Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №946/7625/23 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/7625/23

Провадження № 2/946/646/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Смокіної Г.І.,

за участю секретаря судового засідання – Арнаут М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та стягненням понесених витрат,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

02.10.2023 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та стягненням понесених витратта просять усунути їм як власникам нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , перешкоди в користуванні майном шляхом виселення відповідачки ОСОБА_3 з вищевказаної квартири та стягнути з неї сплачені комунальні витрати в загальній сумі 40384 грн, а також судові витрати у справі.

Свої вимоги мотивують тим, що є власниками нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачка з 07.11.2017 по 28.07.2023 перебувала в зареєстрованому шлюбі з сином позивачів – ОСОБА_4 , від якого мають сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 син позивачів ОСОБА_4 трагічно загинув. Протягом останніх двох років до дати смерті відповідачка та ОСОБА_4 не мешкали разом однією сім`єю, втратили всі шлюбні зв`язки, спільне господарство не вели. При цьому в зазначений час та станом на дату звернення з позовом відповідачка мешкає у квартирі, користується майном, проте витрати за квартиру (комунальні платежі) не сплачує. З 07.11.2017 станом на дату звернення з позовом за час користування квартирою позивачами сплачено комунальні платежі на загальну суму 40384 грн. Користуючись вигаданими підставами, відповідачка продовжує мешкати у квартирі, звільняти її не бажає, при цьому будь-якої угоди на проживання у квартирі з позивачами чи іншими особами не укладала, членом родини позивачів вже не є. Своїм мешканням відповідачка створює для позивачів перешкоди у здійсненні права власності та підлягає виселенню.

Процесуальні дії суду

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.10.2023 відкрито провадження у справі в загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання (а.с. 47).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 74).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.07.2025 залучено до участі у справі в якості ІІІ особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (а.с. 163).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.10.2025 витребувано докази по справі (а.с. 170).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.02.2026 залучено до участі у справі в якості ІІІ особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Службу у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (а.с. 197).

Аргументи учасників справи

В судовому засіданні представник позивачів – адвокат Живора Є.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що позивачі по справі є власниками квартири АДРЕСА_1 . Відповідачка не є ані власником, ані родичем, ані членом сім`ї чи правомірним користувачем вказаної квартири. Відповідач без жодних правових підстав та без дозволу власників протиправно заволоділа квартирою та присвоїла собі право користуватися житловим приміщенням, безкоштовно користується майном, яке їй не належить. Відповідач здійснює незаконні дії щодо вказаного нерухомого майна, зокрема, без згоди власників – позивачів по справі ініціює та допускає проникнення до квартири сторонніх осіб, надає їм неправомірні відомості та змушує сторонніх осіб до складення відносно квартири документів без погодження з власниками майна. Користуючись майном, відповідач безпідставно та умисно створила заборгованість з оплати комунальних послуг, яка накопичується за власниками майна – позивачами у справі. Відповідач є особою, яка користується майном внаслідок незаконного заволодіння, що є порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, на проникнення до житла та непорушного права приватної власності. Таким чином, вимоги позивачів про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Заперечення відповідачки щодо позову є такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства та не можуть бути прийняті судом до уваги. Доказами по справі доведено, що спірне нерухоме майно не належить відповідачці, жодних доказів про те, що відповідачка намагалась правомірними діями та в передбаченому законом порядку забезпечити собі право користування чужим майном, не надано. Посилання відповідачки на відсутність іншого місця для її проживання з дитиною не можуть бути законною підставою для заволодіння чужим майном. Крім того, відповідачка має у власності належне їй майно, а також трикімнатну квартиру, в якій мешкає її мати, в якій наявні всі умови для належного захисту її дитини. У провадженні суду відсутній позов відповідачки до власників майна щодо виконання обов`язку забезпечення житлом її відповідачки та її дитини. Факт колишнього перебування відповідачки в шлюбі з сином позивачів ОСОБА_4 з 07.11.2017 по 24.07.2023 (дата загибелі) не створює для відповідачки правових підстав для заволодіння та користування майном, яке належить позивачам, як і загибель ОСОБА_4 як годувальника дитини. Згідно поясненням допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , останні два роки до дати загибелі відповідачка та син позивачів хоча і перебували у шлюбі, але не мешкали однією сім`єю, втратили шлюбні зв`язки, спільне господарство не вели. Тривалий час перед загибеллю ОСОБА_4 мав постійний зв`язок з іншою особою – ОСОБА_6 , яка окрім спільного проживання з ОСОБА_4 , організовувала для відповідачки поїздки за кордон в Румунію, Галац, для побачень батька з дитиною та знаходила для проживання відповідачки окрему квартиру для проживання з дитиною. За час перебування в Румунії та побачень дитини з батьком відповідачка визнавала, що батько дитини має відносини з іншою жінкою, про що дізналась ще у 2021 році. Наявність малолітньої дитини не створює для відповідачки правових підстав для проживання в квартирі та користування майном, яке їй не належить, незабезпеченість дитини житлом не створює для позивачів обов`язків щодо утримання онука та забезпечення його житловим приміщенням, оскільки вказаний обов`язок покладається на батьків. Крім того, відповідачка усвідомлювала, що має у власності нерухоме майно, яке зобов`язана утримувати, мала достатній час протягом судового провадження по справі та можливості вирішити питання забезпечення житлом себе та дитини правомірним способом, а також її мати має у власності трикімнатну квартиру, наявність якої відповідачка приховала. Надані відповідачкою докази не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав. В матеріалах справи відсутні докази правомірності володіння відповідачкою нерухомим майном. У відповідності до листа Служби у справах дітей від 18.11.2025 підставою для проведення обстеження умов проживання за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 є виключно заява ОСОБА_3 , яка не має ані права розпорядження, ані володіння, ані користування житловим приміщенням та не має права на вчинення будь-яких дій та/або правочинів щодо нерухомого майна. При зверненні із заявою відповідачкою приховано інформацію про наявність інших осіб, які є власниками нерухомого майна. При складенні акту від 07.07.2025 посадовими особами служби не перевірялась інформація щодо власників.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги та пояснила, що у 2013 році нею з чоловіком були надані ключі від спірної квартири сину для проживання із відповідачкою з тим, щоб останні не витрачали кошти на винаймання житла. Ще до загибелі сина з вересня 2021 року він не проживав із відповідачкою однією сім`єю, пішов до іншої жінки. Відповідачка до теперішнього часу проживає у квартирі, яка належить їй та чоловіку на праві власності, звільняти квартиру у добровільному порядку відмовляється, до квартири не допускає, комунальні послуги не сплачує, в результаті чого виникла заборгованість, яку позивачі оплачували самостійно, крім того, проводили оплату кілька місяців після смерті сина. Відповідачка коштів на оплату комунальних послуг не надавала, надсилала лише квитанції. Налаштовує онука проти них, перешкоджає спілкуванню із дитиною. Позивачі проживають у квартирі АДРЕСА_4 , яка придбана ними у кредит.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та пояснив, що син із відповідачкою вселилися у спірну квартиру за їх з дружиною згодою. Коли син помер, запропонували відповідачці виїхати з квартири, ще перед смертю син просив її виселитися. Оплата комунальних послуг здійснювалася з його особистих рахунків Приватбанку.

В судовому засіданні відповідачка позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила відмовити у їх задоволенні. Додатково пояснила, що позивачі у 2013 році передали сину ключі для їх спільного проживання у спірній квартирі, з того часу вони проживали у вказаному житлі, у подальшому уклали шлюб, від шлюбу народилася дитина. Вона разом із малолітнім сином до теперішнього часу проживають у спірному житлі, іншого придатного для проживання житла не мають. Квартира, що перебуває у її власності, не є придатною для проживання та потребує капітального ремонту, на що вона не має коштів. У квартирі, що належить її матері, вона не зареєстрована та в ній проживають всього 4 особи, фізичної можливості проживання у вказаній квартирі її та сина немає. Винаймати житло на теперішній час матеріальної можливості не має. Про наявність у чоловіка іншої жінки не знала, приїжджали із сином до нього у Румунію та проживали в однокімнатній квартирі, у квартирі окрім них ніхто не мешкав. Про іншу жінку дізналася перед смертю чоловіка. За час спільного проживання вона лише один раз переїжджала до матері на час перебування чоловіка у рейсі та після його повернення з рейсу одразу повернулася у квартиру, спільне проживання не припиняли. Оплата комунальних послуг здійснювалась за рахунок коштів її чоловіка, які вона передавала позивачам, а позивачі в свою чергу оплачували рахунки. Після смерті чоловіка почала самостійно сплачувати комунальні послуги.

Згідно відзиву на позов від 14.11.2024 просить відмовити у задоволенні позову та пояснила, що дійсно 07 листопада 2017 року між нею та ОСОБА_4 був укладений шлюб. Від шлюбу народився син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 чоловік ОСОБА_4 загинув у Румунії. Весь період шлюбу вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, разом ухвалювали рішення, тобто підтримували шлюбні стосунки та мали спільний побут. У період, коли чоловік не мав змоги приїжджати додому, вона разом з сином виїжджали до нього у іншу країну, де проводили час разом. Таким чином, увесь період шлюбу мешкали однією сім`єю та разом, в розумінні та коханні виховували сина. За період з 07.11.2017 до дати звернення ОСОБА_4 – чоловік як моряк часто перебував у тривалих рейсах, через що значний час проводив далеко від сім`ї. Оскільки вона залишалася в м. Ізмаїл з маленькою дитиною, не маючи вільного часу, була досягнута домовленість про сплату комунальних послуг позивачами, однак за кошти їх з чоловіком сімейного бюджету, які заробляв чоловік відповідачки. Таким чином, позивачами проводилася оплата комунальних послуг, однак за зароблені кошти чоловіка. Тому вимога про стягнення відповідачки витрат по сплаті комунальних послуг в розмірі 40384 грн є незаконною, безпідставною та необґрунтованою. Крім того, сама загальна сума, яку висунули позивачі, є необґрунтованою. Чіткі розрахунки такої суми відсутні, що дає підстави для відмови у задоволені позову. Також важливо зазначити, що дитина ОСОБА_5 є рідним онуком позивачів, тобто прямим родичем позивачів. Відповідачка зареєстрована у Ізмаїльському відділені комунальної установи «Обласний центр обліку бездомних громадян» за адресою: м. Ізмаїл, вул. Телеграфна, 19А, тобто не має власного житла. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою дитиною, тому відповідно до вимог законодавства виселення без надання іншого житла забороняється. Позивачі мають у власності інше нерухоме майно, тобто окрім квартири, у якій проживає відповідачка з сином, мають інше житло (а.с. 102-106).

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області не прибув, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, згідно заяви від 28.04.2026 просить справу розглянути у відсутність представника, при винесенні рішення врахувати інтереси малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 227-228).

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської областіне прибув, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, згідно заяви від 28.04.2026 просить справу розглянути у відсутність представника, при винесенні рішення врахувати інтереси малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 222).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_2 (1/2 частка) та ОСОБА_1 (1/2 частка) є власниками квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 03.12.2004, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського нотаріального округу Гнесько В.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 5694, що підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.01.2005 № 6124490 та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.07.2024 № 387781804 (а.с. 5, 6, 77-78).

07.11.2017 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уклали шлюб, що підтверджено свідоцтвом про шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим повторно 21.01.2020 Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стан Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 666 від 07.11.2017 (а.с. 109).

Від шлюбу є малолітній син – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 20.02.2020 Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стан Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 191 від 20.02.2020 (а.с. 110).

ОСОБА_4 є сином позивачів, що підтверджено даними паспорту позивачки серії НОМЕР_3 від 25.06.2004 та сторонами не заперечувалось.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у м. Галац, Румунія, що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 31.07.2023 Місцевою радою Галац, актовий запис № 2159 від 31.07.2023 (а.с. 10-11).

Позивачем ОСОБА_1 сплачено комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджено платіжними інструкціями: від 09.08.2023 в сумі 31,84 грн, 09.08.2023 в сумі 1103,52 грн, 09.08.2023 в сумі 227,20 грн, 09.08.2023 в сумі 212,00 грн, 23.07.2023 в сумі 316,80 грн, 23.07.2023 в сумі 982,08 грн, від 23.07.2023 в сумі 31,84 грн, від 31.05.2023 в сумі 198,00 грн, від 31.05.2023 в сумі 277,20 грн, 31.05.2023 в сумі 31,84 грн, від 31.05.2023 в сумі 443,52 грн, від 31.05.2023 в сумі 39,80 грн, 31.05.2023 в сумі 593,04 грн, 14.03.2023 в сумі 198,00 грн, 14.03.2023 в сумі 23,86 грн, 14.03.2023 в сумі 529,20 грн, 12.02.2023 в сумі 424,00 грн, 12.02.2023 в сумі 316,80 грн, 12.02.2023 в сумі 509,04 грн, 10.01.2023 в сумі 227,20 грн, 10.01.2023 в сумі 510,24 грн, 15.12.2022 в сумі 237,60 грн, 15.12.2022 в сумі 596,40 грн, 15.12.2022 в сумі 212,00 грн, 02.11.2022 в сумі 227,20 грн, 02.11.2022 в сумі 212,00 грн, 02.11.2023 в сумі 514,08 грн, 02.11.2022 в сумі 31,84 грн, та квитанціями: від 15.09.2022 в сумі 39,80 грн, 22.12.2022 в сумі 15,92 грн, 16.06.2022 в сумі 36,80 грн, 15.05.2022 в сумі 36,80 грн, 15.09.2022 в сумі 924,00 грн, 20.07.2020 в сумі 796,80 грн, 12.08.2022 в сумі 628,32 грн, 15.05.2022 в сумі 593,04 грн, 16.06.2022 в сумі 462,00 грн, 04.04.2022 в сумі 473,76 грн, 26.03.2022 в сумі 1362,00 грн, 12.08.2022 в сумі 237,60 грн, 15.09.2022 в сумі 316,80 грн, 20.07.2022 в сумі 356,40 грн, 15.05.2022 в сумі 316,80 грн, 16.06.2022 в сумі 277,20 грн, 04.04.2022 в сумі 237,60 грн, 26.03.2022 в сумі 277,48 грн, 26.03.2022 в сумі 277,48 грн, 04.04.2022 в сумі 237,60 грн, 12.08.2022 в сумі 212,00 грн, 15.09.2022 в сумі 212,00 грн, 01.08.2022 в сумі 212,00 грн, 16.06.2022 в сумі 951,52 грн, 18.05.2022 в сумі 450,00 грн, а також комунальні послуги від імені абонента ОСОБА_10 , (матері позивача та колишньої власниці квартири, що підтверджено платіжними інструкціями: від 09.08.2023 в сумі 37,41 грн, 09.08.2023 в сумі 249,30 грн, 23.07.2023 в сумі 37,41 грн, 23.07.2023 в сумі 249,30 грн, 31.05.2023 в сумі 249,31 грн, 14.03.2023 в сумі 185,75 грн, 14.03.2023 в сумі 1119,05 грн, 13.02.2023 в сумі 76,42 грн, 13.02.2023 в сумі 1251,16 грн, 15.12.2022 в сумі 36,88 грн, 02.11.2022 в сумі 1000,00 грн, та квитанціями: від 15.09.2022 в сумі 249,30 грн, від 15.09.2022 в сумі 1000,00 грн, 12.08.2022 в сумі 249,30 грн, 12.08.2022 в сумі 1000,00 грн, 16.06.2022 в сумі 249,30 грн, 20.07.2022 в сумі 1000,00 грн, 16.06.2022 в сумі 1000,00 грн, 18.05.2022 в сумі 800,00 грн, 04.04.2022 в сумі 1000,00 грн, 26.03.2022 в сумі 3000,00 грн на загальну суму 332239,75 грн, яка з урахуванням повторно наданих квитанцій на суму 2018,37 грн становить 31221,38 грн (а.с. 12-44).

Згідно довідки виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 09.10.2023 № 13/04-12-4469, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , Ізмаїльське відділення комунальної установи «Обласний центр обліку бездомних громадян» (а.с. 46).

Згідно акту обстеження від 07.07.2025, складеним Службою у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області за адресою: АДРЕСА_2 , за вказаною адресою мешкають ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Житло розміщене на 5 поверсі, складається із 2-х кімнат, кухні, коридору, санвузла, у наявності усі комунікації. Умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, у квартирі сучасний дизайн інтер`єру. Малолітній займає окрему кімнату, у якій є диван, шафа, іграшковий куток з іграшками (а.с. 140).

ОСОБА_3 є власницею 3/150 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.11.2020, виданого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області, зареєстровано в реєстрі за № 1333, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.11.2020 № 233316273 (а.с. 151, 152).

Відповідно до довідки абонентського відділу КП «ІВУВКГ» від 13.03.2025, надана ОСОБА_3 , що за адресою: АДРЕСА_7 , заборгованість станом на 13.03.2025 по воді та стокам відсутня. Особовий рахунок: не є абонентом КП «Ізмаїльське ВУВКГ» (а.с. 147).

Згідно акту обстеження від 21.03.2025 АТ «ОДЕСАГАЗ», за адресою: АДРЕСА_7 природнього газу немає (а.с. 148).

Згідно акту обстеження умов проживання від 27.04.2026, складеному Службою у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, за адресою: АДРЕСА_7 , встановлено: житло розташоване на 1 поверсі, складається з 3-х кімнат, кухні, коридору, санвузла. У наявності електроенергія, водопостачання та газопостачання відсутнє. Умови проживання не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Житловий будинок потребує капітального ремонту. За даною адресою ніхто не проживає. Для виховання та розвитку дитини умови не створені (а.с. 223).

Позиція суду

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права та пропорційність.

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши позивачів, представника позивачів, відповідачку, свідків, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

У постанові Верховного Суду від 17.04.2026 у справі № 522/15146/22 зазначено:

«У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 викладена правова позиція, що «правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час».

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, а також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44,).

Отже, позбавлення особи житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що втручання у її право особи на повагу до житла буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у справі, яка переглядається, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та права користування цим житлом відповідачем, який вже не є членом її сім`ї, проте зареєстрований у спірній квартирі, проживає в ній з 2015 року та іншого житла не має.».

Судом було встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_1 .

Відповідачка ОСОБА_3 була дружиною ОСОБА_4 – сина позивачів, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є онуком позивачів.

Син позивачів разом із відповідачкою ОСОБА_3 з 2013 року зі згоди позивачів були вселені та проживали у вищевказаній квартирі, де народився ОСОБА_5 – син відповідачки та онук позивачів. Починаючи з 2013 року відповідачка разом із чоловіком, а з 2020 року разом з їх спільною дитиною використовували вказану квартиру для проживання.

Як вбачається з пояснень свідка ОСОБА_6 – хрещеної матері малолітнього ОСОБА_5 , відповідачка не проживала з чоловіком однією сім`єю приблизно з вересня 2021 року. З цього часу свідок почала проживати разом із останнім, в тому числі за кордоном. Відповідачка кілька разів приїжджала до Румунії для зустрічі сина із батьком. У відповідачки є стосунки з іншим чоловіком, який проживає за кордоном. У спірній квартирі відповідачка разом із чоловіком ОСОБА_4 проживали з 2013 року ще до реєстрації шлюбу. Відповідачка двічі переїжджала до матері, а після народження дитини постійно проживала у спірній квартирі. У власності відповідачки є інше житло, крім того її мати має трикімнатну квартиру.

З показів свідка ОСОБА_11 вбачається, що з вересня 2021 року відповідачка та ОСОБА_4 розійшлися, останній пішов до іншої жінки, потім пішов у рейс та жив за кордоном у Румунії. Відповідачка приїжджала до чоловіка у Румунію із дитиною у 2023 році, щоб батько зустрівся із сином. У спірній квартирі відповідачка із чоловіком почали проживати з 2013 року, батьки чоловіка – позивачі надали їм ключі для проживання у квартирі. Відповідачка один раз уходила з квартири, а після народження дитини разом із сином постійно проживала у спірній квартирі з чоловіком до того часу, як він пішов. У власності відповідачки та її матері є своє житло.

З пояснень свідків вбачається, що відповідачка та син позивачів припинили спільне проживання з вересня 2021 року.

Разом із цим, відповідачка із малолітнім сином продовжила проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де вони проживають до теперішнього часу, що підтверджено актом обстеження від 07.07.2025, складеним Службою у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, іншого придатного для проживання майна відповідачка не має.

Згідно акту обстеження умов проживання від 27.04.2026, складеному Службою у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, акту обстеження від 21.03.2025 АТ «ОДЕСАГАЗ» та довідки абонентського відділу КП «ІВУВКГ» від 13.03.2025 квартира адресою: АДРЕСА_7 , яка належить відповідачці, не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, відсутнє газопостачання та водопостачання.

Доказів наявності житла у власності матері відповідачки, а також відповідність житла санітарно-гігієнічним вимогам, суду не надано.

Суд приймає до уваги, що відповідачка проживає у спірній квартирі більше 10 років (з 2013 року до дати розгляду справи), у неї виник міцний зв`язок з місцем постійного проживання, іншого придатного для проживання житла не має, її виселення з будинку за встановлених у справі обставин і досліджених доказів не буде пропорційним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

Крім того, разом із відповідачкою проживає її малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено актом обстеження від 07.07.2025, складеним Службою у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Згідно ст. 3, 16 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Виселення відповідачки фактично потягне за собою виселення малолітньої дитини, що призведе до порушення її конституційного права житло та суперечить принципу пріоритетності інтересів дитини.

Суд не приймає доводи представника позивачів про недопустимість акту обстеження умов проживання від 07.07.2025 як доказу, складеному Службою у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області за адресою: АДРЕСА_2 , з мотивів складення акту за відсутності власників квартири.

Форма акту обстеження умов проживання, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» (додаток 9), не передбачає зазначення відомостей про власників обстежуваного житлового приміщення.

Не містить вимоги щодо складення акту обстеження умов проживання із зазначенням та обов`язковою присутністю власників і Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Приймаючи до уваги вищевикладене, здійснивши аналіз наданих суду доказів, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для виселення відповідачки зі спірного житла, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині відмовляє.

Щодо вимог в частині стягнення витрат на оплату комунальних послуг суд дійшов такого висновку.

У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Частина 3 ст. 156 ЖК України (що діяв на момент оплати), члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з наданими квитанціями проведено оплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 від свого імені та від імені колишнього абонента ОСОБА_10 на загальну суму 31221,38 грн.

З пояснень позивачів вбачається, що оплату вказаних послуг здійснював позивач ОСОБА_1 зі своїх рахунків, що підтверджено наданими квитанціями та платіжними інструкціями.

Згідно поясненням відповідачки, остання передавала позивачам кошти на оплату комунальних послуг, які перераховував їй чоловік, разом з цим, заперечуючи проти загальної суми заборгованості та її необгрунтованості, останньою не спростовано оплату послуг за вказаною адресою позивачем ОСОБА_1 , доказів оплати послуг за вказаний період відповідачкою або передачі коштів позивачам для здійснення ними оплати суду не надано.

З огляду на обов`язок позивачів як співвласників відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності та відповідача як фактичного користувача брати участь в оплаті комунальних послуг, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню сума витрат на оплату комунальних послуг в розмірі 10407,13 (31221,38/3) грн.

Судові витрати

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачі звернулися до суду із позовною заявою, яка містить вимогу немайнового характеру та вимогу майнового характеру, тоді як сплачено судовий збір лише за одну вимогу.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням часткового задоволення позовної вимоги майнового характеру з відповідачки ОСОБА_3 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог (10407,13х100/40384=25,77) в сумі 279,14 (1073,60/100х26) грн, з позивача ОСОБА_1 – пропорційно розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, у сумі 794,46 (1073,60/100х74) грн.

З огляду на відмову у задоволенні вимог про виселення судові витрати по сплаті судового збору в цій частині позивачам не компенсуються.

Керуючись ст. 12, 13, 77-81, 258, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та стягненням понесених витрат – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , проживає за адресою: АДРЕСА_9 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_10 ) сплачені комунальні послуги в розмірі 10407,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 279,14 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 794,46 грн.

В решті позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Суддя: Г.І.Смокіна