Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №160/8581/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокуСправа №160/8581/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, у якій позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у нерозгляді рапорту ОСОБА_1 від 19.02.2026 про звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2026 про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, згідно з вимогами чинного законодавства України.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягають у відмові у проведенні обстеження сімейного стану та складанні акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 провести обстеження сімейного стану ОСОБА_1 та за його результатами скласти і видати акт перевірки сімейного стану.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу за мобілізацією на посаді стрільця 1-го відділення 663-го спеціального взводу 3-го батальйону Військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку з наявність у позивача права на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 19.02.2026 він направив до Військової частини НОМЕР_1 НГУ рапорт на звільнення з військової служби, який було отримано відповідачем 23 лютого 2026 року. Проте станом на час подання позову рапорт про звільнення з військової служби не розглянуто. Крім того, 19.02.2026 року позивачем на поштову адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - Відповідач 2) було направлено Рапорт щодо проведення обстеження його сімейного стану та складення Акту, який отриманий відповідачем 25 лютого 2026 року. Проте, відповідач відмовив у проведенні обстеження та складенні Акту обстеження сімейного стану. Позивач уважає, що таку бездіяльність відповідачів протиправною, оскільки порушує його право на звільнення з військової служби, належний розгляд його звернення та реалізацію соціального права на здійснення догляду за особою з інвалідністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, яка доставлена до електронного кабінету відповідачів - 09.04.2026 року.

21 квітня 2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просили відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що абз. 2 Пунктом 14:30 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України10.04.2009 № 170 визначено: Після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану. Відповідач-2 зазначив, що рапорт від командира військової частини з відповідними документи до ІНФОРМАЦІЯ_4 не надходив. Відповідач зауважив, що до ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла тільки заява ОСОБА_2 - батька військовослужбовця та скарга від ОСОБА_3 - дружини ОСОБА_1 . Відтак, відсутні будь-які законодавчі підстави для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме протиправною лист - відповідь на звернення ОСОБА_3 , яке було надіслано останньою на гарячу лінію Міністерства оборони України, реквізити відповіді: 20.03.2026 року за вих.№ 4/2792.

22 квітня 2026 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому позивач зазначив, що позиція Відповідача 2 суперечить і Положенню про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154. Відповідно до абзацу 17 пункту 11 вказаного Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім інших функцій, перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця. Саме на цю норму посилався Позивач у позовній заяві, обґрунтовуючи обов`язок Відповідача 2 діяти не лише за запитом командира, а й за зверненням родичів військовослужбовця. І саме тут відзив Відповідача 2 повністю руйнується його ж власними доказами. Так, серед додатків до відзиву Відповідача 2 міститься заява батька Позивача - ОСОБА_2 - від 19.02.2026, яка зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_5 26.02.2026 за вхідним номером 2513/4. У зазначеній заяві ОСОБА_2 , як особа з інвалідністю II групи, прямо просив провести обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 та надати відповідний акт обстеження сімейного стану. У заяві також зазначено обставини, які свідчать про необхідність постійного стороннього догляду, відсутність дружини, а також відсутність інших родичів, які здійснювали б або могли здійснювати такий догляд. Ця заява наявна у додатках та чітко відображає не лише підстави звернення, а й безпосереднє прохання про проведення перевірки сімейного стану.

28 квітня 2026 року до суду надійшла заява позивача про стягнення судових витрат з відповідачів при вирішенні питання про розподіл судових витрат та стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог або в іншому розмірі, визначеному судом відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 85-93).

28 квітня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просили відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про Національну гвардію України», Національна гвардія України, військовослужбовцем якої є Позивач, не входить до системи Міністерства оборони України, відповідно зазначений наказ Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170 та наказ Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 не поширює свою дію на військові частини Національної гвардії України. Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 . Відповідач зауважує, що Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. На адресу військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку надійшов рапорт від 19.02.2026, адресований командиру військової частини, щодо звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 у зв`язку з необхідністю здійснення ним постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Враховуючи викладене, рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 19.02.2026 поданий з порушенням встановленого порядку, визначеного пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оскільки направлений безпосередньо на адресу військової частини засобами поштового зв`язку, а не поданий по команді в порядку підпорядкування. Крім того, зазначили, що листом від 16.03.2026 № 1/82/9-1795-2026 військовою частиною направлено запит до ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця, зокрема з метою встановлення наявності або відсутності інших осіб, які здійснюють чи можуть здійснювати постійний догляд. Станом на 28.04.2026 відповідь на запит не надходила. Листом від 08.04.2026 № 1/82/9-2366-2026 військовою частиною направлено запит до ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця, зокрема з метою встановлення наявності або відсутності інших осіб, які здійснюють чи можуть здійснювати постійний догляд. 28.04.2026 до військової частини надійшла відповідь від зазначеного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з вимогою надати додаткові документи для проведення належної та всебічної перевірки і прийняття відповідного рішення. Доводи позивача щодо наявності бездіяльності військової частини є необґрунтованими, спростовуються наявними матеріалами та не відповідають фактичним обставинам справи. Військовою частиною вжито всіх можливих та необхідних заходів, спрямованих на отримання відповідної інформації та забезпечення проведення належної перевірки компетентним органом, зокрема шляхом неодноразового направлення запитів до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за належністю. Крім того, позивачем помилково визначено належний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, уповноважений на проведення відповідної перевірки, що свідчить про неправильне визначення суб`єкта владних повноважень та, відповідно, безпідставність заявлених вимог.

04 травня 2026 року до суду наданий відповідь позивача на відзив військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач зазначив, що твердження Військової частини НОМЕР_1 про нібито належний розгляд рапорту Позивача від 19.02.2026 та повідомлення його про результати такого розгляду не відповідають дійсності. Долучена до відзиву відповідь від 27.03.2026 сама по собі не є доказом належного виконання обов`язку щодо розгляду звернення, оскільки Відповідачем не надано жодного доказу її направлення Позивачу та отримання останнім. В матеріалах справи відсутні будь-які поштові квитанції, описи вкладення, повідомлення про вручення або інші документи, які б підтверджували факт доведення цієї відповіді до відома Позивача. Сам факт складання документа або проставлення на ньому дати не створює юридичних наслідків у вигляді належного повідомлення особи. Крім того, навіть за змістом самої відповіді очевидно, що вона надана з істотним порушенням строків розгляду звернення. Рапорт Позивача отримано Військовою частиною 23.02.2026, тоді як відповідь датована 27.03.2026, тобто фактично через понад місяць. Така поведінка Відповідача свідчить не про розгляд рапорту, а про його фактичне ігнорування та створення штучних підстав для затягування вирішення питання. Крім того, зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 направляла запити, зокрема, до так званого « ІНФОРМАЦІЯ_8 ». Водночас зазначений орган не є належним суб`єктом, уповноваженим здійснювати перевірку сімейного стану Позивача, оскільки місце проживання особи, за якою здійснюється догляд, знаходиться на території Покровсько-Тернівського району міста Кривого Рогу, що підтверджується матеріалами справи та відповідями територіальних центрів комплектування. Більше того, у самому рапорті Позивач чітко зазначав необхідність направлення запиту саме до ІНФОРМАЦІЯ_9 , оскільки саме до цього органу вже було подано повний пакет документів, включаючи акт фактичного проживання. Ігнорування цих обставин та направлення запитів до неналежного органу свідчить про недобросовісність дій Відповідача та штучне створення перешкод у розгляді рапорту. Посилання Відповідача на відсутність відповідей на направлені запити як на підставу для неприйняття рішення є юридично неспроможним.

05 травня 2026 року до суду надійшли заперечення ІНФОРМАЦІЯ_1 на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

07 травня 2026 року до суду від Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України заперечення у яких відповідач зазначив, що твердження Позивача про неналежний розгляд рапорту та неповідомлення про результати його розгляду не відповідають фактичним обставинам справи. Пункт постійної дислокації підрозділу, у якому проходить військову службу Позивач, знаходиться поза межами місця розташування військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим відповідь на рапорт доводилась до відома Позивача через прямих командирів за підпорядкованістю. Крім того, у період з 25.03.2026 по 07.04.2026 Позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що унеможливлювало вручення відповіді у зазначений період. Після прибуття Позивача до місця проходження військової служби відповідь на рапорт була вручена йому 08.04.2026 під особистий підпис, документи до заперечення додаємо. Сам по собі факт відсутності поштового направлення не свідчить про неналежне повідомлення Позивача, оскільки доведення відповіді до відома військовослужбовця може здійснюватися у порядку службового підпорядкування. Також безпідставними є доводи Позивача щодо нібито порушення строків розгляду рапорту. Після надходження рапорту Відповідачем були вжиті заходи щодо перевірки викладених у ньому обставин, зокрема направлено відповідні запити до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Необхідність отримання додаткової інформації була зумовлена потребою перевірки наявності передбачених законом підстав для звільнення з військової служби. Твердження Позивача щодо направлення запитів до «неналежного» територіального центру комплектування та соціальної підтримки також є необґрунтованими. На момент розгляду рапорту у розпорядженні Відповідача були офіційні реєстраційні дані щодо місця реєстрації батька Позивача, на підставі яких і було направлено відповідні запити. При цьому до рапорту не було додано акта фактичного проживання або інших документів, які б підтверджували необхідність звернення саме до ІНФОРМАЦІЯ_9 .

07 травня 2026 року до суду від Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.

11 травня 2026 року надійшли посьмові пояснення представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (надалі - Позивач) проходить військову службу за мобілізацією на посаді стрільця 1-го відділення 663-го спеціального взводу 3-го батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

19.02.2026 на адресу Військової частини НОМЕР_1 НГУ було направлено Рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» разом з нотаріально завіреними копіями додатків, який отриманий відповідачем, що відповідачем не заперечувалось у відзиві на позовну заяву.

Військова частина НОМЕР_1 НГУ після отримання рапорту Позивача від 19.02.2026 року звернулась із запитом від 26 лютого 2026 року до Комунального підприємства «Криворізька міська клінічна лікарня» Криворізької міської ради, у якому просили підтвердити дійсність витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 233/25/2109/В від 08.12.2025 про встановлення ІІ групи інвалідності його батьку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_11 ).

Крім того, військовою частиною НОМЕР_1 були направленні запити: до ІНФОРМАЦІЯ_12 25.02.2026 № 1/82/9-1277-2026, соціальної підтримки; до ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16 березня 2026 року № 1/82/9-1795-2026; до ІНФОРМАЦІЯ_7 від 08.04.2026 року № 1/82/9-2366-2026.

Листом від 17 березня 2026 року Комунальне підприємство «Криворізька міська клінічна лікарня» Криворізької міської ради повідомила командира Військової частини НОМЕР_1 НГУ, що не має правових підстав надати інформацію стосовно ОСОБА_2 1943 р.н. (а.с. 106).

Листом від 27 березня 2026 року Військова частина НОМЕР_1 НГУ, повідомила позивача про те, що за результатами розгляду його рапорту від 19.02.2026 року щодо звільнення з лав Національної гвардії України у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи повідомило, що військовою частиною надіслано запити до ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_13 щодо підтвердження відсутності в особи інших членів сім`ї І або ІІ ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд. Станом на 27.03.2026 відповідь на вищезазначені запити до військової частини НОМЕР_1 не надходила. Крім того, зазначили, що відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, що підтверджують підстави звільнення. Отже, рапорт на звільнення подається військовослужбовцем особисто, за підпорядкованістю, з дотриманням встановлених законодавством вимог. У зв`язку з вищевикладеним, після подання Вами рапорту відповідно до встановленого порядку, а також надходження відповіді на направлені запити, порушене питання буде розглянуто повторно.

До військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь від 27.03.2026 ІНФОРМАЦІЯ_14 . Із вказаним листом позивач ознайомився 08квітня 2026 року

28.04.2026 до військової частини надійшла відповідь ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця, зокрема з метою встановлення наявності або відсутності інших осіб, які здійснюють чи можуть здійснювати постійний догляд..

Крім того, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 26 лютого 2026 року надійшла заява ОСОБА_2 від 19 лютого 2026 року - батька позивача, у просив провести обстеження сімейного стану ОСОБА_1 та за його результатами скласти та надати акт обстеження сімейного стану (а.с. 69).

Листом від 28 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_15 повідомило ОСОБА_2 , що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 запит командира військової частини та підтвердні документи щодо підстав для звільнення ОСОБА_1 призваного на військову службу під час мобілізації не надходили. У зв`язку з цим документи, подані ОСОБА_2 від свого імені, не можуть бути підставою для оформлення акту (а.с. 72).

Відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_4 на запит Військової частини НОМЕР_1 від 16 березня 2026 року № 1/82/9-1795-2026 суду не надано.

Позивач уважає протиправною бездіяльність відповідачів, а саме Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді Рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у відмові щодо проведення обстеження та видачі Акту обстеження сімейного стану, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби).

Статтею 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Так, пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Згідно абзацу 13 пункту 3 частини 12 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами здійснюється командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Згідно пункту 223 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170 затверджено Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170), якою визначено механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153/2008.

Додатком 19 до Інструкції №170 визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: 26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022, №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення про ТЦК).

Згідно абзацу 17 пункту 11 Положення про ТЦК районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця.

Також, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту позову його предметом, зокрема, є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиконання обов`язку з проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , а також не складання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця.

ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначив, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 запит командира військової частини та підтвердні документи щодо підстав для звільнення ОСОБА_1 призваного на військову службу під час мобілізації не надходили.

Однак, із такими доводами відповідача суд не погоджується та виходить з того, що суб`єкт владних повноважень, яким є ІНФОРМАЦІЯ_3 , при реалізації своїх повноважень зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

При цьому «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані «прямі повноваження», так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) - так звані «похідні повноваження», «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби».

Суд, зауважує, що відповідно до абзацу 17 пункту 11 Положення про ТЦК перевіряє за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця, та згідно підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 забезпечує складання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, який затверджується його керівником.

Такі повноваження не є дискреційними, а тому, у разі отримання звернення командира військової частини або родичів щодо перевірки сімейного стану військовослужбовця, ІНФОРМАЦІЯ_5 зобов`язаний таку перевірку здійснити та скласти акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, який затверджується його керівником.

Отже, судом встановлено, що направлений на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 зверненням командира від 16.03.2026 року, а також отримана відповідачем 28 лютого 2026 року заява ОСОБА_2 - батька позивача, у якій позивач просив здійснити обстеження сімейного стану позивача та за її результатами скласти та надати акт обстеження сімейного стану, зобов`язували ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити таку перевірку.

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_5 на час розгляду справи доказів проведення обстеження сімейного стану позивача та відповідного акту обстеження сімейного стану суду не надав. При цьому, безпідставно посилався, що від командира військової частини рапорту не надходило, враховуючи те, що 28 лютого 2026 року отримав відповідну заяву ОСОБА_2 - батька позивача ОСОБА_1 .

Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_5 протиправно відмов у проведенні обстеження сімейного стану та складанні акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 за заявою його батька, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Водночас, вирішуючи питання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, суд уважає, що такою відповідач не допустив, оскільки вживав у сіх можливих дій для належного розгляду рапорту позивача, зокрема, поданого в порушення пункту 233 Положення №1153/2008, тобто не "по команді", здійснив направлення запиту, зокрема, до ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо проведенні перевірки сімейного стану позивач.

Суд, зауважує, що командир військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, повідомив позивача про те, що військовою частиною надіслано запити до ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_13 щодо підтвердження відсутності в особи інших членів сім`ї І або ІІ ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд. А також, роз`яснено, що після подання позивачем рапорту відповідно до встановленого порядку, а також надходження відповіді на направлені запити, порушене питання буде розглянуто повторно (а.с. 144).

Отже, в ході розгляду справи судом не встановлено протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог не неї.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, тому суд вирішує питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 20000,00 грн. суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на вказав на не співмірність заявленого розміру правничої допомоги, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа віднесена до справ незначної складності (малозначної).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України).

Аналіз наведених висновків процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказана позиція кореспондується з викладеною у постанові Верховного суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Згідно доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду Ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, копію довіреності, копію договору про надання правничої допомоги від 14.10.2025 року, Додаткову угоду № 1 від 21.03.2026 року до договору про надання правничої допомоги від 14.10.2025 року , акт прийому-передачі наданих послуг від 15.04.2026 року, рахунок на оплату № 8 від 15.04.2026 року, Платіжну інструкцію від 15.04.2026 року про сплату послуг на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн (а.с. 87-93).

Враховуючи наведене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, часткове задоволення позовних вимог, заперечення відповідачів, суд дійшов висновку про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., оскільки такий розмір є співмірним з наданими послугами та складності справи.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягають у відмові у проведенні обстеження сімейного стану та складанні акту перевірки сімейного стану ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 провести обстеження сімейного стану ОСОБА_1 та за його результатами скласти і видати акт перевірки сімейного стану.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев