Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №499/885/26 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/885/26

Провадження № 2/499/672/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 липня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області в складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа, згідно позовної заяви позивач просить суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб між нею та відповідачем та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/2 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, і до досягнення дитиною повноліття.

Позовну заяву представник позивача мотивує тим, що 17.07.2020 року між сторонами був зареєстрований шлюб. Від шлюбу сторони мають дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, наразі між сторонами шлюбні відносини припинилися, вони проживають за різними адресами, спільного господарства не ведуть, внаслідок чого подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

При цьому, після припинення спільного проживання, їх дитина залишилася проживати разом з позивачем, домовленості щодо розміру аліментів між сторонами не досягнуто, тому позивач просить суд встановити розмір аліментів. При цьому позивач, визначаючи бажаний розмір аліментів до стягнення, посилається на ту обставину, що їх донька є дитиною з інвалідністю, потребує додаткових фінансових витрат, пов`язаних з лікуванням, реабілітацією, спеціальним доглядом, навчання та забезпечення належних побутових умов. При цьому, позивач позбавлена можливості працювати та отримувати дохід, оскільки здійснює постійний догляд за дитиною у зв`язку з її хворобою, при цьому відповідач має стабільний дохід, офіційно працевлаштований, на утриманні інших осіб не має.

Позивач у судове засідання не з`явилася, однак надала до суду заяву про слухання справи у її відсутність, на задоволенні позову наполягала.

Відповідач у судове засідання не з`явився, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка, ухвала про відкриття провадження з зазначенням двох дат судових засідань, з відмітками, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Водночас у своїй постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18 провадження № 61-185св23 ВС зазначив, що наявна в матеріалах справи довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Тому, зважаючи на ту обставину, що відповідачу судова кореспонденція була направлена за адресою місця реєстрації, встановленій судом, то відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини справи.

17.07.2020 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб.

Відповідно до копії свідоцтва про народження, сторони по справі мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї, дитина проживає разом з матір`ю, тобто позивачем.

Згідно копії медичного висновку №83 ід 05.01.2026 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю віком до 18 років, що також підтверджується випискою з медичної картки стаціонарного хворого.

Згідно відомостей про доходи, позивач з вересня 2025 року доходу не отримує.

Згідно з ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частиною 3 статті 56 СК України встановлено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Згідно ч.2 ст.112 СК України суд, постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Як роз`яснив Верховний Суд України, згідно зі ст.24 цього Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН.

На підставі наведеного, враховуючи, що позивач не бажає підтримувати сімейні стосунки, а збереження даного шлюбу суперечить її інтересам, відповідач своєї позиції по суті спору не висловив, оцінивши шлюбні взаємовідносини сторін, беручи до уваги, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім`ї є неможливим, позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Вказані висновки узгоджуються з позицією, викладено у Постанові Верховного суду від 25.03.2026 року, справа №444/4951/24.

Згідно з ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

За приписами ч. 3 ст. 115 Сімейного Кодексу України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Щодо стягнення аліментів суд зазначає таке.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Частиною 3 статті 181 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина

Частина 1 статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

З метою встановлення матеріального становища відповідача, судом було зроблено запит до Державного реєстру фізичних осіб –платників податків, з відповіді на який встановлено, що відповідач має стабільний дохід.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору, суд має визначати не лише саму необхідність у стягненні аліментів, а також їх розмір.

Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд бере до уваги, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку, а кожен з батьків повинен надати дитині утримання у розмірі не меншому половини цього прожиткового мінімуму щомісячно. Тобто, забезпечення батьками прожиткового мінімуму забезпечує мінімальні потреби дитини.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я дитини, наявність у неї встановленого діагнозу та статус дитини з інвалідністю, що беззаперечно потребує підвищеної матеріальної уваги. Водночас, визначаючи частку стягнення, суд бере до уваги, що позивачем у межах даного позову не було заявлено самостійних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину (ст. 185 СК України), а також не заявлялися вимоги про стягнення аліментів на утримання самої матері, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю (ст. 88 СК України). З огляду на межі заявлених позовних вимог, баланс інтересів сторін та матеріальне становище відповідача, суд доходить висновку про доцільність стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, що забезпечить належний рівень утримання дитини.

При цьому суд роз`яснює позивачу право на звернення до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину (ст. 185 СК України), а також про стягнення аліментів на утримання самого позивача, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю (ст. 88 СК України).

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 191 СК України, суд присуджує аліменти починаючи з дня звернення з позовом до суду.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення аліментів.

Тож, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи те, що позивачем було сплачено судовий збір за подання позову про розірвання шлюбу, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 258,259,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини – задовольнити частково.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 17.07.2020 року у Малиновському районному у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за актовим записом №1217.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 12.06.2026 року, і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми стягнення за один місяця підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за позовні вимоги про стягнення аліментів у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору за подання позовної заяви про розірвання шлюбу в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ