Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №201/3815/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/3815/25

Провадження № 2/201/497/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі головуючого судді Федоріщева С.С.

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни про визнання договорів недійсними та застосування реституції, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивачки.

02 квітня 2025 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (нині Соборний районний суд міста Дніпра) через свого представника адвоката Самуху Анну Олександрівну звернулась ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни про визнання договорів недійсними та скасування рішень, та просила:

1. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1958313512101, номер об`єкта в РПВН 2582760) між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1595.

2. Застосовати наслідки недійсності договору дарування квартири АДРЕСА_1 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1958313512101, номер об`єкта в РПВН 2582760) між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1595, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76644136 від 16.12.2024 року 15:29:17, приватний нотаріус Бондар І.М.

3. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 698458212101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1575.

4. Застосовати наслідки недійсності договору дарування квартири АДРЕСА_2 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 698458212101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1575, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76638042 від 16.12.2024 року 13:03:06, приватний нотаріус Бондар І.М.

5. Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення №16, по АДРЕСА_3 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 706946112101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1585.

6. Застосовати наслідки недійсності договору дарування нежитлового приміщення №16, по АДРЕСА_3 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 706946112101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1585, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76640008 від 16.12.2024 року 13:56:05, приватний нотаріус Бондар І.М.

7. Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення №1, по АДРЕСА_3 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 710410612101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1580.

8. Застосовати наслідки недійсності договору дарування нежитлового приміщення №1, по АДРЕСА_3 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 710410612101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1580, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76639160 від 16.12.2024 року 13:33:00, приватний нотаріус Бондар І.М.

9. Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлового приміщення №20, по АДРЕСА_4 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 843088112101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1590. 10. Застосовати наслідки недійсності договору дарування 1/2 частини нежитлового приміщення №20, по АДРЕСА_4 , що укладений 16 грудня 2024 року (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 843088112101) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1590, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76640741 від 16.12.2024 року 14:15:50, приватний нотаріус Бондар І.М.

11. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки №31, кадастровий номер: 1221455400:01:019:0242,розташованої на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0876 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1475261612214), що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1610.

12. Застосовати наслідки недійсності договору дарування земельної ділянки №31, кадастровий номер:1221455400:01:019:0242, розташованої на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0876 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1475261612214), що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1610, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76646448 від 16.12.2024 року 16:24:56, приватний нотаріус Бондар І.М.

13. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки №32, кадастровий номер: 1221455400:01:019:0742,розташованої на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0620 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387339212214), що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1600.

14. Застосовати наслідки недійсності договору дарування земельної ділянки №32, кадастровий номер:1221455400:01:019:0742, розташованої на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0620 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387339212214), що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1600, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76644976 від 16.12.2024 року 15:47:46, приватний нотаріус Бондар І.М.

15. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки №41, кадастровий номер: 1221455400:01:019:0106, розташована на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0748 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1958442212214), що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1605.

16. Застосовати наслідки недійсності договору дарування земельної ділянки №41, кадастровий номер:1221455400:01:019:0106, розташована на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0748 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1958442212214) що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1605, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76645793 від 16.12.2024 року 16:08:00, приватний нотаріус Бондар І.М.

17. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки №42, кадастровий номер: 1221455400:01:019:0353, розташована на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0600 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387372612214), що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1615.

18. Застосовати наслідки недійсності договору дарування земельної ділянки №42, кадастровий номер:1221455400:01:019:0353, розташована на території громадської організації «Садівничого товариства «Елеватор» Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 0,0600 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1387372612214) що укладений 16 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований у реєстрі за номером 1615, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76647002 від 16.12.2024 року 16:40:22, приватний нотаріус Бондар І.М.

19. Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 судовий збір, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 (Сорок п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивачка послалася на те, що між нею та відповідачем-1 ( ОСОБА_4 ) тривалий час відбувався судовий процес у справі №201/6336/23 щодо виконання майнового (грошового) зобов`язання, що виникло з умов раніше укладеного договору про поділ спільного майна подружжя, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року у даній справі апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким з відповідача-1 ( ОСОБА_4 ) на користь позивачки стягнуто грошові кошти у розмірі 172 000 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становило еквівалент 6 289 799,20 грн), а також судові витрати: судовий збір у розмірі 33 550,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. Зазначена постанова суду апеляційної інстанції згідно з вимогами процесуального закону набрала законної сили негайно в день її проголошення 12.12.2024 року.

Як зазначає позивачка, відповідач-1 ( ОСОБА_4 ), будучи особисто присутнім у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та достовірно знаючи про ухвалене судове рішення і про виникнення у нього безумовного обов`язку сплатити борг, діючи з очевидною недобросовісністю, реалізував умисел, спрямований на штучне створення власної неплатоспроможності, з метою приховування належного йому ліквідного майна від майбутнього звернення стягнення в порядку примусового виконання, вже 16 грудня 2024 року (тобто всього через чотири дні після ухвалення судового рішення) звернувся до приватного нотаріуса Бондар І.М. У цей день ним було укладено низку безоплатних угод — договорів дарування, за якими він відчужив усе наявне у нього нерухоме майно на користь пов`язаних осіб — своєї дружини Відповідача-2 ( ОСОБА_5 ) та матері Відповідача-3 ( ОСОБА_6 ). Позивачка наголошує, що вказані правочини за своєю правовою природою є фіктивними (фраудаторними правочинами), вчиненими на шкоду кредитору. Вони не мали на меті реального настання правових наслідків, а укладалися виключно з метою завдати шкоди кредитору (Позивачці) та унеможливити виконання судового рішення. Позивачка просить визнати вказані договори дарування недійсними, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та повернути об`єкти у власність боржника.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Відповідач-1 ОСОБА_4 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначав, що цивільне законодавство базується на принципі свободи договору та непорушності права власності. Станом на 16 грудня 2024 року на момент підписання оспорюваних договорів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не містилося жодних відомостей про наявність арештів, заборон відчуження чи інших обтяжень щодо його квартир та земельних ділянок. Стверджував, що розпорядився власним майном на свій розсуд, що є його абсолютним конституційним правом. Також вказав, що Позивачка з 2023 року вела судовий процес, але жодного разу не зверталася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене майно, а тому сама несе ризики своєї процесуальної бездіяльності. Додатково зазначив, що ухвалою Верховного Суду від 14.04.2025 р. було відкрито касаційне провадження у справі №201/6336/23, у зв`язку з чим вважає даний позов передчасним до завершення перегляду справи найвищою судовою інстанцією.

Відповідач-2 ( ОСОБА_5 ) через спільного з Відповідачем-1 представника — адвоката Яланську Ю.П., надала письмові пояснення, в яких підтримала позицію свого чоловіка. Вказала, що отримала майно в дарунок на законних підставах, договори посвідчені нотаріально та пройшли державну реєстрацію. Наголошувала на тому, що вона не є стороною у правовідносинах щодо стягнення боргу, їй не було достовірно відомо про деталі судових спорів між її чоловіком та його колишньою дружиною (Позивачкою). Вважає, що позовні вимоги є спробою протиправно позбавити її законно набутого майна, що порушує статтю 41 Конституції України. Крім того, звернула увагу суду на те, що Відповідач-1 є потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025042110000921 від 01.04.2025 року за фактом шахрайських дій третіх осіб, якими у боржника було відібрано великі суми коштів, що і стало справжньою причиною відсутності грошей, а не укладання договорів дарування.

Відповідач-3 ( ОСОБА_6 ) у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином у порядку, передбаченому ЦПК України, відзиву чи заперечень суду не надала.

Приватний нотаріус Бондар І.М. надала суду письмову заяву, в якій зазначила, що при посвідченні договорів дарування 16.12.2024 р. нею як нотаріусом було виконано всі вимоги Закону України «Про нотаріат»: перевірено правовстановлюючі документи, встановлено відсутність чинних обтяжень, арештів та заборон у відповідних державних реєстрах. Просила розглядати справу за її відсутності та ухвалити рішення відповідно до чинного законодавства.

Справа прийнята до провадження ухвалою від 10 березня 2025 року та призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Соборного районного суду м. Дніпра від 27.01.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду.

Крім того, 19 березня 2025 року, ще до подачі позову, ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра у справі 201/3136/25 було задоволено заяву Позивачки про забезпечення позову. Судом накладено арешт на все спірне майно (квартири, нежитлові приміщення, земельні ділянки, автомобіль) та заборонено органам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вказаних об`єктів до набрання рішенням суду законної сили.

У судовому засіданні представник позивачки адвокат Самуха А.О. позов підтримала та просила його задовольнити з зазначених у ньому підстав, представник відповідачів адвокат Яланська Ю.П. проти задоволення позову заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзивах на позов.

Фактичні обставини встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 27 листопада 1999 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 951.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року у справі № 201/10743/19 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

11.11.2019р. між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, посвічений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу – Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за №3201. Предметом цього договору є майно, яке було придбано позивачем та відповідачем в період перебування у шлюбі, перелік якого визначено п. 1.2 вищезазначеного договору про поділ майна.

Маючи на меті припинення права спільної сумісної власності та встановлення режиму особистої власності щодо зазначеного у тексті договору майна, керуючись при цьому принципом добровільності визначення способів поділу спільного майна подружжя, сторони, дійшли згоди про його поділ, з урахуванням особистого внеску кожного з подружжя у придбання майна, та цим договором юридично закріпили своє взаємне волевиявлення щодо поділу майна, що закріплено пунктом 1.5. договору про поділ майна,

Зокрема, п.п. 1.5.12. договору про поділ майна зафіксовано, що грошові кошти у розмірі 172 000 (сто сімдесят дві тисячі) доларів США, які належать на праві особистої приватної власності ОСОБА_7 , переходять в особисту приватну власність ОСОБА_8 .

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 01 червня 2023 року надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошової суми та судових витрат, де Позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, та стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 за Договором про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя від 11 листопада 2019 року грошову суму у розмірі 172 000 (сто сімдесят дві тисячі) доларів США, що згідно повідомлення НБУ України від 31.05.2023 року про офіційний курс гривні до іноземної валюти становить еквівалент 6 289 799 (Шість мільйонів двісті вісімлесят лев?ять тисяч сімсот дев?яносто дев?ять) гривень 20 копійок. 2. Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 судовий збір у розмірі 13 420 грн (Тринадцять тисяч чотириста двадцять тисяч) гривень 00 копійок, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 (Сорок тисяч) гривень 00 копійок, посилаючись на невиконання Відповідачем умов вищезазначеного договору, зокрема, п.п. 1.5.12. договору про поділ майна.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2024 року по цивільній справі 201/6336/23 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2024 року по цивільній справі 201/6336/23 задоволено заяву представника Відповідача про ухвалення додаткового рішення по даній цивільній справі, та стягнуто з Позивача на користь Відповідача понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 39 500 гривень.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2024р. у справі №201/6336/23, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2024 року та Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2024 року — скасовано, ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа — приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про стягнення грошової суми за договором про поділ майна подружжя — задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за Договором про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, від 11 листопада 2019 року грошову суму у розмірі 172 000 доларів США, що згідно повідомлення НБУ України від 31 травня 2023 року про офіційний курс гривні до іноземної валюти становить еквівалент 6 289 799 (шість мільйонів двісті вісімдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 20 копійок. Стягнуто з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 33550 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Вищезазначена Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Відповідачем не спростовані та не доведені суду належним та допустимим доказом факт покупки квартири за кошти, які були передані Позивачці згідно п. 1.5.12. Договору про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, який укладено 11.11.2019 року, та зареєстровано в реєстрі за №3201. Суд апеляційної інстанції посилається на те, що твердження Відповідача про те, що у Позивачки взагалі були відсутні особисті грошові кошти на покупку квартири, спростовуються між іншим укладеним в той же день договором позики від 11.11.2019 року на суму 50000 доларів США, які Позивачка позичила Відповідачу терміном на один рік, а посилання Відповідача на те, що ці гроші він “рятував” від колишньої дружини, оскільки остання страждає на алкоголізм, колегія суддів вважає надуманими.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2026 року Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2024р. у справі №201/6336/23 залишено без змін.

Позивач у даній справі, що розглядається обґрунтовує заявлені нею позовні вимоги тим, що укладання спірних правочинів було вчинено саме з метою вчинення перешкод виконанню судового рішення, яке набрало законної сили у справі №201/6336/23.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи встановлені факти, суд дійшов наступних висновків.

Відносно позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (Постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

В даному випадку, як вбачається зі змісту позовної заяви, Позивач просить визнати договори дарування недійсними, та обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що укладання спірних правочинів - договорів дарування, було вчинено з метою вчинення перешкод виконанню судового рішення, яке набрало законної сили у справі №201/6336/23.

А, саме, Позивачем у позовній заяві зазначається, що з метою уникнення цивільної відповідальності та перешкодити виконанню судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з Відповідача-1 грошового боргу на користь Позивача, шляхом реалізації належного йому майна, останній провів відчуження усього свого майна своїй дружині ОСОБА_5 та своїй матері ОСОБА_6 .

Отже, Позивач вбачає наявність у діях ОСОБА_4 склад цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, негативні наслідки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і негативними наслідками. Також Позивач вважає, що відповідачами було створено умови, при яких виконати судове рішення у справі №201/6336/23 про стягненню боргу буде неможливо. До того ж Позивач зазначає, що дружині ОСОБА_5 та матері ОСОБА_6 достеменно було відомо про наявність судової справи №201/6336/23 та прийняте рішення Дніпровським апеляційним судом щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 у розмірі 172 000 доларів США, що згідно повідомлення НБУ України від 31 травня 2023 року про офіційний курс гривні до іноземної валюти становить еквівалент 6 289 799 (шість мільйонів двісті вісімдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 20 копійок.

Суд наголошує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Натомість, фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів добросовісності, доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:

- фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України);

- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 ЦК України).

Критерії для кваліфікації договору як фраудаторного повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину.

Водночас, ЦПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.

І при цьому, кредитор не може вимагати від боржника, щоб останній з моменту виникнення будь-якої заборгованості чи потенційного спору щодо зобов`язання до вирішення такого спору утримувався від здійснення своєї господарської діяльності та пов`язаних з цим операцій, чи від вільного володіння своїм майном, адже таке становитиме надмірне та непропорційне втручання в майнові права боржника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23, ухваленої у подібних правовідносинах.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Як зазначено вище, відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. А, відтак, для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У такому випадку позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

В даному випадку, у своїй позовній заяві Позивач, посилаючись на ст.ст. 203, 228, 234 ЦК України, просить визнати недійсними договори дарування, вважаючи їх такими, що містять ознаки фраудаторності.

Водночас, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Як вже зазначалось вище, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В даному випадку, зазначені Позивачем у позовній заяві обставинними та докази не дозволяють кваліфікувати спірні правочини як такі, що вчинені на шкоду кредитору, оскільки Позивачем не доведено наявності умислу всіх сторін договорів дарування при їх укладенні, а також не доведено наявності намірів сторін щодо їх майбутнього невиконання.

Зокрема, посилання Позивача на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 достеменно було відомо про наявність судової справи №201/6336/23, та про прийняте рішення Дніпровським апеляційним судом щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 172 000 доларів США є лише припущеннями Позивача, оскільки доказів даного факту Позивач не надає, і вищезазначені особи не були учасниками даної цивільної справи.

Також не надає Позивач доказів і того, що сторони правочинів, що оскаржуються, перебувають у родинному зв`язку.

Крім того, навіть сама лише пов`язаність Відповідачів (родинний зв`язок), навіть, якщо це дійсно має місце, не є достатньою для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного та визнання його недійсним, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність.

Недоведеним є і умисел сторін спірних договорів на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені його умовами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Тільки така ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, може свідчити, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі).

Але, позивачем, навіть, не досліджувалось питання щодо фактичного користування спірним майном, та мету укладання даних договорів, щоб впевнено стверджувати про наявність умислу у всіх сторін спірних правочинів щодо неможливості виконання рішення суду у справі №201/6336/23. Доказів з цього приводу матеріали справи, що розглядається, не містять, а позовна заява містить лише припущення Позивача, без надання будь-яких доказів того, що наявними є правові підстави вважати правочини фраудаторними.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оспорювані договори дарування укладено сторонами у належній формі та сторони приступили до його фактичного виконання (здійснено реєстрацію права власності за обдарованими, які фактично користувались та користуються даним майном, не мають іншого місця проживання аніж те нерухоме майно, яке є предметом спірних договорів).

Перед укладенням оспорюваних договорів Відповідач-1 був власником майна, що є предметом спірних договорів, мав право розпоряджатися ним на власний розсуд, спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

Як наслідок, у даній справі відсутні правові підстави для задоволення позовної заяви, в силу того, що Позивачем, як заінтересованою особою, не доведено, яким чином порушені його права з боку відповідачів внаслідок його укладення, як і не доведено обставин, з якими положення статей 203 та 215 ЦК України пов`язують можливість визнання такого правочину недійсним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2022 у справі № 902/1023/19 констатував, що у разі не встановлення судом недобросовісної поведінки сторін оскаржуваного договору, не доведення, що його укладено в період настання у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого він перестав бути платоспроможним, підстав вважати оскаржуваний правочин фраудаторним та таким, що укладений на шкоду кредитору, немає.

У контексті обставин справи, що розглядається, також основним доводом Позивача є і момент вчинення спірних правочинів.

Проте, ці доводи суд відхиляє, оскільки, кредитор не може вимагати від боржника, щоб останній з моменту виникнення будь-якої заборгованості чи потенційного спору щодо зобов`язання до вирішення такого спору утримувався від здійснення своєї господарської діяльності та пов`язаних з цим операцій, чи від вільного володіння своїм майном, адже таке становитиме надмірне та непропорційне втручання в майнові права боржника.

Таким чином, момент укладення спірних правочинів у даному випадку не може вважатися ознакою фраудаторності цих правочинів.

Крім того, на момент укладання зазначених Позивачем у позовній заяві правочинів відсутніми були будь-які заборони щодо здійснення відповідних реєстраційних дій, а тому, ОСОБА_4 діяв у межах закону, не порушуючи прав чи інтересів Позивача, та не вчиняючи будь-яких протиправних дій.

І на момент укладання спірних правочинів не було відкрито, навіть, виконавче провадження з виконання рішення суду у справі № 201/6336/23.

Як вбачається зі змісту позовної заяви Позивач не наводить жодного доведеного відповідними доказами факту, який би свідчив про те, що боржник перестав бути платоспроможним, а його дії щодо вчинення правочинів були здійснені на шкоду кредитору.

Позивач у своїй заяві посилається на те, що Відповідачем-1 було вчинено відповідні правочини щодо майна, що належало йому на підставі Договору про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя (Зареєстровано в реєстрі за номером 3201, виданий 11.11.2019, видавник: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.), але, не зазначає, не надає доказів того, чи має Відповідач-1 ще інше майно, грошові кошти, доходи, окрім зазначеного Позивачем у заяві.

Тобто, Позивач не надає доказів того, що боржник перестав бути платоспроможним, та не має можливості виконувати Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2024р. у справі №201/6336/23.

Разом з тим, тим же Договором про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя від 11.11.2019р. зафіксовано наявність особистих грошових коштів у Відповідача-1, яких достатньо, щоб виконати рішення суду у справі №201/6336/23, і цей факт не було спростовано у рамках справи, що розглядається.

Позивач не надає доказів того, що ОСОБА_4 , взагалі, ухилявся від виконання Постанови Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2024р. у справі №201/6336/23, останній, навпаки, неодноразово заявляв, що не має на меті ухилятися від виконання рішення суду.

Відхиляються також посилання Позивача на заниження ціни нерухомого майна.

Таким чином, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на неплатоспроможність Позивача, як боржника. При укладенні спірних правочинів їх сторонами було дотримано вимоги статті 203 ЦК України, спірні договори було укладено в письмовій формі, нотаріально посвідчено та здійснено їх державну реєстрацію. Також не надано доказів на підтвердження того, яким саме чином спірними правочинами були порушені права Позивача. Окрім того, відсутні докази, що станом на час подання позову виконавче провадження завершене та виконавчі листи було повернуто Позивачу без виконання, а виконавцем вчинено всі дії щодо розшуку майна боржника. Не підтверджено належними доказами, що саме через укладення оспорюваних правочинів позивачу завдана шкода, як кредитору. Позивач не надає доказів того, що у Відповідача-1 відсутнє інше нерухоме майно, грошові кошти, доходи, на яке Позивач може звернути стягнення, не доводить наявність умислу у всіх сторін правочинів, наявність родинного зв`язку у сторін правочину.

Водночас, як вже згадувалося, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відносно позовних вимог про застосування наслідків недійсності договорів шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним.

Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать:

-необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача);

-зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу;

-сплив позовної давності.

(див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження N 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).

Водночас, метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження №61-2612св23)).

Належним способом захисту кредитора є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України ), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі №161/12564/21 (провадження №61-10546св22)).

Отже, враховуючи, що метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину, належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України ), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі №643/15604/17 (провадження N 61-3068св21).

З наведеного випливає, що вимоги Позивача про скасування рішень державного реєстратора не спрямовані на досягнення мети позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину та суперечать актуальній правовій позиції Верховного Суду.

У разі визнання правочину недійсним відновлення майнового становища боржника досягається самим фактом недійсності правочину, а тому додаткове скасування реєстраційних дій не є необхідним та не становить належний спосіб судового захисту.

Тому, в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності договорів шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав належить відмовити внаслідок обрання неналежного способу захисту, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові від 09.04.2025 № 710/1431/23.

Відносно пред`явлення позовних вимог до приватного нотаріуса.

Позивач визначив відповідачем за позовом також приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу - Бондар Ірина Михайлівна, яка не є належним відповідачем у цій справі з огляду на таке.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України ).

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19).

Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи, обставини справи, свідчать про те, що Приватний нотаріус не є належним відповідачем у цій справі.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц , від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).

Тому, у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу - Бондар Ірини Михайлівни належить відмовити у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача.

Позивач у своїй позовній заяві просить визнати недійсними 9 (дев`ять) договорів дарування, але при цьому Позивач зобов`язаний довести фраудаторність щодо кожного правочину окремо, а не посилатися лише на загальне твердження про «виведення всього майна».

Так, щодо кожного правочину окремо Позивач повинен довести: наявність ознак фраудаторності; порушення саме його прав; відсутність іншого майна у боржника; причинний зв`язок між конкретним договором та неможливістю виконання рішення; недобросовісність сторін саме цього правочину.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що фраудаторність встановлюється за конкретними обставинами правочину.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України, для ухвалення рішення у цивільній справі суд має встановити, зокрема, чи мали місце і обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін.

Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню, адже позовні вимоги базуються на обставинах, які не доведені належним чином.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,13,203,215, 228, 234, 627 ЦК України, ст.ст.4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни про визнання договорів недійсними та застосування реституції – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев