Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №199/6180/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/6180/26

(1-кп/199/842/26)

ВИРОК

іменем України

22.07.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження № 12026042210000290 від 10.03.2026 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровськ, громадянина України, із повною середньою освітою, одруженого, немаючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонера, працюючого охоронцем в КНТ «Психоневрологічний центр медико-соціальної реабілітації дітей з тяжкими розладами мовлення та ураженнями центральної нервової системи» Дніпропетровської обласної ради, раніше не судимого,

обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 286 КК України, -

за участю:

прокурора – ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката – ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

08.03.2026 приблизно о 15:35 годині ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «Ford Scorpio 2.0», державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію належить ОСОБА_6 , рухався по вул. Івана Нечуя-Левицького з боку вул. Луговської в напрямку вул. Янтарної в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпро.

Під час руху у цей же день, тобто 08.03.2026, о 15:35 годині ОСОБА_3 , керуючи вищевказаним автомобілем, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 «Пішохідний перехід» та дорожньої розміткою 1.14.1 «зебра», не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати вимоги Правил дорожнього руху України, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, не зменшив швидкість аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого здійснив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля «Ford Scorpio 2.0», державний номерний знак НОМЕР_1 , на пішохода - малолітню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка переходила проїзну частину в районі будинку №93-г по вул. Івана Нечуя-Левицького в м. Дніпро, по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху вищевказаного автомобіля під керуванням водія ОСОБА_3 .

Своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено:

п. 18.1.: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід – малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла – закритої черепно-мозкової травми; струсу головного мозку; лінійного перелому лобної кістки зліва з переходом на верхню стінку лівої орбіти, емфіземи м`яких тканин лівої орбітальної ділянки, синця у лівій пара орбітальній області; садна правого стегна, які за своїм характером, відповідно до п. 2.1.3-б «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Вищезазначені тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла виникли незадовго до надходження малолітньої потерпілої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на стаціонарне лікування в КНТ «Регіональний медичний центр родинного здоров`я» Дніпропетровської обласної ради, від механічної дії тупого предмету (предметів), якими могли бути виступаючі частини транспортного засобу з послідуючим падінням на дорожнє покриття.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та пояснив, що 08.03.2026 приблизно о 15:35 годині він, керуючи транспортним засобом «Ford Scorpio 2.0», державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить йому, а оформлений на ОСОБА_6 , рухався в крайній правій смузі по вул. Івана Нечуя-Левицького в м. Дніпрі. В салоні автомобіля він перебував разом зі своїм сином ОСОБА_8 , який перебував на передньому пасажирському сидінні. Швидкість руху його автомобіля складала приблизно 40 км/г. Під час руху в його автомобілі був увімкнене ближнє світло фар. Наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений дорожніми знаками та дорожньою розміткою, він побачив як зліва направо за напрямком руху його автомобіля, по пішохідному переходу рухалась пішохід-дівчинка. Він застосував гальмування, однак уникнути наїзду на пішохода-дівчинку не надалось можливим. Після наїзду він одразу зупинив свій автомобіль, вийшов з сином з нього та почав надавати дівчинці первинну медичну допомогу. На місце дорожньо-транспортної пригоди було викликано швидку допомогу та працівників поліції. Після приїзду медиків, пішохода-дівчинку було госпіталізовано до медичного закладу, а він залишився на місці пригоди чекати працівників поліції. Після дорожньо-транспортної пригоди він в повному обсязі відшкодував батькам потерпілої заподіяну шкоду. Він щиро кається, дуже шкодує, що спричинив малолітній потерпілій ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження, просить суд не позбавляти волі та права керування транспортними засобами.

В судовому засіданні всі учасники судового провадження не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд з урахуванням пропозиції учасників судового провадження – сторони обвинувачення та сторони захисту на підставі приписів ч. 3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміє обвинувачений зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності її позиції, а також роз`яснив сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд враховує, що покази обвинуваченого ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам справи, ним та іншими учасниками судового розгляду не оспорюються, тому приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у скоєні інкримінованого кримінального правопорушення поза всяким розумним сумнівом повністю доведена.

Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_3 , в межах висунутого прокурором обвинувачення, правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України як такі, що виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило малолітній потерпілій ОСОБА_7 тяжкі тілесні ушкодження.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила кримінальне правопорушення, які мають кримінально-правове значення.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Зокрема, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Термін «явно несправедливе покарання» - означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретних кримінальних правопорушень, враховуючи їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Метою кримінально-виконавчого законодавства України, визначеної в ст. 1 КВК України, є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України, окрім іншого, є визначення порядку застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; участі громадськості в цьому процесі.

При призначенні покарання, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003, відповідно до якої кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету – покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Так, суд враховує ступінь тяжкості, а також наслідки від вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, яке скоєно з необережності і, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який свою вину визнав повністю, щиро каявся та активно сприяв розкриттю злочину, негативно оцінив вчинене ним кримінальне правопорушення, його ставлення до вчиненого та здоров`я малолітньої потерпілої, добровільно і в повному обсязі відшкодував моральну та матеріальну шкоду законному представнику малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, є пенсіонером, офіційно працевлаштований на посаді охоронця КНТ «ПЦМСРД» ДОР», як за місцем працевлаштування так і за місцем мешкання характеризується позитивно, думку прокурора та потерпілої сторони.

Суд відносить повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди до обставин, що згідно зі ст. 66 КК України пом`якшують покарання, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою вину, що характеризуючи суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого ним кримінального правопорушення, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює кримінальне правопорушення, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, позицію прокурора, який просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами; позицію законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , викладену в своїй письмовій заяві поданій до суду, яка просила призначити мінімальне покарання ОСОБА_3 із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами;позицію захисту, самого обвинуваченого ОСОБА_3 , а також поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 під час судового розгляду даного кримінального провадження, те, що він визнав вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, добровільно і в повному обсязі відшкодував моральну та матеріальну шкоду законному представнику малолітньої потерпілої ОСОБА_9 ,дав критичну оцінку своїм діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою вину та зробивши належні висновки, що свідчить про його щире каяття, та, виходячи із сукупності зазначених обставин, приходить до висновку, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_3 свідчить про його бажання ставати на шлях виправлення і поважати Закон, а тому з метою попередження скоєння ним нових злочинів, вважає, що під час судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для призначення покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням до основного покарання вимог ст. 75 КК України та із покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України, оскільки, наведені вище обставини та дані про особу ОСОБА_3 свідчать про те, що обвинувачений не становить великої суспільної загрози, а його виправлення можливо досягти шляхом здійснення контролю за поведінкою під час іспитового строку.

Вказане узгоджується з правовою позицією зазначеної у постанові Верховного суду України від 14.04.2016, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Обговорюючи питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами, суд зазначає, що основним безпосереднім об`єктом злочину за ст. 286 КК України, є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, а вже його додатковим обов`язковим об`єктом – життя та здоров`я особи.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за ч. 1 та ч. 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Суд, підсумовуючи зазначене, приходить до висновку, що відповідно до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, тому в якості виховного механізму до обвинуваченого ОСОБА_3 можливо не застосовувати додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи, що злочин скоєно ОСОБА_3 з необережності, обставини в даній дорожньо-транспортній пригоді, раніше він не судимий, до вчиненого жодного разу не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, добровільно відшкодував спричинену шкоду, як матеріальну, так і моральну потерплій стороні, та думку законного представника малолітньої потерпілої з цього приводу. Крім того, суд враховує наявність воєнного стану в країні, затвердженого Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», прифронтову зону м.Дніпро та ймовірну потребу для використання транспортного засобу з метою запобігання негативних наслідків, як для обвинуваченого ОСОБА_3 так і членів його сім`ї, та вважає за доцільне враховуючи вищевикладене не застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 (справа №361/2704/16-к, провадження № 51-358км18) та узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23.09.1998.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України не є занадто м`яким і явно несправедливим, оскільки відповідає особі обвинувачених, тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення та фактичним обставинам справи. Звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку не суперечить також і вимогам п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.

Вищевказане призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через приму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Нормами статті 69 Кримінального кодексу України, передбачено призначення обвинуваченим призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено Законом за кримінальне правопорушення в якому вони обвинувачуються при умовах: за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винних.

Застосування вимог ст. 69 КК України є правом суду, а не обов`язком, тому враховуючи особу винного ОСОБА_3 , суд не убачає підстав для застосування останнім вимог ст. 69 КК України.

Тому, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.

За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України з ОСОБА_3 належить стягнути на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судової автотехнічної експертизи, в сумі 3565,60 гривень.

Питання щодо майна, на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді, суд вирішує у відповідності до приписів ч. 4 ст. 174 КПК України.

Питання про долю речових доказів вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши обвинуваченому іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судової автотехнічної експертизи, в сумі 3565 (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 17.03.2026, а саме на автомобіль марки «Ford Scorpio 2.0», державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію належить ОСОБА_6 , шляхом відчуження, розпорядження та користування, враховуючи ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 08.04.2026 про часткове скасування накладеного арешту, а саме в частині права користування, - скасувати.

Речові докази (постанови слідчого від 25.02.2026):

- автомобіль марки «Ford Scorpio 2.0», державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію належить ОСОБА_6 , – повернути за належністю власнику ОСОБА_6 ;

- CD-R диск «Axent, 700 mb, 52x R80-69-11-39» з відеозаписом з ІР-камери «AZS 1230 AZS 1230 20260308153759 20260308154301 311172» - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу його зберігання.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1