Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №753/1056/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/9585/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №753/1056/26

20 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 наухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Сирбул О.Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі,-

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.

Просив суд стягнути із ТОВ «Зодіак-Сб» на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, відповідно до приписів статті 236 КЗпП, з 13 березня 2025 року і до дня винесення рішення у цій справі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботіповернуто позивачу.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, 17 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до Дарницького районного суду міста Києва.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що зазначену ухвалу вважає такою, що підлягає скасуванню у зв?язку з недоведеністю та невідповідністю висновків, викладених в ухвалі, обставинам справи, а також у зв`язку з порушенням судом норм процесуального права, передбачених статтями 27, 31, 185, 186 ЦПК та неправильним застосуванням норм матеріального права - статті 236 КЗпП України, що призвело до ухвалення неправового судового рішення.

Вважає помилковим твердження суду першої інстанції про те, що дана позовна вимога повинна розглядатися лише в рамках справи про поновлення на роботі, органом, який раніше розглядав спір, а не в порядку звернення з окремим позовом. Зазначене твердження суду першої інстанції не у повній мірі відповідає вимогам закону, а саме, положенням статті 236 КЗпП України. Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про повернення позову.

Зазначає, що трудовий спір про поновлення його на роботі розглядався судом, а відтак із позовом про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі він повинен був звернутись саме до суду, як органу, уповноваженого на розгляд такого питання. При цьому безпосередньо процедура судового розгляду та юрисдикційні питання пов?язані, зокрема, з вирішенням питання територіальної юрисдикції та обранням повноважного суду, регламентуються відповідним процесуальним Кодексом.

Вказує на те, що чинним Цивільним процесуальним кодексом України не встановлено обов?язку особи звертатись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі саме до того суду, який вирішував спір про поновлення на роботі. Питання територіальної юрисдикції цивільних справ регламентуються ЦПК України, а положення статті 236 КЗпП України не обмежує процесуальної можливості позивача обрати, до якого суду звернутись із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі: за загальним правилом частини другої статті 27 ЦПК України. Водночас, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, що не охоплюється судовим рішенням про поновлення на роботі.

Зазначає, що згідно вимог закону позивачі вправі обирати на свій розсуд спосіб правового захисту, чим в даному випадку він і скористався, звернувшись до Дарницького районного суду міста Києва з позовом, а не із заявою в порядку встановлення контролю за виконанням судового рішення.

Посилається на те, що по суті у цій справі, позивачем заявлені вимоги про стягнення коштів у зв?язку із затримкою виконання рішення про поновлення на посаді, тобто, між позивачем та відповідачем виник новий спір, як наслідок невиконання роботодавцем судового рішення у справі. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі N? 755/11180/18 (провадження N? 61-45281св18). Подібні висновки сформовано, зокрема, упостановах від 25.07.2018 року у справі N? 552/3404/17, від 21.04.2021 року у справі N? 461/1303/19, від 31.01.2025 року у справі N? 160/19128/23.

Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2023 року у справі N? 745/207/21 вважає помилковим, оскільки обставини цієї справи, яка розглядалася Верховним Судом, є відмінними від даної справи, а наведена правова позиція саме і висловлює альтернативне право особи обирати, яким чином звертатись до суду- із заявою, чи з позовом.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не подано.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд даної справи здійснюється апеляційним судом без виклику сторін, у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Як встановлено судом, у січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зодіак-Сб" про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про його поновлення на роботі.

Просив суд стягнути із ТОВ «Зодіак-Сб» на його користь, відповідно до приписів статті 236 КЗпП, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 13 березня 2025 року і до дня винесення рішення у цій справі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботіповернуто позивачу.

Постановлюючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, як це визначає ст. 236 КЗпП України, повинен вирішувати орган, який розглядав спір про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що є можливим за умови звернення позивача із заявою в порядку ст. 236 КЗпП України до Заводського районного суду м. Миколаєва. Тобто, в межах позовного провадження в цивільній справі № 487/1536/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не в порядку звернення з окремим позовом.

На підтвердження таких висновків суд першої інстанції посилається на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 14.06.2023 року у справі № 745/207/21 (провадження № 61-12346св22).

Таким чином, позивачем порушено встановлений ст. 236 КЗпП України порядок звернення до органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, з питанням постановлення ухвали про виплату останньому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання такого рішення суду, а тому в прийнятті поданої ОСОБА_1 позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно відмовити та повернути таку заяву особі, яка її подала.

Колегія суддів із такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення Іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Належним виконання судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Як вбачається із змісту позовних вимог позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 12.03.2025 року у справі № 487/1536/23 про поновлення його на роботі з 26.02.2023 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказане судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі є невиконаним.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (зокрема, постанова Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22), від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 (провадження № 61-872св23) та багатьох інших).

Тобто, законодавець передбачив обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися ( постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц).

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків (подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 16 лютого 2024 року у справі № 947/7076/22).

Законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив з того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів зауважує, що у цій справі позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновленняпозивача на посаді, тобто, між позивачем та відповідачем виник новий спір, як наслідок, невиконання роботодавцем судового рішення у справі №487/1536/23за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про поновлення на роботі.

Проаналізувавши викладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, є помилковим, оскільки позивач вправі обирати на свій розсуд спосіб правового захисту, чим в даному випадку він і скористався, звернувшись до суду з позовом, а не із заявоюв порядку, визначеного ст. 236 КЗпП.

Крім того, посилаючись на правову позицію висловлену Верховним Судом у постанові від 14.06.2023 року у справі № 745/207/21, суд першої інстанції не врахував, що надаючи правову оцінку застосуванню судом апеляційної інстанції статті 236 КЗпП України у згаданій справі № 745/207/21, Верховний Суд зазначив, що вирішення питання про стягнення судом на користь працівника середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є можливим у межах позовного провадження у справі, предметом якої, зокрема, було поновлення такого працівника на роботі, шляхом подання до цього суду заяви, за наслідками вирішення якої суд постановляє ухвалу. При цьому Верховний Суд не зазначав про те, що це питання підлягає вирішенню виключно в рамках справи про поновлення на роботі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача та наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є обгрутованими, ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 382-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 рокускасувати.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак-Сб» про виплату середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: