Вирок від 22 липня 2026 р. у справі №477/883/26 — Вітовський районний суд Миколаївської області

ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/883/26

Провадження №1-кп/477/478/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого у справі – судді ОСОБА_1 ,

із секретарем судових засідань – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22026150000000069 від 05 березня 2026 року, відносно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Запооріжжя, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця Збройних сил України - в/ч НОМЕР_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-2 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 та його захисника – ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В :

23 квітня 2026 року до Вітовського районного суду Миколаївської області з Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-2 КК України.

Крім того, разом з обвинувальним актом до суду надійшла угода про визнання винуватості від 21 квітня 2026 року.

Відповідно до висунутого ОСОБА_3 обвинувачення, виписаного в цій угоді, досудовим розслідуванням було встановлено скоєння ним злочину за наступних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).

В ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі – Закон «Про оборону України») зазначені ряд термінів, зокрема:

-особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

-воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

-збройна агресія – застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України вважається збройною агресією.

Статтею 4 Закону «Про оборону України» визначено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3542-XII (далі – Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») встановлено, що мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Цим же законом особливий період визначено як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктом 8 ст. 4 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України. Вони незаконно перетнули лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Законом про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 2119-ІХ продовжено строк дії воєнного часу в Україні з 05 год. 30 хв. 26.03.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено проведення загальної мобілізації, строк якої продовжений відповідними Законами України і триває донині.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 106 від 21 квітня 2022 року солдата ОСОБА_3 було призначено на посаду телефоніста відділення управління взводу управління командира батареї 1-ої гарматної артилерійської батареї, а наказом тієї ж військової частини № 214 від 31 липня 2025 року його прризначено на посаду водія 2-го розрахунку 2-го гарматного артилерійського взводу 1-ої гарматної артилерійської батареї ( АДРЕСА_2 ).

В п. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України передбачено які на військовослужбовців покладено обов`язки для необхідності виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

Пунктом 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

У пункті 49 Статуту зазначено, що військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Також, пунктом 127 Статуту визначено, що солдат у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.

В пункті 128 Статуту закріплено, що солдат зобов`язаний зокрема: підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки; додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.

При цьому в ст. 26 Статуту закріплено, що військовослужбовець залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несе дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби при перебуванні на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять).

В той же час, в період лютого 2024 року – серпня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем Збройних сил України, діючи умисно в період дії воєнного стану, в порушення ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст.ст. 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про інформацію», а також наказу Головнокомандувача Збройних сил України № 73 від 03 березня 2022 року щодо заборони розповсюдження інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії Збройних сил України, інших складових сил оборони, негативного вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового стану, за допомогою свого мобільного телефону марки «Realme 11 Pro+ 5G» моделі «RMX3741» ІМЕІ 1: НОМЕР_2 , ІМЕІ 2: НОМЕР_3 , із вмонтованою в нього сім-картою номеру зв`язку НОМЕР_4 , через особистий обліковий запис «userlqkzkh3s8sДжонбар» в інтернет-мережі «ТікТок» поширив відомості щодо переміщення та руху артилерійського озброєння, а також розміщення вогневих артилерійських позицій підрозділів Збройних сил України.

Так, 13 лютого 2024 року, точний час під час слідства встановити не виявилося можливим, ОСОБА_3 , діючи умисно, перебуваючи в м. Миколаєві, використовуючи свій мобільний телефон «Realme 11 Pro+ 5G» моделі «RMX3741» з номером зв`язку НОМЕР_4 , через особистий обліковий запис «userlqkzkh3s8sДжонбар» в інтернет-мережі «ТікТок» поширив відеозапис переміщення військового озброєння, а саме – двох основних бойових танків Збройних сил України Т-72Б.

Також 21 грудня 2024 року, точний час під час слідства встановити не виявилося можливим, ОСОБА_3 , діючи умисно, перебуваючи в с. Галицинове Миколаївського району Миколаївської області, використовуючи свій мобільний телефон «Realme 11 Pro+ 5G» моделі «RMX3741» з номером зв`язку НОМЕР_4 , через особистий обліковий запис «userlqkzkh3s8sДжонбар» в мережі «ТікТок» поширив відеозапис переміщення військового озброєння, а саме – 155-мм гаубиці «М777» за допомогою колісного вантажного автомобіля «КРАЗ-5233».

Крім того 16 серпня 2025 року, точний час під час слідства встановити не виявилося можливим, ОСОБА_3 , діючи умисно, перебуваючи в с. Галицинове Миколаївського району Миколаївської області, використовуючи свій мобільний телефон «Realme 11 Pro+ 5G» моделі «RMX3741» з номером зв`язку НОМЕР_4 , через особистий обліковий запис «userlqkzkh3s8sДжонбар» в інтернет-мережі «ТікТок» поширив відеозапис переміщення військового озброєння, а саме - колісного вантажного автомобіля «КРАЗ-5233», призначеного для транспортування 155-мм гаубиці «М777».

За змістом поширених ОСОБА_3 відеозаписів через загальнодоступну соціальну мережу «ТікТок» з високою точністю можливо встановити розташування та переміщення озброєння територією України.

Таким чином ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 114-2 КК України - поширення інформації про направлення, переміщення озброєння територією України, якщо така інформація не розміщувалася (не поширювалася) у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України чи Службою безпеки України або в офіційних джерелах країн-партнерів, вчинене в умовах воєнного стану.

21 квітня 2026 року між прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_3 було укладено угоду про визнання винуватості, за участі захисника ОСОБА_7 , згідно з умовами якої сторони погодилися згідно з положеннями ст.ст. 468, 469, 470, 472 КПК України про наступне:

- ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 114-2 КК України;

- він під час досудового слідства сприяв у розслідуванні кримінального провадження, розкаявся у вчиненому;

- узгоджено його покарання за ч. 1 ст. 114-2 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, – 2 (два) роки позбавлення волі;

- а з врахуванням проходження ним військової служби, за його згодою, згідно ст. 58 КК України вважати за можливе замість цього покарання призначити йому службове обмеження на той же строк із відрахуванням від суми грошового забезпечення в дохід держави 10 %.

Відповідно до угоди, її сторони обізнані з правовими наслідками укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені статтею 473 КПК України, а саме:

– в частині обмеження права прокурора та обвинуваченого на оскарження вироку згідно положення статтями 394, 424 КПК України;

– в частині порядку та оскарження обвинувального вироку, яким затверджена ця угода в апеляційному порядку, визначеному пунктом 1 частиною 1 статті 394 КПК України та в касаційному порядку, визначеному в пункті 1 частиною 3 статті 424 КПК України;

– в частині відмови у здійсненні прав, передбачених абзацами 1 і 4 пункту 1 частини 4 статті 474 КПК України.

Прокурор у судовому засіданні не заперечував щодо затвердження угоди.

В судовому засіданні обвинувачений провину визнав повністю, у вчиненому розкаявся та просив затвердити укладену угоду.

Захисник ОСОБА_8 обвинуваченого не заперечував проти затвердження угоди.

Суд, перевіривши обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості, дослідивши матеріали справи в частині затвердження угоди про визнання винуватості, дійшов наступних висновків.

Суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена і щодо нетяжких злочинів,

Злочин, у вчиненні якого обвинувачена ОСОБА_3 визнав себе винуватим, віднесений до категорії нетяжких (ст. 12 КК України).

Під час підготовчого засідання суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений в присутності захисника цілком розуміє права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди за ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 4 ст. 474 КПК України, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.

Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, кримінального закону та інтересам суспільства.

Міра покарання узгоджена обвинуваченим, захисником та прокурором, з урахуванням: тяжкості вчиненого злочину відповідно до ст. 12 КК України; наявністю декількох обставин, які пом`якшують покарання, та відсутністю обставин, які її обтяжують.

Бажання та ініціатива обвинуваченого укласти дану угоду свідчить про заінтересованість в забезпеченні швидкого судового провадження та активному сприянню розкриттю злочину, а також відсутністю обставин, які обтяжують покарання.

Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч.7 ст. 474 КПК України, не встановлено.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим відповідають вимогам КПК України та КК України, його дії кваліфіковані вірно, покарання, узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості, є достатнім для попередження вчинення нових злочинів, а також для його виправлення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.

Керуючись ст.ст. 314, 369 - 374, 468, 469, 472, 474, 475 КПК України суд

У Х В А Л И В:

Затвердити у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №22026150000000069 від 05 березня 2026 року, угоду про визнання винуватості від 21 квітня 2026 року, укладену між прокурором Миколаївської спеціалізованої прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_3 .

Визнати винуватим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-2 КК України, та призначити йому покарання за його вчинення, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді двох років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 58 КК України ОСОБА_3 замість призначеного покарання у виді позбавлення волі призначити покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців із відрахуванням в дохід держави з суми грошового забезпечення 10 (десяти) відсотків на строк 2 (два) роки.

Копію вироку вручити обвинуваченій, захиснику та прокурору.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Вітовський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1