Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №511/987/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 01 червня 2026 р.

Справа: №511/987/25

Суддя: Таварткіладзе О. М.

Номер провадження: 22-ц/813/1623/26

Справа № 511/987/25

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» ( далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») через підсистему ІСІТС «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 94576029 від 08.01.2012 року в розмірі 203 962,17 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу - 5000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 08.01.2012 року між ПАТ «Банк Русский Стандарт» (надалі – АТ «БАНК ФОРВАРД», який є правонаступником усіх прав ПАТ «Банк Русский Стандарт») та ОСОБА_1 (надалі – Відповідач) було укладено кредитний договір №94576029, відповідно до умов якого Відповідачу було відкрито поточний рахунок та надано кредит у сумі 7431,80 грн на строк 337 днів, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору.

На підтвердження укладення кредитного договору представником позивача долучено до позовної заяви копію кредитного договору (оферти) №94576029 від 08.01.2012 року, копія анкети до заяви та копію графіка платежів, які підписані особистим підписом ОСОБА_1 . Вказаний кредитний договір укладений у письмовій формі та підписаний Сторонами.

У рамках проведення крос-кампаній для клієнтів АТ «БАНК ФОРВАРД» шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії, програмний комплекс здійснював автоматичну зміну номера кредитного договору, у зв`язку з чим кредитний договір номером №96572649 підв`язаний під кредитну заборгованість породжуючого договору №94576029 від 08.01.2012 року.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач ОСОБА_1 у свою чергу не виконувала належним чином зобов`язання за кредитним договором, вчасно не здійснювала платежі та кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернула.

25.07.2024 року АТ«БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню осіб, які являлись боржниками АТ«БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №94576029 від 08.01.2012 року.

Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість Відповідача перед Позивачем за кредитним договором №94576029 від 08.01.2012 року становить 203962,17 грн, а саме: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 91462,55 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків становить - 68647,95 грн, прострочена заборгованість за комісією становить - 43851,67 грн.

Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ», МФО 300614) заборгованість за Кредитним договором № 94576029 від 08.01.2012 року в розмірі 203 962,17 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 91 462,55 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить – 68 647,95 грн., прострочена заборгованість за комісією становить – 43 851,67 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони у судове засідання призначене на 02.06.2026 року на 15:30 год. не з`явилися, подали в особі своїх представників заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки явка учасників до апеляційного суду не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, спір підлягає вирішенню по суті, так як основною умовою відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність у судовому засіданні представників сторін, а саме неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їхньою відсутністю. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників, які відсутні в судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам рішення суду в цілому відповідає.

Задовольняючи позов, стягуючи з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Кредитним договором № 94576029 від 08.01.2012 року в розмірі 203 962,17 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 91 462,55 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить – 68 647,95 грн., прострочена заборгованість за комісією становить – 43 851,67 грн., суд виходив з того, що:

- підписуючи Договір ОСОБА_1 підтвердила ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту і маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов`язання та оцінити усі ризики у зв`язку з його прийняттям, свідомо уклала даний договір, погодила з Банком строк кредиту, що надавався на придбання товарів згідно Інформаційного блоку Заяви та окрім цього, відкрила рахунок та отримала кредитний ліміт без встановлення строку;

- нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України та у порядку і розмірі процентних ставок у відповідності до умов Договору;

- Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_1 грошові кошти на споживчі потреби;

- відповідач користувався кредитними коштами, частково погашав кредит, сплачував проценти та комісію, але порушив при цьому умови договору, відповідно до яких зобов`язувалася погашати кредит, проценти та комісію за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором;

- умова Договору про комісійну винагороду згідно кредитної заборгованості не суперечить вимогам законодавства України;

- неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань;

- пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування не передбачено звільнення позичальника від виконання своїх зобов`язань з повернення споживчого кредиту, сплати процентів за користування ним або відтермінування таких платежів, оскільки дана норма стосується звільнення боржника у вказаний період від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення;

- останні суми на погашення заборгованості та процентів внесені відповідачем 15.10.2022 року. Крім того, п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, у зв`язку з чим станом на день розгляду вказаної справи термін дії воєнного стану продовжений, Позивачем строк для звернення з вказаним позовом до суду не є пропущеним.

Колегія суддів погоджується з усіма такими висновками районного суду.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- між ПАТ «Банк Русский Стандарт» (надалі – АТ «БАНК ФОРВАРД», який є правонаступником усіх прав ПАТ «Банк Русский Стандарт») та ОСОБА_1 (надалі – Відповідач) було укладено кредитний договір №94576029 від 08.01.2012 року, відповідно до умов якого Відповідачу було відкрито поточний рахунок та надано кредит у сумі 7 431,80 грн. на строк 337 днів;

- відповідно до умов цього Договору, Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом;

- на підтвердження укладення кредитного договору представником позивача в якості доказу надано копію кредитного договору (оферти) №94576029 від 08.01.2012 року (а.с.8-9,т.1), копію анкети до заяви (а.с.11-12,т.1) та копію графіка платежів (а.с.13, т.1), які підписані особистим підписом ОСОБА_1 ;

- згідно з виписками руху коштів по особистим рахункам клієнта ОСОБА_2 , остання тривалий час активно користувалась кредитними коштами, здійснюючи часткове погашення кредиту, сплати процентів та комісії (т.1 а. с. 30-131);

- у рамках проведення крос-кампаній для клієнтів АТ «БАНК ФОРВАРД» шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії, програмний комплекс здійснював автоматичну зміну номера кредитного договору, у зв`язку з чим кредитний договір номером № 96572649 підв`язаний під кредитну заборгованість породжуючого договору № 94576029 від 08.01.2012 року;

- товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач ОСОБА_1 у свою чергу не виконувала належним чином зобов`язання за кредитним договором, вчасно не здійснювала платежі та кредитні кошти у встановлені договором (Графіком погашення кредиту) строки не повернула;

- 25.07.2024 року АТ«БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню осіб, які являлись боржниками АТ«БАНК ФОРВАРД», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 94576029 від 08.01.2012 року;

- станом на дату відступлення права вимоги заборгованість Відповідача перед Позивачем за кредитним договором № 94576029 від 08.01.2012 року становить 203962,17 грн., а саме: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 91 462,55 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить – 68 647,95грн, прострочена заборгованість за комісією становить – 43 851,67грн.;

- 11.03.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» за вих. № 13026 від 11.03.2025 року направило поштою на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій повідомило позичальника про набуття ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за відповідним договором від 25.07.2024 року з АТ «Банк Форвард» про відступлення права вимоги за кредитним договором № 94576029 від 08.01.2012 року, укладеного між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 та вимогою про виконання зобов`язання та оплату протягом 7 днів на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та комісією на загальну суму 203 962,17 грн. (т.1 а.с. 141-143 зворот).

Колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором.

Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, зокрема, комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

Проте, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) також вказано, що:

«Велика Палата Верховного Суду зауважує, що практику застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни:

З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції:

статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті);

Наведені вище приписи ЦК України, Закону № 1023-XII у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, та Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-III прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 21 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством.

Умова кредитного договору про щомісячне внесення позивачем на користь банку плати за управління кредитом обмежує права позивача як сторони договору та клієнта банку. Ця умова не була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача. Її встановлення пов`язане з різним тлумаченням сторонами приписів частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, та частини третьої статті 55 Закону № 2121-III. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні визначені частиною першою статті 228 ЦК України підстави вважати пункт 1.3.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним».

Колегія суддів звертає увагу, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

Положення Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення відповідного кредитного договору від 08 січня 2012 року, не містили положень про нікчемність умов про сплату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі, умов, які є несправедливими та обмежують права споживача у договорах про споживчий кредит.

Тобто умови кредитного договору № 94576029 від 08 січня 2012 року про щомісячне внесення позивачем на користь банку плати за зняття готівки (комісії) виходячи з редакції Закону України «Про захист прав споживачів» на час укладення кредитного договору і з урахуванням висновку, який викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 є оспорюваними.

Відповідач ОСОБА_1 відповідну умову кредитного договору в цій справі не оскаржила, в судовому порядку кредитний договір в частині умов про сплату (комісію) зняття готівки, тобто з управління (обслуговування кредиту) недійсним не визнаний.

При таких обставинах, колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку дійсності кредитного договору № 94576029 від 08 січня 2012 року в частині сплати комісії за зняття готівки та застосувати наслідки недійсності правочину, а також застосувати з власної ініціативи наслідки недійсності нікчемного правочину, оскільки даний правочин, як зазначено вище, є оспорюваним.

Що стосується самого розміру заявленої позивачем до стягнення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 91 462,55 грн., процентами за користування кредитом 68 647,95 грн. та комісією за зняття готівки 43 851,67 грн., а всього на загальну суму 203 962,17 грн., то колегія суддів вважає встановленими факти:

- укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 94576029 від 08 січня 2012 року з АТ«БАНК ФОРВАРД» та погодженням сторонами кредитного договору всіх його суттєвих умов;

- відкриття ОСОБА_1 в АТ«БАНК ФОРВАРД» карткового рахунку з кредитним лімітом до 8 000 грн.;

- отримання ОСОБА_1 кредитних коштів і активне користування нею цими коштами;

- частковим поверненням ОСОБА_1 кредиту та сплату процентів за користування кредитом і комісією до 15.10.2022 року (останні платежі);

- не спростування ОСОБА_1 правильності розрахунку заборгованості;

- відступлення Первісним кредитором - АТ «БАНК ФОРВАРД» Новому кредитору - ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитним договором № 94576029 від 08 січня 2012 року, заборгованість за яким складає 203 962,17 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 91 462,55 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить – 68 647,95 грн., прострочена заборгованість за комісією становить – 43 851,67 грн;

- не пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 94576029 від 08 січня 2012 року.

Слід звернути окрему увагу, що:

- розмір заявлених до стягнення процентів за користування кредитними коштами 68 647,95 грн. в 1,33 рази менше ніж розмір вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту 91 462,55 грн. та становить 33,65% від загального розміру заявлених вимог 203 962,17 грн.

Розмір заявлених вимог про стягнення заборгованості по сплаті комісії 43 851,67 грн., що в 2,08 рази менше ніж розмір вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту 91 462,55 грн., в 1,56 рази менше ніж розмір вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами 68 647,95 грн. та становить 21.5 % загального розміру заявлених вимог 203 962,17 грн.

Тобто сама по собі арифметична складова заборгованості за комісією, яка заявлена до стягнення 43 851 грн. 67 коп., не перевищує (фактично значно менша) інших складових загальної заборгованості, зокрема заборгованості по тілу кредиту та за процентами за користування кредитом та не є непропорційно завищеною у порівнянні із сумарною заборгованістю 203 962,17 грн.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції набув вірного висновку про задоволення позову у повному обсязі та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за Кредитним договором № 94576029 від 08.01.2012 року в розмірі 203 962,17 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 91 462,55 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків становить – 68 647,95 грн., прострочена заборгованість за комісією становить – 43 851,67 грн.

Доводи апеляційної скарги про сумнів у відступленні права вимоги і набуття позивачем такого права, невірність розрахунку заборгованості в частині нарахування комісії, як такої, та надміру нарахованих відсотків за кредитним договором, висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про неправильну оцінку судом доказів, які надані сторонами та неправильне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 20.07.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua