Вирок від 20 липня 2026 р. у справі №705/1618/26 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1618/26

1-кп/705/770/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Березівка Бершадського району Вінницької області, громадянки України, з середньою освітою, не заміжньої, на утриманні має двох малолітніх дітей, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої 04.10.2024 Уманським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 1 ст. 309 КК України до 2 років пробаційного нагляду,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України –

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04.10.2024, що набрав законної сили 29.11.2024, засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до 2 років пробаційного нагляду, та на підставі ч. 2 ч. 3 ст. 59-1 КК України на неї покладено такі обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; пройти курс лікування від наркотичної, алкогольної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб.

05.12.2024 ОСОБА_4 поставлено на облік в Уманському районному відділі філії Державної установи «Центр пробації» в Черкаській області та 04.02.2025 ознайомлено з порядком та умовами відбування призначеного їй покарання у вигляді пробаційного нагляду, а також попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання, відповідно до ч. 3 ст. 389 КК України. ОСОБА_4 встановлені дні реєстрації в Уманському районному відділі філії Державної установи «Центр пробації» в Черкаській області - 1,2,3 та 4-та середа кожного місяця.

07.05.2025, 28.05.2025, 04.06.2025, 18.06.2025, 25.06.2025, 02.07.2025, 09.07.2025 та 16.07.2025 ОСОБА_4 без поважних на те причин, не прибула для реєстрації до Уманського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Черкаській області, з приводу чого 22.07.2025 їй винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України, проте належних висновків засуджена для себе не зробила та допустила повторне порушення обов`язку, встановленого вироком суду не з`явившись 13.08.2025 у визначений день, без поважних на те причин, для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації. Крім того, 06.05.2025 ОСОБА_4 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 175-1 КУпАП, за що на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 гривень. 14.08.2025 ОСОБА_4 вдруге винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

В подальшому ОСОБА_4 27.08.2025 та 03.09.2025 знову двічі поспіль без поважних на те причин не з`явилась для реєстрації до Уманського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Черкаській області, у зв`язку з чим 10.09.2025 засудженій втретє винесено попередження про притягнення до кримінальної відповідальності, однак ОСОБА_4 , будучи згідно з ч. 4 ст. 49-1 КВК України зобов`язаною виконувати визначені законом та покладені судом обов`язки та з`являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації, 01.10.2025, 08.10.2025 та 15.10.2025 знову без поважних на те причини не прийшла на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації.

Крім того, 16.10.2025 представником Уманського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Черкаській області було здійснено вихід до місця проживання засудженої, що за адресою: АДРЕСА_2 , під час чого встановлено, що ОСОБА_4 змінила місце проживання, та в порушення обов`язку, передбаченого п. 2, ч. 2, ст. 59-1 КК України, уповноважений орган з питань пробації про це не повідомила.

Вироком суду на ОСОБА_4 покладено обов`язок, передбачений п. 5 ч. 3 ст. 59-1 КК України пройти курс лікування від наркотичної, алкогольної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин, або захворювання, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб, однак засуджена без поважних на те причин до закладів з надання відповідної медичної допомоги не звернулась та лікування від наркозалежності не розпочала.

Відповідно до ч. 3 ст. 49-3 КВК України, ухиленням від відбування покарання у виді пробаційного нагляду є систематичне невиконання засудженим обов`язків, передбачений статтею 49-1 КВК України, або вчинення адміністративних правопорушень, зникнення з місця проживання, створення умисних перешкод для функціонування електронного засобуконтролюта нагляду. Систематичним вважається невиконання без поважних причин три і більше разів обов`язків, передбачених ст. 49-1 КВК України, покладених на особу рішенням суду, або вчиненням трьох і більше адміністративних правопорушень.

Таким чином, в порушення ч. 4 ст. 49-1 КВК України, відповідно до якої засуджені до покарання у виді пробаційного нагляду зобов`язані: виконувати визначені законом та покладені судом обов`язки та з`являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації, ОСОБА_4 достовірно знаючи, що повинна дотримуватися встановленого законодавством порядку та умов відбування покарання, передбачаючи наслідки своїх протиправних дій та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, з метою ухилення від відбування покарання у вигляді пробаційного нагляду, перебуваючи з 04.02.2025 на обліку в Уманському РВ філія ДУ «Центр пробації» в Черкаській області для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації не з`являвся, змінила місце свого проживання, про що уповноважений орган з питань пробації не повідомила, курс лікування від наркозалежності не пройшла та до спеціалізованих лікарняних закладів для лікування від наркозалежності не звернулась, та тим самим злісно та систематично ухилилась від відбування покарання за вироком Уманського міськрайонного суду від 04.10.2024 у виді пробаційного нагляду.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за наведених вище обставин визнала у повному обсязі, пояснила, що відносно неї було винесено вирок, яким їй призначено покарання у виді пробаційного нагляду, за умовами якого, в тому числі їй необхідно було пройти курс лікування. Судом та інспектором органу пробації їй було роз`яснено, порядок виконання вироку суду та обов`язків за ним, але вона легковажно віднеслася до таких обов`язків, не з`являлася до органу пробації та, при цьому, не задумувалася про наслідки. За порадою інспектора пробації ходила в Уманську районну лікарню, але їй повідомили, що в них велика черга, тому вони не можуть прийняти її на лікування. На платне лікування вона ходити не може, оскільки не має для цього коштів, але інспектора про це не повідомляла. На даний час розуміє суть вчиненого, кається та просить суд суворо її не карати.

Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_4 повністю визнала свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, її покази відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють та не оспорюють зміст обставин вчинених кримінальних правопорушень, переконавшись у добровільності їх позицій, роз`яснивши їм про позбавлення в подальшому права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Крім повного визнання своєї вини ОСОБА_4 , її вина у вчиненні кримінального правопорушення, повністю підтверджується доказами, добутими на досудовому розслідуванні та перевіреними в суді у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.

Ухвалюючи вирок на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, що перевірені та оцінені судом у відповідності до вимог КПК України, суд приходить до висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікує її дії за ч. 3 ст. 389 КК України, як ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_4 покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно із ст. 12 КК України є кримінальним проступком, дані, що характеризують особу винної, яка за місцем проживання характеризується посередньо, за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не зверталася, має непогашену судимість.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Вирішуючи питання призначення покарання ОСОБА_4 , суд приходить до наступного.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Санкцією ч.3 ст.389 КК України передбачено покарання у вигляді карається обмеженням волі на строк до трьох років.

Згідно ч.3 ст.61 КК України, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

На утриманні ОСОБА_4 перебувають двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким не виповнилося 14 років та згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, сформованих 10.03.2026, вона позбавлена батьківських прав щодо доньки ОСОБА_7 .

Відповідно до роз`яснення в п. 8 Постанови №7 від 24 жовтня 2003 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд не вправі перейти до більш м`якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності, або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Таким чином, з урахуванням зазначених приписів законодавства, у даному випадку, при визнанні ОСОБА_4 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України, засудження цієї особи можливе лише без призначення покарання у виді конкретного заходу примусу за наявності певних передбачених законом на те підстав.

За таких обставин суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання (засуджує без покарання).

Враховуючи встановлені обставини щодо винної особи суд приходить до висновку, що відносно ОСОБА_4 необхідно постановити обвинувальний вирок та звільнити її від покарання в зв`язку з тим, що покарання передбачене ч.3 ст.389 КК України не може бути до неї застосовано, оскільки вона має дітей, які не досягли чотирнадцятирічного віку.

Разом з тим, суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до cт. 20 КК України особа, визнана судом обмежено осудною, тобто та, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності; визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною (ч.2 ст.19 КК України) чи обмежено осудною (ч.1 ст.20 КК України) належить виключно до компетенції суду.

Разом з тим, слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів.

Також згідно положень ст. ст. 93, 94, 96 КК України передбачено, що примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб; залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати в якості примусового заходу медичного характеру надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили в стані обмеженої осудності злочин.

На підставі усталеної судової практики – надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких сама і є критерієм обмеженої осудності (ч.1 ст. 20, ч.2 ст. 94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Тому слід вважати, що ця допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання: якщо воно пов`язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане, - на психіатричні заклади органів охорони здоров`я за місцем проживання засуджених (відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду).

Так, згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 80 від 11.02.2026, ОСОБА_4 на той час, до якого відноситься інкриміновані їй діяння і виявляються при теперішній експертизі, прояви психічного розладу у формі легкої розумової відсталості зі значними поведінковими розладами (F-71.0 за міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду) та психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання стимуляторів, епізодичне вживання із синдромом залежності (F-15.25 за МКХ-10), не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними, і на теперішній час не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії і керувати ними і за своїм психічним станом потребує застосування примусового заходу медичного характеру, а саме – надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Отже, наявні у ОСОБА_4 на час вчинення кримінального правопорушення психічні розлади були не настільки виражені, обмежували, але не позбавляли її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, а тому згідно положень ст. 20 КК України обвинувачена є обмежено осудною.

Згідно рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких сама і є критерієм обмеженої осудності (ч.1 ст.20, ч.2 ст.94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду, така допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, та здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

Враховуючи викладене суд вважає, що обвинувачена дійсно є обмежено осудною та потребує застосування до неї примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку у психіатричному закладі охорони здоров`я.

Враховуючи те, що стосовно обвинуваченої запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно неї запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченій запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов, процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 349, 368-370, 373, 374, 393 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України.

На підставі ч. 3 ст. 61 та ч. 1 ст. 74 КК України ОСОБА_4 звільнити від покарання, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України.

Відповідно до ст. ст. 20, 93 та 94 КК України застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду через Уманський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, при цьому, вирок не може бути оскаржено з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1