Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №133/1189/25 — Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/1189/25

22.07.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі судді Гуменюка О.О., за участі:

секретаря судових засідань Корбут Ю.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Юрченко І.О.,

відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

представника відповідача адвоката Максимчук В.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , про визнання права власності на 1/2 частини квартири, яка є спільною сумісною власністю, за кожним із співласників, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить провести розподіл спільного сумісного майна подружжя, а саме визнати право власності за нею та ОСОБА_2 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_3 , за кожним із співвласників.

Позов мотивовано тим, що 08.05.1999 вона уклала шлюб з ОСОБА_2 , який був зареєстрований виконавчим комітетом Самгородоцької сільської ради Козятинського району Вінницької області по актовому запису № 5. Від спільного проживання вони мають троє дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які вже повнолітні.

Життя з чоловіком у них не склалося, тому рішенням Козятинського міськрайонного суду від 10.04.2017 наш шлюб розірвано.

В період шлюбу 30.11.2004 вони з відповідачем за спільні кошти придбали квартиру під АДРЕСА_3 .

Факт придбання квартири підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 30.11.2004 приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Даніловою І.В., та право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що останнім часом між ними виникають непорозуміння з приводу володіння та користування спільною квартирою, в добровільному порядку вирішити дане питання вони не можуть, тому вона вимушена звертатися до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 03.03.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 21.04.2026 закрито підготовче провадження у справі.

Предстаником відповідача - адвокатом Максимчук В.Ф. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав наведених у відзиві.

У судовому засіданні п озивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Юрченко І.О. позов підтримали та підтвердили обставини, наведені у позовній заяві. Крім того, представник позивача суду пояснила, що позивач проживає у спірній квартирі. Зазначила, що особовий рахунок на оплату комунальних послуг відкрито на ім`я відповідача, то за його заявою було відключено електропостачання, та на даний час стоїть питання про відключення газопостачання.

Позивач суду пояснила, що 15.01.2025 за заявою відповідача було відключено електропостачання в квартирі, проте заборгованості не було. Від спільного проживання вони мають троє дітей, які на даний час є повнолітніми. Вона почала працювати з 2015-2016 року, бо відповідач залишив їх, а до того часу займалася вихованням дітей. На той час діти були неповнолітні. Квартира купувалася за спільні кошти, оскільки вона отримувала допомогу на дітей, тримали підсобне господарство. Відповідач у спадок чи в дарування майно не отримував.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача - адвокат Максимчук В.Ф. позов не визнали. Крім того, відповідач пояснив суду, що квартиру купував за позичені кошти, які повернув вже після розлучення. З травня 1999 року до листопада 2004 року позивач не працювала. Він їздив працювати у м. Київ, щоб утримувати трьох дітей.

Представник відповідача вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки з моменту розірвання шлюбу вже минуло три роки. Окрім того, за період перебування в шлюбі за кошти відповідача повністю зроблено внутрішнє перепланування квартири, проведено газопостачання.

На запитання суду відповідач пояснив, що після перепланування квартири її площа не змінилася, а на добудований тамбур технічний паспорт не виготовлявся, ремонт в квартирі, водо та газопостачання зроблено в період перебування в шлюбі.

Судом встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу від 30.11.2004, посвідченого приватним нотаріусом Козятинського районного нотаріального округу Даніловою І.В., зареєстрованого в реєстрі під №1781, сторони придбали квартиру під АДРЕСА_4 , та право власності зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується реєстраційним посвідченням КП «ВООБТІ» від 23.12.2004.

У технічному паспорті власником квартири вказано ОСОБА_2 .

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 10.04.2017 у справі №133/381/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №174 від 13.02.2025 у спірній квартирі зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , 1979 р.н., дочка ОСОБА_6 , 2004 р.н., син ОСОБА_7 , 2000 р.н., син ОСОБА_8 , 2001 р.н.

Відповідно до витягу з рішення виконкому Самгородоцької сільської ради Козятинського району Вінницької області №114 від 30.12.2011 перенумеровано житловий будинок АДРЕСА_5 .

На підставі рішення 2 сесії 7 скликання Самгородоцької сільської ради Козятинського району Вінницької області від 19.12.2015 перейменовано вулицю Радгоспна на Деснянська.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Спірне нерухоме майно було придбане сторонами під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач належних та допустимих доказів, які б спростували вказане, не надав та матеріали справи їх не містять.

Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1ст. 69 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Щодо строків позовної давності, який зазначає представник відповідача у відзиві на позовну заяву, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як встановлено судом, спірна квартира була придбана у 2004 році, позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у вказаній квартирі й станом на день вирішення цієї справи (що не заперечується сторонами по справі).

А тому посилання представника відповідача на дату розірвання шлюбу - 10.04.2017, не може вважатися початком перебігу строку позовної давності у спорі між сторонами, оскільки право ОСОБА_1 на користування спірною квартирою не порушено, вона зареєстрована, проживає та користується спірною квартирою. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Крім того, в позовній заяві позивач просить суд визначити частки за кожним із співласників у майні, яке є спільною сумісною власністю, а саме визначити що позивачу та відповідачу належить по 1/2 частці в квартирі. Реального поділу нерухомого майна та виділу часток чи частки в натурі позивач в позовній заяві суд не просить.

У зв`язку із викладеним, суд приходить до висновку, що положення ч. 2 ст. 72 СК України не підялгають застосуванню до правовідносин, які є предметом спору у цій справі.

Крім того, суд вважає, що строк позовної давності в даному випадку не почав спливати, а тому і не пропущений позивачем. Враховуючи вказане суд вважає, що в даній ситуації відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідача, в якій частки кожного із спвласників є рівними і становлять по 1/2 частки за кожним із співвласників.

На підстві викладеного позов підлягає задоволенню.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (ч. 2 ст.141 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 69, 70 СК України, ст. ст. 352, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частини в квартирі АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/2 частини в квартирі АДРЕСА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , житель АДРЕСА_2 .

Суддя Олександр ГУМЕНЮК

22.07.2026