Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №552/9076/25 — Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/9076/25

Провадження № 2/552/674/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2026 Київський районний суд м.Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання – Хрипунова Т.В,

учасники справи та їхні представники:

позивач – ОСОБА_1 ,

представник позивача – адвокат Гальченко Наталія Григорівна,

відповідач – ОСОБА_2 ,

представник відповідача – адвокат Абрамович Любов Вікторівна,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В своєму позові посилалася на те, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16.11.2018 року по справі 552/5793/18 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3500 грн. починаючи з 11.10.2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Проте, по сплаті аліментів відповідачем за період з 11.10.2018 року по 21.10.2025 року утворилась заборгованість в розмірі 263742,00 грн., що підтверджується розрахунками старшого державного виконавця.

Тому позивач, посилаючись на ст. 196 СК України, просила суд стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 258632,00 грн.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2025 року відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_4 надав відзив на позовну заяву, у якому заперечив щодо позовних вимог у повному обсязі, з огляду на їх безпідставність, недоведеність та невідповідність фактичним обставинам справи (а.с.63-64).

У відзиві вказував, що протягом усього періоду здійснював матеріальне забезпечення дитини, передаючи грошові кошти як у готівковій формі безпосередньо позивачу, так і шляхом здійснення платежів через банківські установи та платіжні термінали. Розмір такої допомоги нерідко перевищував встановлений рівень аліментних зобов`язань.

Той факт, що частина таких платежів не підтверджена документально, зумовлений не недобросовісною поведінкою відповідача, а характером відносин між сторонами, які тривалий час були довірливими та доброзичливими. Відповідач обґрунтовано не вбачав необхідності у формалізації кожної передачі коштів, оскільки сторони перебували у нормальних особистих відносинах, спільно брали участь у вихованні дітей, а також організовували їх відпочинок, у тому числі за кордоном.

Таким чином, твердження позивача про систематичне невиконання відповідачем обов`язку зі сплати аліментів не відповідають дійсності.

Зазначав, що ним були зібрані всі наявні підтвердження платежів, які були подані виконавцю, у зв`язку з чим останнім було здійснено перерахунок заборгованості, згідно якого розмір заборгованості склав 208852, 54 грн.

Надалі він добровільно сплатив 50000 грн, що також було враховано при повторному перерахунку, після чого сума заборгованості склала 158852,54 грн.

Отже, розмір заборгованості, на який посилається позивач, не відповідає фактичним даним та на момент подання відзиву є завищеним.

Крім того, вказував, що у період з 15.03.2023 року по 28.03.2025 року він постійно перебував на стаціонарному лікуванні у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР», що істотно впливало на здатність працювати та отримувати дохід, але він надавав матеріальну допомогу у вигляді сплати аліментів.

Також зазначав, що не ухиляється від виконання своїх обов`язків, визнає необхідність утримання дитини та готовий погасити фактичну заборгованість, однак категорично заперечує проти стягнення пені, яка в даному випадку є необґрунтованою та неспівмірною.

Тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Не погодившись з доводами, викладеними відповідачем у відзиві, позивач подала відповідь на відзив, у якій просила позов задовольнити в повному обсязі (а.с.81-86).

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що ним сплачено суму всього боргу, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити (а.с.92-94).

Інші заяви по суті справи та клопотання учасниками справи суду не подавалися.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, уповноваживши адвоката Гальченко Н.Г. представляти її інтереси в суді.

Представник позивача Гальченко Н.Г. в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі. Просила позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили в повному обсязі. В задоволенні позовних вимог просили відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши представників сторін, відповідача, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2018 року у справі №552/5793/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 3500 грн., але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 11.10.2018 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.14-15).

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 27 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження № 57799554 на підставі виконавчого листа №552/5793/18 від 23 листопада 2018 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 (а.с.13).

Як підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 21 жовтня 2025 року, складеним старшим державним виконавцем Тригубенко І.Ю., загальна сума заборгованості за аліментами станом на 21 жовтня 2025 року становила 263742,00 грн (а.с. 16-17).

При цьому заборгованість виникла за період з жовтня 2018 року по вересень 2025 року включно.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження 61-12735сво23) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на те, що протягом всього періоду ним здійснювалося матеріальне забезпечення сина, а наявність заборгованості зі сплати аліментів зумовлена відсутністю документально підтверджених платежів надання грошових коштів на утримання дитини.

Проте, долученими до справи доказами, вказані обставини не підтверджуються.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, а відповідно, не доведено відсутності його вини у виникненні заборгованості за аліментами.

Таким чином відповідачем не доведено відсутності підстав для стягнення з нього неустойки (пені).

На підставі викладеного судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів.

У частині першій статті 196 СК України встановлено максимальну межу для пені, а саме: розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК).

Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення.

Тлумачення частини другої статті 196 СК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.

Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 02 квітня 2025 року у справі 725/4115/21 (провадження № 61-7782св24), від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25) та інші.

Як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 30 квітня 2026 року, складеним головним державним виконавцем Тригубенко І.Ю., станом на квітень 2026 року заборгованість по сплаті аліментів відсутня (а.с. 95).

Згідно епікризу-виписки №1799 від 23 січня 2026 року, ОСОБА_2 з 15 травня 2023 року проходить періодичне лікування у Комунальному підприємстві «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», що впливає на його працездатність (а.с. 69-70).

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 147/26/609/ВТ від 06.05.2026 року, виданого КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», відповідачу ОСОБА_2 встановлено II групу інвалідності.

Враховуючи повне погашення відповідачем заборгованості за аліментами, його матеріальний стан, суд приходить до висновку, що стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі, заявленому позивачем, створить надмірне фінансове навантаження для платника аліментів.

Таким чином, суд вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки відповідач згідно п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 259, 263 - 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на утримання сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 50000,00 грн (п`ятдесят тисяч гривень).

Судові витрати зі сплати судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 21 липня 2026 року.

Головуючий О.А.Самсонова