Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №756/169/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/8441/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №756/169/26

20 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Іщенка Дениса Миколайовича наухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Жук М.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 а звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.

Просила суд видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня зверненням до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник заявника ОСОБА_1 адвокат Іщенко Денис Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 рокускасувати, цивільну справу направити до Оболонського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що частиною 1 ст. 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема, п. 9 цієї статті передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу у разі, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.

Посилається на те, що ст. 162 ЦПК унормовано, що заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Згідно вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред?являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред?являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Вказує на те, що до заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів заявником додано копії довідки ВПО від 02.08.2024 року N? 3005-7002083461 ОСОБА_1 , копія довідки ВПО від 28.08.2024 року N? 3005-7002102040 ОСОБА_3 , копія довідки ВПО від 02.08.2024 року N? 3005-7002083343 ОСОБА_4 . У даних довідках містяться відомості про адресу їх реєстрації: АДРЕСА_1 та адресу їх фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .

Зазначає, що на період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя положення ч. 1 ст. 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Особа, місце проживання якої зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки. Відомості про зареєстроване місце проживання такої особи у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, вносяться до реєстру територіальної громади, яка здійснила відповідну реєстраційну дію за межами тимчасово окупованої території може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки. Таким чином, переселенці, які покинули домівки внаслідок бойових дій та окупації місць їх постійного проживання, можуть звертатися з позовами до судів в районах тимчасового перебування. Крім того, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ.

Також звертає увагу колегії апеляційного суду, що зазначене узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі N? 125/1267/16-ц. Якщо особа змушена була покинути своє місце проживання через збройний конфлікт, тимчасову окупацію та стала на облік як ВПО, то вона звертається з позовами до суду за місцем реєстрації як ВПО (постанова Об?єднаної палати КЦС ВС від 24.06.2024, справа N? 554/7669/21).

Зазначає, що з рішення Сєверодонецького міського суду Луганської області від 04 грудня 2019 року,ухваленого у справі N? 428/7846/19 про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , доданого до заяви про видачу судового наказу вбачається, що останній зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_3 .

Також, зі Згоди наданої ОСОБА_2 22 березня 2021 року вбачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до даних Домової книги для прописки громадян, які проживають в будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 постійно проживає за зазначеною адресою з 2010 року.

Окремо зазначає, що ОСОБА_2 з 2019 року проживає на території російської федерації, паспорт громадянина України звісно залишився при ньому, а копії чи фотографії паспорта з пропискою не збереглися у заявниці.

На думку апелянта, викладене свідчитьпро те, що судом першої інстанції зроблено передчасний висновок про відсутність можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи боржника.

Вважає, що висновки суду першої інстанції, зазначені в оскаржуваній ухвалі, не можуть бути підставою для позбавлення заявниці права на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст.б Конвенції, у наказному провадженні. Відмовляючи заявниці у видачі судового наказу, суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не поданий.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснюється апеляційним судом без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Як встановлено судом, у грудні 2025 року ОСОБА_1 а звернулася до суду із заявою про видачу наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання двох дітей.

Просила суд видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня зверненням до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей - відмовлено.

Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції посилався на те, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру та Єдиної інформаційної системи соціальної сфери про внутрішньо переміщену особу, ОСОБА_2 зареєстрованим не значиться. Враховуючи, що отримана судом інформація за результатами запитів про місце знаходження боржника не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку його місце проживання, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з підстав, передбачених ч. 9 ст. 165 ЦПК України.

Колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до ст. 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до п.9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.

Згідно ч. 4 ст. 165 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно ч. 5 - 7 ст. 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Апеляційний суд враховує, що наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.

Отже, зважаючи на визначений процесуальним законом порядок розгляду та звернення до виконання судового наказу, обов`язковою умовою для його видачі є встановлення зареєстрованого місця проживання фізичної особи - боржника.

Згідно ч. 8 ст. 165 ЦПК України якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.

Згідно ч. 9 ст. 165 ЦПК України у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Тобто, підставою для відмови судом у видачі судового наказу відповідно до вимог частини 9 цієї статті є отримання судом витребуваної інформації та неможливість встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції з метою перевірки зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) фізичної особи - боржника- ОСОБА_2 направив запити до Єдиного державного демографічного реєстру та витребував відомості з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.

Згідно інформації, отриманої зЄдиного державного демографічного реєстру, зареєстрованим ОСОБА_2 не значиться (а.с. 25).

Із відомостей із Єдиної інформаційної системи соціальної сфери про внутрішньо переміщену особу ОСОБА_8 - довідки ВПО відсутні ( а.с. 26).

На підставі вищевикладеного, з`ясувавши в порядку ч. 5 - 7 ст. 165 ЦПК України, що зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника встановити неможливо, суд першої інстанції правомірно керувався ч. 9 ст. 165 ЦПК України та відмовив ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково відмовив у видачі судового наказу, дійшов передчасного висновку про відсутність можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання боржника ОСОБА_2 та що апелянтом на підтвердження зареєстрованого місця проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 було надано копію рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 04 грудня 2019 року, копію згоди від 22 березня 2021 року, копію домової книги, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, так як вказані докази не містять актуальної на час подання заяви про видачу судового наказу інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання боржника.

Приписи ч. 9 ст. 165 ЦПК України є спеціальною нормою, якою встановлена окрема імперативна підстава для відмови у видачі судового наказу.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 161 ЦПК України, особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Тобто, в даному випадку законодавцем встановлено, що стягувач, встановивши інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника, не позбавлений можливості звернутись до суду з повторною заявою про видачу судового наказу, або звернутися з позовною заявою в порядку спрощеного провадження.

Також апеляційним судом враховується, що без встановлення зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання фізичної особи - боржника, суд буде позбавлений можливості виконати вимоги ст. 169 ЦПК України щодо надсилання судового наказу боржнику, що в свою чергу призведе до неможливості набрання судовим наказом законної сили (ч. 1 ст. 172 ЦПК України).

Колегія суддів зауважує, що відмова у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 з визначених судом першої інстанції підстав не порушує її право на доступ до правосуддя, оскільки, в силу вимог частини 1 статті 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Крім цього, вона вправі звернутися до суду з вимогами про стягнення аліментів на утримання дітей у позовному порядку.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним; воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали, тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.

Керуючись статтями 367 - 369, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Іщенка Дениса Миколайовичазалишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 03лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: