Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №538/1152/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1152/26

Провадження №1-кп/538/166/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань№12025170000000656 від 01 липня 2025 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Рясне, Яворівського району Львівської області, є громадянином України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,одруженого, непрацюючого, волонтера, на утриманні маючого одну неповнолітню дитину, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор – ОСОБА_4 ,

потерпіла – ОСОБА_5 ,

обвинувачений – ОСОБА_3 ,

захисник – ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

1. Історія провадження

1.1. 02 червня 2026 року Полтавською обласною прокуратурою скеровано до Лохвицького районного суду Полтавської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025170000000656 від 01 липня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України.

1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 червня 2026 року призначено підготовче судове засідання у вказаному кримінальному провадженні.

1.3. 15 червня 2026 року ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_6 про часткове скасування арешту на майно.

1.4. Ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 15 червня 2026 року в цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд та доручено Миргородському районному сектору № 2 філії Державної установи "Центр пробації" в Полтавській області у відповідності до п.1 ч. 3 ст. 72-1 КПК України скласти та подати до суду досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_3 .

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

Судом встановлено, що 01 липня 2025 року близько 17 години 45 хвилин, ОСОБА_3 , керуючи технічно-справним транспортним засобом, автомобілем Iveco Daily 35S13 іноземна реєстрація НОМЕР_1 , буксируючи при цьому на жорсткому зчепленні автомобіль Mitsubishi L 200, без номерних знаків, рухався в с. Млини, Лохвицької ОТГ Миргородського району Полтавської області в сторону м. Лохвиця. У подальшому, проїжджаючи в районі мосту через річку Сула, в місці заокруглення дороги ліворуч, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, грубо порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, а саме, не впорався з керуванням транспортного засобу, допустив його неконтрольований занос та виїзд на зустрічну смугу для руху, де водій ОСОБА_3 допустив зіткнення із автомобілем Opel Zafira, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , що рухався у зустрічному напрямку, по своїй смузі для руху, прямолінійно.

У результаті порушення зазначених вище вимог Правил дорожнього руху України, водієм ОСОБА_3 , водій автомобіля Opel Zafira, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження від яких помер в кареті швидкої медичної допомоги.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що настали, є порушення вимог п. 12.1 ПДР України водієм ОСОБА_3 , власне, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Допущені обвинуваченим ОСОБА_3 порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху знаходяться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.

Водій ОСОБА_3 мав технічну можливість уникнути ДТП шляхом виконаная вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України. Для цього у нього не було будь-яких перешкод, які б не дозволили йому виконати вимоги вказаного пункту Правил.

2.1. Кваліфікація дій обвинуваченого судом

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

3. Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладеного в обвинувальному акті, які відповідають дійсності. Пояснив, що 01 липня 2025 року, близько 17 год. 45 хв. керував автомобілем Iveco Daily 35S13, буксируючи при цьому на жорсткому зчепленні автомобіль Mitsubishi L 200, який забрали із Сумського напрямку, з метою його ремонту для потреб ЗСУ, рухався в с. Млини, Лохвицької ОТГ Миргородського району Полтавської області в сторону м. Лохвиця. У подальшому, проїжджаючи в районі мосту через річку Сула, в місці заокруглення дороги ліворуч, не впорався з керуванням транспортного засобу, допустив його неконтрольований занос та виїзд на зустрічну смугу для руху, де відбулося зіткнення із автомобілем Opel Zafira, під керуванням ОСОБА_7 , що рухався у зустрічному напрямку. Після цього, із іншими хлопцями, що їхали з ним теж в цій колоні, намагалися витягнути потерпілого з автомобіля та одразу викликали швидку медичну допомогу. Швидка медична допомога приїхала швидко та забрала потерпілого до лікарні, одначе останній помер в кареті швидкої допомоги. Він був тверезий. Потерпілій відшкодував матеріальні збитки, а також надавав допомогу на поховання. У вчиненому щиро розкаюється.

Потерпіла ОСОБА_5 підтвердила обставини викладені в обвинувальному акті. Зазначила, що жодних претензій до обвинуваченого не має, збитки їй відшкодовані, останній завжди був на зв`язку, надавав різну матеріальну допомогу.

4. Позиції учасників судового провадження.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Просив суд, з урахуванням думки потерпілої, обвинуваченого та його захисника, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого, потерпілої та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_3 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Просив визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. Запобіжний захід у вигляді застави, до набранням вироком законної сили, залишити без змін, скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді, речові докази знищити, а автомобілі передати їх користувачам.

Обвинувачений до вчиненого ним кримінального правопорушення ставиться критично, щиро розкаюється у вчиненому.

Просив призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, у виді іспитового строку. Перед потерпілою вибачився, шкоду відшкодував повністю. Усвідомлює, яка трагедія трапилась через його дії.

Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі ним не оспорюються.

Показання обвинуваченого є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає ці показання достовірними.

Захисник просив врахувати всі пом`якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих. Призначити покарання з іспитовим строком та не позбавляти права керування транспортними засобами.

Потерпіла вказувала, що обвинувачений їй допомогав матеріально, збитки відшкодовані. Просила обвинуваченого суворо не карати. Вважає, що він виправиться без ізоляції від суспільства. А також просила не позбавляти його права керування транспортними засобами.

5. Мотиви суду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за частиною другою статті 286 КК України відповідно до обвинувального акта, згідно вимог ст.337 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КПК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС у постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначеного кримінального правопорушення, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілої, та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

6. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, є тяжким злочином.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання допомоги потерпілому, одразу після вчинення ДТП, відшкодування матеріальної шкоди потерпілій.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь представника органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, згідно якої вбачається, що існує низький рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства. Орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства на певний строк за умови здійснення з боку зазначеного вище органу наглядових та соцільно-виховних заходів.

Також суд бере до уваги особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, за місцем проживання характеризується позитивно, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, на утриманні має одну неповнолітню дитину, займається волонтерською діяльністю, здійснив благодійну пожертву на користь Збройних Сил України в розмірі 20 000 грн., а також було передано благодійну допомогу військовій частині у вигляді трьох ноутбуків на суму 43 000 грн., неодноразово нагороджений подяками за постійну підтримку, допомогу та небайдужість до потреб українського війська.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при обранні заходу примусу, що застосовується від імені держави, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, винну особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Це може відбутися за умови, якщо винувата особа вчинила кримінальне правопорушення, до якого може бути застосована вказана стаття закону України про кримінальну відповідальність, а суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що вбачатиметься не тільки з тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння, особи винного, але й інших обставин провадження.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не є суспільно небезпечною особою, вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставини вчинення кримінального правопорушення та відношення до скоєного, повне усвідомлення скоєного та щире каяття, відшкодування шкоди потерпілій та позицію потерпілої щодо призначення обвинуваченому покарання не пов`язаного з позбавленням волі, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України.

Крім того, санкція ч.2 ст.286 КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати цього покарання до особи.

Зазначене положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків, тощо.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 4 від 26 квітня 2006 року, у кожному випадку призначення покарання за ч. 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вчинене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення відноситься до числа суспільно-небезпечних злочинів проти безпеки руху, основним безпосереднім об`єктом якого є безпека руху, а обов`язковим додатковим - життя та здоров`я людей, непорушність яких гарантовано Конституцією України.

До того ж суд зауважує на те, що:

- людина, її життя та здоров`я, честь і гідність, недоторканість та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;

- позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер, утрата життя людини, яке згідно зі ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню, а життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.

Вказані обставини, на думку суду, свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, а тому не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не є дієвим та ефективним заходом для запобігання та попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому, доводи сторони захисту про те, що право керування транспортними засобами обвинуваченому ОСОБА_3 потрібно для здійснення волонтерської діяльності не може бути достатньою підставою для незастосування до нього додаткового покарання.

Вищевказана позиція щодо призначення додаткового покарання висловлена в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 серпня 2025 року у справі №754/1696/24.

На переконання суду таке покарання цілком узгоджується з нормою ч.2 ст. 50 КК України, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також буде відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.

Відповідно до абз. 1, 5 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною першою статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

При звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК України може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Зі змісту вказаних норм закону та постанов Пленуму Верховного Суду України вбачається, що звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо застосувати лише щодо основного покарання.

Так, у разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із застосуванням додаткових покарань (крім конфіскації майна) суд у резолютивній частині вироку повинен чітко вказати, що таке звільнення стосується тільки основного покарання, а додаткове має обов`язково виконуватися реально.

7. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

7.1. Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Долю речових доказів суд вирішує керуючись положеннями ст. 100 КПК України.

7.2. Щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Таким чином витрати на залучення експертів у розмірі 69 155 гривень 74 копійки підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Згідно ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 липня 2025 року, слід скасувати.

Запобіжний захід у виді застави, застосований відносно ОСОБА_3 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 28 травня 2026 року, до набрання вироком суду законної сили, слід залишити без змін.

Керуючись статтями 124, 174, 368, 370-371, 373-374, 376, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік, якщо він протягом вказаного строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України та пункту 2 ч.3 ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

До набрання вироком суду законної сили запобіжний захід у виді застави відносно ОСОБА_3 залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експертів у розмірі 69 155 (шістдесят дев`ять тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень 74 копійки.

Речові докази у кримінальному провадженні:

-автомобіль Iveco Daily 35S13, державний номерний знак НОМЕР_1 (іноземна реєстрація), свідоцтво про реєстрацію ТЗ Республіки Польща НОМЕР_3 , що зберігається на території підприємства за адресою: вул.Аеродромна, 1/1, м. Лохвиця, Миргородського району Полтавської області - передати користувачу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- автомобіль Mitsubishi L 200 425M372 (іноземна реєстрація), win НОМЕР_4 , без правовстановлюючих документів, що зберігається на території підприємства за адресою: вул.Аеродромна, 1/1, м. Лохвиця, Миргородського району Полтавської області - передати користувачу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- автомобіль Opel Zafira, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зберігається на території підприємства за адресою: вул.Аеродромна, 1/1, м. Лохвиця, Миргородського району Полтавської області, що належав ОСОБА_8 - передати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- дві частини жорсткого зчеплення, пошкодженої ланки ланцюга від жорсткого зчеплення та відірваної частини ременю жорсткого зчеплення, що передані до камери зберігання речових доказів Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області - знищити.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 14 липня 2025 року - скасувати.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому, потерпілій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суддя ОСОБА_9