Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №210/2959/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД

МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 210/2959/26

Провадження № 1-кп/210/591/26

22 липня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого, - адвоката: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, кримінальне провадження №62025050010032549 від 06 вересня 2025 року, відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: с. Гужівка, Ічнянського району, Чернігівської області, громадянина України, маючого повну середню освіту, розлученого, не маючого на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей, та інших непрацездатних осіб, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника гранатометника 1-го відділення 1-го стрілецького взводу з стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону у військовому званні «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого до арешту за адресою: АДРЕСА_2 , на теперішній час утримується в ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3», розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, 2, на час вчинення кримінального правопорушення в силу положень ст.89 КК України, вважався таким, що раніше не судимий, на даний час засуджений вироком Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2026 року, за ст.185 ч.4 КК України, до покарання у виді 05 років позбавлення волі,

за правовою кваліфікацією у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ч.5 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби, займаючи посаду помічника гранатометника 1-го відділення 1-го стрілецького взводу з стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону ВЧ НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові.

Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п.1, 3 ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, та за відсутності законних підстав 11 червня 2025 року, в умовах воєнного стану без поважних причин не з`явився вчасно після щорічної основної відпустки в місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_3 , та без відповідних дозволів командирів і начальників, перебував за місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 .

Доводячи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_5 , в період з 11 червня 2025 року по 27 квітня 2026 року включно, в умовах воєнного стану, незаконно постійно перебував поза межами місця тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_3 область та проводив час на власний розсуд не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин, а саме перебував за місцем проживання, по АДРЕСА_2 .

За час відсутності ОСОБА_5 , обов`язки з військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами території місця служби в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд, поки, 27 квітня 2026 року самостійно із власної ініціативи прибув до Відділення поліції №2 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області, чим припинив вчиняти злочин проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин).

Своїми умисними діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 ч.5 КК України, за ознаками нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Допитаний в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 провину у пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі та розповів про фактичні обставини справи, зазначивши дату, час, спосіб та наслідки вчинення вказаного кримінального правопорушення, що відповідає викладеним в обвинувальному акті обставинам, щиро розкаявся, просив суд суворо його не карати. При цьому обвинувачений ОСОБА_5 , в присутності свого захисника, адвоката ОСОБА_6 наполягав на розгляді справи за правилами ст.349 ч.3 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ним не оспорюються.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Враховуючи те, що сторони кримінального провадження не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даної справи щодо всіх її обставин, із застосуванням правил ст.349 ч.3 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що стосуються речових доказів, витрат на проведення експертиз, та які характеризують обвинуваченого.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29 липня 2020 року у справі №740/526/19, провадження №51-212 км20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення та захисту, обвинувачений, не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулася подія злочину, який йому інкримінується.

Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор також клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, витрат на експертизи, які підтверджують розмір матеріальної шкоди, та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема захисник та обвинувачений, не оспорюють законність та допустимість проведених слідчих дій.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Суд вважає, що винуватість обвинуваченого повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення доведено винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за вище встановлених обставин.

Після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, які суд вважає належними та допустимими, аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний та послідовний характер, суд приходить до висновку про доведеність обвинувачення, яке пред`явлено ОСОБА_5 .

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ст.407 ч.5 КК України, за ознаками нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , виходячи з вимог закону про достатність покарання для його виправлення, запобігання скоєнню нових кримінальних правопорушень, суд враховує ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Вказані норми наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Згідно частини 5 статті 12 КК України вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є тяжким злочином.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому, суд виходить з вимог статті 50 КК України, та враховує, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Керуючись вимогами ст.65 КК України, при призначенні покарання ОСОБА_5 , суд враховує, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, від вчинення котрого потерпілі відсутні, на час вчинення кримінального правопорушення в силу положень ст.89 КК України, вважався таким, що раніше не судимий, на даний час засуджений вироком Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2026 року, за ст.185 ч.4 КК України, до покарання у виді 05 років позбавлення волі, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника гранатометника 1-го відділення 1-го стрілецького взводу з стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону у військовому званні «солдат», розлучений, не має на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей, та інших непрацездатних осіб, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебував та не перебуває, за місцем мешкання характеризується задовільно, за місцем несення служби характеризується незадовільно.

Пом`якшуючою покарання обвинуваченого ОСОБА_5 обставиною, згідно ст.66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обтяжуючих вину обвинуваченого ОСОБА_5 обставин, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Підстав для закриття провадження за ч.5 ст.407 КК України судом не встановлено.

На підставі викладеного, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання в межах санкції ст.407 ч.5 КК України, у виді позбавлення волі.

На підставі ст.70 ч.4 КК України, суд вважає за доцільне врахувати вирок Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2026 року, та призначити обвинуваченому ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі.

За змістом частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Підстав для призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за правилами ст.ст.69, 75 КК України, суд не вбачає.

Суд, виходячи із положень статті 65 КК України, принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, тяжкість злочину, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину і вважає, що виправлення ОСОБА_5 не можливо без ізоляції від суспільства, тобто обвинуваченому має бути призначене покарання лише у виді позбавлення волі.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Покарання у виді позбавлення волі перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Потерпілі та майнові збитки у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази та витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні також відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, залишити в силі до набрання виробко законної сили.

Строк покарання продовжити рахувати з 27 квітня 2026 року.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.368, 370, 371, 374-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати винним ОСОБА_5 за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ч.5 КК України, та призначити йому покарання у виді 05 (п`яти) років 01 (одного) місяця позбавлення волі.

На підставі ст.70 ч.4 КК України, поглинути менш суворе покарання призначене вироком Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 13 травня 2026 року, більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, та остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 05 (п`яти) років 01 (одного) місяця позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, залишити в силі до набрання виробко законної сили.

Строк покарання продовжити рахувати з 27 квітня 2026 року.

Матеріали кримінального провадження №62025050010032549 від 06 вересня 2025 року, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №210/2959/26, провадження №1-кп/210/591/26.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Засудженому, його захиснику та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Повний текст вироку складено 22 липня 2026 року.

Суддя: ОСОБА_1