Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №674/471/26 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/471/26

Провадження № 2/674/620/26

РІШЕННЯ

іменем України

22 липня 2026 року м. Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., за участю секретаря судового засідання Бойчук С.В., позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Соловей О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дунаївці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 про визнання батьківства,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Соловей О.В., звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 2013 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за її місцем проживання, у зареєстрованому шлюбі між собою не перебували. ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_3 , державну реєстрацію народження якої проведено відповідно до частини першої статті 135 СК України, у зв`язку з чим у актовому записі про народження № 115 від 23 серпня 2016 року батьком дитини записано ОСОБА_2 за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька зазначено за вказівкою матері - " ОСОБА_2 ", тобто ім`я та по батькові фактичного батька дитини. Позивач посилалася на те, що ОСОБА_2 був мобілізований до Збройних Сил України та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а відповідно до сповіщення № 8 від 28 лютого 2026 року зник безвісти 20 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Васюківка, Бахмутського району Донецької області, у зв`язку з чим провести молекулярно-генетичну експертизу неможливо; неможливим є і дослідження біологічного матеріалу родичів, оскільки ОСОБА_2 є усиновленою особою та кровних родичів не має. Метою встановлення факту батьківства позивач зазначила набуття малолітньою донькою права на отримання частини грошового забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки через зазначення в актовому записі про народження батьком " ОСОБА_2 " замість ОСОБА_2 дитина позбавлена такої можливості. Посилаючись на спільне проживання сторін однією сім`єю, акт обстеження на предмет проживання, фотознімки, складений ОСОБА_2 заповіт на користь дитини та показання свідків, позивач просила визнати ОСОБА_2 батьком малолітньої ОСОБА_3 та розподілити судові витрати.

Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 07 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Одночасно вказаною ухвалою витребувано актовий запис про народження ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 06 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті; задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано актовий запис про народження дитини, а також задоволено клопотання про виклик і допит свідків.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Соловей О.В. позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, та просили їх задовольнити. Представник позивача пояснив, що позивач і ОСОБА_2 тривалий час проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у них народилася спільна дитина - ОСОБА_3 . Оскільки на момент державної реєстрації народження дитини шлюб між сторонами зареєстрований не був, відомості про батька внесено відповідно до частини першої статті 135 СК України, у зв`язку з чим у актовому записі про народження та свідоцтві про народження батьком дитини зазначено іншу особу, тоді як фактичним батьком дитини є ОСОБА_2 . Представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 проходив військову службу та зник безвісти під час виконання бойового завдання, повідомлення про що надійшло у 2026 році, а тому провести молекулярно-генетичну експертизу неможливо; неможливим є і дослідження біологічного матеріалу родичів, оскільки ОСОБА_2 є усиновленою особою. Встановлення батьківства представник позивача пов`язав з можливістю оформлення дитині виплати грошового забезпечення, належного зниклому безвісти військовослужбовцю, зазначивши, що Військову частину НОМЕР_1 залучено відповідачем як орган, що здійснюватиме відповідні виплати. На обґрунтування позовних вимог представник позивача послався на сукупність доказів - показання свідків, фотоматеріали та акт обстеження на предмет проживання.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 явку свого представника не забезпечила, про причини неявки повідомила, подавши відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи без участі свого представника.

У поданому відзиві на позовну заяву відповідач Військова частина НОМЕР_1 в особі представника позовні вимоги заперечили в повному обсязі та просили відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначили, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 лютого 2026 року № 569 солдат ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісти за особливих обставин 20 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Васюківка, Бахмутського району Донецької області під час виконання обов`язків військової служби; відомостей про його перебування в полоні до військової частини не надходило. Представник відповідача наголосив, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у справі, оскільки предметом спору є встановлення походження дитини від ОСОБА_2 , що стосується особистих прав останнього і не зачіпає прав та обов`язків військової частини; надані позивачем докази не підтверджують факту батьківства, а складений ОСОБА_2 заповіт на користь ОСОБА_3 є лише розпорядженням на випадок смерті та факту батьківства не підтверджує; рішення суду в разі задоволення позову вплине на права та обов`язки ОСОБА_2 , який на цей час є безвісти зниклим і відносно якого відсутнє рішення суду про визнання його безвісно відсутнім, що унеможливлює його участь у справі. Просили розглядати справу без участі представника військової частини.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився; відзиву на позовну заяву не подав. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 лютого 2026 року № 569 та сповіщення № 8 від 28 лютого 2026 року ОСОБА_2 вважається таким, що зник безвісти за особливих обставин з 20 лютого 2026 року; відомостей про місце його перебування немає, рішення суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим не ухвалювалося.

З урахуванням наведеного суд визнав відсутніми перешкоди для розгляду справи за відсутності відповідачів.

На підтвердження позовних вимог стороною позивача заявлено клопотання про допит свідків, за результатами розгляду якого судом викликано та допитано свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_7 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1 , пояснила, що позивач та ОСОБА_2 спочатку проживали в її квартирі, а згодом винаймали житло за адресою на АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 визнавав дитину своєю донькою, проводив час разом із сім`єю, допомагав у вихованні доньки, а дитина ставилася до нього як до батька.

Свідок ОСОБА_8 , яка є рідною сестрою прийомного батька ОСОБА_2 (доводиться йому тіткою), підтвердила, що позивач проживала разом із ним та вони вели спільне господарство. Свідок зазначила, що ОСОБА_2 говорив про дитину як про рідну доньку і не мав сумнівів щодо такого статусу, а також повідомила про наявність їхніх спільних фотографій із дитиною під час спільних свят.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що була колегою позивача та дружила сім`ями з позивачем і ОСОБА_2 . За її показаннями, ОСОБА_2 допомагав позивачу під час вагітності, часто приходив до неї, а після народження дитини поводився як батько; під час проходження військової служби допомагав дитині з уроками онлайн. Відносини ОСОБА_2 з двома синами позивача свідок описала як дружні.

Заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , державну реєстрацію народження якої проведено Новоушицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області, актовий запис про народження № 115 від 23 серпня 2016 року. Матір`ю дитини записано позивача ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_2 ; підставою запису відомостей про батька зазначено заяву матері про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 СК України № 11/02.3.05.01-44 від 23 серпня 2016 року. Зазначене підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 04 березня 2022 року та копією актового запису про народження № 115 від 23 серпня 2016 року, витребуваною судом. Отже, прізвище батька дитини записано за прізвищем матері, а ім`я та по батькові - " ОСОБА_2 " - за вказівкою матері, що збігається з іменем та по батькові ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що у зареєстрованому шлюбі позивач та ОСОБА_2 між собою не перебували. Шлюб позивача з ОСОБА_1 розірвано рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 08 жовтня 2012 року у справі № 206/5764/2012, тобто задовго до народження ОСОБА_3 . Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану № 00056855823 від 03 березня 2026 року відомості про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_2 відсутні, що додатково підтверджено листом Дунаєвецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 10 квітня 2026 року № 237/24.1-24.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00056854460 від 03 березня 2026 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народжений як ОСОБА_10 ; на підставі актового запису про усиновлення № 5 від 01 серпня 1985 року, виданого Дунаєвецьким районним відділом ДРАЦС, до відомостей про дитину та про батьків внесено зміни. Наведене свідчить, що ОСОБА_2 є усиновленою особою та не має кровних родичів, біологічний матеріал яких міг би бути використаний для проведення молекулярно-генетичного дослідження.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 лютого 2026 року № 569 та сповіщення № 8 від 28 лютого 2026 року солдата ОСОБА_2 , стрільця - номера обслуги 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , визнано таким, що зник безвісти за особливих обставин з 20 лютого 2026 року під час участі у бойових діях при виконанні обов`язків військової служби із захистом Батьківщини, будучи відданим військовій присязі, поблизу населеного пункуту Васюківка, Бахмутського району Донецької області. Згідно з наказом біологічний матеріал у солдата ОСОБА_2 не відбирався. Рішення суду про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім або оголошення його померлим не ухвалювалося.

Згідно з актом обстеження на предмет проживання, складеним комісією у складі депутата Новоушицької селищної ради Громяк Л.П. та сусідів ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , затвердженим Новоушицьким селищним головою, встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до моменту мобілізації до лав Збройних Сил України проживав за адресою: АДРЕСА_2 , разом із дружиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дітьми - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене узгоджується з відомостями витягу з реєстру територіальної громади від 25 червня 2025 року № 2025/008432256 про реєстрацію місця проживання позивача за цією ж адресою з 28 серпня 2008 року, а також з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27 лютого 2026 року № 569, згідно з яким адресою проживання, зазначеною самим військовослужбовцем ОСОБА_2 , є: АДРЕСА_2 , тобто адреса проживання позивача та її дітей.

Відповідно до заповіту від 03 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Новоушицького районного нотаріального округу Поліховською Л.В. та зареєстрованого в реєстрі, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а також усе те, що буде йому належати і на що він буде мати право за законом, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя заповіт не змінювався та не скасовувався.

До матеріалів справи долучено фотознімки на 12 аркушах, на яких зафіксовано ОСОБА_2 разом із позивачем та дітьми, у тому числі з малолітньою ОСОБА_3 , у різні періоди часу та за різних побутових обставин (спільний відпочинок, сімейні події, обряд хрещення дитини).

Згідно зі статтею 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому в установленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно з частинами першою, другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Аналіз наведених норм свідчить, що чинне законодавство не встановлює переліку доказів, якими може підтверджуватися походження дитини від певної особи, і не обмежує таке доказування виключно висновком молекулярно-генетичної експертизи. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані з дотриманням вимог Цивільного процесуального кодексу України, які підлягають оцінці судом у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ (рішення у справі "Калачова проти Російської Федерації" від 07 травня 2009 року). Разом з тим Верховний Суд неодноразово наголошував, що висновок судово-генетичної експертизи є лише одним із доказів у справі, який не має для суду заздалегідь встановленої сили та оцінюється в сукупності з іншими доказами; за наявності об`єктивної неможливості проведення такої експертизи суд не позбавлений можливості встановити походження дитини на підставі інших належних і допустимих доказів.

Так у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що доказами у справах про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; при цьому для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне їх виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою свого батьківства.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц зазначено, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Верховний Суд послідовно виходить із того, що чинне законодавство не обмежує перелік доказів у справах про визнання батьківства лише офіційними документами чи результатами ДНК-експертизи; до доказів, що можуть підтверджувати визнання батьківства, належать листи, особисті записи та інші письмові джерела, а також показання свідків - за умови їх дослідження та оцінки в сукупності (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 753/23080/23). За відсутності висновку молекулярно-генетичної експертизи, у тому числі внаслідок об`єктивної неможливості її проведення, суд не позбавлений можливості встановити факт батьківства на підставі інших належних і допустимих доказів (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 382/2559/15-ц та від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц).

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить із того, що приватне життя охоплює важливі аспекти особистої ідентичності, а право особи знати своє походження та мати встановлені юридичні зв`язки зі своїми батьками є складовою права на повагу до приватного життя; при вирішенні спорів про походження дитини найкращі інтереси дитини мають першочергове значення (стаття 3 Конвенції про права дитини, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доведеність обставини має задовольняти стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 52 постанови Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 201/1017/25 зазначено, що у разі відсутності відомостей про смерть особи, батьківство якої встановлюється, необхідним є безпосереднє звернення до суду саме із позовом про визнання батьківства (стаття 128 СК України). Отже, безвісне зникнення особи, стосовно якої вирішується питання про батьківство, за відсутності відомостей про її смерть не є перешкодою для розгляду такого позову по суті у порядку позовного провадження.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки до встановлених обставин, суд виходить із такого.

Насамперед суд зазначає, що проведення у цій справі молекулярно-генетичної експертизи, яка є найбільш вірогідним засобом доказування у справах про визнання батьківства, є об`єктивно неможливим. Така неможливість зумовлена не поведінкою позивача чи ухиленням будь-кого з учасників від участі в експертизі, а винятковими обставинами: ОСОБА_2 зник безвісти за особливих обставин під час виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій, будучи відданим військовій присязі, його місцеперебування невідоме, біологічний матеріал у нього не відбирався, а через усиновлення ОСОБА_2 відсутні й кровні родичі, дослідження біологічного матеріалу яких дозволило б встановити походження дитини опосередковано. За таких умов позбавлення дитини можливості встановити своє походження лише з підстав неможливості проведення експертизи суперечило б статті 128 СК України, яка не обмежує коло допустимих доказів, а також статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Обставини, що виникли внаслідок збройної агресії проти України та не залежать від волі дитини і її матері, не можуть погіршувати правове становище дитини.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив таке. Позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2013 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 . Ця обставина підтверджується не лише поясненнями позивача, а й офіційним документом - актом обстеження на предмет проживання, складеним комісією за участю депутата Новоушицької селищної ради та затвердженим селищним головою, згідно з яким ОСОБА_2 до моменту мобілізації проживав за вказаною адресою разом із позивачем як з дружиною та з трьома дітьми, у тому числі з малолітньою ОСОБА_3 . Суд враховує, що ця ж адреса - АДРЕСА_2 зазначена самим ОСОБА_2 як адреса його проживання у документах військової частини НОМЕР_1 , що відображено у наказі командира військової частини від 27 лютого 2026 року № 569, тоді як зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є інша адреса (с-ще АДРЕСА_3 ). Отже, факт спільного проживання сторін однією сім`єю підтверджується документом, складеним самою військовою частиною - відповідачем у справі - на підставі відомостей, повідомлених військовослужбовцем особисто, і жодним доказом не спростований.

Малолітня ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто у період спільного проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю. При цьому у зареєстрованому шлюбі позивач на час народження дитини не перебувала (шлюб з ОСОБА_1 розірвано у 2012 році), у шлюбі не перебував і ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Реєстрацію народження дитини проведено за частиною першою статті 135 СК України, і саме через це позивач і звернулася до суду з цим позовом, як того вимагає частина друга статті 128 СК України. Суд враховує, що ім`я та по батькові батька дитини, зазначені матір`ю при реєстрації народження - " ОСОБА_2 ", - повністю збігаються з іменем та по батькові ОСОБА_2 , а по батькові самої дитини - " ОСОБА_15 " - утворено від його імені. Хоча такий запис сам по собі доказом батьківства не є, він послідовно узгоджується з іншими доказами у справі та свідчить про те, що з моменту народження дитини і задовго до виникнення спору позивач незмінно вказувала на ОСОБА_2 як на батька дитини.

Істотне значення суд надає заповіту ОСОБА_2 від 03 вересня 2020 року, посвідченому приватним нотаріусом. Зазначеним заповітом ОСОБА_2 заповів усе своє майно та все те, що буде йому належати, саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд враховує, що заповіт складено у 2020 році, тобто задовго до мобілізації ОСОБА_2 , його зникнення безвісти та виникнення цього спору, а отже поза будь-яким зв`язком із можливими майновими очікуваннями та без ознак складення "на випадок" судового розгляду. Показовим є те, що єдиним спадкоємцем за заповітом ОСОБА_2 визначив саме малолітню ОСОБА_3 - особу, яка на той час не мала з ним жодного юридично оформленого зв`язку і не була його спадкоємцем за законом, - а не позивача, з якою він проживав однією сім`єю, і не будь-яку іншу особу. Суд погоджується з доводами відзиву про те, що заповіт за своєю правовою природою є розпорядженням на випадок смерті та сам по собі не є документом, що засвідчує походження дитини. Разом з тим у сукупності з іншими доказами така поведінка ОСОБА_2 є вагомим непрямим доказом, що узгоджується з версією позивача: складення заповіту на користь малолітньої дитини з передачею їй усього свого майна є характерним для ставлення батька до власної дитини і не знаходить іншого розумного пояснення в матеріалах справи.

Досліджені судом фотознімки відображають ОСОБА_2 разом із позивачем та дітьми, у тому числі з малолітньою ОСОБА_3 , у різні періоди часу, за різних побутових та сімейних обставин, у тому числі під час обряду хрещення дитини. Ці докази у сукупності з іншими підтверджують тривалий, сталий та безперервний характер сімейних зв`язків між ОСОБА_2 і дитиною, а також сприйняття ним ОСОБА_3 як власної доньки.

При оцінці показань свідків суд враховує, що всі допитані свідки - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - заявлені стороною позивача, а тому їхні показання підлягають ретельній перевірці у сукупності з іншими доказами. Водночас суд бере до уваги, що у справах цієї категорії коло осіб, обізнаних про обставини особистого сімейного життя сторін, об`єктивно обмежене близьким оточенням; сама лише обставина знайомства свідків із позивачем не є підставою для відхилення їхніх показань, якщо ці показання є послідовними, узгоджуються між собою та з письмовими доказами у справі і не спростовані іншими доказами. Відповідачі своїх свідків не заявляли, показань допитаних свідків не спростовували та жодних доказів на спростування обставин, повідомлених ними, не надали.

Оцінюючи показання допитаних свідків, суд бере до уваги, що вони є послідовними, узгоджуються між собою та з письмовими доказами у справі. Усі три свідки незалежно один від одного підтвердили факт тривалого спільного проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю, ведення ними спільного господарства, а також те, що ОСОБА_2 незмінно визнавав ОСОБА_3 своєю рідною донькою, піклувався про неї, брав участь у її вихованні та утриманні, у тому числі допомагав дитині з навчанням під час проходження військової служби. Ці показання повністю узгоджуються з актом обстеження на предмет проживання, фотоматеріалами та заповітом ОСОБА_2 на користь дитини, а тому суд приймає їх як належні та достовірні докази. Та обставина, що свідки не змогли пригадати точних відомостей щодо окремих обставин пологів чи періодів роботи та служби ОСОБА_2 , не спростовує їхніх показань щодо основних обставин справи та пояснюється давністю подій; ці неточності стосуються другорядних обставин і не впливають на висновок суду. Відповідачі показань свідків не спростували, власних свідків не заявляли та жодних доказів на спростування повідомлених ними обставин не надали.

Доводи відзиву Військової частини НОМЕР_1 про недоведеність факту батьківства суд відхиляє з огляду на таке. Відповідач, заперечуючи проти позову, обмежився запереченням доказової сили окремих доказів позивача, проте жодного доказу на спростування обставин, на які посилається позивач, не надав та не спростував ані факту спільного проживання сторін однією сім`єю, ані ставлення ОСОБА_2 до дитини як до власної. Навпаки, відомості, якими володіє сама військова частина та які відображені у наказі від 27 лютого 2026 року № 569, підтверджують, що адресою проживання, повідомленою самим ОСОБА_2 , є адреса проживання позивача та її дітей. Оцінка кожного окремого доказу поза його зв`язком з іншими доказами суперечила б вимогам статті 89 ЦПК України, яка зобов`язує суд оцінювати докази як кожен окремо, так і в їх сукупності.

Доводи відзиву про те, що безвісне зникнення ОСОБА_2 та відсутність рішення суду про визнання його безвісно відсутнім унеможливлюють розгляд справи, суд також відхиляє. Як зазначено вище, за відсутності відомостей про смерть особи, батьківство якої встановлюється, належним способом захисту є саме позов про визнання батьківства (пункт 52 постанови Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 201/1017/25). Особа, зникла безвісти за особливих обставин, має всі права, гарантовані Конституцією та законами України (стаття 6 Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"), а її процесуальний статус як відповідача не припиняється. Протилежний підхід означав би, що дитина військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання обов`язків із захисту Батьківщини, на невизначений строк позбавляється можливості встановити своє походження та реалізувати похідні від нього права, що є неприпустимим і суперечило б статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Суд відхиляє й доводи відзиву, які зводяться до оцінки мети звернення позивача до суду (набуття дитиною права на отримання виплат). Встановлення походження дитини від певної особи є самостійним юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення комплексу прав та обов`язків між батьком і дитиною (стаття 121 СК України), у тому числі особистих немайнових прав дитини - права на ім`я, на знання свого походження, на батьківське піклування. Наявність у позивача інтересу до подальшої реалізації дитиною майнових прав не може бути підставою для відмови у встановленні дійсного походження дитини та не звільняє суд від обов`язку вирішити спір по суті на підставі оцінки доказів.

Оцінивши зібрані у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем доведено походження малолітньої ОСОБА_3 від ОСОБА_2 . Такий висновок ґрунтується на сукупності узгоджених між собою доказів: тривалого спільного проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю з 2013 року, у тому числі у період зачаття та народження дитини, підтвердженого актом обстеження на предмет проживання та відомостями, повідомленими самим ОСОБА_2 військовій частині; відсутності у сторін зареєстрованого шлюбу з іншими особами на час народження дитини; зазначення матір`ю при реєстрації народження дитини імені та по батькові саме ОСОБА_2 ; складення ОСОБА_2 у 2020 році нотаріально посвідченого заповіту, яким усе своє майно він заповів саме малолітній ОСОБА_3 ; фотоматеріалів, що відображають сталі сімейні зв`язки ОСОБА_2 з дитиною; а також показань допитаних свідків. Жоден із цих доказів відповідачами не спростований, доказів на спростування обставин, на які посилається позивач, не надано.

З урахуванням стандарту доказування, застосовного у цивільному судочинстві, висновок про походження малолітньої ОСОБА_3 від ОСОБА_2 з урахуванням наведеної сукупності доказів є істотно більш вірогідним, ніж протилежний. За таких обставин позовна вимога про визнання ОСОБА_2 батьком малолітньої ОСОБА_3 є доведеною та підлягає задоволенню.

Разом з тим суд погоджується з доводами відзиву про те, що Військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у цій справі. Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Предметом спору у цій справі є встановлення походження малолітньої ОСОБА_3 від фізичної особи - ОСОБА_2 , тобто питання, що стосується виключно особистих немайнових прав останнього та самої дитини і не зачіпає прав, свобод чи інтересів військової частини; рішення у справі про визнання батьківства не створює для Військової частини НОМЕР_1 жодних прав чи обов`язків. Зазначена позивачем мета встановлення факту батьківства стосується подальшої реалізації майнових прав у інших правовідносинах і не перетворює військову частину на належного відповідача у спорі про походження дитини. За таких обставин у позові до Військової частини НОМЕР_1 слід відмовити, а позов до ОСОБА_2 - задовольнити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" рішення суду про визнання батьківства є підставою для внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Пунктом 20 глави 1 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, передбачено, що при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Згідно з пунктом 2.16.4 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

За загальним правилом, установленим частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у справах про визнання батьківства, які за своєю природою спрямовані на встановлення юридичного факту та захист інтересів дитини, задоволення позову не завжди зумовлене протиправною поведінкою відповідача.

У цій справі задоволення позову до ОСОБА_2 не спричинене порушенням, невизнанням чи оспоренням ним прав позивача; необхідність звернення до суду зумовлена тим, що запис про батька дитини було вчинено за частиною першою статті 135 СК України, а сам ОСОБА_2 зник безвісти за особливих обставин під час виконання обов`язків військової служби. Відповідач Військова частина НОМЕР_1 , у позові до якої відмовлено, прав позивача також не порушувала. За таких обставин суд не вбачає підстав для покладення понесених позивачем судових витрат на відповідачів і залишає їх за позивачем.

Керуючись статтями 121, 126, 128, 135 Сімейного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 48, 76-81, 89, 141, 263, 265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 про визнання батьківства задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Смотрич Дунаєвецького району Хмельницької області, РНОКПП НОМЕР_4 , батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки смт. Нова Ушиця Новоушицького району Хмельницької області.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Копію рішення після набрання ним законної сили надіслати до Дунаєвецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для виконання в частині внесення змін про батька до актового запису № 115 від 23 серпня 2016 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Новоушицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22 липня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ;

відповідач - ОСОБА_2 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя Давид БАРАТЕЛІ