Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №947/32188/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4701/26

Справа № 947/32188/25

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення збитків, заподіяних забезпеченням позову, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 збитків, заподіяних забезпеченням позову, у вигляді стягнутих на користь ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 4000 дол. США, що є еквівалентом за курсом НБУ 166 752,82 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 24.09.2021 належить 1\2 частка квартири АДРЕСА_1 , яку він мав намір продати, у зв`язку із чим 01.12.2021 року, (діючи як Сторона1) , уклав із ОСОБА_4 , (діючим як Сторона2), за участю ТОВ «Агентство нерухомості Гестія», Угоду про прийняття обов`язків направлених на відчуження нерухомого майна, за змістом якої ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання по відчуженню належної йому частки квартири в строк до 01 квітня 2022 року, а в якості забезпечення зобов`язань на виконання умов угоди прийняв від Сторони2 завдаток у розмірі 54 420 грн, що було визначено еквівалентним 2 000 доларів США, узгодивши що у випадку необґрунтованої відмови Сторони1 від укладення договору купівлі-продажу або інших дій Сторони1 при яких укладення договору купівлі-продажу стає неможливим, Сторона1 повертає Стороні2 завдаток та сплачує штраф у розмірі 100% від суми завдатку.

У зв`язку із зверненням ОСОБА_3 до суду із позовними вимогами, зокрема про визнання недійсним договору дарування від 24.09.2021 року, та накладенням 06.12.2021 року Київським районним судом м. Одеси по справі №947/38273/21, за заявою ОСОБА_3 , в якості забезпечення позову, арешту на частку квартири АДРЕСА_1 , що унеможливило здійснення у встановлені строки відчуження вказаного об`єкта нерухомості, ОСОБА_4 09.09.2022 року звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафних зобов`язань по Угоді від 01.12.2021 року та рішенням Іллічівського районного суду м. Одеси від 26 січня 2023 року по справі №509/3694/22 позов було задоволено і з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 було стягнуто суму завдатку та штраф у розмірі 100% від вартості завдатку, на загальну суму , яка еквівалентна 4 000 доларів США.

У зв`язку із тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2024 року, яке залишено без змін по суті, зі зміною мотивувальної частини, постановою Одеського апеляційного суду від 22.05.2025 року, у справі №947/38273/21, ОСОБА_3 було повністю відмовлено у задоволені позовних вимог (постановою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року постанова Одеського апеляційного суду залишена без змін), ОСОБА_1 вважає що понесені їм збитки у розмірі, еквівалентним 4000 доларів США, які були спричинені саме безпідставними вимогами ОСОБА_3 про забезпечення його ж безпідставного позову, згідно положень ст. 159 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення збитків, заподіяних забезпеченням позову - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вимоги ОСОБА_3 в межах справи № 947/38273/21 з самого початку безпідставні в частині визнання договору дарування недійсним, оскільки договір, за яким ОСОБА_1 набув право власності на частку квартири, укладений на законних підставах, відповідає всім вимогам передбаченим чинним законодавством, а тому немає підстав визнавати його недійсним. ОСОБА_3 не заявляв позовних вимог щодо витребування нерухомого майна у ОСОБА_1 на свою користь, що є належним захистом прав в даних правовідносинах, відповідно до сталої практики Верховного Суду. Також безпідставними були вимоги щодо усунення від права на спадкування рідного брата Відповідача, чому було надано обґрунтовану оцінку судами трьох інстанцій в межах справи № 947/38273/21 (копії судових рішень наявні в матеріалах справи). Отже позов в межах справи № 947/38273/21, було заявлено з недобросовісних намірів, з метою одноособового заволодіння спадковим майном, та у зв`язку із чим, позбавлення ОСОБА_1 права власності на частку квартири, яку він отримав на законних підставах.

Відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності. Отже, для встановлення причинного зв`язку суду слід з`ясувати протиправність дій відповідача, які мають передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки, чого суд першої інстанції не зробив. В даному випадку чітко вбачається протиправність та недобросовісність дій ОСОБА_3 , який намагався позбавити права на спадщину свого рідного брата, який мав повне право на частку у спадковому майні після смерті своїх батьків, та законно прийняв таку спадщину, що підтверджено рішеннями судів трьох інстанцій в межах справи № 947/38273/21. Також недобросовісність дій Відповідача вбачається з заяви позовних вимог безпосередньо до ОСОБА_1 , у якого ОСОБА_3 не намагався витребувати нерухоме майно на свою користь, а вимагав визнати недійсним договір дарування, що є незаконними та необґрунтованими діями.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, на 16.06.2026 року о 15:30 годину ОСОБА_1 та його представник – адвокат Галайчук Ганна Сергіївна не з`явилися, причини неявки не повідомили, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не клопотали, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.

Присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ОСОБА_3 адвокат Клис Андрій Анатолійович не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення збитків, заподіяних забезпеченням позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- зазначена в Угоді про прийняття зобов`язань направлених на відчуження – придбання нерухомого майна, укладеного 01 грудня 2021 року, сума в 2 000 доларів США фактично є авансом, які у будь якому випадку підлягав поверненню після укладення самого Договору купівлі-продажу , а тому його неповернення продавцем не може вважатись збитками. Як зазначалось в Угоді Сторона 1 ( продавець) несе відповідальність лише при наявності необґрунтованої відмови в укладенні Договору купівлі-продажу або наявність дій самої сторони, при яких укладення договору купівлі - продажу Об`єкта стає неможливим. У самому рішенні суду зазначено що позивач ( Сторона 2 Угоди) було достеменно відомо що неможливість укладення Договору купівлі-продажу виникли внаслідок дій третьої сторони – наявність забезпечення позовних вимог третій сторони судом. При цьому жодних намагань відстояти власні інтереси ОСОБА_1 у даному випадку не відбувалось. Так саме і вимоги про стягнення штрафу, які були добровільно визнані ОСОБА_1 як відповідачем по справі, підпадають під розуміння вимог ч.4 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

- по-друге, у відповідності до змісту заявлених позовних вимог, протизаконними діями ОСОБА_3 визначається сам факт його звернення до суду із позовом , у задоволенні якого було відмовлено, та намагання забезпечити позовні вимоги шляхом звернення з клопотанням про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно ( частку спадщини яка була предметом спору). При розгляді даного питання судом враховується що в Україні діє презумпція права будь-якої дієздатної особі яка вважає що її права порушуються або не визнаються звернутись до суду із відповідним позовом для захисту власних інтересів. Тому сам факт звернення ОСОБА_3 до суду із відповідним позовом, навіть при тому що судом було відмовлено у його задоволенні, не свідчить про автоматичне визнання таких дій протиправними або недобросовісними. Так само і право позивача у зверненні із клопотанням до суду про забезпечення позовних вимог встановлюється цивільним процесуальним законодавством і само по собі не свідчить про недобросовісність позивача або зловживання ним власним правом. Незважаючи на наявність укладеної, на момент розгляду судом клопотання ОСОБА_1 про скасування забезпечення позову, Угода, по якій у ОСОБА_1 виник ризик збитків, він не звертався до суду із клопотанням зустрічного забезпечення, яким можливо було встановити факт наявності у позивача по справі ризиків арешту на спірне майно.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено наступні фактичні обставини.

ОСОБА_3 (відповідач в даної справі) та ОСОБА_5 є рідними братами, у порядку спадкування за законом до майна батьків успадковане нерухоме майно та набуте у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, кожному по частці.

24 вересня 2021 року ОСОБА_5 розпорядився належною йому часткою вказаної квартири та на підставі договору дарування від 24.09.2021 р., подарував ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною, реєстровий № 5478.

Згідно Угоді про прийняття зобов`язань направлених на відчуження – придбання нерухомого майна, укладеного 01 грудня 2021 року (далі Угода) ( а/с 20) ОСОБА_1 , діючий як продавець Сторона 1, ОСОБА_4 , діючий як покупець Сторона 2, ТОВ «Агентство нерухомості «Гестія», діюча як Сторона 3, узгодили що Сторона 1 бере на себе зобов`язання по відношенню до Сторони 2 , виконати комплекс дій, направлених на підготовку до подальшого відчуження , а Сторона 2 бере на себе зобов`язання по відношенню до Сторони 1 виконати комплекс дій, направлених на підготовку до подальшого придбання об`єкта нерухомості , а саме 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 , зі строком , визначеним сторонами для укладення та належного оформлення договору купівлі-продажу, 01 квітня 2022 року ( пункт 1.1, 1.2 Угоди).

Згідно п. 3.1. Угоди в якості забезпечення зобов`язань з виконання умов даної Угоди ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв завдаток, в розмірі 54 420 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста двадцять) гривень, що на момент підписання Угоди було еквівалентно 2 000,00 (дві тисячі) доларів США.

За змістом п. 3.4. Угоди в разі невиконання умов Угоди Стороною 1, в тому числі в разі необґрунтованої відмови Сторони 1 від укладення договору купівлі - продажу Об`єкта, або здійснення Стороною 1 дій, при яких укладення договору купівлі - продажу Об`єкта стає неможливим, Сторона 1 виплачує Стороні 2 штраф, в розмірі 100% від суми завдатку, при цьому сума завдатку підлягає поверненню Стороні 2.

Також, 01 грудня 2021 року між тими ж сторонами Угоди було укладено Додаткова Угода , згідно якої Сторона 1 бере на себе обов`язок у строк до 15 лютого 2022 року повідомити всіх інших співвласників квартири АДРЕСА_1 про намір продажу належної Стороні 1 частки у спільної часткової власності , та у випадку згоди співвласників на викуп частки , сума завдатку підлягає поверненню ОСОБА_6 без виплати штрафних санкцій ( а/с 5).

На виконання умов Додаткової угоди ОСОБА_1 надіслав нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_3 , із пропозицією викупити частку в спільному нерухомому майні, що передбачено ст. 263 Цивільного кодексу України ( копія заяви від 04.02.2022 року а/с 6).

02.12.2021 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Київська державна нотаріальна контора у місті Одесі, про усунення від права на спадкування,визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, визнання недійсним договору дарування, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, в якій позивач просить суд:

- усунути ОСОБА_5 від права на спадкування за законом за його батьком - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- усунути ОСОБА_5 від права на спадкування за законом за його матір`ю - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.07.2021 року на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Тетяною Миколаївною, реєстровий №6-506;

- скасувати рішення державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіної Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59389934 від 21.07.2021 року, припинивши право власності ОСОБА_5 на 1/3 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.07.2021 р. на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Тетяною Миколаївною, реєстровий №6-507;

- скасувати рішення державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіної Тетяни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59390366 від 21.07.2021 року, припинивши право власності ОСОБА_5 на 1/6 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним договір дарування від 24.09.2021 р., за яким ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською Аліною Миколаївною, реєстровий № 5478;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської Аліни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60568610 від 24.09.2021 року, припинивши право власності ОСОБА_1 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 06.12.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання з повідомленням сторін по справі.

Київським районним судом міста Одеси тієї ж дати 06.12.2021 року було постановлено ухвалу, якою вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

21.03.2022 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява від відповідача ОСОБА_1 про скасування вищевказаних вжитих судом заходів забезпечення позову, з посиланням на те, що не згоден з висновками суду та вважає ухвалу суду незаконною.

Ухвалою від 06.06.2022 року судом відмовлено у скасуванні заходів забезпечення позову.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26 січня 2023 року у справі №509/3694/22 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_4 , які були подані до суду 09.09.2022 року, та внаслідок порушення ОСОБА_1 зобов`язань згідно умов Угоди від 01.12.2021року з останнього стягнуто сума завдатку у розмірі 2000 доларів США та штраф у розмірі 100% від суми завдатку в розмірі 2000 доларів США ( а/с 10).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №947/38273/21 від 05 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2024 року змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного суду 29 вересня 2025 року постанова Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у справі № 947/38273/21 залишена без змін.

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до приписів частини першої статті 159 ЦПК України, у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій статті 155 цього Кодексу підстав або у випадку ухвалення рішення суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу) щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (частина перша та друга статті 22 ЦК України).

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності.

При цьому в усіх правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди.

У зв`язку з цим до предмета доказування у цих правовідносинах і, відповідно, до предмета оцінки судом належать обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а саме умови і підстави застосування частини першої статті 159 ЦПК України, якими є те, що ризик здійснення процесуальних дій лежить виключно на учасниках спору, при цьому за відповідачем у справі (за основним позовом) закріплено спеціальне право вимагати відшкодування збитків, які йому заподіяні у результаті застосування забезпечення позову.

Скористатися цим правом він може, якщо вимоги позивача (за основним позовом) не будуть задоволені (повністю або частково) судом (третейським судом, міжнародним комерційним арбітражем), у випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших підстав, ніж зазначені у частині першій статті 155 ЦПК України.

При цьому до предмета доказування не входить безумовне встановлення вини особи, яка ініціювала застосування заходів забезпечення позову.

Право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, ґрунтуються на прямій вказівці закону (частина перша статті 159 ЦПК України).

У цій категорії справ принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка з огляду на конкретні обставини могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Безпідставна відмова у відшкодуванні таких збитків означає відсутність необхідного попереджувального впливу на осіб, які заявили безпідставну вимогу про забезпечення позову.

До підстав та умов застосування частини першої статті 159 ЦПК України належать:

1) добросовістність/недобросовістність дій особи (відповідача) при заявленні клопотань про забезпечення позову;

2) зловживання/незловживання правом;

3) підстави відмови (відповідачу у спірних правовідносинах) у пред`явленому ним позові до позивача, підстави закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду, чи було зловживання при заявлені клопотання про забезпечення позову.

Отже, підставою цивільно-правової відповідальності особи, яка заявила клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, є сам факт заподіяння іншій особі (протилежній стороні у основному спорі) шкоди внаслідок вжиття судом таких заходів. Особливістю такої відповідальності є опосередкований характер завдання шкоди, оскільки самі процесуальні дії, які безпосередньо завдають шкоди, вчиняє суд (накладає арешт та забороняє вчиняти певні дії), однак до відповідальності притягується особа, за ініціативою якої судом були вчинені такі дії.

При з`ясуванні, чи є доведеним причинний зв`язок між виникненням збитків та вжиттям судом заходів забезпечення позову, підлягають встановленню такі обставини: чи реалізація свого суб`єктивного процесуального права на позов була протиправною, лише з метою завдати шкоди позивачу, оскільки учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України), а до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Отже, для встановлення причинного зв`язку суду слід з`ясувати протиправність дій відповідача, які повинні передувати настанню збитків, і шкідливі наслідки протиправної поведінки.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/10900/18, від 02 березня 2020 року у справі № 922/1742/20 та від 09 лютого 2022 року у справі № 200/10900/18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 викладений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

У постанові від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 Верховний Суд вказував, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У даній справі позивач, звертаючись з позовом до суду зазначав, що із зверненням ОСОБА_3 до суду із позовними вимогами, зокрема про визнання недійсним договору дарування від 24.09.2021 року, та накладенням 06.12.2021 року Київським районним судом м. Одеси по справі №947/38273/21, за заявою ОСОБА_3 , в якості забезпечення позову, арешту на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що унеможливило здійснення у встановлені строки відчуження вказаного об`єкта нерухомості, ОСОБА_4 09.09.2022 року звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафних зобов`язань по Угоді від 01.12.2021 року та рішенням Іллічівського районного суду м. Одеси від 26 січня 2023 року по справі №509/3694/22 позов було задоволено і з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 було стягнуто суму завдатку та штраф у розмірі 100% від вартості завдатку, на загальну суму , яка еквівалентна 4 000 доларів США.

Зокрема, позивач вважає, що пред`являючи безпідставний позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 24.09.2021 року та в межах цієї справи заявляючи клопотання про забезпечення позову, який судом було задоволено та накладено арешт на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , було спричинено ОСОБА_1 збитки у розмірі, еквівалентним 4 000 доларів США.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні правовідносини сторін у справі №947/38273/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Київська державна нотаріальна контора у місті Одесі виникли з приводу спадкування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 братом ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та укладення останнім договору дарування з ОСОБА_1 , якому передав в дар належну йому 1/2 частку спірної квартири.

В межах справи № 947/38273/21 судами досліджувались обставини передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України щодо підстав для усунення ОСОБА_5 від права на спадкування за законом після смерті їх батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та дійшли до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_3 про усунення ОСОБА_5 від права на спадкування та визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, у зв`язку з чим відмовили у задоволенні похідних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та про визнання договору дарування недійсним.

Колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п.3 ч.2 ст.11 ЦК України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №757/61850/18-ц (провадження № 61-22707св19), від 15.07.2021 у справі №420/698/21 (провадження № К/9901/18953/21).

Встановлені у справі обставини свідчать, що підставою звернення ОСОБА_3 з позовом у межах справи №947/38273/21 постали обставини, пов`язані із спадкуванням 1/2 частки спірної квартири, де інша частка цього майна належить ініціатору спору.

Тож, ОСОБА_3 , вважаючи свої права порушеними в межах процесу спадкування майна, було реалізовано право на судовий захист, встановлене положеннями статей 8, 129 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 15, 16 ЦК України.

Приписами ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України, передбачено право кожному учаснику судового процесу на звернення з заявою про забезпечення позову.

Питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин як підстав для його задоволення на стадії забезпечення позову не розглядається.

До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином, обґрунтованість чи необґрунтованість позову не могло вирішуватися під час його забезпечення. На стадії забезпечення позову судом встановлюється саме існування спору і обираються адекватні заходи для забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу у законну силу судового рішення.

В даному випадку позивач ( ОСОБА_3 ) у межах справи №947/38273/21 скористався правом, визначеним ст. 149 ЦПК України, звернувшись до суду із заявою про забезпечення позову. Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_3 використав той спосіб захисту, який на йому думку був належним за викладених вище обставин.

При цьому, вважаючи, що ініційоване ОСОБА_3 забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яке було задоволене судом ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06.12.2021 року, безпідставне, ОСОБА_1 (позивач у даній справі, відповідач у справі №947/38273/21) не скористався правом на апеляційне оскарження даної ухвали з викладенням мотивів необґрунтованості накладеного арешту.

Лише через деякий час, 21.03.2022 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява від відповідача ОСОБА_1 про скасування вищевказаних вжитих судом заходів забезпечення позову, з посиланням на те, що не згоден з висновками суду та вважає ухвалу суду незаконною та ухвалою суду від 06.06.2022 року було відмовлено у скасуванні заходів забезпечення позову.

Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає про відсутність неправомірної поведінки відповідача у завданні позивачу шкоди, оскільки кожному учаснику судового процесу надано право на звернення з заявою про забезпечення позову. Правомірність застосування заходів забезпечення позову оцінюється судом, виходячи із наявних на дату винесення ухвали доказів.

Колегія суддів зазначає, що право на судовий захист, яке в тому числі включає і право на звернення з заявою про застосування заходів забезпечення позову, від противоправних дій та порушення прав, гарантовано Конституцією України (нормами прямої дії) та Цивільним процесуальним кодексом України. У зв`язку з чим реалізація права на судовий захист не є і не може бути протиправною поведінкою відповідача.

Відмова Київського районного суду м. Одеси 05 вересня 2024 року у справі №947/38273/21 у задоволенні позову ОСОБА_3 , яка постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року змінена шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишена без змін, та постановою Верховного суду 29 вересня 2025 року постанова Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року залишена без змін, не свідчить про те, що ОСОБА_3 зловживав своїми правами при звернені як із заявою про забезпечення позову, так і з позовом, оскільки в межах розглядуваної справи №947/38273/21 судами не було встановлено обставин недобросовісності дій позивача, або ж зловживання своїми процесуальними правами у розумінні ст. 44 ЦПК України під час розгляду справи №947/38273/21. Крім того, спір у справі №947/38273/21 розглянуто по суті.

Крім того, оскарження ОСОБА_3 рішення Київського районного суду м. Одеси у справі №947/38273/21 від 05 вересня 2024 року як в суді апеляційної, так і касаційної інстанціях, свідчить про значну заінтересованість вказаної сторони у результатах розгляду справи та відсутність ознак недобросовісності, зловживання процесуальними правами при поданні заяви про забезпечення позову та позовної заяви.

Як було вже раніше наведено, позивач також зазначає, що внаслідок дій відповідача йому було завдано збитки у розмірі, еквівалентним 4000 доларів США, які були спричинені позовом ОСОБА_3 та забезпеченням його ж позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі № 904/1448/20).

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстав кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення у сфері господарської діяльності, за вчинення якого може бути застосована відповідальність у вигляді стягнення збитків.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до частин першої, другої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Водночас, у пунктах 8.60, 8.65 постанови Верховного Суду від 26.03.2024 року у справі №916/1577/19 зазначено, що за своєю суттю збитки є об`єктивним зменшенням будь яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником. Тлумачення змісту положень частини 2 статті 22 ЦК України, частини 2 статті 224, статті 225 ГК України свідчить про те, що фактичну вартість реальних збитків можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі.

В розумінні пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України реальними збитками є не лише втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, але й витрати, які особа мусить зробити в майбутньому для відновлення свого порушеного права. Викладене свідчить про неврахування судами викладеного в пункті 5.52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 року у справі №904/1448/20 висновку про те, що реальними збитками є витрати, які позивач мусить понести для відновлення свого порушеного права.

У відповідності до постанови Верховного Суду від 14.11.2024 року у справі №910/17582/23 протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно постанови Верховного Суду від 24.09.2024 року у справі № 910/147/22 причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Схожі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 28.07.2022 року у справі № 911/51/21, від 16.02.2023 року у справі № 910/14588/21, від 25.05.2023 року у справі № 910/17196/21, від 22.06.2023 року у справі № 910/19444/21, від 25.01.2024 року у справі № 910/899/23.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2021 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ТОВ «Агентство нерухомості «Гестія» було укладено угоду про прийняття зобов`язань направлених на відчуження – придбання нерухомого майна (далі Угода), згідно якої ОСОБА_1 , діючий як продавець Сторона 1, ОСОБА_4 , діючий як покупець Сторона 2, ТОВ «Агентство нерухомості «Гестія», діюча як Сторона 3, узгодили що Сторона 1 бере на себе зобов`язання по відношенню до Сторони 2, виконати комплекс дій, направлених на підготовку до подальшого відчуження, а Сторона 2 бере на себе зобов`язання по відношенню до Сторони 1 виконати комплекс дій, направлених на підготовку до подальшого придбання об`єкта нерухомості, а саме 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 , зі строком, визначеним сторонами для укладення та належного оформлення договору купівлі-продажу, 01 квітня 2022 року ( пункт 1.1, 1.2 Угоди).

Згідно п. 3.1. Угоди в якості забезпечення зобов`язань з виконання умов даної Угоди ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв завдаток, в розмірі 54 420 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста двадцять) гривень, що на момент підписання Угоди було еквівалентно 2 000,00 (дві тисячі) доларів США.

За змістом п. 3.4. Угоди в разі невиконання умов Угоди Стороною 1, в тому числі в разі необґрунтованої відмови Сторони 1 від укладення договору купівлі - продажу Об`єкта, або здійснення Стороною 1 дій, при яких укладення договору купівлі - продажу Об`єкта стає неможливим, Сторона 1 виплачує Стороні 2 штраф, в розмірі 100% від суми завдатку, при цьому сума завдатку підлягає поверненню Стороні 2.

Позивач вказує, що у зв`язку з неможливістю здійснення у встановлені строки відчуження вказаного в угоді об`єкта нерухомості, оскільки було накладено арешт на квартиру, ОСОБА_4 09.09.2022 року звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафних зобов`язань по Угоді від 01.12.2021 року

Так, рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 26 січня 2023 року у справі №509/3694/22 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_4 , які були подані до суду 09.09.2022 року, та внаслідок порушення ОСОБА_1 зобов`язань згідно умов Угоди від 01.12.2021 року з останнього стягнуто сума завдатку у розмірі 2 000 доларів США та штраф у розмірі 100% від суми завдатку в розмірі 2 000 доларів США.

Зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржено.

Аналізуючи угоду про прийняття зобов`язань направлених на відчуження – придбання нерухомого майна, укладеного 01 грудня 2021 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума в 2 000 доларів США фактично є авансом, яка у будь якому випадку підлягала поверненню після укладення самого Договору купівлі-продажу, а тому його неповернення продавцем не може вважатись збитками.

При цьому, зі встановлених обставин вбачається, що неможливість укладення Договору купівлі-продажу виникли внаслідок дій третьої сторони – наявність забезпечення позовних вимог третій сторони судом, що не можна розцінювати як необґрунтована відмова Сторони 1 від укладення договору купівлі - продажу Об`єкта, що передбачено Угодою

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що зі змісту рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 січня 2023 року, яким з ОСОБА_1 стягнута сума завдатку у розмірі 2 000 доларів США та штраф у розмірі 100% від суми завдатку в розмірі 2 000 доларів США, вбачається, що ОСОБА_1 було визнано позовні вимоги у зазначеному спорі у повному обсязі, і він у подальшому не оскаржував рішення суду в апеляційному порядку, що підпадає під розуміння вимог ч. 4 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, зважаючи на встановлені у справі факти, колегія суддів вважає, що у даній справі позивачем не доведено протиправну поведінку відповідача та його недобросовісність, як учасника справи й причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача у вигляді звернення до суду із заявою про забезпечення позову та завданою шкодою.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги ОСОБА_3 в межах справи № 947/38273/21 з самого початку безпідставні в частині визнання договору дарування недійсним, оскільки договір, за яким ОСОБА_1 набув право власності на частку квартири, укладений на законних підставах, відповідає всім вимогам передбаченим чинним законодавством, а тому немає підстав визнавати його недійсним, апеляційним судом не приймаються, оскільки ОСОБА_3 реалізуючи своє право на судовий захист, самостійно визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

Інші доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 20.07.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова