Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №501/2136/26 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 23.07.2026

Справа № 501/2136/26

2/501/1990/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача ТОВ «ФРАМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ»

предмет та підстави позову: про стягнення заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

ОСОБА_1 05.05.2026 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФРАМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ» про стягнення заробітної плати, згідно якого просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки у сумі 117183,20 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 30.04.2026 по день ухвалення рішення у справі, але не більше як за шість місяців.

Позов обґрунтовано тим, що позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «ФРАМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ» на посаду тальмана стивідорної групи відповідно до наказу №77 від 11.09.2017.

Наказом №125/1 від 26.06.2019 був переведений на посаду вагаря.

Наказом про припинення трудового договору (контракту) №128-3В від 28.04.2026 позивач звільнений з роботи з 30.04.2026 на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Згідно довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату №01-09/119 від 30.04.2026 на Наказу №128-3В від 28.04.2026 на момент звільнення позивачу належить виплата 160 889,04 грн. заробітної плати та компенсації невикористаної частини щорічної відпустки 47 календарних днів за період з 12.09.2024 по 28.04.2026, що також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загального державного соціального страхування за формою ОК-7.

У день звільнення відповідачем не було виплачено позивачу належні грошові кошти. Станом на день подачі позову заборгованість відповідача перед позивачем не погашена.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

У встановлений ухвалою строк відповідач не подав відзив на позов.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу від 07.05.2026 цивільну справу розподілено на розгляд судді Петрюченко М.І. (а.с.19).

Ухвалою судді 01.06.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.21-22).

Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу ухвали суду про відкриття провадження разом з позовною заявою та додатками до неї, проте на адресу суду повернулось рекомендоване повідомлення з відповідною відміткою: «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.25), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Частиною 8 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «ФРАМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ» на посаду тальмана стивідорної групи відповідно до наказу №77 від 11.09.2017.

Наказом №125/1 від 26.06.2019 був переведений на посаду вагаря.

Наказом про припинення трудового договору (контракту) №128-3В від 28.04.2026 позивач звільнений з роботи з 30.04.2026 на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін (а.с.9).

Згідно довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату №01-09/119 від 30.04.2026 (а.с.7) та Наказу №128-3В від 28.04.2026 на момент звільнення позивачу належить виплата 160 889,04 грн. заробітної плати та компенсації невикористаної частини щорічної відпустки 47 календарних днів за період з 12.09.2024 по 28.04.2026 (а.с.9), що також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загального державного соціального страхування за формою ОК-7 (а.с.10-14).

ІV. Оцінка Суду.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів -представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але нерідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та непізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Частиною 1 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За затримку розрахунку при звільненні передбачена відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП України, якою визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Крім того, у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13«Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

З викладеного вбачається, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Оскільки відповідач не довів, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок непереборної сили, то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату №01-09/119 від 30.04.2026 (а.с.7) та Наказу №128-3В від 28.04.2026 на момент звільнення позивачу належить виплата 160 889,04 грн. заробітної плати та компенсації невикористаної частини щорічної відпустки 47 календарних днів за період з 12.09.2024 по 28.04.2026 (а.с.9), що також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загального державного соціального страхування за формою ОК-7 (а.с.10-14).

Отже, позивач був звільнений 30.04.2026, остаточний розрахунок підприємством до цього часу не проведений, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 01.05.2026 (наступний день за днем звільнення) по 23.07.2026 (дата винесення судового рішення).

Суд зазначає, що зазначений період не виходить за межі шести місяців, за які може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, що визначено ч.1 ст.117 КЗпП України.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

За змістом ч.ч.1, 9 та 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що спір виник в наслідок неправомірних дій відповідача, які виразилися в порушенні строків виплати заробітної плати, то судові витрати слід покласти на відповідача.

Суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць (п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України).

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «ФРАМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ» про стягнення заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з ТОВ «ФРАМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ» (ЄДРПОУ 39611492) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати, компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки у сумі 117183,20 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.05.2026 по день ухвалення рішення у справі.

Стягнути з ТОВ «ФРАМ ШИППІНГ ЕДЖЕНСІ» (ЄДРПОУ 39611492) на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Допустити негайне виконання рішення у частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко