Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №492/482/26 — Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/482/26

провадження № 2/492/661/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Варгаракі С.М.,

при секретарі судового засідання Богдан А.І.,

представника позивача адвоката Ореза В.П. (дистанційно),

представника відповідача Були Р.Б. (дистанційно),

представника відповідача Бескровного М.О. (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Ореза Валентина Павловича в інтересах ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, -

встановив:

Описова частина

Стислий виклад позиції позивача

Адвокат Орез В.П. в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 1 500 000 грн, а також стягнення в рахунок відшкодування суми, сплаченої позивачем у зв`язку із наданням йому правової допомоги у розмірі 250 000 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що 18 жовтня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 426 КК України, в рамках кримінального провадження № 42017161020000069, внесеного до ЄРДР 07.09.2017 року та того ж дня слідчий оголосив ОСОБА_1 у розшук. 02 листопада 2018 року слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області клопотання слідчого задовольнив, надав дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_1 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим 29 листопада 2018 року позивача було затримано. Вказане затримання призвело до погіршення стану здоров`я позивача, який був з суду доставлений на стаціонарне лікування в неврологічне відділення КЗ «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня», де йому встановлено діагноз - ускладнений гіпертонічний криз. 30 листопада 2018 року слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відмовив у задоволенні клопотанні прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_1 , обрав йому запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком до 29.01.2019 року включно. 22 грудня 2018 року позивача було затримано у зв`язку із розшуком слідчим. 24 грудня 2018 року позивачу було відмовлено у перетинанні кордону на виїзд у зв`язку з рішенням військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону. 22 лютого 2019 року кримінальне провадження № 42017161020000069 із обвинувальним актом відносно позивача направлено до Арцизького районного суду Одеської області та 18 вересня 2020 року Арцизьким районним судом Одеської області було визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 426 КК України, призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 3 400 грн, із звільненням від покарання у зв`язку із закінченням строків давності. 11 березня 2026 року Одеський апеляційній суд скасував вказаний вирок, та закрив кримінальне провадження № 42017161020000069 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Моральна шкода, заподіяна позивачу у кримінальному провадженні № 42017161020000069 полягає у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності (перебування позивача під слідством та судами), яке розпочалося 18 жовтня 2018 року та закінчилося 11 березня 2026 року, оголошенні у розшук, незаконному затриманні, що призвело до стаціонарного лікування через ускладнений гіпертонічний криз, пов`язаний з таким раптовим незаконним затриманням, та затриманням через тривання незаконного розшуку позивача, якого було затримано (тобто встановлено місцезнаходження), у триманні під вартою, незаконному обмеженні у виїзді, перетинанні державного кордону, необхідності приймати участь в судових засіданнях суду першої інстанції (в період з 03.2019 по 09.2020 по 1 – 2 рази на місяць), апеляційної інстанції (в період з 10.2020 по 03.2026 приблизно по 1 разу на місяць), необхідності захищатися від підозри та обвинувачення, що потягло приниження позивача, завдавало тривоги, внесли розбрат в його сім`ю та погіршили його репутацію серед колег, рідних, сусідів та знайомих, яким він був змушений пояснювати причини притягнення до кримінальної відповідальності та спростовувати їх; перебування під слідством та судом призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків та звичного ритму життя позивача, що також завдало страждання у вигляді значних душевних переживань та мук, занепокоєнні, постійного нервування, сорому, приниженості, страху, відчаю, погіршенням стану здоров`я до отримання інвалідності 2-ї групи безстроково. У позивача погіршилися стосунки з батьками дружини, донькою, колегами по службі, з якої він був змушений звільнитися.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 1 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також стягнути з Державного бюджету України на його користь 250 000 грн. в рахунок відшкодування суми, сплаченої позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної (правової) допомоги.

Короткий зміст відзивів на позов та відповідей на відзиви

20 квітня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 самостійно, без посилання на належні та допустимі докази на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди на власний розсуд, безпідставно розрахував та зазначив у тексті позовної заяви розмір моральної шкоди. Так, за період перебування під слідством та судом позивач розмір завданої йому моральної шкоди встановив у сумі 766 988,90 грн та вважає, що це гарантований законом мінімум, який на думку позивача має становити в дійсності 1 500 000 гривень. Відповідно до абз. 4 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці сьомому статті 7 цього Закону, тобто у розмірі 1600 гривень. Отже, з урахуванням вимог Закону про порядок відшкодування шкоди, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди складає 141 920 грн. ((88 міс. х 1600 грн) + ((1600 грн : 30 днів) х 21 день)), що в понад 10 разів менше аніж визначено позивачем.Так, сума в розмірі 1 500 000 грн визначена позивачем без належного обґрунтування. ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів щодо необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків. Тобто, позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж передбачено законодавством до відшкодування. Тому, в даному випадку відсутні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди та визначення її в розмірі 1 500 000 грн, оскільки вказане може призвести до неправомірного збагачення. Щодо відшкодування витрат на правову допомогу зазначено, що в описах виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом зазначено загальне формулювання про те, що адвокатом здійснювалася підготовка клопотань, скарг, апеляційних скарг, заяв, збирання доказів, але які саме клопотання, скарги та заяви були підготовлені адвокатом не вказано, копії таких документів до позову не долучені, що робить неможливим встановлення їхньої дійсності та необхідності.Оскільки розмір заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу є недоведеним та непідтвердженим, у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат просив відмовити.

22 квітня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив Державної казначейської служби України. В обґрунтування відзиву зазначено, що розмір моральної шкоди має розраховуватись виключно відповідно до положень статті 13 Закону про порядок відшкодування шкоду та з урахуванням положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджету України на 2026 рік», якою визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн. Тому, розмір моральної шкоди на який вправі претендувати позивач становить 1 600,00 грн * 88 місяців 21 день = 141 920,00 грн. Зазначений розмір моральної шкоди у сумі 141 920,00 грн є достатнім для задоволення потреб позивача та відновлення його прав, натомість заявлений до відшкодування позивачем розмір моральної шкоди в сумі 1 500 000,00 грн є завищеним та необґрунтованим та його задоволення може призвести до збитків Державного бюджету України. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначено, що незрозуміло чому позивач просить відшкодувати витрати на правничу допомогу зовсім по іншій справі в розмірі 250 000,00 грн, які не пов`язані з розглядом справи № 492/482/26, а відповідно не підлягають задоволенню.

22 квітня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону. Відповідь на відзив мотивована тим, що наведені відповідачем постанови ВС місять правові висновки, які спростовують розрахунок відповідача та його твердження про необхідність застосування для відповідного розрахунку іншого мінімального розміру заробітної плати, ніж той, який встановлений законом на момент розгляду справи в 2026 році.Надані позивачем договори про надання правової допомоги та інші документи в обґрунтування розміру такої допомоги відповідають чинному законодавству: містять усі необхідні відомості, в тому числі, про справу та номер провадження, в якому надається допомога. У зв`язку з їх значним обсягом окремо їх не біло надано до позову, заявлено клопотання про витребування кримінальної справи № 492/431/19 саме для підтвердження факту надання позивачу правової допомоги впродовж 2019-2026 років (подання стороною захисту заяв, клопотань, скарг, апеляційної скарг та інших процесуальних документів в інтересах ОСОБА_1 під час захисту від обвинувачення в КП № 42017161020000069) у разі заперечень відповідачів.Визначення сторонами в договорі про надання правової допомоги фіксованого розміру гонорару виключає обов`язковість та необхідність визначення часу, витраченого на надання конкретного виду допомоги. Розгляд справи в суді першої інстанції тривав з 2019 по 2020, в апеляційній інстанції – з 2020 року по 2026 рік, тому є очевидними, що обсяг правової допомоги в останньому випадку був значно більшим.

13 травня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону. Відзив мотивований тим, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. При цьому повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою. Позивач для підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди, враховуючи вимоги законодавства, повинен надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо. Усупереч наведеної вимоги закону, ОСОБА_1 самостійно, без посилання на належні та допустимі докази на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди на власний розсуд, безпідставно розрахував та зазначив у тексті позовної заяви розмір моральної шкоди. Так, за період перебування під слідством та судом позивач розмір завданої йому моральної шкоди встановив у сумі 766 988,9 грн та вважає, що це гарантований законом мінімум, який на думку позивача має становити в дійсності 1 500 000 гривень.Відповідно до абз. 4 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці сьомому статті 7 цього Закону, тобто у розмірі 1600 гривень. Отже, з урахуванням вимог Закону про порядок відшкодування шкоди, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди складає 141 920 грн. ((88 міс. х 1600 грн) + ((1600 грн : 30 днів) х 21 день)), що в понад 10 разів менше аніж визначено позивачем. Позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів, які би підтверджували характер заподіяної йому моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду та заподіяною позивачу моральною шкодою. Оскільки розмір заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу є недоведеним та непідтвердженим, у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат слід відмовити.

18 травня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону. У відповіді на відзив зазначено, що постанови ВС містять правові висновки, які спростовують розрахунок відповідача та його твердження про необхідність застосування для відповідного розрахунку іншого мінімального розміру заробітної плати, ніж той, який встановлений законом на момент розгляду справи в 2026 році; і в даному випадку по справі № 492/482/26 під час розрахунку відповідного гарантованого державою мінімуму слід виходити з 8 647 гривень, як встановленого з 1 січня 2026 року мінімальної заробітної плати у місячному розмірі згідно ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік». При цьому завдання моральної шкоди внаслідок кримінального переслідування особи, відносно якої таке переслідування було припинено за реаблітуючими обставинами, в силу цього закону презюмується. Надані позивачем договори про надання правової допомоги та інші документи в обґрунтування розміру такої допомоги відповідають чинному законодавству: містять усі необхідні відомості, в тому числі, про справу та номер провадження, в якому надається допомога. У зв`язку з їх значним обсягом окремо їх не було надано до позову, заявлено клопотання про витребування кримінальної справи № 492/431/19саме для підтвердження факту надання позивачу правової допомоги впродовж 2019-2026 років (подання стороною захисту заяв, клопотань, скарг, апеляційної скарг та інших процесуальних документів в інтересах ОСОБА_1 під час захисту від обвинувачення в КП № 42017161020000069) у разі заперечень відповідачів.

Сповіщення сторін

Позивач у судове засідання не з`явився, але до суду від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позов просив задовольнити.

Представник позивача, який брав участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити.

Представник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, який брав участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, який брав участь у судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник Державної казначейської служби України про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, однак у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Мотивувальна частина

Позиція суду

Суд, розглянувши позовну заяву, вислухавши обґрунтування представника позивача, заперечення представників відповідачів, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

07 вересня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 426 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42017161020000069 (а.с. 12). 18 жовтня 2018 року слідчим військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України Завгороднім І.В., повідомлено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 426 КК України у кримінальному провадженні № 42017161020000069, внесеному 07 вересня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 13-15). Постановою від 18 жовтня 2018 року зупинено досудове розслідування та оголошено ОСОБА_1 у розшук (а.с. 17-18).

02 листопада 2018 року ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області було надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_1 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с. 24-25). 29 листопада 2018 року ОСОБА_1 було затримано (а.с. 19- 21).

22 грудня 2018 року ОСОБА_1 було затримано, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання (а.с. 22).

24 грудня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у перетинанні кордону на виїзд у зв`язку з рішенням військової прокуратури Білгород-Дністровського гарнізону (а.с. 23).

22 лютого 2019 року було направлено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 до Арцизького районного суду Одеської області (а.с. 27-30).

Вироком Арцизького районного суду Одеської області від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 426 КК України, призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн, із звільненням від покарання у зв`язку із закінченням строків давності (а.с. 31-41). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, вирок Арцизького районного суду Одеської області від 17 вересня 2019 року було скасовано, кримінальне провадження № 42017161020000069 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 426 КК України було закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КК України у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення (а.с. 42-56).

Зазначені обставини також підтверджуються матеріалами кримінального провадження № 42017160200000069 (справа № 492/431/19), які оглянуті у судовому засіданні.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини 3 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина 5 та 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами 2, 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такий висновок підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16, від 21 січня 2026 року у справі № 461/1987/24.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Тобто, визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Абзац 2 частини 3 статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Згідно з частинами 1-4 статті 12, частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивач у справі, незаконно перебував під слідством і судом з 18 жовтня 2018 року (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 11 березня 2026 року (постановлення ухвали Одеського апеляційного суду про скасування вироку та закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення), що складає 7 років 4 місяці 21 день, тобто 88 місяців 21 день.

Отже, незаконне кримінальне переслідування позивача, що завдало йому моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок держави, тривало з 18 жовтня 2018 року до 11 березня 2026 року.

Встановлено, що здійснення зазначеного вище кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , а саме притягнення його до кримінальної відповідальності та в подальшому закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб органів державної влади, зокрема органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Протягом вказаного періоду відносно ОСОБА_1 проводились слідчі дії, судовий розгляд кримінальної справи, а також ОСОБА_1 було затримано на підставі ухвали слідчого судді, оголошено у розшук, відмовлено у перетинання державного кордону, до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Вказані обставин негативно вплинули на його життя та були порушені його нормальні життєві зв`язки, останній змушений був доводити свою невинуватість, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв`язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи.

Оцінюючи доводи кожної із сторін щодо розміру компенсації моральної шкоди, яка може бути стягнута на користь позивача, суд приходить до такого висновку.

Розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у місячному розмірі становить 8647 грн.

Враховуючи, що гарантована законом сума відшкодування моральної шкоди становить один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у місячному розмірі становить 8647 грн, розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Держави Україна на користь позивача становить 766988,90 грн (з розрахунку 8647 грн - мінімальна заробітна плата * 88 кількість місяців перебування під слідством та судом = 760936 грн), (8647/30*21 днів = 6052,90 грн), що є мінімальним розміром відшкодування відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та при цьому відповідає вимогам розумності, справедливості, є достатнім для розумного задоволення потреб позивачаб та не призводить до його збагачення.

При розгляді зазначеної справи суд враховує висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Також позивачем ОСОБА_1 для обґрунтування своїх позовних вимог, надано епікриз від 30 листопада 2018 року, однак вказаний доказ не є достатнім для підтвердження розміру моральної шкоди у заявленому до стягнення розмірі, оскільки не підтверджує причинно-наслідкового зв`язку між виявленим у ОСОБА_1 захворюванням та його перебуванням під слідством та судом.

Не заслуговують на увагу, доводи Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, Державної казначейської служби України, Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, викладені у відзивах про те, що при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно виходити з частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, не заслуговують на увагу, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, встановленим законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, що узгоджується з нормами статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено механізму запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення компенсації за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення компенсації моральної шкоди у спірних правовідносинах.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що «тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22, від 05 березня 2025 року у справі № 161/170/24, від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24, від 12 березня 2025 року у справі № 707/564/24, від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21-ц, від 05 серпня 2025 року у справі № 710/228/24, від 11 грудня 2025 року у справі № 706/828/21.

Щодо позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, понесеної у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи суд зазначає наступне.

Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження№ 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).

При цьому, передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження вказаних витрат на юридичну допомогу позивачем надано такі докази: договори про надання правової допомоги від 27 лютого 2019 року та від 10 жовтня 2020 року, укладені між адвокатом Орезом В.П. та ОСОБА_1 (а.с. 57, 58); опис виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом від 18 березня 2026 року та від 25 вересня 2020 року (а.с. 57 зворот, 58 зворот); квитанції до прибуткового касового ордера б/н від 25 вересня 2020 року та від 15 березня 2026 року, згідно з якими 25 вересня 2020 року позивачем сплачено адвокату Орезу В.П. 100 000 грн, 15 березня 2026 року - 150 000 грн (а.с. 59).

Також як вбачається з копій матеріалів кримінальної справи № 42017160200000069 (справа № 492/431/19), адвокат Орез В.П. здійснював захист інтересів позивача (обвинуваченого) ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи, а саме брав участь у судових засіданнях першої та апеляційної інстанції, подавав клопотання та заяви, складав апеляційну скаргу, тощо.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відшкодування позивачеві сум, сплачених ними у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить про надання адвокатом Орезом В.П. професійної правничої допомоги під час розгляду кримінальної справи, відтак у цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно способу відшкодування шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17 (провадження №61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 (провадження №61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі №461/9982/19 (провадження №61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, відтак кошти на відшкодування позивачам завданої шкоди слід стягнути безпосередньо з Державного бюджету України, без вказівки про стягнення цих коштів, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а саме слід стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 766 988,90 грн, відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, в розмірі 250 000 грн.

Вирішивши чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог позову.

Щодо судового збору, суд приходить до такого висновку.

Згідно частин 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Враховуючи наведене, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, в силу вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 10169,88 грн слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі статей 23, 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 19, 76-83, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) у якості відшкодування моральної шкоди у розмірі 766 988 (сімсот шістдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) гривень 90 копійок, відшкодування витрат, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят) тисяч 00 копійок, а всього 1 016 988 (один мільйон шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) гривень 90 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір у розмірі 10169 (десять тисяч сто шістдесят дев`ять) гривень 88 копійок компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано протягом строку оскарження.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Варгаракі С.М.