Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №359/7739/25 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/7739/25

Провадження № 2/359/568/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Івончі Г.С.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа : Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування,-

встановив:

30 червня 2025 року через систему «Електронний суд» до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшов позов, в якому представник позивача ОСОБА_2 просить суд : встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживав на дату смерті (час відкриття спадщини) зі спадкодавцем ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 , мати позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , була зареєстрована та проживала, в тому числі, і на дату своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , у квартирі АДРЕСА_1 разом з позивачкою - ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 . Квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 . Після смерті матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 , була спадкоємицею за заповітом, свого чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_3 спадщину прийняла, проте не оформила своїх спадкових прав у зв`язку зі смертю.

Після смерті матері ОСОБА_3 у травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою на видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 .

Однак, державний нотаріус Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О. В. постановою від 22 жовтня 2024 року за № 688/02-31 відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в цілому на квартиру АДРЕСА_3 . Свою відмову нотаріус аргументувала наявністю ще одного спадкоємця першої черги - рідного брата позивача - ОСОБА_1 , який, прийняв спадщину фактично, оскільки до 6 місяців не заявив про відмову від неї. Фактом прийняття спадщини, як вказує нотаріус у своїй постанові, є сумісне проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем з 26.09.1996 року по день смерті спадкодавиці - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих знятих з реєстрації осіб і наявне в матеріалах спадкової справи №599/2024.

Проте, відповідач ОСОБА_1 , хоча і був на дату смерті ОСОБА_3 зареєстрований за адресою проживання спадкодавця - у АДРЕСА_4 , але фактично там не проживав з 2014 року і по цей час, в тому числі, і на дату відкриття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 .

Оскільки ОСОБА_1 є громадянином рф і постійно проживає у АДРЕСА_5 з березня 2014 року і по цей час, він не може вважатися таким, що прийняв спадщину, адже фактично не проживав разом із спадкодавцем.

З цих підстав позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав на спадкове майно з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою суду від 14 липня 2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встанов-лено строки для вчинення процесуальних дій.

13 жовтня 2025 року до суду від представника відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник визнав позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою суду від 15 жовтня 2025 року клопотання представника позивача задоволено та витребувано належним чином копії спадкових справ.

17 лютого 2026 року ухвалою суду підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились. Від позивача надійшла заява з проханням слухати справу без її участі, позовні вимоги повністю підтримала та просила задовольнити.

Від представника відповідача ОСОБА_6 до суду надійшла заява, якою представник просила розгляд справи проводити без її та відповідача участі, позовні вимоги визнає та просить їх задовольнити.

Також від представника третьої особи Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши подані заяви та матеріали справи, в тому числі належним чином завірені копії спадкових справ, відкритих після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приписами ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд також приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав люди-ни» відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

Так, враховуються висновки, зазначені у рішенні в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року (серія А, № 303А, п. 2958), згідно якого Суд повторює, що згідно усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 25 березня 2024 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 60).

Родинні відносини між спадкодавцем ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 підтверджую-ться копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданим 23 серпня 1975 року Відділом ЗАГС Московського району м. Києва (а.с. 62).

Заповіт за життя спадкодавець не склав.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої, в тому числі, входить : квартира АДРЕСА_2 .

У встановлений законом строк позивач звернулася до державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де була заведена спадкова справа, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №72114694 від 07 березня 2024 року.

22 жовтня 2024 року державний нотаріус Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 . Вказана відмова обґрунтована наявністю ще одного спадкоємця першої черги, а саме сина померлої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який прийняв спадщину фактично, оскільки шість місяців не заявив про відмову від неї (а.с. 202).

Родинні відносини між спадкодавцем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 підтверджую-ться копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданим повторно 21 квітня 1989 року Відділом ЗАГС Московського району м. Києва (а.с. 63).

ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався.

На підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 є громадянином РФ і постійно проживає у АДРЕСА_5 з березня 2014 року і по цей час, позивач надав суду: рішенням Євпаторійського міського суду Республіки Крим від 03 грудня 2014 року; копію паспорта ОСОБА_1 , як громадянина РФ, виданого у 2015 році та 07 червня 2023 року; довідку №67462831 від 12 листопада 2024 року про стан доходів податку на професійний дохід за 2022 рік стосовно ОСОБА_1 , виданою федеральною податковою службою Республіки Крим; довідку № 67462683 від 12 листопада 2024 року про стан доходів податку на професійний дохід за 2023 рік від 12 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_1 , виданою федеральною податковою службою Республіки Крим; довідку № 67462606 від 12 листолпада 2024 року про стан доходів податку на професійний дохід за 2024 рік стосовно ОСОБА_1 , виданою федеральною податковою службою Республіки Крим; довідку №67462472 від 12 листопада 2024 року про постановку на податковий облік ОСОБА_1 в якості платник податків на професійний дохід (а.с. 37-52).

У статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вказано, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Стаття 4 цього Закону передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно ч.2 - 4 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбачени-ми ч.2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Проте відповідності Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 13 червня 2023 року, Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 07 лютого 2024 року, Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 20 червня 2024 року який складений мешканцями будинку АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 не проживає за місцем реєстрації з 2014 року (а.с. 74-76).

Вказане, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, не підлягає доказуванню, оскільки визнається сторонами і у суду відсутні сумніви у добровільності такого визнання.

Таким чином, суд вважає встановленим, що на день смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , не проживав за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу(ст. 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодав-цем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожи-ток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

За змістом п.п. 3.21, 3.22 гл. 10 р. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, у редакції на момент відкриття спадщини, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодав-цем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Верховний Суд зауважує, що, якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодав-цем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18).

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У частинах 1, 2 ст. 315 ЦПК України вказано, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірван-ня шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення факту непроживання ОСОБА_1 в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 на день смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , потрібно заявниці ОСОБА_1 для прийняття спадщини після смерті її матері.

Отже, ОСОБА_1 не є таким, що прийняв спадщину, а відповідно не набув права на спадкове майно, хоча й був на час відкриття спадщини зареєстрований із спадкодавцем за однією адресою, проте не проживав за вказаною адресою.

Таким чином, вимоги позивача про встановлення факту, що має юридичне значення, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживав на дату смерті (час відкриття спадщини) зі спадкодавцем ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про визнання права власності на спадкове майно слід зазначити наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_5 . Наведене підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 виданим Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 виданим Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 172 на звороті, 179).

За життя спадкодавець склав заповіт, відповідно якого все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що належатиме йому на день його смерті і на що за законом матиме право заповів своїй дружині ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, до складу якої, в тому числі, входить : квартира АДРЕСА_2 , яка належала померлому ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори Київської області Дідок В.В. (а.с. 59).

У встановлений законом строк ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, у зв`язку з чим у приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Гапоненко Т.В. була заведена спадкова справа. Наведене підтверджується копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №72557556 від 19 травня 2023 року.

Відповідно ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Відтак, з огляду на положення ст. 1276 ЦК України до ОСОБА_1 перейшло право на прийняття спадщини після їх матері ОСОБА_3 , яка відкрилася після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом спадкової трансмісії на квартиру АДРЕСА_2 .

08 травня 2023 року КП «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» на ім`я ОСОБА_5 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 .

Як вбачається із статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно ст. 1220, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Як встановлено ч.1, 2, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 1, 2 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання не закон-ними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2 - 5 статті 13 цього Кодексу.

Зважаючи на вказане, суд вважає доведеними обставини, зазначені в позовній заяві, а відтак наявні підстави для її задоволення.

На підставі викладеного, керуючись абз.3 ч.2 ст.331, ч.1 ст.1268, ч.1 ст.1269 та ч.1 ст.1270 Цивільного кодексу України, п.2 ч.1 ст.258, ч.3 ст.259, ст.ст.263-265 та ст.268 Цивільного процесуального України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа : Дванадцята Київська державна нотаріальна контора про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування, - задовольнити.

Встановити факт непроживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 -ня на дату смерті (час відкриття спадщини) зі спадкодавцем ОСОБА_3 -ною у квартирі АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 22 липня 2026 року.

Суддя Яковлєва Л.В.