Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №491/372/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/372/26

Провадження № 2/491/505/26

РІШЕННЯ

іменем України

20 липня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

учасників справи: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Клис А.А.,

представника відповідача - Світлицького І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Астрея» про стягнення заборгованості за договором оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Ананьївського районного суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Астрея», в якій просив стягнути з останнього на свою користь орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 01 серпня 2016 року в розмірі 20 000,00 гривень за 2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 квітня 2025 року він успадкував від рідного брата ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,5898 гектара (рілля площею 3,5898 гектара), кадастровий номер земельної ділянки: 5120282800:01:002:0347. Вказана земельна ділянка, яку успадкував позивач знаходилась в оренді у Приватного підприємства «Астрея» згідно договору оренди землі б/н від 01 серпня 2016 року. Згідно із рішенням зборів засновників Приватного підприємства «Астрея» від 01 грудня 2025 року № 10 було надано згоду на дострокове розірвання договору оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5120282800:01:002:0347. 03 грудня 2025 року між позивачем та відповідачем укладено угоду про розірвання договору оренди землі б/н від 01 серпня 2016 року, яка пройшла реєстрацію в державному реєстрі речових прав від 09 грудня 2025 року. В той же час, відповідачем не виконано обов`язку щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у відповідності до положень пункту 2.2 договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2016 за 2025 рік. Так, за 2025 рік відповідач не сплатив позивачу орендну плату за користування земельною ділянкою, розмір заборгованості складає 20 000,00 гривень. Позивач неодноразово письмово та усно звертався до директора Підприємства «Астрея» з питанням оплати заборгованості щодо користування земельною ділянкою, яку від успадкував від рідного брата. Однак від директора постійно отримував відмову. На письмову заяву (претензію) позивача від 04 березня 2026 року про сплату заборгованості за користування земельною ділянкою за 2025 рік відповідач не відреагував, відповіді не надав. Позивач стверджує, що за 2025 рік Приватне підприємство «Астрея» не розрахувалося з ним, тому виникла заборгованість в розмірі 20 000,00 гривень. Оскільки земельна ділянка фактично перебувала у користуванні відповідача до моменту розірвання договору, обов`язок зі сплати орендної плати за 2025 рік зберігається незалежно від подальшого розірвання договору. Відтак, позивач вважає, що єдиним способом захисту його прав та інтересів є звернення до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 15 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого судового засідання (а.с.21).

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 13 травня 2026 року задоволено клопотання представника позивача - витребувано у відповідача та Ананьївської міської ради копії договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 серпня 2016 року між ОСОБА_2 і Приватним підприємством «Астрея», та угоди, укладеної 03 грудня 2025 року між ОСОБА_1 і Приватним підприємством «Астрея» про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 серпня 2016 року (а.с.41-42).

19 травня 2026 року Ананьївською міською радою листом від 18 травня 2026 року за вихідним № 04-32/1538 було повідомлено суд про відсутність запитуваних копій договору та угоди. Одночасно рекомендовано звернутися для отримання вищезазначених копій до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно (а.с.49).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 17 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, долучено, надану позивачем, копію договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2016 року а.с.74).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 17 червня 2026 року частково задоволено клопотання представника позивача - витребувано у Центру надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради копію угоди, укладеної 03 грудня 2025 року між ОСОБА_1 і Приватним підприємством «Астрея» про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 серпня 2016 року (а.с.76-77).

18 червня 2026 року відповідачем через канцелярію суду надано заяву про неможливість надання витребуваних судом доказів з причини їх втрати під час переміщення архіву підприємства в іншу будівлю (а.с.83).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 30 червня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 20 липня 2026 року (а.с.93).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Клис А.А., повноваження якого посвідчуються дорученням для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 27 березня 2026 року № 2-15-2026-000925 (а.с.15), позовну заяву підтримали та просили задовольнити. Зазначили, що витребовувати та долучати докази щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки додавати не бажають.

Представник відповідача Світлицький І.І. зазначив, що позов не визнають, позивачем не доведено розмір заборгованості та й взагалі вимоги позивача не доведені. Просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Представником було звернуто увагу на додаткову угоду, укладену між позивачем та відповідачем, згідно якої договір оренди земельної ділянки від 01 серпня 2016 року було розірвано. В угоді одним із пунктів зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Заслухавши сторін по справі, вивчивши матеріали справи, суд, вирішуючи справу по суті, виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В частині першій статті 4 ЦПК України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи встановлено, що у приватній власності ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка з кадастровим номером 5120282800:01:002:0347.

01 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Астрея» було укладено договір оренди вищезгаданої земельної ділянки (а.с.66-69).

З Витягу з Державного реєстру речових прав, сформованої 09 грудня 2025 року за № 455541579, орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 5120282800:01:002:0347 є Приватне підприємство «Астрея» (код ЄДРПОУ: 32037728), строк дії речового права становить 10 років (а.с.9).

Також встановлено, що у 2025 році після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,5898 гектара, кадастровий номер 5120282800:01:002:0347 успадкував його брат ОСОБА_1 (позивач у справі), про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 квітня 2025 року (а.с.10).

Відповідно до статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

В подальшому угодою, укладеною 03 грудня 2025 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Приватним підприємством «Астрея» (а.с.86), договір оренди земельної ділянки від 01 серпня 2016 року розірвано. Державна реєстрація припинення права оренди здійснена шляхом внесення 09 грудня 2025 року відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.9).

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача ПП «Астрея» суми невиплаченої орендної плати за договором земельної ділянки за 2025 рік.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі»(частини перша та друга статті 792 ЦК України).

Оскільки спірні правовідносини виникли стосовно договору, за умовами якого позивач зобов`язався передати Підприємству (орендарю) в строкове платне користування земельну ділянку, до них застосовуються положення Закону України «Про оренду землі», статтею 13 якого в редакції, чинній на час підписання договору, визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі є консенсуальним договором (орендодавець зобов`язаний передати орендареві земельну ділянку), який встановлює такі права сторін у зобов`язальних правовідносинах: для орендаря - право вимагати передання йому у володіння та користування земельну ділянку; для орендодавця - право на оренду плату та право вимагати використання ділянки відповідно до договору і законодавства (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18 та від 15 листопада 2022 року у справі № 914/917/21).

Висновки про те, що договір оренди землі є консенсуальним, містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року у справі № 808/4797/13-а та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 357/10393/19.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено істотні умови договору оренди, якими, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а положення статтей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

За приписами статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно, умови порядок та розмір внесення орендної плати за користування земельною ділянкою прямо визначаються та узгоджуються сторонами безпосередньо в договорі оренди.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Укрпїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Як зазначено у частині першій статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16 (провадження № 61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, норм чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до статтей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Положеннями пункту 2 частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Отже, орендар зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 732/1705/16-ц (провадження № 61-29685св18), від 03 лютого 2021 року у справі №618/1078/19-ц (провадження № 61-12935св20), від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19 (провадження № 61-3451св22).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У даній справі судом встановлено та не спростовано матеріалами справи й сторонами те, що умовами укладеного 01 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ПП «Астрея» договору оренди земельної ділянки у додатку № 1 до договору оренди земельної частки (паю) передбачено, що сторони погодили, зокрема, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3% від вартості земельної ділянки (а.с.66-69).

Матеріали справи будь-яких документів, зокрема, витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є основою для визначення розміру орендної плати, не містять.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, в судовому засіданні послався лише на бажання щоб йому сплатили саме 20 000,00 гривень, оскільки така сума сплачувалася іншим людям.

Під час розгляду справи судом неодноразово зверталася увага як позивача, так і його представника на положення статтей 12, 81 ЦПК України щодо принципу змагальності.

Позивачем на виконання вимог статті 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов`язку, не надано в розпорядження суду належних та допустимих доказів на підтвердження підстав та обставин заявлених позовних вимог щодо порушення його прав.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, яким чином порушено його права.

Крім того, судом встановлено, що згідно пункту 4 угоди про розірвання договору оренди землі б/н від 01 серпня 2016 року, укладеної 03 грудня 2025 року між позивачем та відповідачем, сторони претензій одна до одної не мають. Пунктом 6 угоди визначено, що з моменту набуття чинності цієї угоди сторони втрачають права вимоги за договором оренди землі (а.с.86).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди землі є необґрунтованими, та задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно частин першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовляється, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Астрея» про стягнення заборгованості за договором оренди землі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивач: представник відповідача - адвокат:Агапов Петро Іванович, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ОСОБА_3 , адреса розташування робочого місця: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2

відповідач: Приватне підприємство «Астрея», місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 66452, Одеська область, Подільський район, с. Боярка, ідентифікаційний номер в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 32037728

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 23 липня 2026 року.

Суддя О.О. Желясков

Рішення суду набрало законної сили «______» __________________20_____ року.

Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/372/26 Ананьївського районного суду Одеської області.