Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №522/535/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1541/26

Справа № 522/535/25

Головуючий у першій інстанції Желясков О. О.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 15 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 про визнання договору позики неукладеним, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат - Струкова Крістіна Олексіївна звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за розпискою від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 одержав від неї у борг грошові кошти в сумі 15000,00 доларів США, які зобов`язався повернути в повному обсязі своєчасно протягом місяця з отримання вимоги про повернення. Вказані обставини підтверджуються складеною ОСОБА_1 письмовою розпискою від 26 листопада 2021 року. 25 листопада 2024 року позивачка направила ОСОБА_1 та окремо його дружині ОСОБА_4 засобами поштового кур`єрського зв`язку письмову вимогу про повернення грошових коштів в сумі 15000,00 доларів США, проте такі вимоги залишились проігнорованими. Наразі заборгованість за даним договором позики не повернута, оригінал розписки знаходиться у позивачки. Оскільки ОСОБА_1 отримав в позику грошові кошти під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , позивачка вважає, що відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за зобов`язанням, що виникло із укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору позики від 26 листопада 2021 року. Просила суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 26 листопада 2021 року в розмірі 15000,00 доларів США.

08 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бандиш Ганна Іванівна, до ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним, третя особа ОСОБА_4 .

10 квітня 2025 року поштовим відправленням на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним.

В обґрунтування позовних вимог позивачі за зустрічними позовами та відповідачі за первісним позовом зазначили, що розписку від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 підписав під тиском позивачки за первісним позовом через погрози притягнути до кримінальної відповідальності за виявлену недостачу товару, але реальної передачі коштів у борг у розмірі 15000,00 доларів США від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 не було. Вважають заявлений до стягнення договір позики від 26 листопада 2021 року неукладеним, оскільки ОСОБА_3 не акцептувала оферту ОСОБА_1 . Та, оскільки договір позики крім письмової форми має реальний характер та починає діяти з моменту передачі коштів, який не наступив, то даний договір не почав діяти і сторони не виконали передбачених офертою ОСОБА_1 умов - ОСОБА_3 не акцептувала пропозицію не підписавши її та не передавала коштів за вказаною офертою, оскільки цьому немає належних та допустимих доказів. Крім того, такому написанню оферти ОСОБА_1 передувало залякування його ОСОБА_3 начебто здійснення нею активних дій по притягненню останнього до кримінальної відповідальності. Сама розписка, підписана лише однією стороною, у даному випадку ОСОБА_1 , не є договором позики, укладеним у письмовій формі, а є лише документом, що має підтверджувати передачу коштів. На думку позивачів за зустрічними позовами, позивач за первісним позовом не надала до суду належних та допустимих доказів передачі нею грошей у розмірі 15000,00 доларів США ОСОБА_1 у позику за письмовим договором позики від 26 листопада 2021 року. Розписка ОСОБА_1 від 26 листопада 2021 року не є належним та допустимим доказом передання коштів, оскільки писалася ним під примусом та психологічним тиском позивачки. Просили визнати договір позики від 26 листопада 2021 року неукладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 15 вересня 2025 року Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с.Кормань Сокирянського району Чернівецької області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 16 лютого 1998 року Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , заборгованість за розпискою від 26 листопада 2021 року в розмірі 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Кормань Сокирянського району Чернівецької області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 16 лютого 1998 року Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 6 300 (шість тисяч триста) гривень 00 коп.

В частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за розпискою відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним, третя особа ОСОБА_4 , відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 15 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було звернуто увагу на те, що:

- представник позивача не підтвердила фактичну передачу коштів, а послалася лише про наявність розписки та відсутність клопотання відповідача про призначення експертизи про визнання підпису на ній недійсним. Тобто, суд першої інстанції прийняв до уваги лише докази позивача у вигляді розписки, а умови її підписання у суду не викликали жодних питань до позивача, про що вказувалося відповідачем;

- не прийнято судом першої інстанції доводи відповідачів у зустрічному позові про те, що розписку, на підставі якої з відповідача стягнуто величезну грошову суму у розмірі 15 000 доларів США він був змушений написати під тиском ініціювання позивачкою кримінального переслідування, виявленої недостачі товару на ринку Новий Привоз;

- представник позивача не заперечувала існування кримінального провадження № 12021162510001698 від 13 грудня 2022, за особистим повідомленням ОСОБА_3 № 54458 “щодо прийняття мір до різноробочих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які протягом 2021 року викрадали товар зі складу за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 21, ТЦ “Новий Привоз”, але вказала, що це були інші обставини і суд прийняв таке доведення позивача без будь яких додаткових запитань. Відкинувши при цьому доводи представника відповідача про те, що маючи претензії до відповідача по викраденню товару на величезну суму (оскільки в повідомленні вказано, що відповідач викрадав товар протягом цілого року), які позивачка виклала у повідомлені до поліції, в той самий період вона надає у борг людині, яку підозрює у крадіжці аж 15 000 доларів. Причина підписання відповідачем розписки 26 листопада 2021 року, приблизно за місяць до звернення позивачки до поліції очевидна - без застосування правоохоронної системи змусити відповідача взяти на себе матеріальну відповідальність за недостачу товару, а не фактична передача коштів у борг. Але попри те, що суду позивачем не було позивачем підтверджено фактичну передачу коштів, та суд знав про обставини психологічного тиску на відповідача, без достатніх доказів виніс рішення про стягнення з останнього величезної суми неотриманих коштів — 15 000 доларів США лише з тих підстав, що відповідача змусили підписати вказаний документ;

- судом першої інстанції не прийнято до уваги твердження іншого співвідповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_4 у зустрічному позові, що 15 000 доларів та будь якої іншої великої суми її чоловік ОСОБА_1 додому не приносив, будь яких великих покупок у цей період не здійснював, навпаки ОСОБА_3 змусила її чоловіка ОСОБА_1 в якості розрахунку за недостачу перереєструвати їх сімейне авто на працівника ОСОБА_3 , тож відповідачка думала, що всі претензії до її чоловіка від ОСОБА_3 майнового характеру за недостачу товару на цьому і скінчилися;

- крім того, апелянт у зустрічному позові вказував, що звертався до правоохоронних органів з заявою про те, що ОСОБА_3 під примусом змусила його написати розписку за якою жодних коштів фактично не передавала ОСОБА_1 . Підтвердження внесення вказаного повідомлення до ЄРДР апелянт надасть пізніше. Правоохоронні органи тривалий час не надавали йому відповідь про результати звернення. Але і за сукупність наявних у суду першої інстанції доказів можна встановити причинно - наслідкові зв`язки між підписанням розписки ОСОБА_1 та претензіями за недостачу товару ОСОБА_3 до того ж Захарова. При цьому як сам позивач так і суд першої інстанції відсилають до рішень Верховного Суду, проте існуючі кодифіковані норми права не були дотримані позивачем, саме вони мали б захистити відповідача від стягнення неіснуючого боргу, натомість призвели до стягнення аж 15 000 доларів США.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за розпискою, а також відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним відмовити, ніким із сторін в установленому законом порядку не оскаржується, тому в цій частині рішення суду не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року.

Предметом апеляційного розгляду є рішення суду в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою задовольнити частково, а також відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним, третя особа ОСОБА_4 .

Задовольняючи частково первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за розпискою, стягуючи з ОСОБА_1 , заборгованість за розпискою від 26 листопада 2021 року в розмірі 15000,00 (п`ятнадцять тисяч) доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що розписка, яка міститься в матеріалах справи свідчить про виникнення між сторонами боргових зобов`язань. Докази повернення боргу в матеріалах справи відсутні, а наявність боргового документу у позичальника підтверджує факт не виконання відповідачем зобов`язання та свідчить про існування заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним, третя особа ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, не було доведено обставину, що він не отримував грошові кошти від позивачки, а та в свою чергу не передавала йому згідно договору позики (розписки) відповідну суму. Сам факт підписання спірної розписки, за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про укладення сторонами договору позики, на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі 15000,00 доларів США. Відповідачем ОСОБА_1 - позивачем за зустрічним позовом також не доведено, що він написав розписку під примусом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується наступне.

З розписки, складеної 26 листопада 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 15000,00 доларів США, які зобов`язався повернути протягом одного місяця з моменту отримання вимоги про повернення коштів.

Даний факт підтверджується ксерокопією розписки, яка наявна в матеріалах справи (а.с.11).

25.11.2024 року ОСОБА_3 було направлено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 претензію (письмову вимогу про повернення грошових коштів) з метою повернення грошових коштів у розмірі 15000,00 доларів США (а. с. 14-15).

Згідно відповіді Відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області на адвокатський запит Бандиш Ганни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 , вбачається, що повідомлення ОСОБА_3 щодо «щодо прийняття мір до різноробочих ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які протягом 2021 року викрадали товар зі складу за адресою: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 21, ТЦ “Новий Привоз» зареєстровано до Інформаційно – комунікаційної Інформаційний портал Національної поліції України від 13.12.2021 року за №54458 та внесено ЄРДР №12021162510001698 від 13 грудня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 185 ККУ та проводиться досудове розслідування.

Оригінал розписки був досліджений в ході судового засідання при дослідженні доказів (а.с.157 зворотній).

Факт написання вказаної розписки, як вбачається із зустрічного позову, відповідачем ОСОБА_1 не заперечувався. Крім того, представник відповідача - адвокат Бандиш Г.І. під час судового засідання факт написання розписки також не заперечила (а.с.157).

Колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частини перша, третя статті 202 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

На обґрунтування зустрічного позову про визнання договору позики неукладеним ОСОБА_1 зазначив, що грошових коштів, які вказані у договорі позики від 26 листопада 2021 року, він не отримував, а підписав його під тиском ініціювання позивачкою кримінального переслідування, через виявленої недостачі товару на ринку Новий Привоз, а тому договір позики неукладений.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (частина третя статті 631 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (частина перша статті 1051 ЦК України).

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (див.: постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується борговим документом - договором позики грошей від 26 листопада 2021 року, умови якого останній не виконав, грошові кошти не повернув з моменту отримання вимоги, тому правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості, а також відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору позики неукладеним через недоведеність зустрічних позовних вимог, оскільки позичальник не довів підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України для визнання недійсним оспорюваного договору позики.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту неотримання ним коштів за договором позики від 26 листопада 2021 року, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Також, ОСОБА_1 за час перебування справи в судах першої або апеляційної інстанціях, не було ініційоване питання щодо призначення відповідної експертизи чи виклик свідків, які б підтвердили не отримування грошових кошти від позивачки.

Розписка 26 листопада 2021 року згідно з вимогами цивільного законодавства, а також чинною правозастосовчою практикою підтверджує як сам факт укладання договору позики, так і факт передання коштів боржнику, що відповідно породжує право вимоги у кредитора до боржника щодо повернення позичених коштів.

З цих підстав відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що розписку, на підставі якої з відповідача стягнуто величезну грошову суму у розмірі 15 000 США він був змушений написати під тиском ініціювання позивачкою кримінального переслідування, виявленої недостачі товару на ринку Новий Привоз, як не доведенні належними доказами.

Аргументи скаржника про те, що причина підписання відповідачем розписки 26 листопада 2021 року, приблизно за місяць до звернення позивачки до поліції очевидна - без застосування правоохоронної системи змусити відповідача взяти на себе матеріальну відповідальність за недостачу товару, а не фактична передача коштів у борг, є припущенням, а згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про те, що скаржник звертався до правоохоронних органів з заявою про те, що ОСОБА_3 під примусом змусила його написати розписку за якою жодних коштів фактично не передавала ОСОБА_1 , апеляційним судом не беруться до уваги, оскільки як в суді першої так і в апеляційної інстанціях таких доказів звернення до поліції, не було надано.

Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 15 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 20.07.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова