Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №371/936/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року м. Київ

Справа № 368/347/25

Провадження № 22-ц/824/6718/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Узлій М.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач Головне управління національної поліції у

Київській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління національної поліції у Київській області на рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Київській області про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна казначейська служба України, в особі Головного управління Державної казначейської служби в Київській області,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУНП у Київській областіпро відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 9.01.2021 року, згідно з наказом ГУ НП в Київській області по особовому складу № 17 о/с, позивача, ОСОБА_1 , лейтенанта поліції, який прибув із Головного управління Національної поліції у місті Києві, призначено на посаду слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області. 21.05.2021 відповідач наказом № 777 призначив службове розслідування відносно позивача. За результатами службового розслідування Відповідачем винесено наказ № 321 від 30.06.2021 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області, згідно з яким, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Наказом № 176 о/с від 09.07.2021 по особовому складу, відповідач звільнив позивача зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв?язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх у судовому порядку. Згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2021 у справі №640/21792/21, задоволено позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Київській області від 30.06.2021 №321 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Головного управління Національної поліції в Київській області».

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Київській області від 09.07.2021 №176 о/с. Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з 12.07.2021 (наступний робочий день).

Стягнуто з ГУ НП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 384,60 грн. (п`ятнадцять тисяч триста вісімдесят чотири гривні шістдесят копійок). Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Фастівського районного управління поліції ГУНП в Київській області та в частині стягнення з ГУНП в Київській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Рішення набрало законної сили.

Позивач вказав, що незаконним звільненням йому заподіяно моральну шкоду, яка полягала у пережитих душевних стражданнях та хвилюваннях, які були пов?язані, як із дисциплінарним провадженням відносно нього, так у подальшому, і у зв?язку із очікуванням судового рішення, необхідністю участі у судових засіданнях, що також потребувало і матеріальних витрат. Також позивач зазначив, що внаслідок винесення відповідачем вказаних вище наказів йому завдано і репутаційних втрат серед колег по роботі. На думку позивача, дисциплінарне провадження було нічим інакшим, як тиском на останнього, у зв?язку із виконанням ним службових обов?язків. Крім того, душевні переживання та страждання, пов?язані із звільненням, полягали, окрім іншого, у тому, що позивач відчував сором перед рідними та близькими. Душевні страждання і хвилювання позивача викликані і розумінням того, що усі ці службові особи, які допустили його неправомірне звільнення, продовжують працювати на своїх посадах, та, на думку позивача, можуть допускати порушення у подальшому.

Позивач також подав додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що внаслідок звільнення йому завдано моральної шкоди, яка є реальною, глибокою і тривалою. Звільнення з органів поліції за неправдивими підставами стало для позивача особистим приниженням. Останній відчував провину перед батьками, перебував у стані глибокого стресу, у розпачі і відчаї, додатково вказав на репутаційні втрати. Усі ці обставини завдавали сильного психологічного навантаження. Просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року у позов задоволено частково.

Стягнуто з ГУНП у Київській області на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГУНП у Київській області на користь ОСОБА_1 100 (сто) гривень судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ГУНП в Київські області подалоапеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

ГУНП у Київській області посилається на те, що проходження служби в поліції, порядок звільнення, поновлення та виплати грошового забезпечення поліцейському врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Національну поліцію», Дисциплінарним статутом Національної поліції України та Порядком і умовами виплати грошового забезпечення поліцейським, затвердженим наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260.

На думку апелянта, оскільки спеціальним законодавством передбачено виплату поліцейському середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а ГУНП у Київській області після поновлення позивача на службі відшкодувало йому відповідну суму, підстав для додаткового стягнення моральної шкоди немає.

Крім того, скаржник зазначає, що ОСОБА_1 не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, не надав доказів погіршення стану здоров`я, не обґрунтував причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та негативними наслідками, а наведені у позові доводи щодо душевних хвилювань, неможливості допомагати матері та очікування судових рішень, на думку апелянта, не можуть бути покладені в основу відповідальності ГУНП у Київській області.

Правом подання відзиву, передбаченого ст.360 ЦПК України, інші сторони не скористалися.

В судовому засіданні представник ГУ НП в Київській області Оверчук О.М. підтримала доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 та Державна казначейська служба України в особі Головного управління Державної казначейської служби в Київській області в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи відповідно звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, повідомлявся належним чином.

За таких обставин колегія суддів у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби в Київській області

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що 29.01.2021 року, згідно з наказом ГУ НП в Київській області по особовому складу № 17 о/с, позивача, ОСОБА_1 , лейтенанта поліції, який прибув із Головного управління Національної поліції у місті Києві, призначено на посаду слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області. 21.05.2021 відповідач наказом № 777 призначив службове розслідування відносно позивача. За результатами службового розслідування Відповідачем винесено наказ № 321 від 30.06.2021 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області, згідно з яким, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Наказом № 176 о/с від 09.07.2021 по особовому складу відповідач звільнив позивача зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв?язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2021 у справі №640/21792/21, задоволено позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Київській області від 30.06.2021 №321 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Головного управління Національної поліції в Київській області". Визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Київській області від 09.07.2021 №176 о/с. Поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з 12.07.2021 (наступний робочий день). Стягнуто з ГУ НП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 384,60 грн. (п`ятнадцять тисяч триста вісімдесят чотири гривні шістдесят копійок). Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Фастівського районного управління поліції ГУНП в Київській області та в частині стягнення з ГУНП в Київській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Рішення набрало законної сили 07.07.2022.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зміст наведеної конституційної гарантії полягає у тому, що особа, права якої були порушені незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади або його посадової особи, має право не лише на формальне визнання такого порушення, а й на реальне відшкодування шкоди, зокрема моральної, якщо така шкода є наслідком незаконного владного впливу.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, а також у приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Отже, у правовідносинах, пов`язаних із завданням шкоди незаконними рішеннями органу державної влади чи його посадових осіб, визначальним є встановлення факту незаконності відповідного рішення, наявності шкоди та причинного зв`язку між незаконним рішенням і негативними наслідками для особи.

У постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 640/17380/16-ц зазначено, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягають факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, його вина, якщо вона є підставою відповідальності, та причинний зв`язок між протиправною дією і негативними наслідками.

Водночас Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 роз`яснив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій, а адекватне відшкодування шкоди, у тому числі моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, де наголошено, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має враховувати характер правопорушення, глибину та тривалість страждань, значення порушеного права для особи і засади розумності та справедливості.

Разом з тим у спорах, які виникають із порушення прав працівника або особи, яка перебувала у службових відносинах з державним органом, підлягає врахуванню також стаття 237-1 КЗпП України, яка передбачає, що відшкодування моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 зазначив, що підставою для відшкодування моральної шкоди у сфері трудових правовідносин є факт порушення прав працівника, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги про те, що спеціальним законодавством, яке регулює проходження служби в поліції, не передбачено права поліцейського на відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, колегія суддів відхиляє, оскільки дійсно, проходження служби в Національній поліції, порядок притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності, звільнення зі служби та виплати грошового забезпечення врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про Національну поліцію», Дисциплінарним статутом Національної поліції України та Порядком № 260

Разом з тим, спеціальне регулювання виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не може тлумачитися як норма, що виключає дію статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1174 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України у частині компенсації моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади.

Пункт 6 розділу ІІІ Порядку № 260 регулює питання виплати поліцейському грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у разі поновлення на службі, тобто визначає майнові наслідки незаконного звільнення у вигляді відновлення втраченого доходу.

Однак моральна шкода має іншу правову природу, оскільки спрямована не на компенсацію втраченого заробітку, а на відшкодування душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв`язків, негативних переживань, пов`язаних із незаконним позбавленням особи службового статусу, необхідністю судового захисту та тривалою невизначеністю щодо її професійного майбутнього.

Тому виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не поглинає і не замінює права особи на відшкодування моральної шкоди, якщо така шкода є наслідком незаконного рішення роботодавця чи органу державної влади. Саме такий підхід відповідає змісту статті 237-1 КЗпП України, оскільки ця норма передбачає самостійний спосіб захисту немайнових прав працівника, незалежний від поновлення на роботі чи виплати середнього заробітку.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції не проігнорував факт стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а навпаки прямо врахував його як часткову сатисфакцію під час визначення розміру моральної шкоди. Саме з цієї причини, попри заявлений позивачем розмір 200 000 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про достатність компенсації у розмірі 10 000 грн, тобто визначив суму, яка є значно меншою за заявлену, але водночас здатна забезпечити мінімальне справедливе відшкодування немайнових втрат.

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За правилом пункту 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Проте, відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є виключно відшкодування моральної шкоди, завданої протиправним рішенням суб`єкта владних повноважень, що встановлено іншим судовим рішенням, ухваленим у порядку адміністративного судочинства; у справі, яка переглядається, не вирішувалось питання, чи є протиправним рішення ГУ НП в Київській області про звільнення від 09 липня 2021 року.

Позивач на власний розсуд використав свої процесуальні права щодо визначення виду судочинства, у порядку якого заявити вимогу про відшкодування моральної шкоди: або одночасно з позовом з приводу вирішення публічно-правового спору, або пред`явивши окремий позов про відшкодування моральної шкоди у порядку цивільного судочинства. Це належить до його власних повноважень та не підлягає обмеженню судом.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність моральної шкоди також не спростовують правильності рішення суду першої інстанції.

Справді, сам по собі факт незаконності рішення органу державної влади не завжди автоматично означає наявність моральної шкоди у певному грошовому розмірі, оскільки суд повинен оцінити характер порушення, тривалість впливу незаконного рішення на особу, поведінку сторін, значення порушеного права та ті наслідки, які воно спричинило для позивача.

Проте у цій справі йдеться не про одноразове формальне порушення, а про незаконне звільнення особи зі служби в поліції, яке було встановлене двома судовими циклами адміністративного оскарження, супроводжувалося необхідністю звернення до суду, очікуванням судового захисту, поновленням на службі та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Незаконне звільнення зі служби, з урахуванням характеру професії поліцейського, пов`язане не лише з утратою грошового забезпечення, а й із втратою службового статусу, порушенням професійної репутації, необхідністю пояснювати обставини звільнення, невизначеністю щодо майбутнього проходження служби та потребою витрачати час і зусилля на судове відновлення порушеного права.

Такі обставини за своєю природою не завжди можуть бути підтверджені виключно медичними документами, оскільки моральні страждання можуть проявлятися у тривозі, відчутті несправедливості, емоційній напрузі, порушенні нормального способу життя, необхідності перебудови життєвих і професійних планів, а не лише у встановленому медичному діагнозі.

Саме тому відсутність доказів погіршення стану здоров`я не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди, якщо із сукупності встановлених обставин убачається, що незаконне рішення відповідача об`єктивно могло спричинити особі немайнові втрати, а їх розмір визначено судом із дотриманням засад розумності та справедливості.

Суд першої інстанції в цій справі не погодився з усіма твердженнями позивача у повному обсязі та не стягнув заявлені 200 000 грн, а критично оцінив характер порушення, обсяг доведених страждань, відсутність медичних доказів тяжких наслідків, факт стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також необхідність уникнути перетворення відшкодування моральної шкоди на засіб безпідставного збагачення.

Тому висновок суду першої інстанції про стягнення 10 000 грн не є свавільним або необґрунтованим, а навпаки свідчить про застосування судом принципу пропорційності між установленим порушенням права, характером завданих немайнових втрат та обсягом належної компенсації.

Довід апеляційної скарги про те, що ГУНП у Київській області не відповідальне за тривалість розгляду адміністративних справ, колегія суддів оцінює критично, оскільки дійсно, строки розгляду справ судами не перебувають у сфері організаційного впливу ГУНП у Київській області, а тому сам по собі тривалий судовий розгляд не може бути самостійною підставою для покладення на відповідача відповідальності за всі душевні переживання позивача, пов`язані з очікуванням судового рішення

Водночас необхідність звернення позивача до суду, участь у судовому процесі, очікування правової визначеності та додаткові зусилля, яких він був змушений докласти для відновлення порушеного службового права, були спричинені саме незаконними наказами відповідача про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби.

Інакше кажучи, апеляційний суд розмежовує власне строки судового розгляду, які не залежать від відповідача, та сам факт необхідності судового захисту, який виник унаслідок незаконних рішень ГУНП у Київській області. Саме остання обставина має правове значення для вирішення питання про моральну шкоду, оскільки особа не повинна нести немайнові наслідки незаконного владного рішення без будь-якої компенсації лише тому, що її майнові втрати частково відшкодовані у вигляді середнього заробітку.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не був позбавлений можливості працевлаштуватися після звільнення, також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Предметом цього спору є не встановлення того, чи мав позивач абстрактну можливість шукати іншу роботу після незаконного звільнення, а з`ясування того, чи спричинили незаконні рішення відповідача порушення службових прав позивача та чи призвели вони до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Сам факт потенційної можливості іншого працевлаштування не усуває незаконності звільнення зі служби в поліції, не відновлює службову репутацію особи та не позбавляє її права на компенсацію немайнових втрат, якщо судом встановлено, що такі втрати перебувають у причинному зв`язку з незаконними рішеннями відповідача.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 як на підставу для повної відмови у позові.

Зазначена постанова дійсно звертає увагу судів на необхідність з`ясовувати, у чому полягає моральна шкода, якими діями її заподіяно, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами вона підтверджується. Однак суд першої інстанції саме це і зробив, а саме визначив протиправні рішення відповідача, встановив їх преюдиційність, оцінив характер немайнових втрат, перевірив заявлений розмір шкоди та зменшив його до 10 000 грн, виходячи із засад розумності й справедливості.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі норми та правові підходи не спростовують, а фактично підтверджують необхідність індивідуальної судової оцінки обставин справи, яка судом першої інстанції була здійснена.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, встановив факт незаконності рішень відповідача про звільнення позивача, наявність причинного зв`язку між такими рішеннями і немайновими втратами позивача, а також визначив розмір компенсації у межах, які відповідають обставинам справи.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про неправильність оцінки судом першої інстанції доказів, про відсутність преюдиційно встановленої протиправності рішень відповідача, про явну завищеність присудженої суми 10 000 грн або про порушення судом норм процесуального права, яке могло призвести до неправильного вирішення справи.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновком суду першої інстанції про те, що незаконне звільнення зі служби в поліції може спричинити моральну шкоду, однак така незгода не є підставою для скасування рішення, якщо суд правильно застосував норми матеріального права, дослідив обставини справи та навів мотиви, з яких визначив саме такий розмір компенсації.

Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції не порушує балансу інтересів сторін: з одного боку, позивачу присуджено компенсацію за встановлене порушення його службових прав; з іншого боку, суд не задовольнив позов у заявленому розмірі 200 000 грн, а визначив помірну суму 10 000 грн, яка з урахуванням характеру правопорушення, тривалості захисту порушеного права, обсягу доведених немайнових втрат та вже отриманої майнової сатисфакції не є надмірною.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року без змін, розподіл судових витрат у зв`язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Київській області -залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна