Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №742/3219/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 3/742/692/26

Єдиний унікальний № 742/3219/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого судді Павлова В.Г.,

секретаря судового засідання Рубан Ж.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, місце роботи – Прилуцька гімназія №2, вчитель, зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.184 КУпАП–

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ухилилася від належного виконання батьківських обов`язків щодо виховання свого неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 14.02.2026 року під час перебування в навчальному закладі, а саме в Прилуцькому ліцеї №1 імені Георгія Вороного Прилуцької міської ради, висловлював наміри щодо вчинення терористичного акту та заподіяння тілесних ушкоджень учням і педагогічним працівникам школи, чим створив занепокоєння серед учасників освітнього процесу.

Враховуючи, що неповнолітній ОСОБА_2 на момент вчинення зазначених дій не досяг 16-річного віку, його матір ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 184 КУпАП.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явилася, надала суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, а також подала письмові пояснення та заперечення на протокол про адміністративне правопорушення. У своїх письмових запереченнях від 08.07.2026 року ОСОБА_1 просила закрити провадження у справі за малозначністю.

На обґрунтування своєї позиції посилалася на те, що належним чином виконувала батьківські обов`язки, брала участь у вихованні сина та реагувала на конфліктні ситуації в школі. Також зазначила, що кримінальне провадження стосовно дій її сина за ч. 1 ст. 129 КК України було закрите слідчим за відсутністю складу кримінального проступку, оскільки, крім висловлювань у мережі, жодних реальних дій щодо підготовки нападу неповнолітній не вчиняв.

Суд, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи, наведені особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, знайшла своє підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КУпАП адміністративна відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, настає у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком випадків, прямо визначених законом.

Таким чином, відповідальність, передбачена ч. 3 ст. 184 КУпАП, має похідний характер та є спеціальним видом адміністративної відповідальності батьків за неналежне виконання покладених на них законом обов`язків щодо виховання, навчання та здійснення належного нагляду за поведінкою дитини. При цьому обов`язковою умовою застосування зазначеної норми є встановлення факту вчинення неповнолітнім діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , який на момент події не досяг шістнадцятирічного віку, протягом тривалого часу у соціальній мережі «TikTok» публічно поширював повідомлення про намір застосувати насильство щодо учнів та працівників ліцею, демонстрував фотографії із ножем та балаклавою, детально описував порядок майбутнього нападу, визначав конкретних осіб, стосовно яких планував застосування насильства, чим об`єктивно створив атмосферу страху, занепокоєння та порушив спокій учасників освітнього процесу.

Зазначені дії за своїм змістом виходили за межі звичайної поведінки неповнолітнього, мали демонстративний характер, були спрямовані на залякування інших осіб, супроводжувалися публічним поширенням відповідної інформації та об`єктивно свідчили про грубе порушення загальновизнаних правил поведінки у суспільстві.

Сукупність наведених обставин дає суду підстави дійти висновку, що в діях неповнолітнього містилися ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, однак у зв`язку з недосягненням ним віку адміністративної відповідальності відповідальність відповідно до вимог ч. 3 ст. 184 КУпАП покладається на його матір.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про те, що кримінальне провадження відносно її сина було закрито за відсутністю складу кримінального проступку, суд зазначає, що вони не спростовують наявності у її діях складу адміністративного правопорушення.

Предметом розгляду у даній справі є не питання кримінальної відповідальності неповнолітнього, а належність виконання матір`ю покладених на неї законом обов`язків щодо виховання та здійснення контролю за поведінкою дитини, наслідком неналежного виконання яких стало вчинення неповнолітнім адміністративно караного діяння.

Закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального проступку не свідчить про відсутність самого факту суспільно небезпечної поведінки неповнолітнього та не спростовує встановлених у даній справі обставин щодо поширення ним погроз, демонстрації ножа, розроблення плану нападу та створення реальної тривоги серед учасників освітнього процесу.

Згідно з характеристикою Прилуцького ліцею №1 імені Георгія Вороного Прилуцької міської ради від 19.02.2026 року №01-45/50, учень 9-Б класу ОСОБА_2 характеризується як дитина, яка має стійкі труднощі соціальної адаптації, схильність до конфліктної поведінки, недостатній рівень сформованості навичок самоконтролю та емоційної саморегуляції. Протягом 2025/2026 навчального року педагогічними працівниками неодноразово фіксувалися різке зниження навчальної мотивації, систематичне захоплення мобільним телефоном та комп`ютерними іграми, ігнорування вимог педагогів, агресивне реагування на зауваження, а також конфлікти з однокласниками.

Із наведеної характеристики вбачається, що зазначені особливості поведінки не носили випадкового чи одноразового характеру, а були стійкими та проявлялися протягом тривалого часу, що об`єктивно вимагало від батьків посиленого виховного впливу, належного контролю за поведінкою дитини, її колом спілкування, психоемоційним станом та використанням мережі Інтернет.

Водночас характеристика містить відомості про те, що ОСОБА_3 понад два роки займається айкідо, має відповідні спортивні досягнення, що свідчить про відсутність у нього об`єктивних перешкод до дотримання дисципліни, виконання встановлених правил поведінки та здатність до самоконтролю за умови належного виховання, мотивації та систематичного контролю з боку дорослих.

Отже, наведені у характеристиці відомості свідчать не лише про наявність у неповнолітнього окремих поведінкових проблем, а й про їх тривалий, системний характер, який не міг залишитися непоміченим для матері. Такі обставини об`єктивно покладали на неї обов`язок вжити своєчасних та ефективних заходів виховного впливу, посилити контроль за поведінкою сина, його цифровою активністю та колом спілкування, однак, як убачається з матеріалів справи, належних і достатніх заходів вжито не було, що, у свою чергу, створило умови для подальшої ескалації деструктивної поведінки неповнолітнього.

З письмових пояснень неповнолітнього, характеристики навчального закладу та інших матеріалів справи вбачається, що деструктивна поведінка ОСОБА_2 виникла не раптово, а формувалася поступово протягом щонайменше двох місяців. За цей період він систематично переглядав матеріали щодо так званого «скулшутингу», здійснював їх обговорення у соціальних мережах, створював відповідний контент, виготовляв фотозображення із ножем та балаклавою, визначав можливих потерпілих і детально планував свої подальші дії.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувати здобуття освіти, здійснювати належний контроль за її поведінкою та готувати її до самостійного життя.

Аналогічний обов`язок передбачений ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

У сучасних умовах належне виконання батьківських обов`язків охоплює також здійснення розумного та достатнього контролю за використанням неповнолітньою дитиною мережі Інтернет, соціальних мереж та інших цифрових ресурсів, якщо характер такої діяльності створює ризики для самої дитини або оточуючих осіб. Такий контроль є складовою належного виховання та нагляду, передбачених сімейним законодавством.

Суд враховує, що ОСОБА_1 дійсно зверталася разом із сином за медичною допомогою після появи у нього ознак нервового розладу, а також виконувала рекомендації лікаря щодо лікування.

Разом із тим зазначені обставини самі по собі не свідчать про належне виконання нею батьківських обов`язків, оскільки, як встановлено матеріалами справи, деструктивна поведінка неповнолітнього, його інтерес до матеріалів про масові напади, конфлікти у навчальному закладі та поширення відповідних повідомлень у соціальних мережах розпочалися ще до звернення до лікаря та продовжувалися тривалий час.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не забезпечила належного контролю за поведінкою неповнолітнього сина, своєчасно не виявила та не припинила його небезпечну діяльність у мережі Інтернет, не вжила достатніх заходів щодо усунення причин його деструктивної поведінки, внаслідок чого останній вчинив адміністративне правопорушення.

Оцінюючи поведінку неповнолітнього ОСОБА_2 , суд враховує його вікові та психофізичні особливості. У віці 15 років (підлітковий період) процес формування особистості, емоційно-вольової сфери та критичного мислення ще не є завершеним, що зумовлює підвищену вразливість дитини до деструктивного впливу інформаційного простору, схильність до імутації небезпечних поведінкових моделей («скулшутинг») та підвищену потребу в зовнішньому контролі з боку дорослих.

Зазначені вікові особливості неповнолітнього покладали на матір ОСОБА_1 безумовний обов`язок виявляти підвищену увагу до психоемоційного стану сина, змісту його інтернет-активності та контенту, який він споживає, чого у повній мірі зроблено не було.

Суд наголошує, що деструктивна поведінка неповнолітнього не була ситуативною чи спонтанною, а формувалася поступово протягом тривалого часу. Саме така тривалість розвитку подій свідчить про існування реальної можливості для своєчасного реагування з боку матері шляхом здійснення належного виховного впливу та контролю, однак такі заходи виявилися недостатніми.

Причинний зв`язок між неналежним виконанням матір`ю своїх батьківських обов`язків та вчиненням неповнолітнім адміністративного правопорушення підтверджується сукупністю досліджених судом доказів і є достатнім для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП.

Неналежне виконання батьківських обов`язків призвело до формування у неповнолітнього стійкої деструктивної поведінки, що проявилася у поширенні погроз масового насильства в навчальному закладі, створенні детального плану нападу, визначенні можливих потерпілих та викликала обґрунтовану тривогу серед учасників освітнього процесу.

Доводи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не спростовують наведених висновків суду, зводяться переважно до власного тлумачення встановлених обставин та не підтверджуються належними доказами.

За таких обставин суд приходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, доведена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які у своїй сукупності відповідають вимогам ст. 251, 252 КУпАП.

За визначенням виду та розміру адміністративного стягнення суд, відповідно до вимог ст. 33 КУпАП, враховує характер вчиненого правопорушення, ступінь вини правопорушниці, її особу, майновий стан, відсутність обставин, що обтяжують відповідальність, а також наявність пом`якшуючих обставин, а саме добровільне звернення за медичною допомогою щодо дитини до виявлення правопорушення та подальше сприяння встановленню всіх обставин справи.

Разом із тим встановлення у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення саме по собі не виключає можливості застосування положень ст.22 КУпАП.

Вирішуючи питання про малозначність, суд оцінює не лише формальну наявність складу адміністративного правопорушення, а й конкретні обставини його вчинення, характер вини правопорушниці, наслідки діяння, її особу та ступінь досягнення мети адміністративного стягнення.

Суд виходить із того, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.184 КУпАП, полягає у неналежному виконанні батьками своїх обов`язків, наслідком чого стало вчинення неповнолітнім адміністративно караного діяння. При цьому саме адміністративна відповідальність матері не є тотожною оцінці поведінки її сина, а ступінь суспільної шкідливості діяння ОСОБА_1 визначається насамперед характером її власної поведінки та ставленням до виконання батьківських обов`язків.

Згідно зі ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Як підтверджено матеріалами справи, кримінальне провадження за ч. 1 ст. 129 КК України щодо дій неповнолітнього ОСОБА_2 закрито слідчим за відсутністю складу проступку. Висловлювання та публікації дитини мали виключно демонстративний характер у віртуальному просторі, реальних дій щодо виготовлення знарядь чи підготовки нападу вчинено не було. Внаслідок події матеріальної, фізичної чи іншої майнової шкоди особам чи навчальному закладу не завдано.

Суд також враховує, що після виявлення проблем у поведінці дитини ОСОБА_1 не залишила такі обставини без реагування, а самостійно звернулася за спеціалізованою медичною допомогою, забезпечила проходження необхідного лікування та виконувала рекомендації лікарів. Зазначені дії свідчать про намагання усунути причини негативної поведінки неповнолітнього та мінімізувати можливі ризики, хоча й не спростовують факту допущеного неналежного виконання батьківських обов`язків.

Характеристика Прилуцького ліцею №1 містить відомості про те, що ОСОБА_3 понад два роки займається айкідо та має спортивні досягнення, що свідчить про його здатність до дисципліни за умови належної корекції. Сама правопорушниця ОСОБА_1 працює вчителем початкових класів, позитивно характеризується, раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася.

Суд виходить із того, що оцінка ступеня суспільної небезпечності у цій справі повинна здійснюватися щодо адміністративного правопорушення, вчиненого саме ОСОБА_1 , а не щодо поведінки її неповнолітнього сина.

Незважаючи на серйозний характер дій останнього, матеріалами справи встановлено, що сама правопорушниця після виявлення проблем у поведінці дитини не залишалася бездіяльною, вживала заходів медичного та виховного характеру, раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася, позитивно характеризується, негативних наслідків у вигляді заподіяння шкоди життю, здоров`ю чи майну інших осіб не настало.

За сукупністю цих обставин суд доходить висновку, що ступінь суспільної шкідливості саме адміністративного проступку, вчиненого ОСОБА_1 , є незначним, а тому застосування до неї положень ст.22 КУпАП відповідатиме принципам індивідуалізації юридичної відповідальності та досягне мети адміністративного стягнення.

За наведених обставин, а також несформованість вольової сфери неповнолітнього через його молодий вік, наявність у нього нервового розладу, суд приходить до переконання, що застосування адміністративного стягнення у виді штрафу в конкретній справі не є необхідним для досягнення мети адміністративної відповідальності, визначеної ст.23 КУпАП. Усне зауваження є достатнім і пропорційним заходом державного реагування, який забезпечить реалізацію виховної та превентивної функцій адміністративної відповідальності без застосування більш суворих заходів примусу.

Керуючись ст. 22, ст. 23, ч. 3 ст. 184, ст. 284 КУпАП, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 184 КУпАП, на підставі ст. 22 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення і обмежитись усним зауваженням.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.

Постанова може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя

В.Г. Павлов