Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №521/9446/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3569/26

Справа № 521/9446/25

Головуючий у першій інстанції Шевчук Н. О.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник ОСОБА_3 , на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСББ «Рекордна – 27 про усунення перешкод у користуванні спільним майном, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСББ «Рекордна – 27» про усунення перешкод у користуванні спільним майном, у якій просить суд зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , шляхом їх приведення до попереднього стану, а саме, солідарно демонтувати самочинно зведену металеву конструкцію, що перешкоджає вільному доступу до електрощитової шафи, яка розташована на сьомому поверсі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що він є власником квартири АДРЕСА_2 .

Водночас, за твердженнями позивача, сусідами з 56-ї та 55-ї квартир будинку на сьомому поверсі без погодження з іншими мешканцями будинку було встановлено металеву конструкцію із замком, ключ від якої знаходиться лише у мешканців вказаних вище квартир.

Позивач зауважив, що за вказаною ним металевою конструкцією знаходиться допоміжне приміщення (позаквартирний коридор) та спільне майно співвласників будинку, а саме електрощитова шафа з лічильниками, автоматичними вимикачами та електричним устаткуванням для електричного забезпечення 55, 56, 57, 58 – х квартир.

Позивач вважає, що самочинно зведена металева конструкція перешкоджає йому доступ до місць загального користування, позивач фактично позбавлений вільного та безпосереднього доступу до допоміжного приміщення та до спільного майна співвласників будинку, а саме електрощитової шафи, що в свою чергу порушує його право на користування майном на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСББ «Рекордна – 27» про усунення перешкод у користуванні спільним майном – задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) усунути перешкоди в користуванні спільним майном співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу металевої конструкції, встановленої на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1 на міжсходовому майданчику (коридорі), що перешкоджає вільному доступу до електрощитової шафи.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник ОСОБА_3 , звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що керуючись ст.255 ЦПК України, представником відповідачів було заявлено клопотання про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмету спору. В обґрунтування клопотання було зазначено, що відповідно до акта обстеження комісії ОСББ «РЕКОРДНА-27» від 28.05.2025, встановлено, що власники квартир АДРЕСА_6 демонтували двері металевої конструкції. Перешкода для вільного та безперешкодного доступу до місць загального користування відсутня. Вказане підтверджується і повідомленням підрядної компанії 29.05.2025 замовнику про виконані роботи, що підтвердили фотозвітом (скріншот переписки з вайбер). Але, відмовляючи у задоволенні клопотання, суд помилково дійшов висновків про наявність предмету спору на момент подачі позову та на момент розгляду справи, оскільки визначальним у вказаній справі є саме перешкода у користування майном, а конкретно усунення перешкоди у вільному доступі до електрощитової, що і визначив сам позивач предметом спору. А як вбачається з акта обстеження комісії ОСББ «РЕКОРДНА-27» від 28.05.2025, яке було долучено до матеріалів справи, власники квартир АДРЕСА_6 демонтували двері металевої конструкції, а відтак, для позивача безспірно наявний безперешкодний доступ до електрощитової. В даному випадку, на підтвердження усунення перешкод у користуванні майном відповідачами було надано акта обстеження комісії ОСББ «РЕКОРДНА-27» від 28.05.2025, яке було долучено до матеріалів справи, власники квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 демонтували двері металевої конструкції, а також скріншот переписки з підрядною компанією, яка виконувала роботи з демонтажу. Вільний доступ до електрощитової позивачем в судовому засідання не заперечувався, а докази надані стороною позивача – не спростовані. Натомість, на думку суду вказані доводи не підтверджують факт усунення перешкод у користування спільним майном, при цьому надає перевагу ефемерним доводам позивача, що йому все ще чиниться перешкода у користування власністю при цьому жодного доводу, жодного підтвердження цих доводів, як контраргументів, позивач не надає.

Як зазначалось раніше та було встановлено судом і підтверджується доказами, відповідачі усунули перешкоди у користуванні спільним майном, а відтак вказане не може свідчити про наявність перешкод у вільному доступі до електрощитової. А позиція позивача, виходячи з отриманих ними доказів усунення перешкод, обмежилась лише залишенням на позиції своїх позовних вимог та при цьому, що позивач погодився, що він може безперешкодно пройти до електрощитової. В судовому засіданні позивач підтвердив, що відповідачі усунули перешкоду у вільному доступі до електрощитової. Правом на відповідь на відзив позивач також не скористався, а відтак, фактично можна вважати, що позивач продовжує недобросовісно користуватись своїми правами.

На думку відповідачів, заявлені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн. не відповідають критерію розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, оскільки дана справа не є складною, позовна заява є типовою, що використовується для масових звернень до суду, не містить складних розрахунків і, як наслідок, її підготовка не потребувала пошуку та вивчення адвокатом судової практики та приписів діючого законодавства України зі спірного питання, аналізу великої кількості доказів, значних затрат часу та зусиль. Варто звернути увагу, що робота адвокат обмежилась виключно складанням позовної заяви для позивача, при цьому в судових засіданнях участі не брав. Отже, вважаємо, що суд помилково дійшов до таких висновків про стягнення на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 6 000, 00 грн.

Присутній в судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Мишак Дмитро Едуардович підтримав доводи апеляційної скарги.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСББ «Рекордна – 27» (м. Одеса, вул. І.Фунтового, ЄДРПОУ 42948800) про усунення перешкод у користуванні спільним майном, зобов`язуючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні спільним майном співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу металевої конструкції, встановленої на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1 на міжсходовому майданчику (коридорі), що перешкоджає вільному доступу до електрощитової шафи, розподіляючи судові витрати, суд першої інстанції виходив з того, що співвласники квартир сьомого поверху у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 не погоджували встановлення спірної перегородки між квартирами на міжсходовому майданчику, що створює позивачу, як власнику квартири на сьомому поверсі, перешкоди в користуванні допоміжними приміщеннями, які є спільною сумісною власністю власників квартир багатоквартирного житлового будинку, та обмежують доступ позивача до електророзподільчої шафи, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність встановлення металевої перегородки встановленої відповідачами у коридорі загального користування в будинку, відповідачами суду не надано, а відтак позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Колегія суддів в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено та матеріали справи підтверджуються наступні обставини.

Із наявної у матеріалах справи копії паспорту позивача вбачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 07.06.2001 року, виданого КЕЧ Одеського району на підставі розпорядження №160827, кв. АДРЕСА_2 , на праві спільної часткової власності в рівних частках належить: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

На підтвердження позовних вимог позивачем суду надано фотографії (а. с. 15-16) металевої конструкції без ідентифікуючих ознак її місцезнаходження.

Також, з матеріалів справи встановлено, що 19.05.2025 року адвокат Коюда М.А., в інтересах ОСОБА_4 звертався із претензією до Бардецької Наталі (вих. №231), у якій вимагав усунути перешкоди у користуванні спільним майном шляхом демонтажу самочинно зведеної металевої конструкції у місці загального користування на сьомому поверсі у будинку АДРЕСА_1 . Зазначену претензію направлено ОСОБА_7 поштовим повідомленням, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові накладні та опис вкладення у цінний лист від 19.05.2025 року.

Аналогічну претензію 19.05.2025 року адвокат Коюда М.А., в інтересах ОСОБА_4 направив на адресу ОСОБА_8 (вих. №232), у якій також вимагав усунути перешкоди у користуванні спільним майном шляхом демонтажу самочинно зведеної металевої конструкції у місці загального користування на сьомому поверсі у будинку АДРЕСА_1 . Зазначену претензію направлено ОСОБА_7 поштовим повідомленням, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові накладні та опис вкладення у цінний лист від 19.05.2025 року.

26.03.2025 року із заявою щодо перевірки правомірності встановлення залізного паркану та будівництва комори, забезпечення доступу до електричного лічильника, вжиття заходів щодо усунення порушень прав ОСОБА_4 в частині функціонування квартири, ОСОБА_4 звернувся до Хаджибейської районної адміністрації (вх. №С-642), на що, 25.04.2025 року від Одеської міської ради за вих.№С-642 отримав відповідь, що спеціалісти районної адміністрації виходили на місце та у присутності ОСОБА_4 зафіксували, що на сьомому поверсі облаштовано два залізні паркани (тамбури), та зі слів ОСОБА_4 встановлено, що такі паркани збудовано тривалий час назад, понад дванадцять років. За інформацією голови правління ОСББ «Рекордна – 27», офіційних звернень від ОСОБА_4 з приводу обмеження прав доступу до електролічильника не надходило, для зняття показників електролічильника ОСОБА_4 надається безперешкодний доступ, але під наглядом сусідів по сходовому майданчику.

Згідно відповіді Одеського районного управління поліції №1 від 06.03.2025 року №60.1/389 ОСОБА_4 повідомлено про те, що з ОСОБА_9 буде проведено профілактичну бесіду про недопущення порушень діючого законодавства.

Також у матеріалах справи наявне рішення Загальних зборів ОСББ «Рекордна – 27», оформлене протоколом №4 щодо затвердження звіту діяльності ОСББ, складу правління, кошторису, розміру внесків на утримання будинку.

На підтвердження вимог про демонтаж комор позивачем надано суду фотографію (а. с. 39) без ідентифікуючих ознак.

Також в матеріалах справи наявна копія титульної сторінки Технічного паспорту на будинок квартирного типу (військове містечко № НОМЕР_4 ), розташованого за адресою: АДРЕСА_9 , копія плану сьомого поверху вказаного вище будинку, експлікація, зокрема МЗК сьомого поверху, який включає: сходову клітину – 14, 8 кв. м., коридор – 14, 2 кв. м., сходову клітину – 15, 4 кв. м., коридор – 13, 2 кв. м., коридор – 5, 3 кв. м.

07.10.2025 року позивачем разом із клопотанням про долучення письмових доказів до матеріалів справи суду скеровано фототаблицю №1 від 29.09.2025 року з якої судом встановлено, що двері металевої конструкції з такої конструкції зняті, перебувають зліва ближче до стіни, прохід – вільний. З фототаблиці №2, іменованої позивачем «кладовки на коридорі» вбачається: дитячий візочок, двері коричневого кольору, двері білого кольору.

Також у матеріалах справи наявний Статут ОСББ «Рекордна – 27», затверджений протоколом Установчих зборів ОСББ «Рекордна – 27», проведених 28.03.2019 року за адресою: АДРЕСА_9 .

За вказаним Статутом, зокрема його п. 1 розд. 2 визначено, що метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених Законодавством та Статутом.

Пунктом 2 розд. 5 Статуту передбачено, що співвласник зобов`язаний, зокрема, використовувати приміщення за призначенням, дотримуватися правил користування приміщенням; забезпечувати дотримання вимог цього Статуту, житлового та містобудівного законодавства щодо проведення реконструкцій, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення житлових та нежитлових приміщень або їх частин, зміни їх функціонального призначення; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників.

28.05.2025 року комісією ОСББ «Рекордна – 27», у складі голови правління Корчмар О.Б., членів правління ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , менеджера з управління багатоквартирним будинком ОСОБА_12 проведено обстеження тамбуру у місці загального користування на сьомому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 після самостійного демонтажу металевих дверей власниками квартир АДРЕСА_6 . Встановлено, що власниками квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 демонтовано двері металевої конструкції. Перешкода для вільного та безперешкодного доступу до місць загального користування відсутня.

Також у матеріалах справи наявний скріншот переписки невстановлених осіб у месенджері, на якому зображено металеву конструкцію з вільним проходом без ідентифікуючих ознак місця розташування такої конструкції.

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) вказала на те, що у розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

У частині другій статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 визначено: «1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього».

Таким чином, допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Крім того, згідно частини першої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Отже, не потрібно встановлювати право власності співвласників багатоквартирного будинку на приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18.

Місця загального користування - це загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень (пункт 2 розділу І Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 грудня 2018 року за № 1502/32954).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII (далі - Закон № 417-VIII). Цей Закон, зокрема, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII встановлено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Статтею шостою Закону № 417-VIII визначено, що співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

У пункті 1.3 Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 зазначено, що питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників. Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку (квартири). На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради. За відсутності нотаріально завіреної копії згоди співвласників приміщення загального користування, а саме горища над квартирою, містобудівні умови та обмеження є такими, що видані з порушенням установленого законодавством порядку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 725/6193/21.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону Закон № 417-VIII спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників у праві спільної власності, на відміну від права спільної часткової власності, учасник якої наділений правом вимагати виділення йому в натурі частини майна у володіння та користування (частини друга четверта статті 358 ЦК України), а також самостійно розпоряджатися своєю часткою (стаття 361 ЦК України).

Проте співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не тільки володіють та користуються, але й розпоряджаються таким майном за спільною згодою.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що переобладнання або перепланування допоміжних приміщень може бути здійснено із дотримання встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють на праві спільної власності.

Визначальним у спорах за позовами співвласників багатоквартирного будинку щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинку є визначення правового режиму такого майна, тобто чи належить воно до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, а також чи порушені права та інтереси співвласників, зокрема, якщо таке приміщення або його частину передано у приватну власність, то чи здійснена така передача за згодою співвласників.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є співласником квартири кв. АДРЕСА_2 , що підтверджується Свідоцтва про право власності на житло від 07.06.2001 року, виданого КЕЧ Одеського району на підставі розпорядження №160827.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проживають разом з позивачем в одному багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у квартирах АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 відповідно.

Тому, в розумінні ч. 2 ст.382 ЦК України є співвласниками допоміжних приміщень у будинку АДРЕСА_1 , зокрема сходових клітин, коридору тощо.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 , зокрема, просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження допоміжним приміщення, а саме позаквартирним коридором.

Обгрунтовуючи вказаний позов, ОСОБА_4 вказав, що сусідами з 56-ї та 55-ї квартир будинку на сьомому поверсі без погодження з іншими мешканцями будинку було встановлено металеву конструкцію із замком, ключ від якої знаходиться лише у мешканців вказаних вище квартир. Позивач зауважив, що за вказаною ним металевою конструкцією знаходиться допоміжне приміщення (позаквартирний коридор) та спільне майно співвласників будинку, а саме електрощитова шафа з лічильниками, автоматичними вимикачами та електричним устаткуванням для електричного забезпечення 55, 56, 57, 58 – х квартир.

На підтвердження зазначеним позовним вимогам, ОСОБА_4 надав фотографії коридору із зображенням металевої конструкції без ідентифікуючих ознак її місцезнаходження.

Крім того, позивач у досудовому порядку звертався до відповідачів щодо усунення йому перешкод в користуванні спільною власністю, шляхом демонтування металевої конструкції, яка перешкоджає у доступі позивачу до електрощитової шафи. При цьому, вказані вимоги були направлені на адреси відповідачів поштовими повідомленнями 19.05.2025 року, що підтверджується описами поштових відправлень та поштовими накладними.

26.03.2025 року позивач із заявою щодо перевірки правомірності встановлення залізного паркану та будівництва комори, забезпечення доступу до електричного лічильника, вжиття заходів щодо усунення порушень прав ОСОБА_4 в частині функціонування квартири, звернувся до Хаджибейської районної адміністрації (вх. №С-642), на що, 25.04.2025 року від Одеської міської ради за вих.№С-642 отримав відповідь, що спеціалісти районної адміністрації виходили на місце та у присутності ОСОБА_4 зафіксували, що на сьомому поверсі облаштовано два залізні паркани (тамбури), та зі слів ОСОБА_4 встановлено, що такі паркани збудовано тривалий час назад, понад дванадцять років. За інформацією голови правління ОСББ «Рекордна – 27», офіційних звернень від ОСОБА_4 з приводу обмеження прав доступу до електролічильника не надходило, для зняття показників електролічильника ОСОБА_4 надається безперешкодний доступ, але під наглядом сусідів по сходовому майданчику.

Також, позивач із відповідною заявою звертався до поліції, та згідно відповіді Одеського районного управління поліції №1 від 06.03.2025 року №60.1/389 ОСОБА_4 повідомлено про те, що з ОСОБА_9 буде проведено профілактичну бесіду про недопущення порушень діючого законодавства.

Заперечуючи проти позову, відповідачі у відзиві на позов, надали акт обстеження комісії ОСББ «Рекордна – 27», згідно якого встановлено, що 28.05.2025 року комісією ОСББ «Рекордна – 27», у складі голови правління Корчмар О.Б., членів правління ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , менеджера з управління багатоквартирним будинком ОСОБА_12 проведено обстеження тамбуру у місці загального користування на сьомому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 після самостійного демонтажу металевих дверей власниками квартир АДРЕСА_6 . Встановлено, що власниками квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 демонтовано двері металевої конструкції. Перешкода для вільного та безперешкодного доступу до місць загального користування відсутня.

Також, у відзиві на позов, відповідачі наголошували, що позов був поданий безпідставно, оскільки демонтажні роботи було проведено 28.05.2025 року, а позивач звернувся з позовом 05.09.2025 року, тобто через більше ніж три місяці після усунення перешкод.

Окрім цього відповідачами у ході розгляду справи у суді першої інстанції не заперечувалася обставина встановлення ними дверей та металевої конструкції у тамбурі, як і не надано було доказів того, що іншими співвласниками багатоквартирного будинку надавалась згода на їх встановлення.

Водночас, посилаючись на демонтаж металевих дверей які були встановлені у тамбурі на місці загального користування на сьомому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі не надали належних та допустимих доказів на спростування обставин неправомірності встановлення спірної перегородки, до якої кріпилися демонтовані двері, між квартирами на міжсходовому майданчику, що створює позивачу перешкоди в користуванні допоміжними приміщеннями, які є спільною сумісною власністю власників квартир багатоквартирного житлового будинку, та обмежують доступ позивача до електророзподільчої шафи.

Установивши наведені обставини, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про доведеність позивачем факту порушення його прав у зв`язку з встановленням металевої перегородки відповідачами у коридорі загального користування в будинку, і зокрема це, створює позивачу перешкоди у користуванні належним йому майном.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час оцінки способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства, бути таким, що реально відновлює порушене право.

Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року в справі № 910/2592/19).

Під час розгляду справи суд правильно встановив, що позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні спільним майном співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу металевої конструкції, встановленої на сьомому поверсі будинку АДРЕСА_1 на міжсходовому майданчику (коридорі), що перешкоджає вільному доступу до електрощитової шафи, будуть ефективним спосіб захисту порушеного права позивача.

В апеляційній скарзі представник відповідачів не навів доводів на спростування вищенаведених висновків суду першої інстанції, з наданням відповідних доказів по суті вирішення спору, а посилався лише на те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд першої інстанції мав закрити провадження у справі, так як станом на 28.05.2025 року спірні металеві двері було демонтовано.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, далі - Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року в справі № 638/3792/20, на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, зроблено висновок, що суд закриває провадження в справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Такі ж висновки містять постанови Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 462/8477/24, від 13 листопада 2025 року в справі № 278/330/14-ц та інші.

У справі, яка переглядається, обставини, з якими відповідачі пов`язують закриття провадження, не спростовують існування на час ухвалення судом судового рішення предмету спору, принаймні тієї частини металевої конструкції на яку встановлюються металеві двері. При цьому демонтаж самих металевих дверей, які створюють завершеність всієї металевої конструкції, яка у такому завершеному вигляді обмежує вільний доступ позивача до електрощитової шафи не усуває існування предмету спору і не є підставою для закриття провадження у справі.

В розумінні ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, вправі розраховувати на судовий захист і в тому випадку, коли він може лише передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою для запобігання такому порушенню.

У справі, яка переглядається, порушення права власності позивача відбулось фактично встановленням металевої конструкції у тамбурі на місці загального користування на сьомому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка обмежує вільний доступ позивача до електрощитової шафи його квартири і тому частковий демонтаж цієї конструкції у вигляді самих дверей із залишенням тієї частини металевої конструкції, на яку ці двері встановлюються, не є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції, яким захищено права позивача, як власника квартири у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн. не відповідають критерію розумності, співмірності та пропорційності, апеляційний суд зазначає.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правову допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 05.09.2025 року звернувся до суду фактично із заявою про розподіл судових витрат, у якій просить суд, зокрема, стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп., витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000 грн.

На виконання частини третьої статті 137 ЦПК України, позивач надав суду на підтвердження витрат на правничу допомогу копії наступних документів: Договір про надання правничої допомоги від 14.05.2025 року, укладений між ЮК «Рубікон» та ОСОБА_4 , відповідно до п. 1 якого виконавець зобов`язався надати клієнту правничу допомогу, а замовник зобов`язався таку допомогу прийняти та оплатити відповідні послуги.

Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, вартість наданих послуг становить 6 000 грн., які замовник сплачує в строк до 14.05.2025 року.

Відповідно до Акту надання послуг до договору про надання правничої допомоги №14052501 від 14.05.2025 року адвокатом було надано замовнику послуги на суму – 6 000 грн.

Із наявної в матеріалах справи Платіжної інструкції №649787 від 14.05.2025 року вбачається, що позивачем на рахунок виконавця було перераховано 6 000 грн. за договором про надання правничої допомоги.

При цьому, відповідачі не скористалися своїм правом на звернення до суду з клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу.

Заперечуючи проти стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, в поданій апеляційній скарзі, сторона відповідачів відповідно в контексті складності цієї справи .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати, пов`язані з наданням правової допомоги в розмірі 6 000,00 грн. у суді першої інстанції, підтверджені позивачем у встановленому процесуальним законом порядку.

Суд першої інстанції надав оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, відсутністю клопотання сторони відповідачів про зменшення витрат на правову допомогу, врахував складність справи, суть спору, характер послуг, результат, засадам розумності, справедливості та співмірності.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розподілу витрат.

Інші доводи, викладені в апеляційні скарзі, висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про неправильну оцінку судом доказів, які надані сторонами та неправильне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 20.07.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова