Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №489/7954/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №489/7954/25

Номер провадження 22-ц/816/2430/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», подану його директором Романенком Михайлом Едуардовичем в порядку самопредставництва,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 травня 2026 року, повне рішення складено 25 травня 2026 року, ухвалене у місті Суми у складі судді Клименко А.Я.,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і свої позовні вимоги мотивує тим, що 11.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір споживчого кредиту № 101652186. Відповідачу надано кредитні кошти в сумі 7000 грн. 30.09.2021 року ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» згідно з Договором відступлення права вимоги №09Т. Станом на дату подання позову загальна сума боргу становить 33 390 грн., з яких: 7000 грн - тіло кредиту, 25060 грн - проценти, 1330 грн. - комісія. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 101652186 від 11.06.2021 року у загальному розмірі 33 390 грн., а також судовий збір 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 14 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог. Суд вважав, що надані копія кредитного договору, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості та витяг із реєстру боржників не підтверджують факту укладення відповідачем кредитного договору, належної його ідентифікації під час укладення електронного договору, отримання ним кредитних коштів, належності відповідачу банківської картки, на яку нібито були перераховані кошти, а також правильності нарахування заборгованості. На думку суду, позивач не надав первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування кредитних коштів відповідачу, а складений ним розрахунок заборгованості не є належним і достатнім доказом існування боргу. З огляду на недоведеність виникнення первісного зобов`язання та підстав для переходу права вимоги до позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати й ухвалити нове про задоволення позову. Зазначає, що матеріалами справи підтверджується укладення відповідачем кредитного договору в електронній формі із використанням одноразового ідентифікатора, належна ідентифікація позичальника та перерахування йому кредитних коштів. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував подані докази, зокрема кредитний договір, анкету-заяву, платіжне доручення, відомість про щоденні нарахування та погашення заборгованості, а також технічні особливості відображення електронного підпису в підсистемі «Електронний суд». Крім того, апелянт зазначає, що платіжне доручення та бухгалтерські документи первісного кредитора є належними доказами видачі кредиту, а відсутність інших банківських документів обумовлена неможливістю отримання інформації, що становить банківську таємницю. Також посилається на правові висновки Верховного Суду щодо укладення електронних кредитних договорів та достатності доказів їх укладення і виконання.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався правом на подання відзиву.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

11.06.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 101652186 (далі за текстом – кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 7 000 грн строком на 30 днів шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позичальника (пункти 1.2, 1.3, 2.1 договору), а позичальник - повернути кредит не пізніше 11.07.2021 року, сплатити одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 1 330 грн та проценти за користування кредитом за ставкою 2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування (пункти 1.4, 1.5.1, 1.5.2, 2.2.1 договору).

Кредитним договором визначено стандартну (базову) процентну ставку у розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування, яка є фіксованою та застосовується у випадках, передбачених договором (пункти 1.6, 1.7, 2.2.3 договору). При цьому умовами кредитного договору передбачено, що процентна ставка 2 % є пільговою (акційною), застосовується протягом первісного строку кредитування, а різниця між нею та стандартною (базовою) ставкою фактично є знижкою, наданою позичальнику на цей період (пункт 2.2.3 договору).

Крім того, договором передбачено можливість продовження строку кредитування (пролонгації) на пільгових умовах строком на 3, 7 або 15 днів зі сплатою комісії за управління та обслуговування кредиту та нарахуванням процентів за ставкою 2 % на день, а також на стандартних умовах шляхом автоматичного продовження користування кредитом по одному дню, але не більше ніж на 60 днів, із нарахуванням процентів за стандартною (базовою) ставкою 5 % на день (пункти 2.3.1.1, 2.3.1.2 договору).

Водночас кредитним договором встановлено, що після спливу строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій нарахування процентів за користування кредитом припиняється (пункт 2.2.3 договору), а у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитодавець має право нарахувати проценти відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі стандартної (базової) процентної ставки 5 % на день (пункт 4.2 договору) (електронна справа).

Відповідно до платіжного доручення № 28663402 від 12.06.2021 року, ТОВ «МІЛОАН» перерахувало ОСОБА_1 7 000 грн із призначенням платежу «Кошти згідно договору 101652186» на картковий рахунок № НОМЕР_1 *49 (електронна справа).

Із деталізованого розрахунку (відомості про щоденні нарахування та погашення) за кредитним договором № 101652186, складеного ТОВ «МІЛОАН» вбачається, що 12.06.2021 року позичальнику надано кредит у сумі 7 000 грн та нараховано комісію за оформлення кредиту у розмірі 1 330 грн. Крім того, у відомості відображено щоденне нарахування процентів за користування кредитом: за період з 13.06.2021 року по 11.07.2021 року - у розмірі 140 грн на день із посиланням на пункт 1.5.2 договору, а за період з 12.07.2021 року по 09.09.2021 року - у розмірі 350 грн на день із посиланням на пункти 1.6, 2.3.1.2 договору. Відповідно до наведеного розрахунку загальна сума заборгованості становить 33 390 грн, з яких: 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 25 060 грн - заборгованість за процентами, 1 330 грн - заборгованість за комісією, пеня – відсутня (електронна справа).

Відповідно до договору факторингу № 09Т від 30 вересня 2021 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» (клієнтом) та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (фактором), первісний кредитор відступив, а фактор прийняв права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, визначеними у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався передати клієнту грошові кошти на умовах, передбачених договором. Згідно з умовами договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання договору, а разом із правом вимоги до фактора переходять усі права та обов`язки клієнта за відповідними кредитними договорами. На підтвердження передачі прав вимоги сторонами 30 вересня 2021 року підписано акт приймання-передачі Реєстру прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» передало, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло Реєстр прав вимоги від 30 вересня 2021 року, що містить відомості щодо 3442 боржників із загальною сумою заборгованості 82 526 298,43 грн (електронна справа).

Відповідно до платіжних інструкцій ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» здійснювало оплату на користь ТОВ «МІЛОАН» на виконання договору факторингу (відступлення права вимоги) № 09Т від 30 вересня 2021 року та додаткової угоди № 1 від 05 жовтня 2022 року. Надані платіжні інструкції підтверджують перерахування фактором грошових коштів первісному кредитору із зазначенням у призначенні платежу: «Оплата зг. Договору відступлення права вимог № 09Т від 30.09.2021 р.» та «Оплата зг. Додаткової угоди № 1 від 05.10.2022 року до Договору факторингу № 09Т від 30.09.2021 р.», що свідчить про виконання ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» свого обов`язку щодо фінансування за договором факторингу (електронна справа).

Відповідно до витягу з Додатку до договору факторингу № 09Т від 30 вересня 2021 року, сформованого 19 серпня 2025 року, до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором споживчого кредиту № 101652186 від 11 червня 2021 року.

Згідно з витягом залишок заборгованості на момент відступлення права вимоги становив 33 390 грн, з яких: 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 25 060 грн - заборгованість за процентами, 1 330 грн - заборгованість за комісією, заборгованість за пенею відсутня. Витяг підписаний уповноваженими представниками ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН» (електронна справа).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У цій справі судом встановлено, що 11.06.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 101652186, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 7 000 грн строком на 30 днів, а позичальник - повернути отримані кредитні кошти, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування ним. Матеріали справи містять текст зазначеного договору, який визначає його істотні умови, права та обов`язки сторін, порядок надання кредиту, його повернення, нарахування процентів, а також умови продовження строку кредитування.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Наведене дає підстави для висновку, що кредитний договір є обов`язковим для виконання його сторонами з моменту досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов та належного оформлення такого договору. При цьому позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти у розмірі, порядку і на умовах, визначених договором, а кредитодавець має право вимагати належного виконання відповідних зобов`язань. Розмір процентів, порядок їх нарахування та сплати визначаються за домовленістю сторін і є складовою змісту кредитного договору.

У цій справі відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом їх переказу на картковий рахунок позичальника у сумі 7 000 грн строком на 30 днів, а позичальник, у свою чергу, зобов`язався не пізніше 11.07.2021 року повернути кредит, сплатити комісію за його надання у розмірі 1 330 грн та проценти за користування кредитом, які протягом первісного строку кредитування нараховуються за ставкою 2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за договором становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом та застосовується у випадках і порядку, визначених пунктами 2.2.3, 2.3 договору.

Договором також передбачено можливість продовження строку кредитування як на пільгових умовах, так і на стандартних (базових) умовах. При цьому у разі пролонгації на пільгових умовах проценти продовжують нараховуватися за ставкою, визначеною пунктом 1.5.2 договору, тоді як при пролонгації на стандартних (базових) умовах - за стандартною (базовою) процентною ставкою, визначеною пунктом 1.6 договору. Після спливу строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Отже, умовами кредитного договору сторони визначили як розмір основного грошового зобов`язання позичальника, так і порядок, строки та умови нарахування процентів за користування кредитом залежно від строку користування кредитними коштами та способу продовження строку кредитування.

За змістом статей 526, 629 ЦК України укладений сторонами договір є обов`язковим для виконання, а кожна із сторін зобов`язана належним чином виконувати прийняті на себе договірні зобов`язання відповідно до його умов.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, із того, що позивач не надав первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування кредитних коштів відповідачу.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, за цим стандартом висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Аналогічний підхід до допустимості стандарту «балансу ймовірностей» у цивільних справах визнає і Європейський суд з прав людини (рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02).

У даному контексті підлягає застосуванню концепція «негативного доказу»: певна обставина не може вважатися недоведеною, допоки інша сторона її не спростує, оскільки інакше принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Крім того, за приписами частин першої-другої статті 614 ЦК України, відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання доводить саме особа, яка його порушила. Відповідачка, не надавши відзиву на позовну заяву та доказів повернення коштів, не спростувала презумпцію своєї вини у виникненні заборгованості.

У постанові Верховного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21 зазначено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України). Разом із цим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію. Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію. Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді

не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову.

Колегія суддів вважає, що ця правова позиція застосовна до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.

У справі, що переглядається, ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 7 000 грн шляхом їх перерахування на картковий рахунок позичальника, що підтверджується платіжним дорученням № 28663402 від 12.06.2021 року із призначенням платежу «Кошти згідно договору 101652186».

Водночас відповідач не довів належними та допустимими доказами, що кредитні кошти ним фактично не отримувалися, або що вони були отримані у меншому розмірі, ніж зазначено у кредитному договорі та платіжному дорученні. Так само матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до кредитодавця із запереченнями щодо неперерахування кредитних коштів, використання його персональних даних третіми особами чи укладення кредитного договору без його волевиявлення.

За таких обставин надані позивачем докази у своїй сукупності є достатніми та більш вірогідними, ніж протилежне твердження про невиконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів. При цьому самі лише сумніви суду першої інстанції щодо факту видачі кредиту за відсутності будь-яких доказів на їх підтвердження не можуть бути покладені в основу рішення про відмову у позові.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено належне виконання ТОВ «Мілоан» свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів у сумі 7 000 грн, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність цієї обставини не відповідає встановленим у справі фактичним обставинам та наявним доказам.

Також із наданого позивачем деталізованого розрахунку заборгованості вбачається, що на виконання умов кредитного договору від 11 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» 12 червня 2021 року надало відповідачу кредитні кошти у сумі 7 000 грн та одноразово нарахувало комісію за надання кредиту у розмірі 1 330 грн. Водночас проценти за користування кредитом нараховувалися щоденно відповідно до умов кредитного договору: з 13 червня 2021 року по 11 липня 2021 року - за процентною ставкою 2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.5.2 договору), а починаючи з 12 липня 2021 року, у зв`язку з продовженням строку користування кредитом на стандартних (базових) умовах, - за процентною ставкою 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом відповідно до пункту 1.6 та підпункту 2.3.1.2 договору. Нарахування процентів здійснювалося до 09 вересня 2021 року включно. Згідно з розрахунком первісного кредитора станом на цю дату, становив 33 390 грн, з яких: 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 25 060 грн - заборгованість за процентами, 1 330 грн – комісія. Пеня не нараховувалася.

Із матеріалів справи також вбачається, що 30 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» (клієнт) та ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу № 09Т, за умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, визначеними у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався прийняти такі права вимоги та здійснити їх оплату на умовах договору.

Відповідно до витягу з додатка № 3 до договору факторингу № 09Т від 30 вересня 2021 року право вимоги за договором споживчого кредиту № 101652186 від 11 червня 2021 року, укладеним із ОСОБА_1 , відступлено ТОВ «Діджи Фінанс». У зазначеному витязі визначено, що станом на дату відступлення права вимоги заборгованість за цим кредитним договором становила 33 390 грн, з яких: 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 25 060 грн - заборгованість за процентами, 1 330 грн - заборгованість за комісією.

На підтвердження виконання умов договору факторингу позивач також надав платіжні інструкції, які підтверджують здійснення ТОВ «Діджи Фінанс» фінансування на користь ТОВ «Мілоан» із призначенням платежу «Оплата зг. договору відступлення права вимоги № 09Т від 30.09.2021 року», що свідчить про виконання фактором свого обов`язку з оплати відступлених прав вимоги.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У цій справі наданими позивачем доказами підтверджується перехід до ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги за договором споживчого кредиту № 101652186 від 11 червня 2021 року, у зв`язку з чим саме позивач набув статусу кредитора у спірному зобов`язанні та права на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

При цьому відповідач не подав суду жодних належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, правильності здійсненого позивачем розрахунку або погашення заборгованості повністю чи частково. Самі лише заперечення щодо достатності поданих позивачем доказів за встановлених у справі обставин не спростовують доведеності заявлених позовних вимог.

Отже матеріалами справи підтверджуються як факт укладення між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 101652186 від 11 червня 2021 року, так і факт належного виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів у сумі 7 000 грн. Також наданими доказами підтверджується перехід права вимоги за цим договором до ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу.

Водночас колегія суддів доходить висновку, що вимога про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 1 330 грн задоволенню не підлягає, однак з інших підстав, ніж ті, з яких виходив суд першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» допускає можливість встановлення кредитодавцем у договорі комісії за надання, обслуговування чи повернення кредиту, однак така комісія повинна бути пов`язана з конкретними додатковими або супутніми послугами кредитодавця, які надаються споживачу.

Разом із тим, укладений між сторонами договір про споживчий кредит № 101652186 передбачає лише обов`язок позичальника сплатити одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 1 330 грн, однак не визначає, за які саме додаткові чи супутні послуги кредитодавця вона встановлена. Договором не конкретизовано зміст такої комісії, не наведено переліку відповідних послуг, які надаються позичальнику, а також не визначено, які саме дії кредитодавця є зустрічним наданням за її сплату.

Якщо у кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не довів існування переліку додаткових чи супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням або поверненням кредиту, за які встановлена відповідна комісія, положення такого договору щодо обов`язку споживача сплачувати цю комісію є нікчемними відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 1 330 грн, проте з інших підстав.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності укладення кредитного договору, факту надання відповідачу кредитних коштів, переходу до позивача права вимоги та наявності підстав для стягнення основної суми кредиту і процентів за користування ним знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, але доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення комісії за надання кредиту є необґрунтованими.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права (пункти 2, 3, 4 частини першої, частина третя статті 376 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду судового рішення у цій справі колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 7000 грн тіла кредиту і 25060 грн процентів підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суми комісії за оформлення кредиту 1330 грн підлягає зміні, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 7000 грн тіла кредиту і 25060 грнпроцентів та ухвалює в цій частині нове рішення про задоволення позову, підлягає зміні і розподіл судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджується, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2422,40 грн за майнову вимогу у сумі 33 390 грн., з яких: 7000 грн - тіло кредиту, 25060 грн - проценти, 1330 грн. - комісія.

У зв`язку з тим, що позов задоволений в частині стягнення 7000 грн тіла кредиту і 25 060 грн процентів (32060 грн), що становить 96%, відшкодуванню підлягає судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 2422,40 х 96% = 2325,50 грн.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачений судовий збір в сумі 3993,60 грн у той час як належним розміром судового збору у цій справі є 3633,60 грн. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги на 96% відшкодуванню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3633,60 х 96% = 3488,25 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги, детальним описом виконаних адвокатом робіт та документами про оплату наданих послуг.

Відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не позбавляє суд обов`язку перевірити їх реальність, необхідність, зв`язок із розглядом цієї справи та відповідність критерію розумності.

Як убачається з детального опису виконаних адвокатом робіт, до вартості правничої допомоги включено правовий аналіз спірних правовідносин, надання правових рекомендацій, складання позовної заяви, формування додатків до неї та подання позовної заяви до суду поштовим відправленням.

Водночас колегія суддів враховує, що правовий аналіз спірних правовідносин, надання правових рекомендацій, формування додатків до позовної заяви та їх оформлення є складовими процесу підготовки позовної заяви і не утворюють самостійних видів правничої допомоги, які підлягають окремій компенсації.

Крім того, справа не є складною ні з фактичної, ні з правової точки зору. Предметом спору є стягнення заборгованості за типовим договором споживчого кредиту, а відповідні правовідносини є усталеними у судовій практиці. Позовна заява має типовий характер, справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження та не вимагала значного обсягу доказування чи вирішення складних правових питань.

За таких обставин, враховуючи критерії реальності, необхідності та розумності витрат, характер і складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, а також часткове задоволення позову, колегія суддів доходить висновку, що понесені позивачем у суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в розмірі 3 000 грн.

Крім того, позивач просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного перегляду справи.

На підтвердження понесення таких витрат подано договір про надання правової допомоги, додаткову угоду до нього, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом та детальний опис виконаних робіт, згідно з якими вартість наданої правничої допомоги становить 4 000 грн.

Із детального опису виконаних робіт убачається, що до вартості правничої допомоги включено аналіз чинного законодавства та судової практики, правовий аналіз обставин справи і складання апеляційної скарги. При цьому колегія суддів враховує, що аналіз законодавства, судової практики та матеріалів справи є складовими підготовки апеляційної скарги і не утворюють самостійних видів правничої допомоги, які підлягають окремій компенсації.

З урахуванням наведених вище критеріїв, характеру та складності справи, обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, а також результатів апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, підлягають відшкодуванню в розмірі 2 000 грн.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 14 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 7000 грн тіла кредиту і 25060 грн процентів за кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджі Фінанс» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «Діджи Фінанс» (07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ПУМБ») заборгованість за Кредитним договором № 101652186 від 11.06.2021 р. у розмірі 32 060 грн, з яких: 7 000 грн - тіло кредиту і 25 060 грн - проценти за кредитом.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 14 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення комісії в сумі 1330 грн змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «Діджи Фінанс» (07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ПУМБ») 2325,50 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 3488,25 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко