Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №696/443/23 — Кам'янський районний суд Черкаської області

22.07.2026

Справа № 696/443/23

Провадження № 2/696/5/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Шкреби В.В.,

при секретарі Степановій Н.В.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янка Черкаського району Черкаської області в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про стягнення грошової компенсації вартості будівельно-монтажних робіт, інших витрат, витрачених будівельних матеріалів при будівництві житлового будинку та господарських споруд колишнім подружжям,

встановив :

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі - Відповідач) та з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила стягнути з Відповідача на свою користь грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини загальної кошторисної (ринкової) вартості будівельно-монтажних робіт при будівництві житлового будинку та господарських споруд будинковолодіння по АДРЕСА_1 на суму 1 874 597 грн. 50 коп., вартості використаних на вказане будівництво будівельних матеріалів на суму 1 008 457 грн. 60 коп., понесених витрат на виплату заробітної плати на вказаному будівництві на суму 271 438 грн., понесених витрат на використання спеціальної техніки, приладів та механізмів для такого будівництва на суму 33 328 грн. 30 коп., понесених витрат за використання електроенергії та води при будівництві на суму 2406 грн. 30 коп., а всього 3 190 227 грн. 73 коп.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 26 червня 1999 року по 06 травня 2020 року сторони перебували у шлюбі. За час шлюбу ними було збудовано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Так, рішенням Кам`янської міської ради Черкаської області № 28-16/VІ від 29 грудня 2012 року Відповідачу було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_3 від 02 квітня 2014 року Відповідач вже є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7121810100:01:003:1979 за цією адресою. Також, 09 квітня 2014 року Відповідач отримав будівельний паспорт на будівництво житлового будинку та господарських споруд за вказаною адресою та колишнім подружжям у шлюбі за рахунок спільних коштів та праці було почато будівництво. Станом на 2018 рік будинок був добудований та придатний для проживання через обладнання комунікацій у виді водопостачання, електроенергії, каналізації та опалення. Після розірвання шлюбу Відповідач використовує будинок за функціональним призначенням, постійно проживає в ньому, але Позивача до користування майном не допускає. Станом на час подачі позову будинок не було уведено у експлуатацію з вини Відповідача і за ним не зареєстровано право власності на цей новозбудований об`єкт. Через таку бездіяльність Відповідача будинок з надвірними спорудами не підлягає поділу, але Позивач претендує на грошовому компенсацію 1/2 частини вартості понесених витрат та будівельних матеріалів.

Ухвалою суду від 08 травня 2023 року відкрито провадження у справі, надано процесуальний строк для подачі учасниками заяв по суті.

Ухвалою суду від 04 липня 2023 року забезпечено докази у справі, шляхом призначення проведення технічної інвентаризації та виготовлення технічного паспорту, визначення вартості об`єкту нерухомого майна.

Ухвалою суду від 13 вересня 2023 року по справі призначено комплексну будівельно-технічну експертизу, провадження по справі зупинено.

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року по справі провадження поновлено.

Ухвалою суду від 23 липня 2024 року по справі призначено судову оціночно-будівельну експертизу, провадження по справі зупинено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року ухвала суду про призначення експертизи залишена без змін.

Ухвалою суду від 24 вересня 2025 року по справі провадження поновлено.

Ухвалою суду від 10 лютого 2026 року закрито підготовче засідання у справі, призначено судовий розгляд по суті, прийнято до розгляду заяву сторони Позивача про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 27 травня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання сторони Відповідача у призначені по справі повторної судової оціночно-будівельної експертизи.

Під час судового розгляду Позивач та представник Позивача підтримували позовні вимоги з урахуванням зміни предмету позову та просили їх задовольнити.

Відповідач та його представник з позовними вимогами не погоджувались та просили в їх задоволені відмовити. Зазначили, що Позивач не є власником земельної ділянки, де здійснено будівництво, не виготовляла проектної документації на будівництво будинку, не отримувала дозвіл на виконання будівельних робіт, і взагалі не проводила будівництва будинку. Саме через не завершення будівництва, а не з вини Відповідача, будинок не може бути введений у експлуатацію. Після розірвання шлюбу між сторонами, Відповідач самостійно облаштував собі місце проживання у спірному недобудованому будинку. Він використовував власні кошти і матеріали при будівництві. Основна частина будівництва була споруджена після 2019 року, тобто після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, що констатовано в рішенні суду про розірвання шлюбу. Вважали висновок судової будівельно-технічної експертизи № 37/24 від 09 квітня 2025 року недопустимим доказом та просили не приймати як доказ технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що є рідним братом Позивача, добре знав і Відповідача як зятя. Будівництво будинку, споруд та гаражів почалося до розірвання шлюбу між сторонами, на належній Відповідачу земельній ділянці. 24 жовтня 2019 року всі споруди вже були збудовані. Свідок з Відповідачем були у ділових стосунках, так як Відповідач займався фермерством, то свідок займався юридичним супроводом його діяльності. До 2019 році офіційно фермерська діяльність не була оформлена, проте нею фактично займались. Також, свідок безпосередньо приймав участь у будівництві, тому володіє інформацією, що його початок мав місце в 2009-2010 роках та воно відбувалось поетапно. В 2019 році після завершення будівництва в господарських приміщеннях зберігалось зерно. Під час будівництва використовувалась праця найманих працівників, друзів та родичів. Він припускає, що Позивач також могла приймати участь шляхом фінансування будівництва зі своїх заробітків, так як працювала офіційно в лікарні. Пам`ятає, що допомагала фізично, подавала та підключала воду. У будівництві використовували як нові, так і вживані матеріали, як то плити, шифер, підлога. Клали плити та кирпич. На даний час Відповідач у спорудженому будинку не проживає, а на території будинковолодіння зберігає сільськогосподарську техніку. До розірвання шлюбу свідок майже кожен день навідувався до будинку, був вхожий у родину. Умови проживання в будинку прийнятні, є електропостачання та водопровід, встановлений лічильник обліку. Відповідач своє фермерське господарство зареєстрував по місцю знаходження цього будинковолодіння. В 2019 році Відповідач вже ночував у спорудженому будинку, але свідок не пам`ятає чи був він умебльованим.

В ході дачі пояснень експерт ОСОБА_6 показав, що ухвалою суду було призначено оціночно-будівельну експертизу, тоді як у назві висновку йдеться про проведену будівельно-технічну експертизу. Він має три спеціальності, і він не має права виходити за межі своєї компетенції. Перед початком проведення експертизи, він мав порівняти задані в ухвалі суду питання експерту з переліком питань згідно методичних рекомендацій. Після цього він дійшов висновку, що поставлені питання чітко стосуються будівельно-технічної експертизи, але оцінку все одно проводив. У своїй діяльності для складання експертних висновків, він використовує завчасно виготовлені ряд шаблонів для заповнення необхідних граф експертного дослідження. Визначення вартості будівництва являється предметом будівельно-технічної експертизи. В назві експертизи він допустив помилку, хоча провів її правильно і вона відповідає на питання, які були поставлені експерту. Єдиною методикою проведення оціночно-будівельної експертизи є Національний стандарт оцінки (№2 Оцінка нерухомого майна). В цьому документі не має опису визначення вартості матеріалів та затрачених робітничих сил, витрат на проведення заробітної плати робітникам. Для цього потрібно спочатку зробити кошторис будівництва, чим він і займався в ході дослідження. Після огляду стану будівництва та аналізу технічного паспорту, він закладав отримані відомості у комп`ютерній програмі щодо об`ємів проведених будівельних робіт, ринкової вартості будівельних матеріалів та заробітної плати у відповідному регіоні за даними Міністерства регіонів України. Вже сама програма здійснювала остаточні розрахунки для відповідей на питання експерту. Під час здійснення дослідження експерт враховував, що будівництво має здійснювати офіційна ліцензована будівельна організація, так як цього вимагають повноваження експерта при проведенні цієї експертизи. При цьому дослідження враховує вартість витрат та матеріалів на час його проведення, а не на час фактично здійснених частин будівництва. Питання якості проведених робіт не було предметом проведеної експертизи і експерту не ставилось. Так як технічний паспорт надійшов із суду, він не повинен перевіряти чи він пройшов державну реєстрацію. Ринкова вартість продажу об`єкту нерухомості та вартість самого будівництва це цілком різні поняття. Розрахунок відновлювального ремонту здійснюється так само як нового будівництва. При огляді було виявлено, що будинок та гараж використовувались і є закінчені будівництвом, але не здані в експлуатацію. Споруджена будівля відповідала будівельним нормам.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

З 26 червня 1999 року по 06 травня 2020 року сторони перебували у шлюбі. Фактично шлюбні відносини були припинені з квітня 2019 року, а шлюб розірвано в судовому порядку 06 травня 2020 року. Дана обставина підтверджується копією рішення Кам`янського районного суду Черкаської області (а.с. 11-13 т. 1).

В період перебування сторін у шлюбі 16 серпня 2001 року згідно даних ЧООБТІ було проведено обмір об`єкту незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 та виявлено фундамент розміром 5,10*9,50 (а.с. 25 т.1).

В період перебування у шлюбі з Позивачем згідно рішенням Кам`янської міської ради Черкаської області № 28-16/VІ від 29 грудня 2012 року Відповідачу було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 18 т.1).

Відповідач в період перебування у шлюбі з Позивачем отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7121810100:01:003:1979 по АДРЕСА_1 площею 0,1 га для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, про що свідчить свідоцтво № НОМЕР_3 від 02 квітня 2014 року (а.с. 17, 22-23 т. 1).

В період перебування у шлюбі з Позивачем, 19 лютого 2013 року згідно рішення виконавчого комітету Кам`янської міської ради Черкаської області № 15 Відповідач отримав дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських побудов по АДРЕСА_1 на вказаній вище земельній ділянці (а.с. 16 т.1).

За час перебування у шлюбі з Позивачем, 09 квітня 2014 року Відповідач отримав будівельний паспорт на будівництво житлового будинку, господарських споруд по АДРЕСА_1 на вказаній вище земельній ділянці та вимоги до забудови (а.с. 14-15, 19-21 т.1).

В період перебування сторін у шлюбі, згідно технічних умов № 45-9/2017 від 27 листопада 2017 року за вказаною вище адресою здійснено нове стандартне приєднання до електромереж та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_4 на ім`я Відповідача з встановленням засобу обліку спожитої електричної енергії. Послуги з постачання електричної енергії на час розгляду справи досі надаються (а.с. 24 т.1).

Позивачем долучено фотокартку доньки колишнього подружжя, на якій зі слів Позивача на крайній правій частині зображено частину вже існуючого будинку, який сторони ідентифікують як спірний (а.с. 26 т.1). Зі слів Позивача, і це не заперечувалось Відповідачем, дитині на час фотозйомки було 3 роки, з урахуванням 2000 року народження доньки, фото імовірно було зроблено в період 2003-2004 років, і тоді будинок вже був зведений.

Стороною Відповідача заперечувався той факт, що житловий будинок, господарські споруди і будівлі завершені будівництвом, що Відповідач навмисно зволікає із введенням їх в експлуатацію, та що будівництво цих об`єктів відбувалось в період шлюбу між сторонами, спільними зусиллями та коштами.

Між тим, суд приходить до висновку, що матеріали справи підтверджують дані обставини і є доведеними факти спорудження житлового будинку, господарських споруд і будівель в період шлюбних відносин між сторонами за рахунок їх спільних зусиль та затрат.

Так, суд вважає допустимим в якості доказу виготовлений технічний паспорт вказаного вище будинковолодіння, так як він виконаний на виконання ухвали суду від 04 липня 2023 року (а.с. 86-93 т.1).

Цим технічним паспортом зафіксовано розміщення по АДРЕСА_1 житлового будинку, господарських споруд та будівель, а також підтверджено, що фундаментом більшості об`єктів є бетон, тоді як фундамент є згаданим в даних ЧООБТІ про обміри об`єкту незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 , коли 16 серпня 2001 року було виявлено фундамент розміром 5,10*9,50 і площа основи житлового будинку (40,7 кв. м) знаходиться в межах фундаменту (5,10*9,50=48,45 кв.м).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що Відповідач вживав цілеспрямовані і послідовні дії зі спорудження спірного майна, отримання на нього документації саме в період шлюбних відносин з Відповідачем.

Показами свідка ОСОБА_5 підтверджується, що будівництво спірних об`єктів відбувалось спільною працею сторін, Позивач та Відповідач мали стабільні доходи, щоб фінансувати спорудження об`єктів, використовували працю знайомих, родичів та найманих працівників, здійснювали будівельні роботи за рахунок як вживаного матеріалу, так і нового.

Суд приходить до переконання, що матеріалами справи підтверджується, що основні витрати на будівництво та сама процедура будівництва були здійснені у шлюбний період.

Окрім наданої фотокартки, дана обставина підверджується і висновком судової будівельно-технічної експертизи № 37/24/буд від 09 квітня 2025 року. Експертом здійснено натуральне обстеження об`єктів відповідно до даних технічного паспорту. Доводи сторони Відповідача про неприйнятність даного висновку суд вважає безпідставними, оскільки в ході судового опитування експерт надав відповіді на питання, що стосувались назви експертного дослідження, його методики проведення та причин зроблених експертом висновків.

Суд не приймає в якості доказів надані стороною Відповідача накладні про придбання будівельних матеріалів, так як суду не надано відомостей, що саме ця придбана продукція могла бути використана при будівництві, коли свідок ОСОБА_5 пояснив, коли остаточно були закінчені будівельні роботи, що мало місце в період шлюбу сторін, з наданої Позивачем фотокартки вбачається, що вікна у спорудженому будинку були наявні в 2003-2004 роках, що виключає необхідність придбання Відповідачем вікон згідно рахунку-накладної від 10 та 25 грудня 2020 року, сам будинок вже був зведений, що виключає і необхідність придбання 08 вересня 2020 року Відповідачем для будівництва плити-перекриття. Решту придбаних згідно товарних документів Відповідачем будівельних матеріалів суд вважає такими, що є загальновживаними, і такими, що могли бути використанні не тільки у будівництві спірного будинковолодіння.

Також, суд знаходить слушним до врахування даних з супутникових фотознімків щорічного стану будівництва, які підтверджують зміну стану подвір`я та надбудов саме у шлюбний період сторін (а.с. 136-141 т. 2).

З урахуванням прийнятності висновку експерта, суд вважає не прийнятними в якості доказів надані стороною Відповідача довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості та висновок про його вартість (а.с. 156-163 т.2), з урахуванням того, що предметом судового розгляду не являється поділ цього об`єкту, а є стягнення грошової компенсації витрат на його будівництво.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували здійснення будівництва за рахунок особистих коштів Відповідача, розмір цих коштів та джерело їх походження, а тому суд приходить до висновку, що будівництво здійснено сторонами в період шлюбу разом.

Між тим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають тільки до часткового задоволення.

Відповідно до положень статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам роз`яснено, що право вимагати стягнення витрат на проведення ремонту будівлі, що належить власникові, у членів сім`ї власника виникає лише у випадку, якщо їх затрати на ремонт жилого приміщення перевищували покладений на них статтею 156 ЖК обов`язок.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 243/5477/15-ц ВС наголосив, що здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири та не є окремим об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають.

Таким чином, вимоги про стягнення в порядку компенсації кошторисної (ринкової) вартості будівельно-монтажних робіт при будівництві житлового будинку та господарських споруд будинковолодіння по АДРЕСА_1 на суму 1 874 597 грн. 50 коп., понесених витрат на виплату заробітної плати на вказаному будівництві на суму 271 438 грн., понесених витрат на використання спеціальної техніки, приладів та механізмів для такого будівництва на суму 33 328 грн. 30 коп., понесених витрат за використання електроенергії та води при будівництві на суму 2406 грн. 30 коп. задоволенню не підлягають, так як є не речами, які підлягають поділу між колишнім подружжям.

При вирішенні питання стягнення компенсації вартості використаних на вказане будівництво будівельних матеріалів на суму 1 008 457 грн. 60 коп., суд виходить з такого.

За правилом статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли під час розгляду вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Як було встановлено в ході судового розгляду, Відповідач не має зареєстрованого права власності на спірний незавершений будівництвом будинок, при тому, що документацію на його зведення отримав на виділеній під це земельній ділянці, і як зазначив експерт будівництво проведено з дотриманням будівельних норм, будинок використовується за його призначенням. Отже, матеріалами справи підтверджуються доводи сторони Позивача, що Відповідач свідомо не здійснює дій по введенню будинку в експлуатацію, так як сам стан споруди та наявної документації станом на час розгляду справи вже дозволяє розпочати цю процедуру.

Таким чином, ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню, є можливість поділу об`єкта незавершеного будівництва, який фактично використовується сторонами для проживання без його введення в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на нього.

За загальним правилом, матеріальний закон підлягає застосуванню судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, які, як зазначено, є триваючими. Тому в цій справі необхідно застосовувати норми цивільного права в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з цим позовом.

Так, основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), в якому поряд із термінами "нерухомість", "нерухоме майно", "об`єкт нерухомого майна" (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: "об`єкт незавершеного будівництва" (стаття 331), "об`єкт будівництва" (статті 876, 877, 879-881, 883), хоча прямого визначення цих понять законодавець у цьому Кодексі не надає.

Стаття 331 ЦК України в редакції, чинній на час пред`явлення позову в цій справі, передбачає, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Наведена норма права в період свого існування, який розпочався із прийняттям та набранням чинності ЦК України, постійно вдосконалювалася. Зокрема, поряд з незмінними приписами частини другої статті 331 ЦК України щодо виникнення права на житловий будинок з моменту завершення його будівництва у частинах третій, четвертій цієї статті законодавець почергово застосовував такі підходи до врегулювання суспільних відносин:

- "за заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною" (редакція, чинна з 01 січня 2004 року до 13 січня 2006 року). Сама ж стаття мала назву "Набуття права власності на новостворене майно";

- "у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва" (редакція, чинна з 14 січня 2006 року до 31 грудня 2012 року). Водночас назва статті змінена на "Набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва";

- "у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва" (редакція, чинна з 01 січня 2013 року до 06 березня 2018 року);

- "у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону" (редакції від 07 березня 2018 року до 01 серпня 2022 року);

- "у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону" (актуальна правова норма).

Отже, з аналізу норм статті 331 ЦК України можна дійти висновку, що законодавець передбачив (у разі необхідності) можливість володіння та розпорядження об`єктом незавершеного будівництва. Тобто за необхідності вчинення юридично значимих дій (зокрема, правочинів) щодо такого майна його власник може зареєструвати за собою право власності на об`єкт незавершеного будівництва.

Відповідних змін в частині підстав і порядку реєстрації права на об`єкт незавершеного будівництва зазнавав і Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV).

Так, в первинній редакції (від 01 липня 2004 року) Закон № 1952-IV у статті 19 "Перелік документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно" передбачав, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмеження цих прав, є, зокрема, рішення суду про право власності на об`єкт незавершеного будівництва.

У редакції від 16 березня 2010 року зазначена стаття передбачала, що державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, рішень судів, що набрали законної сили.

У редакції від 08 серпня 2012 року за незмінності норм статті 19 Закон № 1952-IV у статті 1 був доповнений положеннями такого змісту: "державна реєстрація прав на об`єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень у випадках, установлених законом, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта" (абзац другий згаданої статті).

У редакції Закону № 1952-IV від 01 січня 2016 року законодавець уточнив вид прав, згаданих в абзаці другому статті 1 цього Закону в попередній редакції, назвавши їх речовими, а в статті 4, яка отримала назву "Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації", зазначив про "право власності на об`єкт незавершеного будівництва". Крім цього, у статті 27 під назвою "Підстави для державної реєстрації прав" такою підставою виокремив "рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно".

У редакції від 07 березня 2018 року Закон № 1952-IV питання державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва врегульовував окремою статтею 271, яка встановлювала перелік документів, необхідних для проведення державної реєстрації (частини перша, друга), та підстави (частини третя, четверта), серед яких: 1) договір; 2) рішення суду, що набрало законної сили.

У редакції від 16 січня 2020 року Закон № 1952-IV у статті 4 "Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації" передбачав, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; речові права на нерухоме майно, похідні від права власності. Пункт 3 "право власності на об`єкт незавершеного будівництва" був виключений. При цьому стаття 271 "Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва" змін не зазнала.

Отже, державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва прямо передбачена в цьому Законі із серпня 2012 року.

Об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.

Крім того, "незавершеність" будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва - введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.

Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей - res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis - річ "свого роду").

Поняття нерухомих речей ("нерухомого майна", "нерухомості") у їх зіставленні з речами рухомими законодавець надав у статті 181 ЦК України. За змістом цієї статті до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Натомість рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Законодавець не наводить вичерпного переліку речей, які можна віднести до нерухомих. Закріплений у ЦК України підхід полягає у виокремленні ознак, яким мають відповідати речі для того, щоб їх можна було вважати нерухомістю, зі встановленням приблизного та максимально стислого переліку видів власне нерухомих речей (земельні ділянки та об`єкти, розташовані на них).

Однією з таких ознак законодавець визначив "стаціонарність" нерухомих речей, тобто неможливість їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення. Втім, з розвитком будівельних технологій говорити необхідно не стільки про абсолютну неможливість переміщення речі, скільки про непризначеність такої речі для переміщення за її сутністю.

При вирішенні питання про віднесення речі до категорії нерухомих, окрім прямо закріплених статтею 181 ЦК України ознак, потрібно також враховувати загальноприйняті критерії: природний та юридичний.

Природний критерій виникає з фізичної природи відповідної речі в силу її створення / спорудження та нерозривного зв`язку із земельною ділянкою. Юридичний критерій полягає в наявності правового визнання речі як об`єкта цивільних прав саме як нерухомого об`єкта. Таке визнання може мати різний характер: введення в експлуатацію, державна реєстрація права власності, визнання права власності на нерухомість таким, що набрало законної сили, рішенням суду тощо.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України для нерухомості легітимаційну роль виконує факт її прийняття в експлуатацію або факт державної реєстрації права власності на неї. Втім, у такого роду об`єктах юридична складова (наприклад, державна реєстрація) не виключає природний (фізичний) елемент, адже, безумовно, необхідним є реальне існування певного матеріального предмета.

Отже, нерухоме майно хоча й наявне в дійсності як певний об`єкт матеріального світу, але до державної реєстрації права власності на нього цього майна як об`єкта цивільного обороту юридично "не існує". З огляду на наведене нерухома річ (нерухомість, нерухоме майно) характеризується поєднанням природного і юридичного критеріїв, обидва з яких однаковою мірою важливі й відсутність хоча б одного з них свідчитиме про те, що відповідна річ не є об`єктом нерухомості в цивільно-правовому сенсі.

Об`єкт незавершеного будівництва, незалежно від того, на якій стадії готовності він перебуває, як правило, відповідає одній з основних ознак, визначених законом для об`єктів нерухомості - "стаціонарності", тобто неможливості їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, оскільки такий об`єкт нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою (землею), на якій він зводиться, і переміщення цього об`єкта без завдання йому шкоди є неможливим.

Іншою особливістю, яка вирізняє об`єкт незавершеного будівництва, є те, що він створюється з використанням рухомих речей - будівельних матеріалів.

Будівельні матеріали, крім характерної їм ознаки "рухомості", за своєю природою переважно є ще й речами споживними, тобто такими, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді (частина перша статті 185 ЦК України).

Будівництво за своєю суттю є процесом втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності. Будівельні матеріали чи конструкції, використані при зведенні об`єкта будівництва, перестають існувати, й право власності на них припиняється згідно зі статтею 349 ЦК України. Такі матеріали неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження їх економічної цінності. Водночас їх оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.

Економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва не вичерпується вартістю використаних при його зведенні будівельних матеріалів і конструкцій, а включає також вартість проєктування, права на земельну ділянку, вартість будівельних робіт і платних дозвільних процедур чи інших пов`язаних послуг.

Отже, визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Зокрема, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач / позивачка у справі про поділ майна подружжя (у тому числі об`єкта незавершеного будівництва), ефективні способи захисту можуть відрізнятися.

Якщо особа прагне отримати грошовий еквівалент вкладеного подружжям у будівництво такого об`єкта майна, то її право може бути захищене шляхом пред`явлення вимоги про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, робіт чи послуг.

Проведеним експертом дослідженням встановлено, що будівельні матеріали як споживані речі стали невід`ємною частиною будівлі, і сторона Позивача просила за грошову компенсацію їх вартості, і це є значимим для задоволення вимог в частині позовних вимог про стягнення компенсації вартості використаних на будівництво будівельних матеріалів на суму 1 008 457 грн. 60 коп.

Дані висновки суду узгоджуються із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року по справі № 607/10858/22.

З урахуванням вищевказаного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, стороною Позивача понесені витрати у вигляді оплати проведення судової експертизи в сумі 17 136 грн. та оплати за проведення технічної інвентаризації домоволодіння в сумі 3 308 грн. 40 коп., а тому сторона Позивача понесла витрати пов`язані із проведенням експертизи та витребуванням доказів на загальну суму 20 444 грн. 40 коп., що підтверджено відповідними квитанціями (а.с. 134-135 т.2).

Суд виходить з того, що із заявлених до стягнення 3 190 227 грн. 73 коп., позов задоволений на суму 1 008 457 грн. 60 коп., тобто на 34,75 %, а тому з Відповідача на користь Позивача слід стягнути 7 104 грн. 42 коп. судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про стягнення грошової компенсації вартості будівельно-монтажних робіт, інших витрат, витрачених будівельних матеріалів при будівництві житлового будинку та господарських споруд колишнім подружжям – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію в розмірі частини вартості загальної кошторисної (ринкової) вартості будівельних матеріалів, використаних при будівель та споруд будинковолодіння за адресою по АДРЕСА_1 на суму 1 008 457 (один мільйон вісім тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн. 60 коп.

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )понесені витрати, пов`язані із проведенням експертизи та витребуванням доказів на загальну суму 7 104 (сім тисяч сто чотири) грн. 42 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Шкреба В.В.