Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №197/1087/24 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД

МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 197/1087/24

Провадження № 1-кп/210/245/26

22 липня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, кримінальне провадження №12024041610000449 від 22 серпня 2024 року, за обвинуваченням, відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: смт. Широке Широківського району Дніпропетровської області, маючого середню освіту, не працюючого, розлученого, маючого двох неповнолітніх дітей, - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу положень ст.89 КК України вважається таким, що раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком кожного громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із захистом Вітчизни. Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, на яку відповідно до ст.39 вказаного Закону призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року (зі змінами, внесеними Указами Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року, №259/2022 від 18 квітня 2022 року, №341/2022 від 17 травня 2022 року, №573/2022 від 12 серпня 2022 року, №757/2022 від 07 листопада 2022 року, №58/2023 від 06 лютого 2023 року, №254/2023 від 01 травня 2023 року, №451/2023 від 26 липня 2023 року, №734/2023 від 06 листопада 2023 року, №49/2024 від 06 лютого 2024 року, №271/2024 від 06 травня 2024 року, №469/2024 від 23 липня 2024 року) в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03 березня 2022 року «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, оголошено загальну мобілізацію, строк проведення якої продовжено Указами Президента України №342/2022 від 17 травня 2022 року, №574/2022 від 12 серпня 2022 року, №758/2022 від 07 листопада 2022 року, №59/2023 від 06 лютого 2023 року, №255/2023 від 01 травня 2023 року, №451/2023 від 26 липня 2023 року, №734/2023 від 06 листопада 2023 року, №50/2024 від 05 лютого 2024 року, №271/2024 від 06 травня 2024 року, №470/2024 від 23 липня 2024 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

24 лютого 2022 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі за текстом - ІНФОРМАЦІЯ_5 ) розпочато призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа військовозобов`язаних та резервістів.

15 серпня 2024 року, ОСОБА_5 , відповідно до довідки №5683 наданої ІНФОРМАЦІЯ_6 від 15 серпня 2024 року, проведено медичний огляд ВЛК оформлений протоколом №165 від 15 серпня 2024 року, та останнього визнано придатним до військової служби.

15 серпня 2024 року під час перебування в адміністративній будівлі ІНФОРМАЦІЯ_7 , який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 особисто вручено повістку на призов за мобілізацією (бойова повістка) для відправки до відповідного підрозділу ЗСУ на 16 серпня 2024 року.

У свою чергу, військовозобов`язаний ОСОБА_5 отримавши повістку про призов на військову службу під час мобілізації, та будучи повідомленим про прийняття рішення про зарахування його у список команди до відправки у війська, всупереч вимогам ст.65 Конституції України, п.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Указу Президента України №65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03 березня 2022 року, п.1 додатку 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №921 від 07 грудня 2016 року, відповідно до яких останній повинен був прибути на збірний пункт, у строки, зазначені в отриманих ним документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях районних (міських), однак ОСОБА_5 з метою ухилення від призову за мобілізацією в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про час прибуття, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, не з`явився без поважних причин у визначений час, а саме о 07:00год. 16 серпня 2024 року, до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_7 для відбуття для проходження військової служби, ухилившись таким чином від призову за мобілізацією на особливий період.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України, за ознаками ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Допитаний в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 провину у пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі, та розповів про фактичні обставини справи, зазначивши дату, час, спосіб та наслідки вчинення вказаного кримінального правопорушення, що відповідає викладеним в обвинувальному акті обставинам. Свої дії пояснив страхом за своє життя, щиро розкаявся, просив суд суворо його не карати, та не позбавляти його волі. При цьому обвинувачений ОСОБА_5 просив проводити розгляд справи за правилами ст.349 ч.3 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ним не оспорюються.

Потерпілі та майнові збитки у кримінальному провадженні відсутні.

Враховуючи те, що сторони кримінального провадження не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даної справи щодо всіх її обставин, із застосуванням правил ст.349 ч.3 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і обмежитись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що стосуються речових доказів, витрат на проведення експертиз, та які характеризують обвинуваченого.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29 липня 2020 року у справі №740/526/19, провадження №51-212 км20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення та обвинувачений просили проводити розгляд справи в порядку ст.349 ч.3 КПК України, оскільки обвинувачений визнає фактичні обставини, за яких відбулися події злочину, який йому інкримінується.

Сторони кримінального провадження, враховуючи визнання обвинуваченим своєї вини у повному обсязі та беззаперечно, а також те, що обвинувачений визнає і не спростовує фактичні обставини, покладені в основу обвинувачення, вважали недоцільним дослідженням усієї сукупності доказів, у тому числі й письмових.

Прокурор також клопотав про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просив не досліджувати усю сукупність доказів, якими підтверджуються обставини справи, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочину визнає повністю.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, та дослідженням матеріалів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, витрат на експертизи, які підтверджують розмір матеріальної шкоди, та які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту свідків, дослідження письмових матеріалів провадження в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Також судом встановлено, що сторони кримінального провадження, зокрема обвинувачений, не оспорюють законність та допустимість проведених слідчих дій.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимими не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Суд вважає, що винуватість обвинуваченого повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення доведено винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за вище встановлених обставин.

Після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, які суд вважає належними та допустимими, аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний та послідовний характер, суд приходить до висновку про доведеність обвинувачення, яке пред`явлено ОСОБА_5 .

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ст.336 КК України, за ознаками ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , виходячи з вимог закону про достатність покарання для його виправлення, запобігання скоєнню нових кримінальних правопорушень, суд враховує ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Вказані норми наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Згідно ст.12 КК України, вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є нетяжким злочином.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому, суд виходить з вимог статті 50 КК України, та враховує, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Керуючись вимогами ст.65 КК України, при призначенні покарання ОСОБА_5 , суд враховує, що він вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, від вчинення котрого потерпілі та майнові збитки відсутні, в силу положень ст.89 КК України вважається таким, що раніше не судимий, не працює, розлучений, має двох неповнолітніх дітей, - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебував та не перебуває, характеризується задовільно, проживає разом з матір`ю пенсійного віку, брат обвинуваченого загинув під час проходження військової служби у лавах Збройних Сил України.

Згідно досудової доповіді, складеної Криворізьким районним сектором №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області, орган пробації дійшов висновку, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особу обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середній показник ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе, та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі для окремих осіб). Висновок досудової доповіді має рекомендаційний характер.

Пом`якшуючою покарання обвинуваченого ОСОБА_5 обставиною, згідно ст.66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обтяжуючих вину обвинуваченого ОСОБА_5 обставин, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Згідно з роз`ясненнями п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року, «Призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів».

Крім того, необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні №15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, відповідно до якої окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

На підставі викладеного, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання в межах санкції ст.336 КК України, у виді позбавлення волі.

Призначення ОСОБА_5 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», не лише покарати за вчинення кримінального правопорушення, а й здійснити виправлення особистості, а також запобігти вчиненню ним так і іншими особами злочинів.

Щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 положень ст.75 КК України, суд вважає необхідним зазначити про відсутність підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

В даному випадку, факт того, що обвинувачений ОСОБА_5 , вчинив умисні дії щодо ухилення від мобілізації, переконливо свідчить про свідоме нехтування своїм конституційним обов`язком громадянина України з захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Судом також враховано ситуацію, яка наразі склалася в країні - збройну агресією РФ та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений ОСОБА_5 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створюватиме в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації (Постанова ВС колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 листопада 2023 року справа №641/1067/23, провадження №51-5308км23).

Вище зазначене (тяжкість правопорушення, його фактичні обставини, тощо), як і дані які підтверджують явну суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим ОСОБА_5 , на переконання суду виключає застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України при призначенні покарання.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст.50 КК України.

За змістом частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, підстав для призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 за правилами ст.ст.69, 75 КК України, суд не вбачає.

Суд, виходячи із положень статті 65 КК України, принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, тяжкість злочину, його відношення до скоєного злочину і вважає, що виправлення ОСОБА_5 не можливо без ізоляції від суспільства.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Потерпілі та майнові збитки у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази та витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні відсутні.

Дія обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді домашнього арешту скінчилася, а тому питання про його дію суд не вирішує.

Строк відбування призначеного ОСОБА_5 покарання відраховувати з моменту затримання останнього на виконання вироку.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.368, 370, 371, 374-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати винним ОСОБА_5 за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому покарання у виді 03 (трьох) років позбавлення волі.

Строк відбування призначеного ОСОБА_5 покарання відраховувати з моменту затримання останнього в порядку виконання вироку суду.

Матеріали кримінального провадження №12024041610000449 від 22 серпня 2024 року, в одному томі, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №197/1087/24, провадження №1-кп/210/245/26.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Засудженому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Повний текст вироку складено 22 липня 2026 року.

Суддя: ОСОБА_1