Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №759/14579/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14579/26

пр. № 2/759/11067/26

22 липня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., представника позивача - адвоката Зажигаєвої В.Б., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2026 року ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття. Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти за минулий час, а саме за період з 15.01.2026 по 20.05.2026, на утримання дитини у розмірі 1/5 частини усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно. Судові витрати покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час народження сина сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, однак з листопада 2025 року проживають окремо, припинили шлюбні стосунки та ведення спільного господарства.

Позивач зазначає, що 29.12.2025 звернулася до Святошинського УП ГУНП з приводу нанесення їй відповідачем у присутності сина тілесних ушкоджень, за цим фактом відкрито кримінальне провадження №12026105080000052 за ч. 1 ст. 125 КК України, 23.04.2026 складено обвинувальний акт. Зазначене слугувало підставою переїзду позивача з дитиною до її мами за адресою: АДРЕСА_1 .

Також вказує, що 15.01.2026 нею було ініційовано звернення до суду із позовом про розірвання шлюбу та заявою про видачу наказу про стягнення аліментів на утримання дитини. Однак у видачі судового наказу було відмовлено з підстав проживання дитини разом з батьком. У подальшому із позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини звертався батько дитини, вказуючи на те, що син сторін проживає разом з ним, яка була залишена без розгляду. У прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 судом було відмовлено.

ОСОБА_2 зазначає, що станом на 17.05.2026 отримала від відповідача аліменти на загальну суму 3 000,00 грн, незважаючи на її неодноразові звернення щодо обов`язку батька утримувати їх спільну дитину. Проте відповідач цього обов`язку належним чином не виконує, при цьому стверджує, що регулярно сплачує аліменти у розмірі 50 000,00 грн на утримання дітей від першого шлюбу.

Крім того позивач вказує, що несе додаткове матеріальне навантаження, оскільки не може проживати у належній їй на праві власності квартирі, так як в ній проживає відповідач.

Ураховуючи встановлений рекомендований розмір аліментів на одну дитину, наявність у відповідача двох дітей від попереднього шлюбу та загальний розмір усіх відрахувань, позивач вважає, що стягнення із відповідача аліментів у заявленому нею розмірі відповідатиме інтересам їх спільного сина ОСОБА_4 та вимогам діючого законодавства.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, призначено у справі судове засідання по суті.

23 червня 2026 року від представника відповідача - адвоката Якименка М.М. надійшов відзив на позову заяву, у якій сторона відповідача заперечує у повному обсязі проти заявлених ОСОБА_2 позовних вимог.

У відзиві зазначено, що ОСОБА_1 не заперечує проти свого обов`язку з утримання сина, але не визнає ані фактичні обставини, викладені позивачем у позові, ані вимоги в частині визначення розміру аліментів та періоду, за який такі аліменти підлягають стягненню.

Відповідач вказує, що сторони проживали разом без реєстрації шлюбу у період з вересня 2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 , а 07.11.2023 між сторонами був зареєстрований шлюб. Вони разом із сином проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де періодично також проживали діти відповідача від першого шлюбу - дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З листопада 2025 року стосунки між подружжям суттєво погіршилися. Сторони мали намір мирно врегулювати питання щодо утримання їх спільного сина ОСОБА_4 , проте такої домовленості не досягли. Спільний син сторін у період з 24.11.2025 по кінець грудня 2025 року фактично почергово проживав з обома батьками. ОСОБА_1 продовжував нести витрати на утримання сина, у тому числі на його перебування у приватному садочку, опікувався його здоров`ям, займався лікуванням. З 29.12.2025 позивач змінила своє ставлення до порядку проживання дитини, який вже склався, переїхала проживати за іншою адресою, ініціювала питання про розірвання шлюбу. Відповідач вказує на те, що ОСОБА_2 не проживає разом зі своєю матір`ю, а проживає за іншою адресою разом із своїм співмешканцем. Позивач, порушуючи засади рівності прав батьків на виховання дитини, ізолювала сина від батька та одноосібно приймає рішення про те, чи може батько дитини бачитися із сином та спілкуватися із ним. Зміна місця проживання дитини відбулася без згоди відповідача, не на підставі рішення суду чи органу опіки та піклування, тому наразі між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини (справа №759/14706/26).

ОСОБА_1 стверджує про те, що не відмовлявся від утримання сина та навіть пропонував таке і саме ОСОБА_2 відмовилася від участі батька у забезпеченні потреб дитини. Зокрема, позивач не надала суду будь-які документи, які б підтверджували б витрати матері на утримання дитини, що не дозволяє встановити ні дійсні потреби дитини, ні розмір участі кожного з батьків. На думку відповідача, з урахуванням положень ст. 182 СК України розумним, справедливим і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини може бути визначений судом розмір аліментів на його утримання, що становить 1/12 частину від доходу відповідача, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що складатиме 14 412, 00 грн, який узгоджується із розміром аліментів, який він сплачує на утримання доньок від першого шлюбу.

28 червня 2026 року представником позивача - адвокатом Зажигаєвою В.Б. подано заперечення на відзив відповідача. Позивач заперечує обставини щодо фактичного проживання із відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2021 року, утримання та забезпечення дитини. Вказує, що відповідач за шість місяців фактично надав позивачу лише 6 000,00 грн на утримання сина, що є меншим від 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При цьому позивач самостійно несе тягар по утриманню та виховання спільного сина сторін. Запропонований відповідачем розмір аліментів (1/12 частка) фактично означатиме утримання спільного сина на рівні, несумірно нижчому від реальних потреб дитини. Також вказує на необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини за минулий час, що підтверджується її зверненням до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала подану позовну заяву, просила її задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову та просив стягнути з нього аліменти на утримання дитини у розмірі однієї дванадцятої частини доходу, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши письмові матеріали та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до п. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 27.10.2023 Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стан у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

У відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 07.11.2023 Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стан у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), між сторонами було зареєстровано шлюб 07 листопада 2023 року, про що зроблено актовий запис № 1737.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 04.02.2026 ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач у позові зазначає, що з 25.12.2025 вона разом з дитиною проживає за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки між батьками дитини погіршилися відносини та позивачем ініційовано звернення до правоохоронних органів щодо нанесення їй тілесних ушкоджень відповідачем.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 28.01.2026 у справі 759/1765/26, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07.05.2026, ОСОБА_2 відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, у зв`язку із тим, що до заяви не було додано доказів на підтвердження проживання малолітнього сина сторін разом із матір`ю.

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зверталася 13.02.2026 до Святошинського районного суду міста Києва із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання спільного сина сторін, у прийнятті якого до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини було відмовлено. Первісний позов було залишено без розгляду ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20.04.2026 у справі №759/2413/26.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 вказує, що станом на час подання цього позову до суду відповідачем було перераховано аліменти на утримання спільного сина сторін у загальному розмірі 6 000,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що малолітня дитина проживає разом з матір`ю та фактично перебуває на її утриманні, питання щодо виховання, навчання, лікування вирішуються матір`ю особисто без участі батька в житті сина. Між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини, який наразі перебуває на розгляді у Святошинському районному суді міста Києва, де позивачем у справі є ОСОБА_1 . Згоди щодо визначення розміру аліментів між сторонами не досягнуто.

Також судом встановлено, що відповідач у цій справі - ОСОБА_1 є платником аліментів на утримання двох дітей від попереднього шлюбу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказана обставина не заперечується сторонами у справі.

Доказів щодо розміру аліментів, які сплачуються батьком дітей на їх утримання матеріали справи не містять.

Установленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини, які регулюються Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Положеннями статті 181 СК України передбачено що, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина 1 статті 183 СК України).

Згідно з частиною 1 статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Отже, судом встановлено, що відповідач є особою працездатного віку, отримує регулярний дохід, на його утриманні перебуває двоє дітей від попереднього шлюбу, аліменти на утримання спільного із позивачем сина ОСОБА_3 ОСОБА_1 у належному та достатньому розмірі добровільно ОСОБА_2 не надає. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач в змозі надавати матеріальну допомогу на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Керуючись положеннями статті 182 СК України, суд зазначає, що відповідач скористався своїм правом подати заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову із посиланням на відповідні докази, в тому числі щодо свого матеріального становища. Заперечуючи проти стягнення з нього аліментів у заявленому позивачем розмірі вказує, що з урахуванням отриманого ним доходу такий розмір аліментів буде надмірним, а тому вважає за необхідне сплачувати аліменти у розмірі 1/12 частки від його доходів, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи обов`язок батьків щодо утримання дитини, суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів є розумним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини в його віці та відповідає найкращим інтересам дитини, та жодним чином не порушує ці права двох дітей відповідача, платником аліментів на утримання яких він є, та не призведе до порушень прав відповідача як платника аліментів.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами те, що аліменти у заявленому позивачем розмірі є завищеними та будуть надмірними.

Частиною 1 статті 191 ЦПК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

З урахуванням встановлених обставин, приймаючи до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, зважаючи на обов`язок обох батьків утримувати дитину, заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях Сімейного кодексу України, відповідають інтересам дитини, рівню її життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, а тому суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду із цим позовом - 20 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Разом з тим, суд зауважує, що згідно з постановою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі №554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища отримувати аліменти та/або погіршення матеріального становища платника аліментів, батько дитини не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним позовом щодо зміни розміру аліментів, які стягуються, за наявності для цього правових підстав.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 191 СК України встановлено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подать суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз змісту наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такою вимогою чи на адресу його місця роботи тощо. Ухилення може виражатися у тому, що зобов`язана особа - відповідач, ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії.

Також належними та допустимими доказами того, що позивачка вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача можуть бути документи, які підтверджують звернення у різні органи щодо встановлення дійсного розміру його зарплати, тощо.

Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.

На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховий Суд, зокрема в постановах від 19.12.2019 у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 у справі №672/198/19; від 29.01.2020 у справі №756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть до суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що жодних належних і достатніх доказів того, що позивач до звернення з позовом про розірвання шлюбу, а також до звернення до суду з цим позовом, вживала заходи для отримання аліментів від відповідача, а відповідач ухилявся від їх сплати, суду надано не було. У зв`язку з цим позовна вимога щодо стягнення аліментів за минулий час (з 15.01.2026 по 20.05.2026, що передують зверненню до суду) є необґрунтованою та безпідставною.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивач зверталась до Святошинського районного суду міста Києва і з заявою про видачу судового наказу, у задоволенні якої було відмовлено через відсутність доказі на підтвердження проживання дитини разом із матір`ю. Також, після того як ухвалою суду у прийнятті зустрічної позовної заяви про стягнення аліментів відмовлено, позивач не надала доказів, що вчиняла дії щодо намагань одержання аліментів за минулий час. Також, позивач не надала доказів звернень безпосередньо до відповідача з проханням надавати аліменти добровільно. Натомість ОСОБА_2 вказує, що відповідач до звернення до суду із цим позовом перерахував їй грошові кошти на утримання сина у загальному розмірі 6 000,00 грн.

Доказів на підтвердження того, що між сторонами існувала домовленість про інший розмір аліментів суду не надано. Також позивачем, з урахуванням заперечень відповідача, та наявних у справі судових рішень, не доведено, що у вказаний період дитина проживала лише разом з нею та перебувала лише на її утриманні.

За загальним правилом, визначеним СК України, є недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні у ході розгляду обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час (за період з 15.01.2026 по 20.05.20206) не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що дитина за вказаний період перебувала лише на її утриманні та проживала лише з нею, зокрема вжиття заходів щодо отримання аліментів з відповідача, та дій останнього, направлених на ухилення від їх сплати, не підтверджено позивачем належними, допустимими і достатніми доказами.

Звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини та зустрічним позовом про стягнення аліментів не є належним підтвердженням того, що відповідач у вказаний період не здійснював дій щодо спільного утримання та виховання дитини разом з позивачем, оскільки обставин щодо проживання дитини разом із матір`ю та перебування дитини у вказаний період лише на утриманні матері ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами. При цьому зазначене повністю заперечуються ОСОБА_1 .

Таким чином, заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові витрати покладаються на позивача.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», судовий збір по справі необхідно стягнути з відповідача у дохід держави.

Таким чином, ураховуючи положення ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 064,96 грн. (1 331,20 грн. * 0,8).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини від усіх видів заробітку (доходів) платника аліментів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 20 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

У іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст рішення складено 22 липня 2026 року.

Суддя Н.О. Горбенко