час він намагався потерпілого вдарити. Підключився до цього інший чоловік з палицею, але він не попадав по потерпілому. Тоді дістав перцевий балончик і застосував до нього з метою припинення цих дій. Отримав удари в ліву ногу, лівий лікоть та праве передпліччя. Три удари точно було. В момент коли обвинувачений підбіг бити, перебував біля водійської дверки службового автомобіля, не вчиняючи жодних дій, просто стояв. На місці особу, яка наносила йому удари, він ідентифікував, але оскільки було багато налаштованих агресивно людей при цьому, з метою уникнення продовження конфлікту сказав, що не впізнав. Пізніше люди перекрили виїзд. Громадянин, який його вдарив, ще взяв палицю і ходив стукав по фарах «Дастера», на якому під`їхали поліцейські. При цьому висловлював провокаційні пропозиції: «давайте поб`ємо їм фари чи спалимо авто». Зазначив, що не міг їхати на людей, вони стояли перед машиною. Вони лише перевіряли документи, інших дій не застосовували. Конфлікт тривав 1,5-2 години. Поїхали з місця події, коли приїхала слідчо-оперативна група, яку викликав поліцейський, та комісар якому в процесі повідомили про обставини які відбувались. Потерпілий відразу попрямував до лікарні, оскільки рука дуже боліла та затерпла. Під час конфлікту до нього особисто ніхто не звертався із запитом показати посвідчення.На той час обіймав посаду водія взводу роти охорони, при собі мав військовий квиток, посвідчення водія та дозвіл на здійснення перевірки військово-облікових документів та вручення повісток. Документи з приводу діяльності групи оповіщення були у старшого групи. Відеокамери були у старшого групи та в поліцейського. Документом, який підтверджував передачу в його розпорядження автомобіля, був шляховий лист, а також його підпис в журналі при заправці вказаного транспортного засобу за отримання палива.

Свідок ОСОБА_18 суду вказав, що 23 серпня о 09:30 зателефонувало керівництво та повідомило про конфлікт між жителями села Невір та працівниками ТЦК, скерувавши поїхати до місця події. По прибуттю в с. Невір там вже була слідчо-оперативна група, працівники поліції та ТЦК і місцеві жителі, конфлікт вже вичерпався. Зі слів працівників поліції стало відомо, що ОСОБА_5 вдарив працівника РТЦК. Очевидцем цих подій він не був. Був бус працівників ТЦК та декілька машини поліцейських. Жителі висловлювали своє невдоволення в адресу працівників РТЦК. ОСОБА_5 був на місці події. Жителів було близько 40 осіб, від кого конкретно дізнався інформацію, що саме ОСОБА_5 вдарив працівника, не може сказати, ця тема обговорювалась між жителями та працівниками і він відповідно почув цю інформацію.

Свідок ОСОБА_19 вказав, що заступив у наряд в складі групи оповіщення як працівник правоохоронного органу для забезпечення громадського порядку. Було два екіпажі. В іншому екіпажі поліцейський ОСОБА_17 приймав участь. На початку села Невір вони роз`їхались в різні сторони. Через деякий час надійшов телефонний дзвінок від іншого екіпажу про конфлікт, що виник у першої групи, і попрямували до них. Коли приїхали, люди були, однак вже ніяких дій не вчинялось. По приїзду стало відомо, що працівнику РТЦК було нанесено тілесні ушкодження, кому саме - не з`ясовував. Прізвищ працівників ТЦК, які були в іншому екіпажі, не пам`ятає. Повісток на той час не було видано. Які документи мали при собі працівники РТЦК, йому не було відомо. Залишили місце події, коли приїхала слідчо-оперативна група. Чув у розмові присутніх там працівників РТЦК, що ОСОБА_5 завдав тілесних ушкоджень одному з їх працівників. Мешканці села в цілому висловлювали своє невдоволення діями працівників РТЦК. Бачив ОСОБА_5 на місці події, однак самого конфлікту не бачив.

Свідок ОСОБА_20 суду повідомив, що спільно з працівниками РТЦК та СП ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_21 був залучений в групу оповіщення як працівник поліції для забезпечення громадського порядку. Після виїзду у напрямку обслуговування с. Видерта, ОСОБА_22 , в`їхали до с. Невір, де виявили чоловіка на вулиці та зупинились з метою перевірки його військово-облікових документів. Вийшли до вказаного чоловіка, ввімкнувши бодикамеру, попросили для перевірки документи, при цьому до них підійшла особа та почала нецензурно виражатися в їх сторону. Він попередив її про те, що ведеться відеозапис згідно зі ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» та попросив надати документи, що посвідчують особу, на що була відмова в грубій формі. При цьому до них підійшов ще один чоловік з битою в руках та під`їхали ще дві особи на мотоциклі, включаючи ОСОБА_5 , який виламав штахету та вдарив працівника ОСОБА_21 . Оскільки за ОСОБА_21 та ним бігли з битою, намагались вдарити, свідок дістав зброю та попередив двічі, що застосує її, однак не довелося, оскільки конфлікт вичерпався. На його нагрудну камеру було безпосередньо зафіксовано нанесення ударів потерпілому, та відповідно він був очевидцем цих обставин. Ударів було декілька, погано пригадує, але певно більше двох. Удари прийшлись на руку, якою потерпілий прикрив голову та ногу. Він відходив, намагаючись уникнути ударів, однак нападник не припиняв своїх дій та намагався бити далі. Почали підходити інші жителі села, нецензурно виражаючись в їх сторону. До цієї події з ОСОБА_5 не був знайомий, вперше його бачив. Сам конфлікт, бійка та шарпанина тривав хвилин 10, а в цілому близько години. Жодних неправомірних дій зі сторони групи оповіщення, які б могли спровокувати конфлікт, не було. Вони просто зупинились перевірити документи. Бодикамера, на яку здійснювали фіксацію, була вилучена слідчим СОГ, яку він викликав і яка прибула на місце події. Особа, яка знаходиться в залі суду, нанесла удари працівнику РТЦК. Коли перепитував у ОСОБА_8 , хто саме наніс йому удари, останній підтвердив, що ОСОБА_5 . Будь-яких затримань свідок не проводив. Після конфлікту жителі села знаходились перед автомобілем, яким прибула група оповіщення, оскільки водій не міг їхати на людей, у такий спосіб автомобіль був заблокований і не міг рушити.

Свідок ОСОБА_9 суду повідомив, що з листопада 2024 року проходить службу в РТЦК та СП. На підставі наказу начальника РТЦК та СП перебував у групі оповіщення разом із ОСОБА_14 , ОСОБА_21 та поліцейським ОСОБА_23 був по селам Велика Глуша, Погулянка, Невір. Всі були уповноважені на перевірку військово-облікових документів, вручення повісток на проходження ВЛК, тобто проведення мобілізаційних заходів. Усі були у військовій формі типу піксель та футболках, які видає ЗСУ. Шеврони на кітелі, оскільки було літо, тому виходив у футболці, а кітель в машині лежав. Пред`являли документи тій людині, яку перевіряли. Він і ОСОБА_14 перевіряли документи в жителя с. Невір. У процесі перевірки документів почали сходитись люди, жителі цього села. У подальшому під`їхало три особи, одна з яких знаходиться зараз в залі суду. Він розпочав бійку. Був намір нанести потерпілому удар в голову, однак останній прикрився рукою, куди й прийшовся удар. Він безпосередньо бачив один удар, нанесений ОСОБА_5 ОСОБА_8 ОСОБА_5 на місці події з часу приїзду перебував впродовж усього конфлікту. Під час побиття ОСОБА_5 у грубій формі висловлювався в сторону потерпілого. Того дня в їх сторону від усіх людей доносились постійні погрози. Зібралось майже все село, перекрили дорогу для виїзду. Пізніше прибуло кілька нарядів поліції. Будь-яких дій до людей не застосовували. ОСОБА_8 у момент нанесення йому ударів просто стояв біля водійських дверей автомобіля. Свідок був по іншу сторону машини, коли бачив удар по ньому. Наказ про перебування в групі оповіщення доводився їм до відома та відповідно вказаний маршрут їх діяльності, було надано транспорт, який саме, не пам`ятає. Потерпілий не мав можливості пред`явити документи, бо на нього налетіли і почали бити. Конфлікт завершився, коли приїхали екіпажі поліції, які втихомирили людей. Після цього вони поїхали. Ці обставини фіксувались на бодикамеру, яка була в старшого групи - ОСОБА_14 .

Свідок ОСОБА_24 вказав, що бачив, як зранку під`їхав бус до сусіда ОСОБА_12 . Вийшли ТЦК та, не представляючись, почали до нього чіплятися. Вони були по формі вдягнуті. На машині не було розпізнавальних знаків. Пізніше один показав військовий квиток. Будь-яких конфліктів не бачив. Це все бачив у себе вдома через вікно. Подзвонив ОСОБА_5 та сказав про те, що приїхали люди в формі. Пізніше вийшов на вулицю десь за півгодини. ОСОБА_5 був на вулиці поруч з іншими людьми. Всі висловлювались в негативній формі в сторону ТЦК. За конфлікт, який відбувся між працівниками ТЦК та ОСОБА_5 йому нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_25 повідомив, що був у батька на АДРЕСА_1 та бачив, як під`їхала машина – бус «Т4» без розпізнавальних знаків, які були номерні знаки, не пам`ятає. З буса вийшло 5 осіб. ОСОБА_12 , сусід, був на вулиці, вони його, напевно, хотіли затягнути в машину. Пізніше ОСОБА_12 забіг в хату і закрився. Особи не представлялися, були в камуфляжній формі- піксель. Пізніше один військовий показав військовий квиток. Щоб ОСОБА_5 наносив удари - не бачив. Бачив всі події з самого початку. Люди збіглися і сварилися в сторону РТЦК. Бійки за участі ОСОБА_5 не бачив.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, підтверджується зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, зокрема:

- витягом з ЄРДР від 23.08.2025 за № 12025030530000498;

- рапортами про прийняття та реєстрацію заяв в ІКС ІПНП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області 23.08.2025 за № 12632 та № 12636 (з органів охорони здоров`я);

- протоколом огляду місця події від 23.08.2025 з додатками;

- постановою старшого слідчого від 24.08.2025 про визнання речовими доказами вилучених в ході проведення огляду місця події 23.08.2025 дерев`яної палиці із наявними на ній двома цвяхами, дерев`яної бити, боди-камери чорного кольору;

- відеозаписами з боди-камери чорного кольору та протоколом їх огляду від 25.08.2025;

- відповіддю на запит Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області № 128845-2025 від 09.10.2025;

- копією військового квитка потерпілого ОСОБА_8 серії НОМЕР_1 , виданого 12.11.2024;

- копіює довідки про фіксацію тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_8 № 140 від 23.08.2025;

- висновком експерта № 127 від 25.08.2025, відповідно до якого у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді синця і саден в ділянці верхніх та нижньої кінцівок, які утворилися внаслідок травматичної дії предмету (предметів) обмеженою травмуючою поверхнею, за механізмом удар, удар-тертя, у мінімальній кількості трьох травматичних дій, можливо, при обставинах, вказаних обстежуваним, терміном утворення не більше 1-2 доби до моменту обстеження. Судово-медичних даних, що вищевказані ушкодження утворились при падінні з висоти власного зросту та які могли утворитися від дії нігтьових пластин пальців рук, немає. Тілесні ушкодження у ОСОБА_8 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.09.2025, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_8 впізнав обвинуваченого на фото № 3 за сукупністю ознак на його обличчі;

- копіями функціональних обов`язків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , затвердженими начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 30.07.2025, витягів з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про призначення на посади вказаних осіб № 175 від 22.06.2025, № 120 від 28.04.2025 та № 324 від 11.11.2024 відповідно, та витягу з наказу № 234-НР від 22.08.2025 про створення групи оповіщення з 08 год 23 серпня до 08 год 24 серпня 2025 року;

- копіями наказу начальника Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області № 313 від 22.08.2025 «Про проведення відпрацювання м. Камінь-Каширський та Камінь-Каширського району» та розстановки сил та засобів поліції, які залучені 23.08.2025 до проведення відпрацювання у Камінь-Каширському районі;

- копіями витягів з наказів начальника ГУНП у Волинській області № 162 о/с від 02.05.2024 та № 400 о/с від 07.08.2025 та посадової інструкції помічника чергового чергової частини сектору моніторингу Камінь-Каширського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області;

- листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 № 3507 від 18.09.2025 із копіями розпоряджень № 93 від 04.07.2025, № 65 від 16.06.2025; військових квитків ОСОБА_10 серії АС № 619001, ОСОБА_9 серії АВ № 012283, ОСОБА_8 серії АГ № 312950 та службових посвідчень осіб, уповноважених вручати повістки, зазначених осіб;

- листом начальника Камінь-Каширської РДА щодо проведення оповіщення № 2103/01-26/2-25 від 15.09.2025 та копією наказу про утворення груп оповіщення військовозобов`язаних та резервістів у межах території Камінь-Каширського району № 05 від 07.05.2025.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, а їх сукупність – з точки зору взаємозв`язку є достатньою для прийняття відповідного процесуального рішення.

Розглядаючи кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод в наданні доказів, їх дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом в межах пред`явленого обвинувачення, безпосередньо дослідивши та перевіривши усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованому обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та узгоджуються між собою.

Надаючи оцінку показанням потерпілого ОСОБА_8 , суд зауважує, що такі є логічними і послідовними з приводу спричинення йому тілесного ушкодження обвинуваченим ОСОБА_5 , повністю узгоджуються з показаннями допитаних свідків та відповідають висновку судово-медичної експертизи і сумнівів у своїй правдивості не викликають.

При цьому, позиція обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що він не знав, що потерпілий є службовою особою, не знайшла підтвердження під час розгляду справи з огляду на таке.

ОСОБА_5 хоча і вказував у своїх поясненнях, що не знав, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем РТЦК та СП, однак зазначав, що всі особи, які в день події приїхали до села, були у форменому одязі з відповідними розпізнавальними знаками. Крім того, повідомив, що вже неодноразово зустрічав ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (які разом із потерпілим перебували в групі оповіщення) раніше на цьому ж транспорті та останні представлялись, однак незрозумілими для обвинуваченого словами. Крім того, ОСОБА_5 підтвердив, що не з`ясовував, ким є ОСОБА_8 та будь-яких документів не просив надати для підтвердження його повноважень, а почав нанесення ударів безпричинно, оскільки будь-яких дій потерпілий щодо нього не здійснював, а просто стояв біля автомобіля і в цей момент обвинувачений почав наносити йому удари, припускаючи, що до нього можуть бути застосовані спецзасоби.

Суд зазначає, що для вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин в обов`язковому порядку мають бути встановлені усі елементи складу злочину, зокрема, об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона, а обов`язок доведення наявності вказаних елементів покладається на сторону обвинувачення.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» передбачено, що суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільне небезпечне діяння визнається злочином. Однією з цих ознак є суб`єктивна сторона злочину, що відображає процеси, які відбуваються у свідомості особи у зв`язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння і його наслідків.

Частина 2 ст. 350 КК України передбачає відповідальність за умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов`язок, у зв`язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких.

Потерпілими від злочину, передбаченого частиною 2 ст. 350 КК України, можуть бути особи, зазначені в ч. 1 ст. 350 КК України, та додатково особи, близькі громадянину, який виконує громадський обов`язок.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується трьома ознаками: 1) діянням, спрямованим на нанесення побоїв, заподіяння легкого, середнього (ч. 2ст. 350 КК України) чи тяжкого (ч. 3 ст. 350 КК України) тілесного ушкодження; 2) наслідки у вигляді фізичної шкоди здоров`ю зазначених осіб; 3) причинний зв`язок між діянням та наслідками.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 350 КК України, є закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди здоров`ю потерпілої особи.

Із суб`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 2 с. 350 КК України, може бути вчинений як з прямим, так і з непрямим умислом. Винний усвідомлює, що наносить побої або заподіює легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження службовій особі або громадянину, який виконує громадський обов`язок у зв`язку з їх службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким, передбачає відповідні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Дії, передбачені ч.2 ст. 350 КК України, вчиняються у зв`язку зі здійсненням службовою особою своєї службової діяльності.

Так, суб`єктивна сторона даного злочину характеризується умислом при якому винний усвідомлює, що спричиняє тілесні ушкодження саме особі, яка виконує службовий обов`язок, у зв`язку з службовою діяльністю.

Основним безпосереднім об`єктом злочину є встановлений порядок виконання службових і громадських обов`язків, а додатковим - здоров`я особи. Потерпілим від злочину, зокрема, є службова особа. Посягання на службову особу пов`язано з її службовою діяльністю.

Статус службової особи в законодавстві і теорії кримінального права пов`язаний з виконанням однієї із трьох функцій: представника влади, виконання організаційно- розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. Разом з тим, особа, в розумінні ч. 2 ст. 350 КК України, має статус службової особи не у зв`язку з наявними у неї повноваженнями взагалі, а наявність чи відсутність такого статусу визначається щодо конкретних вчинюваних нею дій (діяльності) та мотивами дій, які вчиняються стосовно неї.

При цьому суд зауважує, що обов`язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення того, що дії винної особи перебували у безпосередньому зв`язку з службовими повноваженнями потерпілої особи, були зумовлені тими фактичними можливостями, що вони походять від службового становища особи, виконуваних функцій і наданих повноважень, що існує неподільний зв`язок між службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень та їх використанням для вчинення злочину.

Отож, характер, хронологія і послідовність дій обвинуваченого ОСОБА_5 , а також об`єктивна спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію, на думку суду, дає підстави вважати, що ОСОБА_5 дійсно вчинив кримінальне правопорушення умисно, розуміючи, що перед ним службова особа, яка виконувала обов`язки щодо мобілізаційних заходів, та з метою перешкоди їх виконанню нанесла удари потерпілому при цьому, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження.

Будь-яких доказів, які б спростовували винуватість обвинуваченого, суду не подано та свідки захисту суду не повідомили, оскільки кожен зокрема вказали, що ОСОБА_5 перебував на місці події, однак будь-яких бійок за участі обвинуваченого та представників РТЦК вони не бачили. З наданих ними пояснень в цілому вбачається, що всі, хто перебував на місці події, розуміли, що особи, з якими виник конфлікт у мешканців села, є працівники РТЦК та СП. Беручи до уваги підтвердження самим обвинуваченим факту нанесення ударів ОСОБА_8 , позиція обвинуваченого щодо незнання, що потерпілий є військовослужбовцем РТЦК та СП розцінюється судом як спосіб захисту та спрямована на уникнення відповідальності за вчинене. Відео з місця події, на якому зафіксовано обставини 23 серпня 2025 року, що відбувались у селі Невір, підтверджують викладене в обвинувальному акті та в цілому узгоджується як з поясненнями свідків обвинувачення та захисту, так і з усім обсягом матеріалів кримінального провадження, досліджених судом.

Разом з тим відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_5 неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_8 , про що засвідчили як обвинувачений, так і потерпілий, кожен зокрема, під час судового розгляду, вказавши, що до подій не знали один одного та жодного разу не бачились.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини вчинення кримінального правопорушення, суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.350 КК України. Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, встановлених судом.

Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (вмотивованості) судових рішень.

Європейський суд з прав людини у пункті 34 рішення у справі «Шкіря проти України» (заява №30850/11) ЄСПЛ повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватися виключно з огляду на обставини справи (див., наприклад, рішення у справах «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява №30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява №22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007 року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).

Доводи, висловлені стороною захисту впродовж судового розгляду, жодним чином не спростовують факту та обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 350 КК України, а тому підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ч.1 ст. 125 КК України, про що просила сторона захисту під час виступу у судових дебатах, суд не вбачає.

При призначенні покарання ОСОБА_5 суд зважає на таке.

Відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду,оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує, що відповідно до ст. 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 65-67 КК України суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Щодо встановлення обставин які пом`якшують та обтяжують покарання, суд зважає та таке.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к)

Крім того, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к та від 18.09.2019 у справі № 166/1065/18.)

Однак, у матеріалах зазначеного кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений надав правдиві покази щодо усіх обставин спричинення ОСОБА_8 , як службовій особі, тілесних ушкоджень.

Хоча обвинувачений не заперечував факту подій, які мали місце 23 серпня 2025 року, тобто визнав вину частково, однак вказував, що не знав про службове становище ОСОБА_8 та висловив свою позицію, що наносив удари потерпілому з метою самозахисту, оскільки допускав можливість застосування до нього спецзасобів («балончика» як говорив обвинувачений), що вказує на перекладення обвинуваченим вини за вчинені ним дії на потерпілого. Таке визнання вини поряд з тим, що в судовому засіданні підтвердилась обставина, що в момент нанесення ударів потерпілий жодних дій не вчиняв, а стояв біля службового автомобіля, оскільки був його водієм у складі групи оповіщення, на думку суду, спрямоване на уникнення обвинуваченим справедливого покарання за вчинення злочину, а тому суд не може визнати його щирим.

На відсутність відвертості розкаяння обвинуваченим в цілому свідчать його показання, надані в судовому засіданні, які суперечать дослідженим судом доказам. Дії обвинуваченого не можуть вважатися активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення, так як обвинувачений на досудовому розслідуванні та на початку судового розгляду заперечував свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в повному обсязі.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 хоч і надав показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, однак вину визнав частково, не висловлював жалю з приводу цього, осуду своєї поведінки, а також готовності нести покарання та будь-яких дій, спрямованих на відшкодування завданої шкоди, що свідчить про відсутність критичної оцінки вчиненого та відповідно щирого каяття. Під час судових дебатів обвинувачений вказав, що не має чого додати, однак у виступі з останнім словом повідомив, що більше не вчинятиме таких дій та щиро розкаюється. На переконання суду, зміна позиції обвинуваченого впродовж судового розгляду від повного невизнання вини до щирого каяття, висловленого в останньому слові, є виключно тактичним кроком для досягнення мети пом`якшення покарання, а не проявом реального жалю чи критичної оцінки своїх дій.

На підставі викладеного, обставин, передбачених ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд не вбачає.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, часткове визнання обвинуваченим вини у вчиненому, характер діянь, обстановку, спосіб і місце його вчинення, конкретні обставини справи, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, суд, призначаючи покарання, бере до уваги характеризуючі дані вказаної особи, зокрема, ОСОБА_5 несудимий, заяви та скарги на нього до старостинського округу не надходили, має на утриманні трьох малолітніх дітей, документальні дані про звернення його за психіатричною та наркологічною допомогою відсутні. Відповідно до висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюються як середні, відділ з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить небезпеки для суспільства.

Разом з тим, у даному випадку ОСОБА_5 хоча і визнав свою вину частково, проте його діями завдано шкоду здоров`ю службовій особі у зв`язку з виконанням службового обов`язку, що полягав у виконанні мобілізаційних заходів, перебуваючи в складі групи оповіщення (перевірці військово-облікових документів у осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років та вручення повісток військовозобов`язаним), що є створенням суспільно-небезпечних наслідків, серед іншого, і у вигляді ослаблення обороноздатності та підриву боєготовності Збройних Сил України при відсічі збройної агресії рф проти України. Такі дії обвинуваченого, на думку суду, не лише підривають патріотичний дух в захисті Вітчизни, а й створюють хибне уявлення про можливість ухилення від громадянського обов`язку в найважчі для обороноздатності та суверенітету країни дні, а відтак, з огляду на відсутність пом`якшуючих покарання обставин, суд, з урахуванням особи обвинуваченого, призначає покарання за мінімальною санкцією ч. 2 ст. 350 КК України у виді 3 років обмеження волі.

Підстав для застосування ст. 75 КК України при призначені покарання ОСОБА_5 суд не знаходить у зв`язку з відсутністю передумов, за яких ці правові норми можуть бути застосовані, з огляду на позицію обвинуваченого щодо вчинених ним дій.

Призначення такого покарання, на думку суду, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого злочину, відповідатиме його меті і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства, правами потерпілого та особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 не застосовувався.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України, скасувавши накладений на них арешт.

Керуючись ст. 50, 65-67 КК України, ст.373, 374, 392-395КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, і призначити йому покарання у виді 3 років обмеження волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Арешт на майно, накладений на підставі ухвали слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 28.08.2025, – скасувати

Речові докази, а саме:

- дерев`яну палицю з двома цвяхами та дерев`яну биту, які знаходяться у кімнаті зберігання речових доказів СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області – знищити.

- бодикамеру чорного кольору, яка знаходиться у кімнаті зберігання речових доказів СВ Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області - повернути власнику за належністю.

Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченому, прокурору. Інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Любешівський районний суд Волинської області шляхом п одачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_26